Projects
У російських владних коридорах панує страх. Колишні й чинні чиновники говорять про безпрецедентну хвилю арештів, таємничих смертей і націоналізацій, які сколихнули навіть тих, кого вважали недоторканними. Джерела, що спілкувалися з The Telegraph анонімно, не приховують паніки серед багатих і впливових – війна в Україні кардинально змінила правила гри.
У липні з балкона випав Андрій Бадалов, віцепрезидент державної компанії “Транснєфть”. Ексзаступника міністра оборони засудили до 13 років за корупцію, інший військовий чиновник сів на 17. Борт мільярдера Костянтина Струкова затримали, щоб той не втік із країни. Аеропорт “Домодєдово” націоналізували за кілька днів до відкриття останнього Петербурзького економічного форуму.
Найбільш моторошним для російських еліт стало самогубство Романа Старовойта, ексміністра транспорту й ексгубернатора Курської області. Він був пов’язаний із впливовими братами Ротенбергами, друзями Путіна, але після початку розслідування про розкрадання мільярдів рублів на будівництві оборонних рубежів у Курську втратив і захист, і статус. Хто наступний?
Баффет знову продає
“Мудрець з Омахи” поставив на вуха Волл Стріт
Попри рекордні прибутки американських банків, один із найвідоміших інвесторів світу Воррен Баффет вважає, що розслаблятися зарано. Тоді як Goldman Sachs і Citigroup фіксують двозначне зростання доходів, інвестиційний гігант Berkshire Hathaway продає мільярди доларів у банківських активах. Це може свідчити про те, що Баффет, якого називають Пророком чи Мудрецем з Омахи, очікує на серйозні потрясіння в економіці США, попереджає The Telegraph.
У першій половині року його компанія позбулася близько $3,2 млрд акцій американських банків. Серед найбільших продажів – пакети акцій Citigroup на $1 млрд, Bank of America на понад $2 млрд, а також частина активів у Capital One.
Як зазначає професор Університету Делаверу Ларрі Каннінгем, такий крок можна тлумачити як ознаку обережного або навіть песимістичного погляду на перспективи банківського сектору Америки.
Продаж активів для Berkshire Hathaway – не рідкість. Однак через те, що Баффет, якому 94 роки, завершує своє керівництво компанією наприкінці року, ринок уважно аналізує кожен його рух. Баффет ще до недавнього спаду накопичив рекордні $350 млрд, що дало підстави аналітикам вважати його дії пророчими. І Баффет не єдиний, хто скидає банківські активи. Генеральний директор JPMorgan Джеймі Даймон у квітні продав акцій банку на $31,5 млн, а протягом 2024 року – ще на $125 млн. Це був його перший продаж із 2005 року.
Причини для занепокоєння є. Інфляція в США у червні зросла до 2,7%, а економічна політика Трампа, включно із загрозами звільнити голову ФРС Джерома Павелла, лише підсилює невизначеність. Аналітики припускають, що така ситуація може стати ударом для банківської системи, яка першою реагує на економічні зрушення.
На думку голови стратегії з процентних ставок TD Securities Геннадія Голдберга, Баффет може вважати, що оцінка акцій банків наразі перебільшена і не має підтримки в реальних економічних даних. Підвищення ставок за державними облігаціями США, спровоковане інфляційним тиском через тарифну політику, може погіршити ситуацію: зросте вартість запозичень, збільшиться кількість проблемних кредитів, знизиться активність на ринку злиттів та поглинань.
До цього додається невизначеність навколо керівництва Федеральної резервної системи. Якщо Трамп реалізує свої погрози і звільнить Павелла, а на його місце прийде лояльніший кандидат, короткострокові ставки, ймовірно, знизяться, але довгострокові зростуть, адже інвестори очікуватимуть ще вищої інфляції в майбутньому. Про загрозу відкрито говорять і банкіри. Керівники Goldman Sachs, Citigroup, Bank of America та JPMorgan обережно натякають, що відставка голови ФРС може завдати значної шкоди фінансовій стабільності.
Прогнози щодо економіки США вже переглянуті на пониження. Сам Федеральний резерв двічі знизив прогноз ВВП на 2025 рік: з 2,1% у грудні до 1,4%. Інвесткомпанія Validus Risk Management попереджає: на країну чекає “реальність, яка перевершить очікування”. За словами її головного інвестдиректора Камбіза Каземі, невизначеність щодо тарифів і політики загалом підриває довіру до системи.
Коли економіка починає буксувати, банки традиційно показують гірші результати, ніж інші сектори, через їх роль у кредитуванні. Наразі торговельні підрозділи банків виграють від ринкової турбулентності, але інші напрями – кредитування, супровід угод, зовнішньоторговельне фінансування – ризикують залишитися без прибутку. Ключовим індикатором, за словами Каземі, стане споживання. Якщо інфляція зросте, а безробіття підвищиться – це обвалить витрати, а за ними й попит на кредити. В результаті економіка увійде в замкнене коло падіння.
Berkshire Hathaway усе ще володіє часткою в Bank of America (10,1% портфеля) і American Express (16,4%), однак загальний рівень залученості в банківський сектор знижено. Воррен Баффет натомість збільшує інвестиції в енергетику та споживчі товари – такі як Occidental Petroleum і Constellation Brands.
