Projects
19.07.2025
44-річний Вільям Шіппі з Південної Кароліни взагалі не працює вже понад два роки, і навряд чи коли-небудь ще повернеться до офісу. У минулому він був і піцайоло в Papa John’s, і вантажником на складі пивної компанії, і працівником лікарняного складу, і аналітиком у банку. Але більше не має “боса над головою”.
Більшість часу він проводить у власному дворі, слідкує за фондовим ринком й іноді укладає поодинокі угоди. Основний дохід йому приносять інвестиції: на його брокерському рахунку – близько $800 000, а очікувані щомісячні дивіденди складають майже $7000. “Тож для всіх робіт я фактично на пенсії”, – говорить він.
Але історія Шіппі вирізняється на тлі історій десятків тисяч інших роздрібних трейдерів, які марно намагались заробити на біржі. Як йому вдалося?
Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.
Напівпровідники – поза санкціями
Китайські виробники мікрочипів посилюють виробництво, обходячи американські мита і санкції
Один із найбільших страхів Вашингтона, схоже, починає справджуватися, пише авторка статті у Daily Galaxy. Попри безпрецедентні санкції з боку США, китайські техногіганти Huawei та Xiaomi продемонстрували несподіваний прогрес у сфері виробництва напівпровідників. Технологічне лідерство Заходу, яке ще донедавна здавалося непохитним, зазнає все більшого конкурентного тиску з боку Пекіна.
У серпні 2023 року компанія Huawei сколихнула світову технологічну спільноту, представивши смартфон Mate 60 Pro. Пристрій із високопродуктивним процесором став першим, повністю розробленим та виготовленим у Китаї. Йдеться про чип Kirin 9000S, створений компанією SMIC (Semiconductor Manufacturing International Corporation), головним виробником мікросхем у КНР.
Хоча ці процесори ще не дотягують до рівня 3-нм або 5-нм чипів, які виробляють на Тайвані чи в Південній Кореї, сам факт їхнього існування викликає занепокоєння на Заході. В умовах жорстких санкцій США, які мали б унеможливити доступ Китаю до передових технологій, Huawei неочікувано продемонструвала здатність до прориву, який ще кілька років тому міг здаватися фантастикою.
Mate 60 Pro швидко перетворився на своєрідний символ технічної стійкості Китаю. Ба більше, подібні кроки змусили експертів переглянути власні уявлення про ефективність обмежень, накладених на китайську індустрію.
Не менш амбітні кроки зробив інший китайський гігант – Xiaomi. Він не виробляє повноцінні процесори, однак поступово нарощує компетенції у сфері чипів для підтримки окремих функцій, зокрема систем відеоспостереження та управління енергоспоживанням. Такі досягнення є не просто інженерними, а стратегічними.
Xiaomi активно інвестує у внутрішню розробку мікросхем, що може свідчити про довгостроковий намір зменшити залежність від західних постачальників. На тлі геополітичної напруги, на думку оглядачів, це означає потенційний перехід китайського технологічного сектору в бік чи не повної автономності.
Очевидно, що одну з ключових ролей у цих процесах відіграє китайська влада. Пекін вкладає мільярди доларів у розвиток власної напівпровідникової екосистеми. Влада підтримує національних виробників, просуває відкриту архітектуру RISC-V і навіть вкладає кошти у зворотну інженерію. Простіше кажучи, копіювання обладнання, яке країна більше не може імпортувати. І Китай не просто наздоганяє, він активно переписує правила гри. Від фотолітографії до пакування чипів – країна інвестує у кожну ланку виробничого ланцюга. За умов ізоляції Пекін робить ставку на повну технологічну самодостатність.
У США дедалі чіткіше усвідомлюють: стратегія стримування Китаю може не спрацювати. Урядові чиновники та експерти вже не виключають, що протягом наступного десятиліття Китай може повністю позбутися залежності від західних технологій у виробництві передових мікросхем.
Світові напівпровідникові перегони набувають нового виміру. Те, що спочатку здавалося ізоляційною стратегією, стверджує авторка, нині виглядає як момент істини. Захід стикається з викликом, на який не має швидкої відповіді: Китай не лише не ламається під тиском санкцій, а й перетворює їх на стимул до прискореного розвитку. Тому найбільшим економікам світу вже зараз варто починати переосмислювати свої підходи та позиції у цих перегонах.
Спецагентка “Меланія”
Яку роль відіграє дружина Трампа у формуванні ставлення свого чоловіка до України
На нещодавнє рішення Білого дому все ж передати для України системи протиповітряної оборони Patriot міг вплинути несподіваний чинник – перша леді США Меланія Трамп. За повідомленнями західних медіа, саме вона неодноразово звертала увагу свого чоловіка на наслідки обстрілів українських міст Росією. Та, імовірно, змусила його переглянути свою думку щодо цього оборонного рішення.
