Projects
Американські виробники різко наростили випуск перехоплювачів Patriot, але попит продовжує випереджати темпи замовлень.
Українські батареї стримують російські атаки, комплекси на Близькому Сході збивають іранські ракети, Західна Європа відновлює свою ослаблену ППО, а США визнають, що запаси тануть і їх треба не лише поповнювати, а і розширювати.
На тлі всього цього ракети стали дефіцитом, тому Lockheed Martin, Raytheon і Boeing підвищують виробництво, хоча запитів лише більшає.
Удар по своїх
Західні технологічні та фінтех-компанії блокують користувачів у частинах Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Саме ці регіони Кремль оголосив “приєднаними” після псевдореферендумів 2022 року, хоча Росія не контролює їх повністю. Під обмеження потрапляють і міста, що лишаються під владою України. У Краматорську, за 30 кілометрів від фронту, люди кажуть, що багато сервісів їм недоступні, тоді як у решті країни вони працюють.
Revolut і Wise офіційно доступні в Україні, однак частина клієнтів на сході отримує відмови у переказах і карткових операціях. Засновник місцевого інтернет-провайдера Elite Line Микола Кучерук наполягає: підстав блокувати користувачів у підконтрольних районах немає. “З технічного боку все просто: достатньо звірити IP-адресу з діапазонами українських провайдерів. Це зазвичай чітко показує, що з’єднання походить із країни”, – каже він.
На його думку, технологічно відмежувати підконтрольні Україні райони від окупованих можливо. “Компанії могли б запровадити “білі списки” маршрутів інтернет-провайдерів. Якщо населений пункт зруйновано чи окуповано, ми повідомляємо, і його переносять до “чорного списку”. Але ці компанії навіть не намагаються”, – додає він. “Великі оператори, як-от Vodafone чи Kyivstar, можуть тижнями не реагувати. Ми для них маленький ринок. А наша компанія – місцева й відповідає перед клієнтами”, – пояснює підприємець.
У відповідях The Telegraph великі фірми визнають проблему, але посилаються на необхідність дотримуватися санкцій ООН, ЄС, Британії та США. Revolut заявляє, що підтримує перекази й карткові платежі для резидентів України, “окрім санкційних зон”, і не працює в Росії. Wise від коментарів відмовився. Водночас санкції не спрямовані проти України, й автоматичне “затемнення” цілих областей де-факто легітимізує кремлівські заяви про анексію, наголошує автор.
Для українців наслідки відчутні. Revolut і Wise разом мають понад 60 млн користувачів і допомагають отримувати гроші з-за кордону, зберігати заощадження й інші кошти у стійких валютах. Тож, для України, держави з мільйонами біженців, це втрата критичної інфраструктури, тим паче, що гривня за три роки знецінилася на 32%. Показово, що Revolut, який має понад 700 000 українських клієнтів у Британії та ЄС, раніше продавав платну дебетову картку в кольорах українського прапора із закликом “виявляти солідарність”.
І не лише фінтех. Схожі обмеження запровадили Airbnb, Booking.com, Spotify, Duolingo, TikTok, eBay і Facebook Ads. Водночас щоденні транзакції біля фронту працюють: супермаркети, кафе й бізнеси проводять платежі через Visa та Mastercard. Обидві системи ще у 2022 році припинили випуск нових карток у Росії, але не блокують операції з картками у підконтрольних Україні містах.
На побутовому рівні відмови в сервісі б’ють і по заробітках. Краматорець Володимир багато років приймав мандрівників, родини, працівників неурядових організацій і журналістів, але після повномасштабного вторгнення його заблокували в Airbnb. У березні 2022 року сервіс повідомив, що більше не працює в адміністративній столиці Донецької області. Тобто у місті, що й досі розташоване вглибині підконтрольної Україні території. “Вони вперті. Вони нічого не розуміють”, – додає чоловік.
Airbnb пояснює обмеження “серйозним ставленням до зобов’язань” і необхідністю дотримуватися санкцій США, ЄС та інших урядів. “Багато компаній і інституцій кажуть, що хочуть допомогти, але за три роки вони нічого не зробили. Проблема не в тому, що вони не можуть. Вони не хочуть”, – підсумовує Микола Кучерук. З великих гравців лише Google змінив підхід. У березні 2022-го компанія тимчасово обмежила доступ до базових інструментів на кшталт Gmail. Але після звернень до офісу Google Україна, швидко визнала помилку і відновила доступи.