Японський Трамп
Сохей Камія та його партія: японські праві політики, які грають на знайомих сентиментах
У Японії стрімко набирає популярності політична сила, яка ще нещодавно перебувала на маргінесі. Ультраправа партія Sanseito, яка в 2022 році мала лише одне місце у верхній палаті парламенту, після останніх виборів здобула вже 14 – один із найяскравіших результатів цієї кампанії серед опозиції.
Створена в 2020 році під час пандемії Covid-19 партія розпочала свою комунікацію з антивакцинаторської риторики в YouTube, поширюючи теорії змови. Згодом її фокус змістився на відвертий націоналізм і гасло “Японія – понад усе”, яке супроводжується попередженнями про “мовчазне вторгнення іноземців”. У програмі партії також згадано скорочення податків, збільшення допомоги на дітей і жорстка критика глобалізму, розповідає BBC.
Лідер партії, 47-річний Сохей Камія – колишній резервіст Сил самооборони і ексчлен керівної Ліберально-демократичної партії (ЛДП). На виборах у 2012 році за нього навіть агітував колишній прем’єр Сіндзо Абе, хоч Камія тоді і програв. Він відкрито заявляє, що бере приклад із Дональда Трампа, зокрема з його стилю комунікації та жорсткої риторики. У своїх виступах Камія говорить про підпорядкування Японії транснаціональним корпораціям та зовнішньому тиску, який, на його думку, може перетворити країну на “колонію”.
Риторика лідера неодноразово спричиняла скандали. Зокрема, він критикував гендерну рівність, називаючи її “перешкодою для народжуваності”, та пояснював свою популярність серед чоловіків власною “гарячою вдачею”.
Та після виборів Сохей Камія дещо пом’якшив тон, запевнивши, що націоналістичний курс не спрямований на дискримінацію.
Sanseito своєю чергою активно привертає молодих виборців, особливо онлайн, і таким чином відтягує підтримку у правого електорату ЛДП.
Аналітики зазначають, що зростання популярності Sanseito відображає розчарування частини японців у курсі нинішнього прем’єр-міністра Сіґеру Ішіби. Його критикують за недостатньо консервативні позиції, особливо проти політики попередника, Абе. Протестний настрій серед виборців посилився після ухвалення законопроєкту щодо просування обізнаності щодо ЛГБТ – рішення, яке в консервативному таборі сприйняли як ідеологічну зраду.
Однак, попри електоральний прорив, Sanseito поки що не має реального впливу в сенаті Японії, адже для подання законопроєктів потрібна більшість. У нижній палаті вона має лише три мандати. Проте Камія вже пообіцяв отримати 50-60 місць на наступних виборах, щоб “реалізувати політику партії”.
І партія вдало грає на тлі зростання суспільного невдоволення міграційною політикою. Наприкінці 2024 року в Японії проживало 3,8 млн іноземців – це лише 3% населення, проте з того часу цифра зросла до понад 10%. Туристичний потік досяг 36,9 млн. Це викликає занепокоєння у частини населення: іноземцям приписують зростання злочинності, інфляцію, культурний тиск.
Уряд намагався згладити ситуацію, створивши за кілька днів до виборів комітет із питань “гармонійного співіснування з іноземцями”. Але ініціатива виявилась запізнілою. Sanseito вже отримала електоральний імпульс і, ймовірно, стала новим фактором японської політики. Як зазначають аналітики, роками вважалося, що Японії не загрожує прихід популістської правої партії – але нинішні результати показали, що це можливо і, цілком імовірно, надовго.
Утім, пише BBC, японський електорат залишається непередбачуваним. Якщо виборці побачать, що партія не виправдала очікувань, вони можуть швидко повернутись до традиційних політичних сил або обрати нову альтернативу.
Гітарні струни й протидія митам
Як американський виробник гітарних струн готується зберегти свій бізнес на тлі підвищення торговельних мит у США
Американські компанії дедалі активніше переглядають свою діяльність через торговельну політику Дональда Трампа. Один із таких прикладів – D’Addario & Company, виробник струн і барабанних паличок, продукцією якого користуються провідні музиканти світу. Раз на тиждень керівники компанії збираються у штаб-квартирі на Лонг-Айленді, щоб спланувати наступні кроки в умовах торговельної війни. Ці зустрічі вже отримали неофіційну назву “торговельний штаб”.
У квітні, коли нові мита запроваджувалися з шаленою швидкістю, наради відбувалися щодня. Тепер щотижня, щоб реагувати на нові виклики і шукати точки зростання. Такі сесії планування стали новою нормою для багатьох американських бізнесів. У відповідь на мита D’Addario переглянула усі сторони своєї діяльності, від постачання до доставлення. Одним із запроваджених рішень стали пропозиції створити зону вільної торгівлі та змінити підхід до логістики.
Компанія, заснована понад пів століття тому, має річний дохід $235 млн і шість заводів у США. П’ять із них розташовані на Лонг-Айленді, де щодня виготовляють до 750 000 струн для різних інструментів, від мандолін до бас-гітар. Хоча більшість продукції виробляється у Сполучених Штатах, пише Reuters, компанія експортує майже 45% своїх товарів у 120 країн, найбільше – до Японії.