Під час однієї з пресконференцій в Овальному кабінеті президент Дональд Трамп розповів про діалог із дружиною: “Я приходжу додому і кажу: “Сьогодні говорив із Володимиром [Путіним], у нас була чудова розмова”. А вона відповідає: “Справді? А ще одне місто щойно обстріляли”. Такий коментар, пише автор The Times, є свідченням як ролі, яку Меланія справді відіграє у формуванні зовнішньої політики адміністрації США, так і її особистого ставлення до війни в Україні.
Інтерес першої леді до українського питання може мати глибоке коріння. Меланія Трамп (вроджена Меланія Кнавс) народилася у 1970 році у Словенії, яка тоді була частиною Югославії – соціалістичної країни, яка не мала теплих стосунків з Москвою. У своїх інтерв’ю вона висловлювала захоплення Рональдом Рейганом, президентом США, який відіграв ключову роль у завершенні холодної війни.
У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Дональд Трамп назвав Путіна “генієм” і “спритним хлопцем”. Проте реакція Меланії була зовсім іншою. Вона назвала вбивства мирних жителів “жахливими” й “болісними”. І закликала підписників у своєму дописі в соцмережах допомагати Червоному Хресту, висловивши підтримку українському народу.
Мері Джордан, авторка біографії першої леді США “The Art of Her Deal: The Untold Story of Melania Trump” (Мистецтво її угоди: Нерозказана історія Меланії Трамп), вважає зацікавленість Меланії Україною закономірною: “Вона виросла в Югославії, країні без особливих симпатій до Росії. У неї більше особистого досвіду, ніж у багатьох членів адміністрації, щоб доносити свою думку”.
Джордан також зазначає, що батько Меланії, 81-річний Віктор Кнавс, який проживає у США, досі регулярно відвідує Словенію – країну, де росла перша леді. Тому, за її словами, Меланія залишається в курсі політичних настроїв у Європі.
“Її рідна країна цілком підтримує Україну. Люди там обурені тим, що США можуть припинити постачання зброї Києву”, – пояснює письменниця.
Попри те що перша леді США переважно уникає публічності та проводить більше часу у резиденції Мар-а-Лаго у Флориді чи Trump Tower у Нью-Йорку поруч із сином Берроном (нині студентом Нью-Йоркського університету), її позиція у ключових питаннях не є суто декоративною. Згідно з джерелами CNN, перед поверненням до Білого дому вона навіть витратила два місяці на вивчення міжнародної політики, готуючись до офіційних прийомів іноземних делегацій.
Президент Дональд Трамп слухає лише певних людей у певних питаннях, каже письменниця Мері Джордан. І додає: “Особливо тих, хто має з ним тісні особисті зв’язки. А якщо їхнє прізвище Трамп, то він слухає ще уважніше”.
У політичному середовищі, де зовнішню політику зазвичай формують радники, дипломати та стратеги, роль Меланії як неформального, але впливового голосу в Білому домі виглядає неординарною, підсумовує автор The Times. І якщо нинішнє рішення щодо Patriot стало результатом такої внутрішньої дипломатії, то Україна отримала досить неочікуваного, проте сильного союзника.
Новий тренд: виграти вибори
Молоді TikTok-інфлюенсери підбираються все ближче
до Конгресу США
У TikTok набирає популярності новий тренд – політика. Американські блогери більше не обмежуються одним лише впливом на громадську думку через соцмережі. Тепер вони націлені на посади в Конгресі, пише Politico.
25-річна Дейжа Фокс, інфлюенсерка з майже 400 000 підписників у TikTok, стала однією з перших професійних контентмейкерів, які серйозно претендують на місце в Палаті представників Конгресу США. Вона бере участь у праймериз Демократичної партії в Аризоні на місце покійного конгресмена Рауля Гріхальви. Її головна суперниця – донька Гріхальви, Аделіта, колишня посадовиця місцевого рівня. Останні внутрішні опитування штабу Фокс показують, що вона поступається лише кількома відсотками. Водночас, з огляду на активність донорів, які підтримують її опонентку, конкуренція між кандидатками досить серйозна.
Фокс не перша онлайн-знаменитість, яка прагне політичної кар’єри. У 2022 році ютубер Брендон Еррера, який підтримує вільне володіння зброєю, мало не переміг чинного конгресмена Тоні Гонсалеса в Техасі. Того ж року ультраправа контентмейкерка Лора Лумер ледь не обійшла конгресмена-республіканця Деніела Вебстера у Флориді, навіть попри те, що не мала жодного зв’язку з округом, від якого балотувалася. А ліва блогерка Кет Абуґазале планує балотуватись у Іллінойсі – штаті, де вона ніколи не голосувала й не жила.
Попри це, кампанія Фокс є унікальною: вона веде боротьбу за відкритий округ, без зв’язку з маргінальними ідеологіями чи штучно створеними конфліктами.