Потреба в Патріотах
Виробництво ракет для комплексів Patriot сягає нових висот, проте не може забезпечити попит
Американські виробники різко наростили випуск перехоплювачів Patriot, але попит продовжує випереджати темпи замовлень. Українські батареї стримують російські атаки, комплекси на Близькому Сході збивають іранські ракети, Західна Європа відновлює свою ослаблену ППО, а США визнають, що запаси тануть і їх треба не лише поповнювати, а і розширювати. На тлі всього цього ракети стали дефіцитом, тому Lockheed Martin, Raytheon і Boeing підвищують виробництво, хоча запитів лише більшає.
Patriot – це радар, пункт керування, пускові установки й перехоплювачі; система ефективно збиває балістичні та крилаті ракети, безпілотники й літаки. Минулого року армія США уклала з Lockheed Martin контракт на доведення річного випуску до 650 одиниць проти 350 кілька років тому. Тоді ж випуск сягнув рекордних 500. Цього року компанія вперше має вийти на показник понад 600 і прогнозує значне збільшення у 2027-му. Boeing нарощує виробництво головок самонаведення PAC-3, а Raytheon, що робить радари й пускові установки, підвищує темпи виготовлення перехоплювачів PAC-2.
Експерт Університету Осло Фабіан Гоффман оцінює глобальний випуск Patriot у 850-880 ракет на рік з потенціалом до 1130 у 2027-му. Тоді як Росія, що не є єдиною турботою Заходу, за оцінками, виробляє 840–1020 “Іскандерів” і “Кинджалів” щороку. І це лише дві позиції з великого арсеналу. Дисбаланс посилюється тим, що підрозділи ППО зазвичай витрачають два-три перехоплювачі на одну ціль.
“Lockheed Martin визнає критичну потребу в PAC-3 MSE і працює з армією США та постачальниками, щоб збільшити темпи й задовольнити світовий попит”, – говорить віцепрезидент напряму PAC-3 Браян Кубік. За його словами, міцна інфраструктура й ланцюги постачання дають основу для зростання, а компанія інвестує у підтримку постачальників, прискорення відвантаження й усунення вузьких місць. Raytheon повідомляє, що до кінця 2025 року планує скоротити строки відвантаження радарів на 25%, а їхній випуск має зрости на 150% до 2028-го.
Та Гоффман застерігає: навіть якщо Захід і випередить російське виробництво звичайних балістичних ракет, “це не розв’яже проблем Європи”. Для США виклик ширший за російський. Пентагон стежить за зростанням китайського арсеналу, а ризики з Близького Сходу зберігаються. Запаси у західних арміях здаються виснаженими, а виробництво вимагає часу, тому нагальні потреби не дозволяють сформувати резерв.
Президент підрозділу ППО Raytheon Томас Лаліберті пояснює, що складання радара Patriot триває 12 місяців, а отримання всіх деталей – 24, тож часто доводиться знімати установки й ракети з наявних складів. У Пентагоні ж заперечили повідомлення про нібито 25% від потрібного запасу Patriot у США. Речник відомства, підполковник Браян Макґаррі заявив, що американські військові “мають усе, щоб виконати будь-яку місію”. Водночас на початку минулого місяця Вашингтон призупиняв відвантаження зброї Україні, зокрема Patriot, через занепокоєння щодо складів. За даними медіа, рішення ініціював заступник міністра оборони з політики Елбрідж Колбі. Згодом Дональд Трамп дозволив допомогу, але змінив механіку: витрати покладено на європейських союзників, тоді як США зосереджуються на виробництві.
Про певне напруження говорять і військові. Командувач Індо-Тихоокеанського командування США адмірал Семюел Папаро сказав, що війни на Близькому Сході та в Україні “з’їдають” американські запаси, інакше говорити “було б нечесно”. Армія США відповідає планом учетверо збільшити закупівлю перехоплювачів, з 3376 до 13 773 одиниць, завдяки інвестиціям у ракети Patriot на суму $1,3 млрд.
Банк для супербагатіїв
Співзасновник Metro Bank з колегами створює фінустанову для управління активами суперзаможних клієнтів
Троє банкірів на чолі з Ентоні Томсоном, співзасновником Metro Bank, намагаються створити банк лише для надзвичайно багатих людей. Інвестпроєкт, що отримав назву Family Offices Bank (FOB), орієнтований винятково на людей з не менш ніж $30 млн інвестиційних активів, і сімейні офіси, які керують капіталами від $100 млн. Ключова мета банкіра – створити приватну банківську структуру, що не лише обслуговуватиме супербагатих, а й залучатиме їх до складу інвесторів. У планах нового банку обслуговувати 2000 надзаможних клієнтів і накопичити $10 млрд на балансі до 2030 року.