Глобальна присутність робить компанію вразливою до змін. На одній із нарад керівництво обговорювало деревину японського білого дуба, яку використовують для виготовлення преміальних барабанних паличок. З огляду на заплановане запровадження 25% мита на японські товари було вирішено, що клієнти погодяться на зростання ціни, оскільки ця сировина унікальна і має попит.
Інша ситуація стосується міді. Компанія не купує її у чистому вигляді, але використовує великі обсяги мідного дроту. Після анонсованого 50% мита на мідь D’Addario визнали, що не знають точного походження сировини, тож найімовірніше витрати зростуть. Але на відміну від японського дуба, струни з мідного дроту – це товар широкого вжитку, тож підняття ціни може обернутися втратою покупців.
Щоб обійти деякі з нових мит, компанія змінила логістику. Перед цим керівники дослідили специфіку ввезення китайських товарів. Якщо раніше вони прибували на склад у США, а вже потім доставлялися клієнтам, то тепер вони відправляються безпосередньо з Китаю покупцеві за кордон, минаючи американські мита. Китайські виробники, раніше не готові до прямих постачань малими партіями, стали більш гнучкими. Тож D’Addario подала заявку на створення своєрідної зони вільної торгівлі на одному зі своїх складів. Це дозволить зберігати імпортовану продукцію без сплати мит до моменту реалізації на внутрішньому ринку.
Компанія також тестує нову модель роботи в Китаї: струни виготовляються у Нью-Йорку, але відправляються туди без роздрібної упаковки. У Китаї пакування виконує логістичний партнер. Таке рішення знижує митну вартість продукції і може стати у пригоді, якщо Пекін запровадить у відповідь обмеження на імпорт зі США.
Попри зусилля, компанія очікує, що річні витрати на мита сягнуть $2,2 млн, проти $700 000 торік. Частина витрат пов’язана з імпортом деревини з власних плантацій у Франції та Аргентині, яка використовується у виробництві частин для духових інструментів. Мито на цю сировину зросло до 10% і може зрости ще більше, якщо США реалізують погрози ввести 30% тарифи на продукцію з Мексики та Європи.
В умовах, коли будь-яка зміна може набрати чинності вже наступного дня, D’Addario визнає: універсальних рішень не існує. Проте завдяки гнучкості компанія сподівається бути готовою до будь-яких сценаріїв. “Ми просто хочемо мати перевірені механізми, щоб реагувати на все, що відбудеться після серпневого запровадження нових мит”, – підсумовує власник компанії Джон Д’Аддаріо.
Гребля, більша за Польщу
Китай інвестує $167 млрд у будівництво найбільшої у світі ГЕС у Тибеті
Китай офіційно розпочав будівництво одного з найбільш масштабних інфраструктурних проєктів у своїй історії – каскаду гідроелектростанцій на нижній течії річки Ярлунг Цангпо в Тибеті. Із загальною вартістю 1,2 трлн юанів ($167 млрд) нова гідроелектростанція стане щонайменше втричі масштабнішою за легендарну китайську греблю “Три ущелини”, завершену у 2009 році.
Прем’єр-міністр КНР Лі Цян офіційно дав старт роботам минулої суботи, а також представив нову державну компанію China Yajiang Group, яка куруватиме реалізацію проєкту. Як повідомляє державне агентство Сіньхуа, в перспективі цей об’єкт здатен стати найбільшим джерелом чистої енергії у світі, який забезпечить до 70 гігаватів електроенергії. А це більше, ніж вся встановлена потужність Польщі.
Проєкт уже викликав значний ажіотаж на китайських фондових ринках, розповідає Bloomberg. Акції Power Construction Corp. of China та China Energy Engineering Corp. зросли на 10% у Шанхаї, а остання додала ще 51% у Гонконзі. Акції цементних компаній Huaxin Cement Co. та Anhui Conch Cement Co. теж різко пішли вгору. Одночасно зросли й ф’ючерси на арматурну та гарячекатану сталі.
Однак гідроенергетичний гігант несе не лише економічні дивіденди, а й серйозні геополітичні та екологічні ризики. Ярлунг Цангпо протікає через Тибет та штат Аруначал-Прадеш у північно-східній Індії, де стає частиною річки Брахмапутра, що далі тече в Бангладеш. Уряд Індії вже офіційно висловив занепокоєння будівництвом, заявивши про це на переговорах із Китаєм у січні 2024 року.
На тлі цього в Індії посилилися заклики пришвидшити власне будівництво гідроелектростанцій у штаті Аруначал-Прадеш. Місцевий керівник Оджін Тасінг заявив, що влада працює з громадами над просуванням проєкту Upper Siang, який розміщений нижче за течією від китайського мегапроєкту. “Китай уже почав будівництво, і ми не можемо залишатися осторонь”, – сказав він місцевим медіа.