Її шлях до політики розпочався у 2017 році, коли дівчина публічно поставила питання про аборти тодішньому сенатору Джеффу Флейку. Цей інцидент, який отримав розголос у країні, став початком її кар’єри інфлюенсерки, що зрештою привела її до роботи СММ-ницею у передвиборчому штабі Камали Гарріс у 2020 році, участі у національному з’їзді Демократичної партії 2024 року та навіть співорганізації промовечірки Hotties for Harris.
Колишній голова Комітету з виборчих кампаній демократів у Конгресі Стів Ізраель вважає, що навички, які необхідні для побудови великої аудиторії в інтернеті, багато в чому збігаються з навичками ефективного кандидата. “Це і розуміння громадської думки, і вміння використовувати нові канали комунікації, і побудова спільноти навколо себе”, – пояснює він. Але наголошує, що цього недостатньо. Без чіткої програми, здатності мобілізовувати прихильників та фінансів навіть найпопулярніший інфлюенсер залишиться поза політикою.
І велика політика підтверджує думку спеціаліста. Колишня ведуча новин, республіканка Карі Лейк, попри високу впізнаваність, програла дві поспіль кампанії в Аризоні. Один зі стратегів-функціонерів Демпартії анонімно для статті додає: на відміну від тележурналістів, які роками будували відносини з виборцями, інфлюенсери часто не мають локальної бази підтримки. Проте у виборах із низькою явкою саме залученість онлайн-спільнот може вирішити результат.
Попит на подібних кандидатів зростає. Молоді виборці дедалі частіше отримують новини через TikTok, а не через традиційні медіа. І ця тенденція не обмежується молоддю. Згідно з даними кампанії Фокс, навіть до запуску офіційної реклами вона не могла пройти вулицею, не зупиняючись для селфі з прихильниками.
Старші покоління – бебі-бумери та представники покоління X – також поступово переходять до цифрового контенту. І у цьому контексті роль традиційних медіа як “кузні політиків” зменшується. Так само, як радіо колись витіснило агітаційні виступи, а телебачення посунуло радіо, короткі відео сьогодні стають новим політичним форматом. Онлайн-аудиторія, яку мають політики на кшталт конгресменки Александрії Окасіо-Кортес, є тому підтвердженням.
За словами радника кампанії Фокс Бреда Елкінса, інфлюенсери – це “новий ресурс”, який політичні партії ще тільки починають усвідомлювати. І якщо раніше кандидати набиралися з-поміж ведучих погоди чи редакторів газет, то тепер усе частіше – з TikTok або YouTube. І хоча Конгрес, пише автор статті, можливо, ніколи не складатиметься повністю з ютуберів, але в епоху, коли Білий дім очолює зірка реаліті-шоу, жоден сценарій не виглядає фантастичним.
Золоті жінки Азії
Жительки Південно-Східної Азії отримують найбільший зиск від світової золотої лихоманки
Кожна прикраса у скриньці Фарзани Гані – це спогад. Ювелірні набори, подаровані свекрухою на весілля в Пакистані, ланцюжок від матері, отриманий після хаджу, й золоті монети на честь народження доньки. Всі ці вироби, окрім емоційного, зараз мають і практичне значення. Гані, як і мільйони жінок з Південної Азії, володіє активами, вартість яких досягла історичних максимумів. І жінка додає: порівнюючи з облігаціями чи готівкою, вона вважатиме за краще купити золоті монети.
“Ювелірні вироби мають сакральне місце у житті людей. Це не просто споживчий товар, а механізм збереження та передання багатства між поколіннями”, – пояснює старший стратег Всесвітньої ради із золота Джозеф Каватоні.
У поточному році ціна на золото зросла на 26%, а торік – на 27%. Лише у квітні вартість металу перевищила $3500 за тройську унцію, що стало рекордом.
Серед причин зростання аналітики називають торговельні війни, розпочаті Дональдом Трампом, і його критику на адресу Федеральної резервної системи США. Але результат очевидний: жінки з Південної Азії, які роками вкладали свої заощадження в золото, сьогодні отримують від цього найбільший зиск.
“Усе, що я маю – це золото, – розповідає одна жінка в TikTok, демонструючи намисто з 24-каратного золота, яке їй подарували 28 років тому. – Тоді золото було дуже дешевим. Один грам коштував $12. А тепер – $100”.
У культурах Південної Азії золото – це більше ніж інвестиція, розповідає CNN Business. Наречені на індійських, пакистанських чи бангладеських весіллях носять повний арсенал прикрас: сережки, намиста, лобні підвіски, амулети. Колекцію починають формувати ще до народження дівчинки. Це можуть бути подарунки на честь її появи на світ, релігійних свят та життєвих етапів.
Золото не продають і не обмінюють. Воно передається з покоління в покоління, стаючи особистим активом жінки, який належить лише їй.