За словами Томсона, документ для потенційних інвесторів уже розісланий. У ньому не лише бізнес-план і фінансові орієнтири, а й вибір юрисдикції: банк буде зареєстрований на Джерсі, британському офшорі з лояльним податковим режимом, що часто використовують міжнародні сімейні офіси. У перші п’ять років банк планує залучити понад 500 таких офісів як клієнтів.
До 2028 року Томсон планує вийти на прибутковість і заробляти понад $100 млн щороку. Для запуску банку планують зібрати $100 млн, з яких $5 млн – уже під час першого раунду кампанії у вересні. “Ідея подобається майже всім”, – каже Томсон. За його словами, традиційні банки часто незграбні, повільні й занадто агресивні у продажу інвест-продуктів.
Один із прикладів, який він навів: сімейний офіс потребував термінової позики на $30 млн під забезпечення $120 млн у публічних активах, але банк ухвалював рішення шість тижнів, занадто довго. Окрім того, звичні фінансові установи не завжди ефективно обслуговують усіх членів заможних родин. Тоді як сучасні офіси часто мають справу зі 100 і більше членами різних династій.
Інвестиційна пропозиція FOB теж ексклюзивна – акціонерами можуть стати лише особи з активами більшими за $30 млн, або ж це можуть бути сімейні офіси, під управлінням яких знаходиться щонайменше $100 млн. За задумом Томсона, такий банк має залишатися у приватній власності своїх клієнтів через модель так званого “вічного акціонерства”. Поточна оцінка компанії – $20 млн. Перші інвестори отримають знижку 25% у наступному раунді фінансування.
У команді засновників колишній CEO TSB Пол Пестер, який пішов з посади після масштабного ІТ-збою у 2018 році, та Стюарт Грімшоу, ексочільник Yorkshire Bank, Clydesdale Bank і австралійської фінансової групи Humm. Грімшоу також є головою сімейного офісу австралійських мільярдерів Роше. Він очолить новий банк як генеральний директор.
FOB уже подає заявку на банківську ліцензію до Комісії з фінпослуг Джерсі. Розраховує отримати її до грудня. Спочатку банк прийматиме термінові депозити та видаватиме незабезпечені кредити й іпотеку, а згодом вийде на складніші фінансові продукти. У перспективі – відкриття другого офісу у Сінгапурі, де зростає концентрація ультразаможних. Thomson також заявляє, що банк зробить ставку на нові технології, також і з генеративним штучним інтелектом, у поєднанні з персональними менеджерами. Конкуренти, за його словами, обтяжені застарілими IT-системами.
І попит на такі послуги зростає. До 2030 року кількість людей зі статками понад $30 млн може збільшитися до 588 000 осіб, а їхнє сукупне багатство – на $19 трлн, до $68 трлн, йдеться у звітах, на які посилається FOB. Зростає і кількість самих сімейних офісів: їх уже понад 9000 по всьому світу. І функціонал у них дедалі ширший: від управління фінансами до організації приватного життя власників. Якось один з керівників зізнався у соцопитуванні, що має нагадувати клієнтам навіть про графік обробки домашнього улюбленця засобами від бліх.
Додік пустився берега
Прихильник Путіна, який заради своїх амбіцій готовий розвалити Боснію і Герцеговину
Після того як виборча комісія Боснії та Герцеговини позбавила Мілорада Додіка посади президента Республіки Сербської – одного з ентитетів країни – він удав, що це ні на що не впливає і кинув виклик інституціям: “А що, як я відмовлюся?”. Країна може невдовзі перевірити це на практиці, пише CNN.
Додік, прихильник російського диктатора Володимира Путіна, утримує владу з 2006-го, системно підриваючи державу, що постала після Дейтонських угод 1995 року. Мирний план розділив Боснію та Герцеговину на Федерацію босняків і хорватів та Республіку Сербську, що передбачає нагляд міжнародного Високого представника з правом остаточного рішення.