Початок робіт у Тибеті відбувся в умовах обережного потепління між Пекіном і Нью-Делі після напруженості, викликаної зіткненням на кордоні в червні 2020 року, внаслідок якого загинули близько 20 індійських і щонайменше четверо китайських військових. Нещодавно Китай призначив нового посла в Індії, сторони домовилися про відновлення авіасполучення та полегшення візового режиму. Втім, структурні розбіжності зберігаються: Індія і далі обмежує інвестиції китайських компаній, а Пекін відкликає персонал зі спільних підприємств на тлі охолодження відносин.
Збройне протистояння між Індією та Пакистаном, яке відбулося цього року, лише загострило ситуацію. Пакистан заявив, що збив індійські літаки за допомогою китайських винищувачів, а аналітики Міноборони Індії повідомили про підтримку Пекіном пакистанської сторони в конфлікті: від супутникової розвідки до ППО.
Ще одним каменем спотикання у цьому конфлікті стало питання водних ресурсів, яке почало відігравати все помітнішу роль у геополітиці регіону. Незадовго до збройного протистояння Індія призупинила дію Індської водної угоди, документа, що з 1960 року регулював водопостачання між Індією та Пакистаном.
Проєкт у Тибеті викликає побоювання і серед екологів. Ярлунг Цангпо прорізає одне з найбільш біологічно різноманітних місць у Китаї: глибокий каньйон, де річка спадає на понад 2000 метрів за 50 кілометрів. Тут розташовано національний природний заповідник, і спорудження греблі може завдати йому непоправної шкоди. Попри це, офіційний Пекін запевняє, що негативного впливу на екосистеми не буде, а всі роботи супроводжуватимуться заходами безпеки та захисту довкілля.
За інформацією Сіньхуа, проєкт включатиме п’ять каскадних дамб поблизу міста Нінчі. Інженери мають намір вирівняти вигини річки та створити тунелі для її перенаправлення. Однак навіть без деталей щодо фінансування очевидно, що це буде один із найдорожчих і найбільш впливових інфраструктурних проєктів у світі.
Цукор для Coca-Cola
Тростинний цукор чи фруктозний сироп – питання підсолоджувача для популярного напою стало політичним у США
Компанія Coca-Cola офіційно підтвердила запуск нової версії свого популярного напою на американському ринку – з тростинним цукром замість кукурудзяного сиропу з високим вмістом фруктози (HFCS). Продаж має розпочатися восени цього року. Цей крок отримав гучну політичну реакцію: міністр охорони здоров’я США Роберт Кеннеді-молодший назвав це “перемогою” свого руху MAHA (Make America Healthy Again – Зробімо Америку Знову Здоровою) і похвалив мережу ресторанів Steak ’n Shake, яка першою повідомила про перехід на напої з тростинним цукром.
Власне, дискусія про сироп виходить далеко за межі смакових уподобань. У травневому звіті комісії MAHA, яку очолює Кеннеді, вказано: HFCS та інші додавані цукри “можуть відігравати важливу роль у розвитку дитячого ожиріння, діабету другого типу та неалкогольної жирової хвороби печінки (NAFLD)”.
Однак профільні організації наголошують: головна проблема не в типі підсолоджувача, а в кількості, пише The Washington Post. За даними Національного обстеження харчування США, понад 75% дітей віком від п’яти років і понад половина дорослих споживають надмірну кількість доданого цукру. І незалежно від того, чи буде це тростинний цукор, чи HFCS, здоров’я це не покращить.
У США вже давно популярна “мексиканська” версія Coca-Cola, яка імпортується у великій кількості. Та й сам Кеннеді не раз говорив про “мексиканську Колу” як кращу альтернативу. В одному з ефірів він заявив: “HFCS – це отрута. Якщо вже п’єте Колу, обирайте мексиканську, бо вона без HFCS”. Проте, за даними 2019 року, саме солодкі напої стали причиною близько 40 000 передчасних смертей у Мексиці через діабет, серцево-судинні хвороби та онкологію, пов’язані з ожирінням.
Coca-Cola ж у своєму звіті заявила, що запуск версії з тростинним цукром має на меті “розширити вибір для споживачів відповідно до їхніх вподобань”. Голова правління компанії Джеймс Квінсі наголосив, що в інших напоях їхнього виробництва, зокрема в чаї та лимонаді, тростинний цукор уже використовується. І такий підхід, за його словами, є частиною “використання всього інструментарію” солодких альтернатив, де це прийнятно для ринку.
Фахівці, однак, не вважають, що зміна типу підсолоджувача змінить ситуацію. Більшість нутриціологів наголошують: і кукурудзяний сироп, і тростинний цукор містять приблизно однакову кількість калорій і мають схожий метаболічний ефект.
“Біохімічно й фізіологічно це майже те саме, – каже Маріон Нестле, професорка Нью-Йоркського університету. – Це просто цукор. І нам усім треба вживати його менше”. Це підтверджується дослідженням 2022 року, згідно з яким між HFCS і цукрозою (тростинним цукром) немає суттєвої різниці у впливі на вагу, тиск або індекс маси тіла. Управління з контролю за продуктами й ліками США (FDA) також не вбачає суттєвих розбіжностей у безпечності цих речовин.
Водночас прихильники MAHA не згодні з таким підходом. Вані Харі, харчова активістка, відома як Food Babe, зазначає: йдеться не лише про цукор, а й про весь виробничий процес. Її особливо непокоїть використання гліфосату – пестициду, що застосовується у вирощуванні кукурудзі, з якої виготовляється HFCS.