Одним із ключових світових ринків ювелірних виробів із золота є Індія, яка стала другою після Китаю. У 2023 році країна купила 611 тонн золотих прикрас. Для порівняння: на Близькому Сході було придбано лише 241 тонну.
Понад половина ринку золота в Індії – весільні прикраси. З огляду на 11-13 млн весіль щороку, попит не спадає. У цій країні золото не вважають розкішшю, каже генеральний директор індійського представництва Всесвітньої ради з золота Сахін Джайн. Це – надійний сімейний актив, який дорожчає з часом. Для мільйонів жінок, які не мають доступу до банківських послуг, це ще й форма фінансової безпеки. За даними YouGov, менше половини індійських жінок самостійно керують фінансами.
Фарзана Гані, яка зараз мешкає у Маямі, каже, що з дитинства привчена до “золотого” підходу. “Мати завжди казала: заощаджуй кишенькові гроші й купуй золото, – пригадує вона. – Східні жінки завжди мають щось на чорний день”.
Попри рекордні ціни, південноазійські жінки не поспішають продавати прикраси. Золото зберігають удома. За оцінками, щонайменше 25 000 тонн золота зберігається в домогосподарствах Індії. У той час як західні ринки масово скуповують золото лише в періоди кризи, південноазійські родини тримають його постійно, розглядаючи як актив, що зростає разом з економікою.
Але останнім часом індійські споживачі почали переробляти старі прикраси на сучасніші. Молодь цінує золото, але хоче носити його щодня, а не зберігати в сейфах громіздкі весільні гарнітури. “Новому поколінню важливо не лише володіти золотом, а й користуватись ним, зробити його частиною життя”, – вважає Джайн.
Гані теж адаптувала родинне золото до сучасності. Перед весіллям доньки вона переробила старі набори на сучасні прикраси, які можна передати вже онукам. Частину монет залишила сину. “Донька хотіла носити біжутерію, – з усмішкою згадує вона. – Але золото набагато елегантніше. Я сказала їй: не надягай нічого іншого”.
Диктатор, витриманий часом
92-річний Поль Бія, який керує Камеруном вже 40 років, балотується на черговий термін
Президент Камеруну Поль Бія, який керує країною вже понад 40 років, офіційно заявив про намір балотуватися на новий, вже восьмий, термін. У жовтні йому виповниться 92 роки, і в разі перемоги на виборах він залишиться при владі до свого майже 100-річного віку. Про своє рішення Бія повідомив у соцмережі X (раніше Twitter), опублікувавши дописи французькою та англійською мовами: “Я висуваюся кандидатом у президенти. Будьте певні: моя рішучість служити вам відповідає невідкладності викликів, перед якими ми стоїмо”.
Його участь у виборах 12 жовтня 2025 року підтвердилася після кількох місяців спекуляцій. Перед цим про наміри балотуватися президент повідомляв теж через соцмережі, ще у 2018 році. І цю стратегію було знову взято на озброєння, ймовірно, пише Al Jazeera, для залучення уваги молодого електорату.
З моменту здобуття незалежності від Франції та Великої Британії у 1960-х роках Камерун мав лише двох президентів. Поль Бія вперше став президентом у 1982 році після відставки першого глави держави Ахмаду Ахіджо. За час його правління країна пережила скасування обмеження термінів перебування на посаді: у 2008 році президент ініціював конституційні зміни, що дозволили йому балотуватися без обмежень. У 2018 році він переміг на виборах із результатом 71,28%, однак опозиція тоді заявила про численні фальсифікації. Цьогорічна кампанія має бути не менш напруженою. Виборчий процес супроводжується закликами до оновлення влади, зокрема від правозахисників та колишніх союзників Бія.
Правозахисник Нконго Фелікс Агбор у коментарі пресі заявив: “Оголошення Бії про балотування – це чіткий сигнал, що політичний перехід у Камеруні заблокований. Після 40 років його правління країна потребує оновлення, а не повторення”.
До виборів уже долучилися кілька опозиційних кандидатів. Серед них Моріс Камто з Руху за відродження Камеруну (другий після Бія на виборах 2018 року), Джошуа Осіх із Соціал-демократичного фронту, адвокат Акер Муна та Кабрал Лібії з Партії національного примирення. Вони відкрито критикують “вічне” правління Бія та вимагають реформ, які б гарантували прозорість та чесність виборів 2025 року.
Водночас через вік чинного президента останніми роками джерелом численних чуток стала тема його здоров’я. У жовтні 2024 року він зник із публічного простору на 42 дні, що підживило нову хвилю спекуляцій. В уряді тоді заявили, що президент почувається добре, але будь-яке обговорення його здоров’я було заборонене – бо це є “питанням національної безпеки”. Сам Бія рідко з’являється на публіці й дедалі частіше делегує обов’язки голові своєї адміністрації.
І це лише посилює побоювання щодо можливої кризи влади в країні у разі різкого погіршення стану здоров’я літнього глави держави або його смерті.