У лютому суд визнав Додіка винним у непокорі наказам чинного Високого представника Крістіана Шмідта. Минулого тижня апеляція залишила вирок у силі: рік ув’язнення та шестирічна заборона обіймати посади. Від в’язниці він відкупився штрафом, однак закон дозволив виборчій комісії країни усунути посадовця, засудженого більш ніж на шість місяців.
Після років погроз відокремитися і “возз’єднатися” з Сербією Додік знову заговорив з агресією, заявивши, що заблокує нові вибори та покладеться на союзників у Белграді, Москві й Будапешті. “Капітуляція не варіант”, – сказав він. Російське посольство відразу ж попередило про ризик “виходу ситуації з-під контролю”, натякаючи на репутацію Балкан як “порохової бочки” Європи.
На старті кар’єри Додіка вітали на Заході. Вважалося, що він нарешті принесе стабільність після років кривавих воєн. А колишня керівниця Держдепу США Мадлен Олбрайт навіть назвала його “ковтком свіжого повітря”. Та згодом він став безкомпромісним націоналістом, заперечував геноцид 8000 босняків у Сребрениці й регулярно їздив до Москви. Він зробив зі Шмідта головного ворога, твердячи, що той топче волю сербських виборців.
Європейські прихильники Додіка підхоплюють ці тези. Віктор Орбан назвав справу спробою іноземного посадовця “прибрати патріота за спротив глобалістам”. Ексміністр закордонних справ Сербії Марко Джурич говорить про “полювання на відьом”. А аналітик European Stability Initiative Аднан Черимаґіч називає фокус на Шмідті “розумною стратегією”, адже навіть захисникам боснійських інституцій уже важко виправдовувати широкі повноваження іноземця, здатного одноосібно впроваджувати закони та звільняти чиновників.
Паралельно Додік шукає підтримки й у команди Дональда Трампа. Його риторика перегукується з виступами віцепрезидента Джей Ді Венса. Армінка Хеліч з Палати лордів Великої Британії, яка у 1990-х утекла від війни у БіГ, каже, що він прагне виглядати “спорідненою душею в маленькому балканському ентитеті, що переживає ті самі випробування, що й президент Трамп. Водночас він хоче бути єдиною фігурою, яка боронить верховенство права і християнство від хаосу”.
Старший науковий співробітник New Lines Institute Ясмін Муянович вважає, що боснійські та європейські органи зіткнуться з серйозним випробуванням, якщо Додік спробує залишитися на посаді. “Якщо ви не можете впоратися з Мілорадом Додіком, то з якого дива говорити про конкуренцію з Сі Цзіньпіном чи Володимиром Путіним”, – каже він. Це тоді, коли, за його словами, підтримка лідера в Республіці Сербській тане: місяцями триває “відтік еліт”, а опозиція дедалі активніше моделює “післядодікове” майбутнє.
Лідер опозиції Небойша Вуканович переконаний, що лише повне усунення Додіка покладе край “перманентній кризі” в країні й дозволить інституціям переслідувати винних у злочинах і корупції. Додік уже знаходиться під санкціями США за вибудову “корумпованої мережі протекції”. А Хеліч попереджає: якщо він вирішить, що втрачати нічого, то може вдатися до відчайдушних кроків, аж до спроби сецесії. “Загнаний в кут, він може зробити щось, що ще більше дестабілізує країну”, – підсумовує вона.
Відмивання грошей у Ватикані
Новий Папа римський намагається полагодити репутацію Святого престолу, що страждає від чергового скандалу
Ватикан опинився під новим шквалом звинувачень. Цього разу – у використанні “універсального ключа для відмивання грошей”, тобто незаконного втручання в банківські перекази. Колишній головний фінансовий аудитор міста-держави Ліберо Мілоне, змушений піти у відставку у 2017 році, заявляє: платіжне агентство APSA могло змінювати імена й номери рахунків у транзакціях уже після їх здійснення, приховуючи справжніх отримувачів і відправників.
Звинувачення пролунали у незручний момент для нового Папи Лева XIV, який намагається відмити репутацію Католицької церкви після років фінансових скандалів і на тлі дефіциту бюджету. Ватикан усе заперечує, а фахівці, знайомі з роботою SWIFT, наполягають: технічно змінити зміст платіжного повідомлення після відправлення неможливо. Утім, заяви Мілоне сприймають серйозно через його посаду в минулому й історію порушень у фінансах Святого престолу.