Гліфосат є предметом численних судових позовів проти компанії Bayer, яка виробляє гербіцид Roundup, що містить речовину. І хоча Агентство з охорони довкілля США (EPA) вважає його “малоймовірним канцерогеном”, Всесвітня організація охорони здоров’я класифікує гліфосат як “ймовірно канцерогенний”.
Чистка російської еліти почалася
Смерті, самогубства, арешти: як путінський режим притискає потенційно незгодних із його діями багатіїв до нігтя
У російських владних коридорах панує страх. Колишні й чинні чиновники говорять про безпрецедентну хвилю арештів, таємничих смертей і націоналізацій, які сколихнули навіть тих, кого донедавна вважали недоторканними. Джерела, що спілкувалися з The Telegraph анонімно, не приховують паніки серед багатих і впливових – війна в Україні кардинально змінила правила гри.
У липні з балкона випав Андрій Бадалов, віцепрезидент державної компанії “Транснєфть”. Ексзаступника міністра оборони засудили до 13 років за корупцію, інший військовий чиновник сів на 17. Борт мільярдера Костянтина Струкова затримали, щоб той не втік із країни. Аеропорт “Домодєдово” націоналізували за кілька днів до відкриття останнього Петербурзького економічного форуму.
Найбільш моторошним для російських еліт стало самогубство Романа Старовойта, ексміністра транспорту й ексгубернатора Курської області. Він був пов’язаний із впливовими братами Ротенбергами, друзями Путіна, але після початку розслідування про розкрадання мільярдів рублів на будівництві оборонних рубежів у Курську втратив і захист, і статус. Його заступник нібито дав свідчення проти нього. Ані Путін, ані прем’єр Мішустін не висловили співчуття, хоча ще недавно Старовойт регулярно спілкувався з першим.
Колишні російські чиновники визнають: ще кілька років тому 20-відсоткові відкати були звичною практикою, на яку президент Путін просто закривав очі. Але війна, яка зжирає мільярди, змінила червоні лінії. Корупція, яка хоч трохи шкодить воєнній машині, стала неприпустимою. Стара формула – бути під протекцією Ротенбергів або Ковальчуків – більше не гарантує безпеки.
Чиновники, пише The Telegraph, намагаються не ставити зайвих запитань і замикаються у власному світі. Ті, хто раніше мав величезний вплив, нині втратили важелі впливу, оскільки система, що веде “битву за виживання”, нищить своїх, не оминаючи навіть олігархів. З початку повномасштабного вторгнення в Україну Кремль націоналізував десятки великих приватних компаній, поповнивши бюджет майже на $29 млрд. Мішенями стали не лише підприємства оборонного профілю, а й зернотрейдери, оператори складів, виробники алкоголю й автодилери.
Причини для вилучення бізнесу будь-які: подвійне громадянство, зв’язки із Заходом, участь у “незаконній приватизації 1990-х”, порушення соціальних зобов’язань чи “сприяння українським екстремістам”. Але головна – бажання Кремля отримати більше ресурсів для війни проти України і, можливо, перерозподілити власність на користь більш лояльних до влади гравців.
Процес зазвичай стартує не знизу. Арешти міністрів, губернаторів або високопосадовців у держкомпаніях не ініціюються силовиками без схвалення згори: справа спочатку потрапляє на стіл прем’єра, а потім передається Путіну. Затримання починаються з другого номера у відомстві, щоб через свідчення дістатися до головного фігуранта. У цьому репресивному механізмі тісно співпрацюють ФСБ та Кремль. Спецслужба спочатку збирає компромат на чиновників і топменеджерів компаній, а потім запускає хвилю арештів у потрібній інституції. Усі розуміють, як працює ця система, і всі бояться.
Публічний спротив зводиться до нуля. Навіть на Петербурзькому економічному форумі, який донедавна був майданчиком для порівняно вільної дискусії, про націоналізацію аеропорту “Домодєдово” не згадав ніхто. Модератор головної сесії, депутат Андрій Макаров, раніше відомий своїми різкими заявами, цього разу понуро мовчав. Медіа потім резюмували: висловлювати критику щодо неправильних кроків чи політики стало надто небезпечно.
На березневій зустрічі Путіна з Російським союзом промисловців і підприємців голова організації Олександр Шохін обережно нагадав про захист прав законних власників, але президент проігнорував питання. Наступного дня він уже приймав генпрокурора Івана Краснова, головного виконавця націоналізацій. Той доповів про розслідування дій бізнесменів, які нібито переводять активи в “недружні юрисдикції”, не інвестують у розвиток, або фінансують “українські угруповання”.
Путін подякував йому.
“Сухий колапс” Кабула
Дуже скоро місто може стати першою світовою столицею нового часу, у якій закінчиться вода
Схід сонця в афганській столиці для багатьох сімей починається не з молитви, а з боротьби за воду, пишуть автори CNN. Як тільки вулицею проїжджає водовоз, 42-річна Рагіла, мати чотирьох дітей, вибігає з каністрами. Кожен літр технічної води дорого обходиться її родині – фізично, емоційно й фінансово. Про питну воду можна лише мріяти. Дефіцит став невіддільною частиною повсякдення.