Поза політичними дискусіями Камерун залишається економічно вразливою державою. Попри багаті ресурси (країна є значним виробником какао та видобувачем нафти), розвиток Камеруну ускладнений через корупцію, політичну стагнацію та відсутність інституційних реформ. Ба більше, у країні триває збройний конфлікт у англомовних регіонах, де сепаратисти борються за незалежність. А на півночі Камеруну знову активізувалися атаки бойовиків ісламістського угруповання “Боко Харам”, які лише посилювалися під час правління Поля Бія.
Темний бік Ірландії
Розкопки на місці масових поховань жертв католицьких сиротинців та притулків для матерів-одиначок
У місті Туам, що на заході Ірландії, цього тижня офіційно розпочалися розкопки та дослідження масового поховання на території колишнього “Будинку матері та дитини” – закритого закладу для жінок, які народили поза шлюбом. За свідченнями істориків, на цій ділянці можуть міститися рештки до 796 немовлят і малих дітей, які померли в закладі протягом кількох десятиліть XX століття.
Роботи з ексгумації триватимуть два роки. Участь у розслідуванні беруть фахівці з Ірландії, Великої Британії, Іспанії, Колумбії, Канади та США.
За словами Даніеля Максвіні, директора ірландського Управління з питань уповноважених втручань (ODAIT), яке займається зокрема питанням судово-медичних експертиз, дослідники планують не лише відшукати рештки, а й провести аналіз, ідентифікацію та організувати гідне перепоховання.
Скандал довкола масових поховань у Туамі спалахнув ще у 2014 році. Тоді місцева аматорка-історикиня Кетрін Корлес оприлюднила результати власного багаторічного дослідження. Вона зібрала 796 свідоцтв про смерть дітей, які нібито померли в місцевому католицькому притулку з 1925 до 1961 року переважно від таких захворювань, як туберкульоз, судоми, кір та кашлюк. Проте жодного офіційного дитячого кладовища чи іншого місця для поховань виявлено не було.
У 2016-2017 роках археологи провели пробні розкопки, в результаті яких виявили рештки великої кількості немовлят у закинутому септику для відходів.
Місце, де колись стояв заклад для матерів і дітей, нині є частиною житлового комплексу, розповідає France 24. Після того як будівлю притулку було знесено у 1972 році, територію, яка звільнилася, забудували. “Це була запекла боротьба. Коли я починала, мене ніхто не слухав. Але зрештою ми почали виправляти цю несправедливість”, – зазначає 71-річна Корлес, завдяки якій історія отримала розголос. “Я просто просила: витягніть цих немовлят із вигрібної ями та поховайте їх гідно, по-християнськи”, – сказала жінка, відповідаючи на запитання журналістів.
“За свого короткого життя ці діти не мали жодного з базових прав людини. І вони не отримали гідного ставлення до себе навіть після смерті”, – заявила Анна Корріґан, двоє братів якої, ймовірно, поховані на цій території. За її словами, трагедія релігійних притулків для матерів-одиначок – це глибока травма, яку ірландське суспільство і держава досі не осмислили належним чином.
Будинок матері та дитини в Туамі, як і десятки подібних закладів у всій Ірландії, керувався католицькими монахинями у співпраці з державою.
У цих установах з 1920-х до 1990-х років перебували жінки, які завагітніли поза шлюбом, а також їхні діти. Частину немовлят передавали на усиновлення, без згоди матерів і часто за домовленістю між церквою і владою.
Загалом, згідно з офіційним розслідуванням, через 18 таких інституцій за 76 років пройшли понад 113 000 жінок і дітей. Близько 9000 дітей та немовлят померли.
Процес ексгумації проходитиме за суворими протоколами. Навколо місця встановлено 2,4-метровий захисний паркан, працює цілодобова охорона для забезпечення збереження доказів. Уже зібрано ДНК-зразки від 30 родичів, і цей процес триватиме з метою подальшої ідентифікації жертв.
Вибухове цунамі в Ла-Манші
Як затонулий у Другу світову корабель може спричинити цунамі у протоці між Великою Британією та Францією
У гирлі річки Темза, біля узбережжя британського Кента, – мальовничі хвилі, туристичні човни та загалом приємний літній день. Але на горизонті бовваніє загрозливий знак. З води стирчать три щогли затонулого корабля, навколо – попереджувальні буї. Це SS Richard Montgomery, американське судно, що хоч і затонуло 80 років тому, але ще може перетворити узбережжя на зону катастрофи.
У серпні 1944 року корабель віз боєприпаси до французького Шербура після висадки союзників у Нормандії, розповідає The Telegraph. Через шторм він сів на мілину поблизу Ширнесса, корпус тріснув під вагою вантажу, і корабель затонув. Частину вибухівки дістали, але, за оцінками експертів, понад 1500 тонн небезпечного вантажу досі залишаються на борту.