Мілоне, ексаудитор Deloitte, був призначений покійним Папою Франциском у 2015 році для наведення ладу у фінансах. За два роки його усунули під звинуваченнями у “корпоративному шпигунстві”. Він стверджує, що потрапив у немилість, бо виявив схеми, пов’язані з колишнім керівником жандармерії та кардиналом Джованні Анджело Беччу, засудженим у 2023-му за привласнення коштів. Про можливість редагувати номери IBAN у системі SWIFT Мілоне вперше публічно згадав минулого місяця, після провалу його позову про незаконне звільнення.
Католицьке видання The Pillar оприлюднило серію матеріалів, де називає такий інструмент “універсальним ключем”, що уможливлює відмивання грошей. У разі доведення, йшлося б про ризик найжорсткіших міжнародних санкцій, а саме фактичної ізоляції Святого престолу від банківської системи. На пресконференції минулого тижня Мілоне підтвердив свої слова, але відмовився показати більше доказів. “У мене є документ, який доводить, що вони можуть змінювати транзакції, змінювати ім’я, будь-коли, – сказав він і запевнив: – І я нікого не шантажую”.
За його словами, звернути увагу на інструмент попросив кардинал Джордж Пелл, який курував прозорість фінансів. У листі 2016 року, копію якого Politico отримав від The Pillar, Пелл повідомляв, що APSA нібито просила “змінити контролі в системі SWIFT”, що аудитор назвав “потенційно незаконним”. Офіс Мілоне інформував про знахідки Папу Франциска, держсекретаря П’єтро Пароліна, голову трибуналу й внутрішнього наглядового регулятора ASIF, але відповідей не отримав.
Офіційний представник Ватикану Маттео Бруні назвав звинувачення “цілковито безпідставними” і заявив, що APSA у 2016-му не вела приватних клієнтів. Журналіст Ед Кондон з The Pillar заперечує: рахунки для фізосіб закрили у 2015-му, аби вийти з-під нагляду Moneyval, але інструменти могли застосовуватися раніше або для маскування операцій згодом. Бруні також послався на аудити ASIF і PwC за 2020-2024 роки, що “не виявили аномалій”. У SWIFT запевнили: змінювати зміст платежу неможливо через цифрові підписи й шифрування. Однак Мілоне знову відповідає, що хоч і не знає технічних деталей, “але бачив докази редагування”.
Скандал накладається на спроби фінансового оздоровлення міста-країни. Перед травневим конклавом кардинали нарікали на збільшення дефіциту бюджету через падіння пожертв. Лева XIV обрали зокрема як фігуру, здатну повернути довіру донорів, насамперед зі США. І позитивні сигнали вже є: Інститут релігійних справ (IOR) показує високі прибутки, а APSA відзвітувало про €62,2 млн за 2024 рік проти €45,9 млн роком раніше.
Підозри Мілоне підривають цей прогрес і повертають до попередніх історій – від справи “Банкіра Бога” Роберто Кальві й краху Banco Ambrosiano, до вироку Беччу й невдалої лондонської угоди про нерухомість, що, через дії Беччу, обійшлася Ватикану у понад €100 млн.
Кілька доларів і миска рису
В’єтнамські селяни, на чиїх землях організація, пов’язана з Дональдом Трампом, будуватиме гольф-клуб, отримують мізерні компенсації
У В’єтнамі готуються до масштабного переселення селян: понад тисячу жителів провінції Хунг Єн невдовзі полишать свої земельні ділянки, на яких роками вирощували банани, лонган та інші фрукти. Причина – будівництво розкішного гольф-клубу під брендом Trump, першого проєкту родинного бізнесу Дональда Трампа у країні. Уряд уже прискорив дозвільні процедури в обмін на поступки у важливих торговельних переговорах із Вашингтоном.
Однак не всі у захваті від такої перспективи “розвитку”. Фермерка Нгуєн Ті Хуонг, якій наказали залишити 200 квадратних метрів землі, де вона працювала багато років, отримала компенсацію у розмірі $3200 та декілька мішків рису. Це менше за середню річну зарплату у В’єтнамі. Жінка зізнається: відтоді вона втратила сон.
Згідно з документами, з якими ознайомилася агенція Reuters, подібні пакети компенсацій пропонують усім мешканцям, чиї наділи потрапляють під забудову. Деяким пропонують $12-30 за квадратний метр залежно від розташування та площі, виплати за зрубані дерева, а також запас рису на кілька місяців. Проте навіть ця сума виглядає щедрою, каже один місцевий чиновник, і додає, що у цьому регіоні за землю зазвичай платять не більше $14 за квадрат.