Кабул опинився на межі того, щоб стати першою сучасною столицею, яка повністю залишиться без води, попереджає організація Mercy Corps. Під загрозою не лише економіка, а й елементарне життя. За останнє десятиліття рівень ґрунтових вод знизився на десятки метрів. Майже половина свердловин вже висохли. Щороку місто викачує на 44 млн кубометрів води більше, ніж природа встигає поповнити.
Нестача води також поглиблює проблеми гігієни, охорони здоров’я, освіти й безпеки. У пошуках рідини родини змушені жертвувати їжею, діти пропускають школу, жінки ризикують, щоб пройти містом, що контролюється Талібаном, який забороняє їм виходити з дому без чоловіка або близького родича чоловічої статі.
28-річний Ахмад Ясін живе з родиною з десяти осіб. Подекуди він і брат витрачали години, щоб набрати воду біля мечеті. Це обмежувало їхній заробіток. Зрештою, вони відмовилися від їжі, аби накопичити 40 000 афгані (приблизно $550) і пробити криницю у дворі. Воду знайшли лише на 120-метровій глибині. Але вона непридатна для пиття, її доводиться кип’ятити годинами.
За оцінкою Mercy Corps, до 80% води у місті забруднено. Причини – неконтрольовані вигрібні ями та промислове забруднення. Діарея й блювота стали буденністю для жителів столиці, каже 36-річний урядовець Саїд Хамед. Його сім’я регулярно хворіє – достатньо просто почистити зуби такою водою.
Посилюють кризу і кліматичні зміни. Замість снігу йдуть дощі, які не встигають поповнювати водоносні горизонти. Місто не має інфраструктури для утримання дощової води. Якщо нинішні тенденції збережуться, то, за прогнозом ЮНІСЕФ, до 2030 року Кабул повністю втратить запаси ґрунтової води.
Ті, хто не може бурити глибокі свердловини, залежать від водовозів або пожертв. 30% доходів родини Рустама Хана Таракі йде лише на купівлю води. Інший кабулець, Хамед, вранці займає чергу біля криниці, а вдень за нього стоять його діти 13 та 9 років. Вони пропускають навчання, щоб нести важкі відра крутим схилом під сонцем. Це вже завдає непоправної шкоди майбутньому поколінню.
Найбільший тягар лягає на жінок. 22-річна мешканка Кабула, яка не розкрила свого імені з питань безпеки, каже: вирушити за водою самій – це ризик. Жінок без супроводу переслідують. Але без води – теж не вижити. І щоб її дістати, жінка повинна порушити приписи, за що може бути покарана.
Проблема виходить далеко за межі клімату. Після повернення Талібану до влади в серпні 2021 року Афганістан опинився на межі економічного колапсу. Допомога Заходу зупинилася. Гуманітарні організації, що підживлювали систему, втратили фінансування. Рішення США заморозити підтримку лише погіршило ситуацію. З $264 млн, необхідних на воду та санітарію у 2025 році, надійшло лише $8 млн.
Дослідники називають це вибухонебезпечною сумішшю: розпад місцевих інституцій, заморожені бюджети, зростання регіональної напруги і звичайні афганці, які щодня борються за своє виживання.
Рагіла пригадує, як буквально кілька років тому переїхала в цей район – тоді оренда була нижча, у мечеті була вода, а життя ще здавалося керованим. Тепер вона не знає, як довго протримаються місцеві мешканці. Якщо вода зникне зовсім, їй доведеться знову залишити дім. Але куди йти – не знає ніхто.
Сторіччя страшної книги
100 років тому була видана Mein Kampf Адольфа Гітлера. Як ця книга відгукується зараз
Сто років тому вийшла друком книга, про яку в сучасній Німеччині намагаються забути. Але Mein Kampf (Моя Боротьба) за авторством Адольфа Гітлера, попри юридичні заборони і соціальне табу, на жаль, нікуди не зникла. Від Індії до Туреччини, її й досі читають, продають і цитують. А у новому тисячолітті багато з її тез, хоч і під новими обгортками, живуть у цифровому просторі, від TikTok до YouTube, від популярних подкастів до цитат політичних лідерів.
Журналіст Джон Кампфнер, який написав статтю для Independent, є автором великого документального проєкту про книгу для BBC, тож занурився в її текст особисто. І для нього це було не лише професійним викликом.
Його батько, єврей, утік із Чехословаччини після приходу нацистів, а частину родини вбили в концтаборах. Протягом місяців Кампфнер щовечора читав по 30 сторінок, фіксуючи збіги між нацистською риторикою початку ХХ сторіччя та сучасними висловлюваннями, які лунають у публічному просторі.
Він називає книжку “брудною” – понад 700 сторінок расистських теорій, псевдонаукових посилань на біологію, фобії міжрасових шлюбів і захисту “чистоти німецької крові”. І це не лише автобіографія або політична програма одного диктатора – це сплав ідеології ненависті, що бере початок у поглядах ХІХ століття.