Уламки корабля ретельно охороняються. Його моніторять за допомогою радарів та відеокамер, над ним заборонено навіть пролітати на висоті нижче 4000 метрів. Щороку урядова агенція публікує технічні звіти про стан уламків. Цього року зафіксовано зміни в рівні осаду в трюмі №2 та нахил корпусу.
Річард Бейн, капітан туристичного судна, яке возить людей до місця катастрофи, розповідає пасажирам: якби вибух стався сьогодні, п’ятиметрова хвиля пішла б Темзою та дісталася Лондона. І це не безпідставна “страшилка”. Ще у 1960-х роках Королівський військовий коледж оцінював найгірший сценарій так: 3000-метровий стовп води, уламків і піску, а також потужне цунамі.
Професор Девід Александер з University College London, який вивчає Montgomery з 2018 року, підтверджує: “Це справжня небезпека. Усі інші кораблі з боєприпасами після війни було знешкоджено. Усі, крім цього”. На його думку, уряд роками дотримувався підходу – “що довше не чіпати, то безпечніше”. Але, за словами експертів, більшість боєприпасів не стають безпечнішими з часом.
Найстрашніший сценарій можливого початку катастрофи – руйнування щогл судна. Якщо вони впадуть і стиснуть бомби під палубою, це може спричинити ланцюгову реакцію. У 2010 році у Montgomery майже врізався данський танкер із хімікатами, який помилково взяв курс просто на зону аварії. Існує й загроза терористичної атаки. Під час Олімпіади 2012 року об’єкт перебував під посиленою охороною.
У 2020 році британська влада оголосила тендер на демонтаж щогл. Але коли готувалися до роботи, виявили ще 67 “об’єктів” на морському дні. За словами Александера, це були бомби. Частина могла випасти з корабля, частину, ймовірно, викинули рибалки, знайшовши їх у сітках. Тому проєкт заморозили.
Евакуація найближчого міста Ширнесса на рік і будівництво захисних стін – надто дорогі заходи. Уряд обмежився спостереженням. У Мінтрансі Великої Британії наголошують: стан корабля залишається “стабільним”, а ризик незмінним.
Але капітан Бейн каже, що часто помічає, як щогли хитаються з боку в бік.
Вероніка Кордьє, колишня голова місцевої ради острова Грейн за кілька кілометрів від місця аварії Montgomery, розповідає: жителів ніколи не інформували про питання безпеки. Хоча поруч розташований найбільший у Європі термінал скрапленого газу та 28 нафтосховищ. “Ми про це згадуємо лише тоді, коли історію піднімають у пресі, – каже вона. – Не можу сказати, що мене це влаштовує. Але у нас і без того багато небезпечних об’єктів поруч. Якщо один вибухне, зникне все”.
Попри всі ризики, SS Richard Montgomery давно став чимось на кшталт місцевої пам’ятки. Туристи обирають прогулянки до місця аварії, фотографуються на тлі щогл, а іноді й порушують заборони. “Деякі яхти заходять у закриту зону. Думають, що це несерйозно”, – каже капітан Бейн. А професор Александер не планує самостійно відвідувати місце катастрофи. “Я зробив кілька фільмів про Montgomery, але жодного разу не підпливав. Мені моторошно від цього місця”, – зізнається він. А щодо урядового підходу до безпеки каже таке: “Це типово для уряду: 20 хвилин йдуть на пояснення, 20 – на сумніви та ще 20 – на рішення нічого не робити”.
Поганий Такер?
Як інтерв’ю Карлсона посилило дискусію про те, що таке журналістика у цифрову епоху
Інтерв’ю Такера Карлсона з президентом Ірану Масудом Пезешкіаном викликало нову хвилю дискусій щодо ролі журналіста у цифрову епоху. Одні оглядачі назвали цю розмову “зрадою” або “піаром для ворогів США”, інші – прикладом базової, “сферичної у вакуумі” журналістики, на яку традиційні медіа більше не здатні.
У півгодинному відео, опублікованому на X, Карлсон обговорює з Пезешкіаном міжнародну політику, не ставлячи йому жорстких чи критичних запитань.
І це вже друге інтерв’ю колишнього ведучого Fox News із суперечливим світовим лідером. Рік тому він говорив із президентом Росії Володимиром Путіним. Як того разу, так і зараз Карлсона звинуватили у “платформінгу”. Тобто – у наданні трибуни лідерам авторитарних режимів, без належного журналістського контролю.
Сам Карлсон захищає свою роботу, апелюючи до “права американців знати про все, що стосується їхньої країни”. “Мета інтерв’ю – не абсолютна правда, а додавання нових знань та інформації, на основі яких громадяни формують власну думку”, – стверджує він. Утім, критики зазначають: Карлсон ставив іранському президенту дуже м’які запитання, тоді як до опозиційних політиків у США, наприклад до сенатора Теда Круза, він був значно жорсткішим.