Остаточне рішення щодо виплат очікується вже наступного місяця. Але багато фермерів, особливо літніх, які не мають іншого джерела доходу, не бачать альтернатив. “Усе село хвилюється через цей проєкт. Нас позбавлять землі й залишать без роботи”, – каже 50-річна Хуонг.
Формально землю у В’єтнамі контролює держава. Селяни отримують ділянки в довгострокове користування, але не мають права заперечувати, якщо влада вирішує їх вилучити. Протести у країні не рідкість, але зазвичай результату не приносять. У випадку з гольф-проєктом компенсацію селянам сплачує держава, але фактично рахунок виставляють забудовнику.
Розкішний гольф-клуб розташовуватиметься на території площею майже 1000 гектарів. Його будуватиме в’єтнамська девелоперська компанія Kinhbac City, яка вже сплатила Trump Organization $5 млн за право використання бренду. Згідно з регуляторними документами, компанія Трампа не інвестує у проєкт напряму і не бере участі у виплатах компенсацій. Проте після завершення будівництва саме вона керуватиме гольф-клубом. Доходи від бізнесу, як показали фінансові розслідування, зрештою все одно надходять до президента США.
На церемонії початку будівництва у травні був присутній син президента США Ерік Трамп. Прем’єр-міністр В’єтнаму Фам Мінь Чінь тоді пообіцяв, що селяни отримають “справедливу компенсацію”.
Фермер До Дінь Хуонг, який отримає лише $12 за квадратний метр своєї землі, не приховує розчарування. За його словами, він би змирився, якби йшлося про будівництво дороги або лікарні. “Але це комерційний проєкт. Я не знаю, як він покращить життя простих людей”, – каже він.
Але серед селян є й ті, хто намагається побачити можливості. Локальний підприємець Ле Ван Ту володіє маленьким кафе поруч із майбутнім гольф-клубом. Йому теж компенсують частину землі. Чоловік уже планує перебудувати свій заклад у повноцінний ресторан, щоб обслуговувати багатших клієнтів. Каже, що з моменту оголошення проєкту у жовтні ціни на землю зросли вп’ятеро. Його також тішить, що поруч більше не буде свиноферми: “Більше не смердітиме”.
А от 54-річна фермерка Нгуєн Ті Чук, яка вирощує банани, поки не бачить причин для радості. Її ділянка теж потрапляє під забудову. Попри обіцянку $30 за квадрат, жінка не знає, чим займатиметься далі. “Я вже не молода. І окрім фермерства, нічого не вмію”, – зізнається вона.
Розслідування проти провокаторки
Подружжя Макронів найняло приватного детектива, щоб розслідувати особу подкастерки, яка стверджує, що Бріжит Макрон – чоловік
Емманюель і Бріжит Макрони позиваються до американської ультраправої інфлюенсерки Кендес Овенс через поширення неправдивих тверджень, що перша леді Франції начебто народилася чоловіком. Перед поданням позову подружжя найняло приватних детективів, щоб дослідити діяльність Овенс, її зв’язки й аудиторію. Розслідування провела американська компанія Nardello & Co, яку очолює колишній федеральний прокурор Нью-Йорка Ден Нарделло.
Зібрані матеріали, з частиною яких ознайомився Financial Times, описують зв’язки Овенс з французькими ультраправими, з популістами у США та Великій Британії, а також постійну присутність у російських державних медіа. Поміж іншого йдеться і про онлайн-взаємодії з російським націоналістом Олександром Дугіним і неодноразові репости його публікацій. Прямих особистих чи фінансових зв’язків з російськими чиновниками чи медіа слідчі не виявили.
Адвокат подружжя Том Клер, співзасновник фірми Clare Locke, пояснив, що завданням було зрозуміти, чому американська консервативна ведуча раптом зацікавилася першою леді Франції. Це також має допомогти присяжним усвідомити контекст її заяв. У центрі справи – серія подкастів Becoming Brigitte, які слухали мільйони людей. У ній Овенс продовжила сюжет, розпочатий французьким ультраправим журналістом Ксав’є Пуссаром, який у 2021 році почав поширювати чутки, що Бріжит Макрон, нібито, народилася чоловіком, а у 2024-му переклав матеріали англійською й надіслав їх Овенс.