Спираючись на дослідження науковця з Потсдамського університету Саймона Стріка, він виявив майже буквальні цитати з Mein Kampf у сучасних політичних промовах. У грудні 2023 року Дональд Трамп заявив про мігрантів у США: “Вони знищують кров нашої країни”. Одразу додавши, що він ніколи не читав Mein Kampf, і що “Гітлер казав щось подібне, але зовсім в іншому контексті”.
У книжці ж читаємо, дослівно: “Отруєння крові, яке спіткало наш народ, призвело до розпаду не лише нашої крові, але й нашої душі”.
А угорський прем’єр Віктор Орбан у 2022 році сказав: “Ми – не змішана раса… Ми не хочемо нею стати”. Так само Гітлер в 11 розділі пише: “Змішування крові й падіння расового рівня – єдина причина занепаду стародавніх культур”.
У цьому ланцюжку є й Ілон Маск. Під час інтерв’ю з лідеркою німецької ультраправої AfD (Альтернатива для Німеччини) Алісою Вайдль його єдина критика на адресу Гітлера полягала в тому, що той був “комуністом”. Як зазначає Кампфнер, навіть чат-бот Grok на платформі X, яка належить Маску, цитує Гітлера з позитивним контекстом – алгоритми просто відтворюють ідеологію, що циркулює платформою.
Mein Kampf – лише один із варіантів токсичної риторики, яка розмножується мільйонами копій, вважає Стрік. Усі ці твердження побудовані на базових поняттях, – етнічній чистоті, страху перед іншими та міфах про національне відродження.
А от Кампфнера найбільше вразило не це. У своїй книзі Гітлер постійно висловлює огиду до Франції, але водночас демонструє повагу до Великої Британії. Він вважав, що саме Британія – природний союзник Німеччини у створенні нового порядку в Європі. У питанні “життєвого простору” на Сході саме Лондон, на його думку, міг би стати стратегічним партнером: “Жодна жертва не повинна була бути надто великою, щоб здобути прихильність Англії”. Гітлер навіть був готовий відмовитися від колоній і морської могутності, аби не шкодити англійській промисловості.
Урешті-решт історія пішла іншим шляхом: Британія під проводом Черчилля стала однією з ключових сил спротиву. Але Кампфнер вважає, що це був не гарантований сценарій. У 1930-х багато країн були готові підтримати риторику Гітлера. І, як свідчать сучасні приклади, цього не так уже й складно “досягти” і сьогодні.
Самотність та розпуста на висоті
Колишня стюардеса приватних літаків видала книгу про звички багатіїв
У 2015 році 32-річній Даніель Стайрон запропонували роботу мрії – стати стюардесою на приватному літаку. Обіцяли шестизначну річну зарплату, польоти до розкішних курортів і повний соціальний пакет. Але вже під час телефонних співбесід стало зрозуміло: умови роботи будуть далеко не стандартні й не легкі.
Пілот, який проводив співбесіду, натякав на “альтернативний спосіб життя” власника літака – відомого релігійного чоловіка, телепроповідника, який пів місяця літав із родиною, а решту часу – з коханками. Пілот прямо пояснив, що роль бортпровідниці включає також і участь в оргіях з дівчатами на борту в присутності власника. “Це лише раз на місяць. Не обов’язково бути лесбійкою, просто треба вміти веселитись”, – “заспокоював” співбесідник кандидатку.
Стайрон відмовилася від тієї пропозиції, але все ж провела сім років у приватній авіації, працюючи в іншій компанії й обслуговуючи заможних клієнтів. У своїх мемуарах The Mile High Club: Confessions of a Private Jet Flight Attendant (Клуб “На висоті”: Сповідь стюардеси приватного літака), написаних разом із братом, вона ділиться історіями з висоти більш ніж 10 кілометрів. І попереджає: імена у книзі змінено не для етики, а щоб уникнути гніву впливових клієнтів.
Власник кількох літаків, його вагітна дружина, коханка, шампанське після урагану, істерики через відсутність потрібної текіли, вишукані сніданки, що виявляються недостатньо гарячими – усе це було частиною повсякдення бортпровідниці. Її погрожували побити, штовхали під час турбулентності через нервових собак, яких господиня любила більше, ніж людей. В одному з епізодів книги Стайрон описує, як після нищівного урагану на острові Сен-Мартен клієнт вимагав шампанське за $20 000. Поки місцеві стояли в чергах за хлібом, дівчина шукала елітний алкоголь у єдиному супермаркеті, що працював. Це відчувалося як якась антиутопія.
Часто пасажири мали інтимні стосунки прямо під час польоту. Екіпаж знав правила: відступити до кабіни пілотів, дозволити “гостям” зробити своє, а потім прибрати за ними. Усе відбувалося у ванній, на кухні або на диванах у салоні. Для заможних клієнтів приватний літак – це просто “летюча вітальня”, пише Стайрон.
Вона згадує, як один чоловік літав із дружиною в понеділок, а з коханкою – в п’ятницю. Їй, як жінці, це було важко сприймати. Але в неї не було вибору, і колишня стюардеса припускає, що дружина й так про все знала.