Серед основних зауважень – відсутність перевірки фактів, відмова від складних тем та залучення перекладача, що обмежило можливості для уточнень інформації.
Медіаекспертка Фернанда Камарена з Інституту Пойнтера вважає: “Інтерв’ю може бути журналістикою, політичним театром або пропагандою. Усе залежить від того, як воно зроблене. Якщо ви просто передаєте мікрофон тим, хто поширює дезінформацію, не ставлячи під сумнів їхні заяви, то ви не журналіст, а піарник”.
Проте зміна інформаційного ландшафту сучасного світу додає неоднозначності у ситуацію: лідери більше не зобов’язані спілкуватися з традиційними медіа, вони обирають аудиторії та платформи, які їм зручніші. За словами Бена Сміта, колишнього оглядача The New York Times і співзасновника платформи Semafor, журналісти вже не мають тієї сили, яку давали телевежі чи друкарські верстати. Натомість цифрові інтерв’ю стають частиною нового медіаустрою, а нові формати на кшталт подкастів набирають вагу. І все це викликає запитання: то що ж таке журналістика сьогодні й кого взагалі можна назвати журналістом?
“Межа між журналістикою та іншими формами медіа ніколи не була чіткою, – каже Джоел Саймон, директор Ініціативи з захисту журналістики у Міському університеті Нью-Йорка. – Навіть у минулому журналістів критикували за інтерв’ю з тиранами: Пол Потом, Осамою бен Ладеном та Фіделем Кастро”.
А колишній співробітник Columbia Journalism Review Саймон визнає: можна і треба аналізувати якість інтерв’ю, але саме звинувачення у “платформінгу” досить сумнівне. “Так, можливо, ви поставили неправильні запитання. Але саме по собі бажання поговорити з супротивником – не злочин”, – каже він.
Бен Сміт погоджується з цією думкою, розповідає Deseret News: “Я не вірю, що існують теми чи люди, яких не можна інтерв’ювати. Та це не означає, що всі інтерв’ю хороші. Але навіть спічі Путіна про історію Росії у розмові з Карлсоном теж дали важливу інформацію щодо світогляду цієї людини”.
У підсумку: суть журналістики лишається незмінною – тримати владу під контролем, сформулювала CEO The New York Times Мередіт Копіт Левієн. Або, як каже Сміт, “ставити складні запитання тим, хто при владі”. Та все ж у часи соцмереж, коли будь-хто може записати відео і назвати себе журналістом, критерії такої “журналістики” сумнівні. Камарена підсумовує: “Питання в тому, чи ви допомагаєте аудиторії краще зрозуміти суть, чи просто ретранслюєте чужі наративи”.
На пенсію у 44 роки
Міленіал, який вдалою грою на біржі забезпечив собі статок до старості
44-річний Вільям Шіппі з Південної Кароліни взагалі не працює вже понад два роки і, за його словами, навряд чи коли-небудь ще повернеться до офісу. У минулому він був банківським аналітиком, але нині проводить більшість днів у власному дворі, слідкує за фондовим ринком й іноді укладає поодинокі угоди. Основний дохід йому приносять інвестиції: на його брокерському рахунку – близько $800 000, а очікувані щомісячні дивіденди складають майже $7000.
Життя Шіппі – це приклад максимально ощадливого підходу до витрат. Разом із дружиною вони живуть без дітей у невеликому будинку, за який не платять – житло вони отримали від батьків. Тож оренди чи іпотеки немає, а витрати контрольовані. Щомісяця Шіппі знімає з рахунку $3500. Близько $3000 з них віддає дружині на сплату комунальних послуг та медичної страховки, решта – це його особисті гроші на дрібні покупки та хобі, пише Business Insider.
За його словами, цього більш ніж достатньо, щоб почуватися фінансово вільним. “Для всіх робіт я фактично на пенсії”, – говорить він.
Але історія Шіппі вирізняється на тлі історій десятків тисяч інших роздрібних трейдерів, які під час пандемії спробували заробити на біржі, та здебільшого зазнали збитків. За дослідженням 2020 року, менше як 1% трейдерів отримували бодай $54 на день, тоді як 97% втрачали гроші, торгуючи понад 300 днів.
Шіппі відкрив рахунок у Robinhood у 2022 році, на піку популярності “мемних” акцій, таких як GameStop. Почав із $20 000, які вклав у опціони та короткострокові угоди. Спеціальної фінансової освіти він не мав, лише ступінь бакалавра з бухгалтерського обліку та досвід роботи в комерційному кредитуванні.
У 2023 році чоловік отримав у спадок значну суму після смерті матері, що містила також заощадження батька. Частину коштів – близько $400 000 – він вклав у біржу, після чого, за його словами, “почався справжній успіх”. У 2024 році на тлі зростання індексу S&P 500 на понад 20% його прибуток склав ще приблизно $400 000.