На фоні всього цього були й винятки, пише New York Post. Один із них – актор Джеймі Фокс. Під час багатогодинної затримки вильоту в Лос-Анджелесі саме він допоміг зберегти їй спокій. Поки їжа закінчувалася і коктейлі були випиті, а інші пасажири нервували, він по-доброму жартував і розповідав історії. За словами Стайрон, Фокс повернув їй віру в людяність серед заможних світу цього.
Утім, подібні випадки, каже авторка книги, траплялися нечасто. Більшість клієнтів, згадує вона, були глибоко нещасливими людьми. Попри статки, власні літаки, розкішних дружин і маєтки, багато з них були дуже невпевненими у собі. Один чоловік, приміром, мав усе, але був одержимий втратою свого волосся і пересадкою. “Та хто взагалі звертає на це увагу?” – дивувалася стюардеса.
Після кількох років роботи у повітрі Стайрон залишила авіацію. Вона повернулася до своєї попередньої професії косметологині й відкрила власну студію Fluff NYC на Мангеттені у Нью-Йорку, де доглядає не за чиїмось его, а за обличчями.
“Це не так гламурно, – зізнається вона, – зате набагато спокійніше”.
Політичне побачення без лібералів
Свайп вліво: як прогресивна молодь шукає собі пару в застосунках
У США побачення – це вже не просто про симпатію чи спільні хобі, пише The Guardian. Для багатьох молодих прогресивних американців політична сумісність стала новим маркером привабливості. Після перемоги демократичного соціаліста Зохрана Мамдані на мерських праймеріз у Нью-Йорку, новина про те, що він познайомився з дружиною у застосунку Hinge, викликала неочікуваний ажіотаж. Користувачі масово поверталися в застосунок, сподіваючись повторити успіх кандидата, хоча й одразу зіштовхувалися з політичними суперечностями.
Hinge пропонує вибрати політичну орієнтацію: консерватор, поміркований, ліберал, аполітичний або “інше”. Але для багатьох лівих “ліберал” – це вже не про них. Вони не ототожнюють себе з Байденом чи Клінтон, і вже точно не з Ендрю Куомо, ексгубернатором штату Нью-Йорк. Ідеї Мамдані – заморозити оренду, зробити автобуси безплатними, обкласти багатіїв податками – для них не радикальні, а базові. Є потреба у чіткіших маркерах, навіть у Tinder-профайлі.
За словами Еббі Борегар із Нью-Йоркського осередку Демократичних соціалістів Америки (DSA), попит на знайомства з ідейними лівими зріс. Проте знайти відповідні простори складно. На більшості платформ немає варіанту “лівий”, а пункт “інше” лише збільшує плутанину: це може бути як комуніст, так і ультраправий.
Користувачі відповідають на це своїми методами. У профілях з’являються справжні політичні маніфести: від смайликів-кавунів на знак солідарності з Палестиною до попереджень, що прихильникам Трампа краще не писати. У застосунках Tinder, OK Cupid і особливо у Feeld, який відомий відкритістю до нестандартних стосунків, політична самоідентифікація стає невіддільною частиною знайомства.
Останні опитування NBC News засвідчують: серед американської молоді розрив у політичних поглядах лише зростає. Жінки з покоління зумерів дедалі частіше підтримують демократів, а чоловіки правіють. Для 60% молодих людей важливо, щоб партнер поділяв їхні політичні переконання. Теза “не говори за вечерею про релігію та політику”, на думку авторки, втрачає актуальність.
Експертка з дейтинг-сервісів Джесс Карбіно вважає, що політика стала новою релігією. Саме через неї молодь визначає, як дивиться на світ, і формулює цінності. Для Лілі, 23-річної соціалістки, яка нещодавно втратила роботу, пункт “аполітичний” у профілі Hinge – червоний прапорець. Вона хоче бути впевненою, що людина хоча б на базовому рівні має співчуття до інших, як і вона.
У Нью-Йорку на мерських праймеріз демократів найбільше голосували виборці 25-34 років, суміш зумерів і молодших мілленіалів. На Hinge вже з’явилися профілі з підписами на кшталт: “побачусь лише з тим, хто голосував за Мамдані” або “ніколи не піду на побачення з прихильником Куомо”. Дехто навіть відповідав на запитання “коли востаннє ти плакав?” словами “коли переміг Зохран”.
Праві теж не стоять осторонь. У Нью-Йорку вони створюють власні платформи, як-от Date Right Stuff (гра слів: “Зустрічайся з правим/правильним”), що проводить події в Trump Tower і залучає міських республіканців. Їхнє гасло: “Наші дейтинг-застосунки стали надто прогресивними. Ми не ображаємося на все підряд”.
Та влітку в Нью-Йорку перевага лишається за лівими.
На початку липня в барі на Нижньому Іст-Сайді відбулася подія “сексуальні самотні соціалісти” від DSA. Для тих, хто шукає “швидко й безплатно, як автобуси Мамдані”, – окрема зона. Для тих, хто за “повільне, як оподаткування багатіїв, горіння”, – інша. Поліаморні учасники могли піднятися на другий поверх.
Ба більше, DSA планує нові зустрічі у Брукліні, Вільямсбурзі та Верхньому Вест-Сайді. А поки що політично активні одинаки й одиначки продовжують вираховувати однодумців за емодзі, біографіями й гаслами у застосунках.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.