Найуспішнішими були угоди, коли він купував ті самі опціони на GameStop, що й інфлюенсер Кіт Гілл (відомий як Roaring Kitty), але з нижчим страйком – це дало значний прибуток на хвилі інтересу інших інвесторів. Також він здійснював короткі спекуляції на акціях великих компаній, зокрема Tesla, Amazon, Microsoft, Walmart і Nvidia, ловлячи дрібні коливання ціни й швидко фіксуючи прибуток.
Зараз Шіппі майже не торгує. Побоюючись впливу тарифної політики Трампа та потенційної рецесії, він вирішив перевести основну частину активів у більш захищені інструменти, зокрема фонд iShares 20+ Year Treasury Bond ETF, з якого планує отримувати стабільні дивіденди. За його оцінками, фонд зросте ще на 15%.
І Шіппі каже, що сьогодні живе значно спокійніше, ніж у часи, коли працював “білим” чи “синім комірцем”. У минулому він був і піцайоло в Papa John’s, і вантажником на складі пивної компанії, і працівником лікарняного складу, і аналітиком у банку. Мав і хороших, і жахливих керівників, але тепер, коли більше не має “боса над головою”, почувається справді вільним.
Навіть у дні, коли ринок падає й він втрачає гроші – як, наприклад, $15 000 за день під час загального обвалу, – його це не надто турбує. Простий спосіб життя і відсутність боргів дозволяють йому спокійно переносити короткострокові втрати. “Було б добре заробити ще. Але навіть якщо мій фінансовий стан залишиться незмінним до кінця життя, все буде гаразд”, – підсумовує Шіппі.
Зберегти колекцію
Найстаріша бібліотека Угорщини бореться за порятунок 100 000 книг від зараження жуками
У бенедиктинському абатстві Паннонхальма, одному з найстаріших центрів збереження давніх знань Угорщини, розпочалася масштабна операція зі збереження книжкової спадщини. Близько 100 000 книг із бібліотеки монастиря вилучають із полиць і пакують у спеціальні герметичні мішки. Усе через навалу комах, які поставили під загрозу чверть унікальної колекції.
Абатство Паннонхальма, засноване ще у 996 році, за чотири роки до появи Угорського королівства, сьогодні є об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Його бібліотека містить 400 000 томів – найстарішу книжкову збірку в країні.
Серед її скарбів – 19 середньовічних кодексів, включно з повною Біблією XIII століття, сотні манускриптів, створених до появи друкарства, та десятки тисяч книг XVI століття. Найдавніші та найрідкісніші з них, що зберігаються окремо, не були заражені, проте пошкодження навіть частини колекції такого рівня вважається сильним ударом по культурній і духовній спадщині Угорщини.
Про шкідників стало відомо під час планового прибирання: бібліотекарі помітили незвичний шар пилу на полицях, а згодом побачили отвори в палітурках книг. Після відкриття томів з’ясувалося, що деякі сторінки також були продірявлені. За словами головної реставраторки проєкту Жофії Едіт Хайду, зараження досягло такого рівня, що весь фонд зараз класифікований як інфікований. І це стало найбільшою зафіксованою інвазією шкідника в історії бібліотеки.
Винний знайшовся дуже швидко. Ним виявився хлібний точильник – комаха, яка зазвичай мешкає в харчових продуктах, але також живиться клеями на основі крохмалю та желатину, які використовували у палітурках давніх книг. Цих шкідників і було виявлено у відділі, де зберігається близько 100 000 томів.
Для знищення жуків та їхніх личинок книги закривають у герметичні пакети, звідки викачують кисень. Протягом шести тижнів усередині пакетів підтримуватиметься атмосфера чистого азоту, яка має знищити всіх комах. Після цього кожну книгу індивідуально оглянуть, оброблять спеціальним пилососом і повернуть на полиці. Пошкоджені томи відкладають для подальшої реставрації.
Ймовірно, причиною такого поширення комахи могли стати кліматичні зміни, розповідає Associated Press. За словами Хайду, підвищення температур в Угорщині призвело до того, що життєвий цикл комах став швидшим – за рік вони можуть розмножуватися декілька разів, що раніше було неможливо.
І якщо до цього головною загрозою для бібліотек вважалася пліснява, то нині все більше фахівців очікують збільшення випадків ураження саме комахами.
Директорка бібліотеки Ілона Ашваньї каже: щоразу, коли бачить пошкоджену книгу, відчуває гіркоту втрати. Навіть якщо пошкоджене видання і можна відновити чи замінити, таке пошкодження оригіналу сприймається як втрата частини культури. Бібліотека Паннонхальми – це не просто книжковий архів, а духовна місія. За словами Ашваньї, бенедиктинське правило, якому вже понад півтори тисячі років, зобов’язує ченців ставитися до всього майна монастиря з тією ж повагою, що й до священних речей вівтаря. Саме так вони розуміють свою відповідальність за збереження знань і пам’яті, втілених у старовинних книгах.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.