Уперше американка згадала про ці чутки у своєму березневому випуску 2024 року, посилаючись на матеріал Daily Mail, що потім спростовував їх. Пізніше записала велике інтерв’ю з Пуссаром, представляючи його як викривача, якого намагаються “заглушити” Макрони. Після виходу серії російські державні медіа, зокрема канал “Царьград”, підконтрольний соратнику Путіна Костянтину Малофєєву, підхопили тему. RT з 2018 року зробив про Овенс більш як 30 публікацій.
Розслідування також описує її контакти з французькою політикинею Маріон Марешаль, племінницею Марін Ле Пен, яка виступає за ще жорсткішу міграційну політику. У 2019-му Овенс була головною спікеркою на паризькій Convention de la Droite (Збір Правих), організованій ультраправими структурами, де також виступала Марешаль.
Окремий блок матеріалів стосується її публічних нападок на президента України Володимира Зеленського, якого вона називала “вбивцею-соціопатом на утриманні” та “сусідом-наркоманом”. Слідчі зазначили її зв’язки з британським політиком Найджелом Фараджем, який був почесним гостем на її весіллі з колишнім керівником соцмережі Parler Джорджем Фармером. Також згадані її знайомства з американським телеведучим Такером Карлсоном і засудженими братами Ендрю та Трістеном Тейтами.
Сама Овенс у коментарях звинуватила подружжя Макронів у марнотратстві, висміявши, що детективи рахували її ретвіти російського філософа й виступи на заходах із Марешаль. Вона заявила, що Макрони витрачають значні кошти, щоб “заспокоїти параною минулого” Бріжит.
Позов подано у суді штату Делавер. Макрони звинувачують Овенс у поширенні вигадок, серед іншого, з твердженням, що перша леді Франції народилася чоловіком, на ім’я Жан-Мішель Троньє. Подружжя готове особисто прибути до США, щоб дати свідчення на процесі.
Канада хоче померти
Після легалізації евтаназії у країні, канадські лікарі не справляються з потоком тих, хто бажає померти
Канада за дев’ять років пройшла шлях від заборони евтаназії до впровадження однієї з найліберальніших у світі систем асистованого відходу. Медична допомога при смерті (MAID), легалізована у 2016 році спершу для тяжкохворих з прогнозом швидкої смерті, стрімко розширила межі: доступ отримали пацієнти з хронічними недугами без загрози негайної смерті, а з 2027 року її планують дозволити й людям з психічними розладами. У парламенті обговорюють доступ для неповнолітніх і навіть попередні запити від пацієнтів із деменцією, поки вони ще дієздатні.
Щороку частка смертей через MAID зростає: у Квебеку число становить понад 7% усіх випадків. По країні, загалом, близько 1 з 20 смертей – асистована. Це більше, ніж спричинено хворобою Альцгеймера і діабетом разом. Деякі лікарі вже провели сотні процедур. У великих містах діють центри на кшталт MAІDHouse, де пацієнти можуть обрати атмосферу “останнього дня” – від келиха шампанського до ритуальних співів. Для багатьох медиків, як і для колишньої акушерки Стефані Грін, така робота стала “проводжанням” людини з життя, іноді з відчуттям дарованого їй полегшення.
Система побудована на принципі автономії пацієнта. Утім, широке трактування критеріїв породжує суперечності. Лікарка Маделін Лі, одна з авторів програм MAID, визнала, що погодила процедуру молодому чоловіку з виліковним раком, який відмовився від терапії через страх болю. За законом він підходив, але для неї це було морально сумнівно. Подібні історії трапляються і з літніми пацієнтами, які посилаються лише на “втому від життя”.
Розширення програми у 2021 році створило так званий “Трек 2”, для людей без прогнозу швидкої смерті. Вимога: 90 днів оцінювання й підтвердження, що інші способи полегшення страждань розглянуті. Однак у країні з довгими чергами на медпослуги ці опції часто недоступні. Критики, зокрема організації людей з інвалідністю, вбачають у цьому ризик прихованого тиску на вразливих, які не можуть оплатити й отримати лікування чи догляд. Політики заперечують, але випадки, як із мешканцем Квебеку, що обрав MAID через пролежень після чотирьох діб на лікарняній каталці, викликали суспільний резонанс.
Дискусії точаться й навколо меж згоди. У Квебеку вже дозволені попередні запити від людей з деменцією, хоча у Нідерландах подібна практика стала приводом до кримінальної справи після того, як лікарка ввела седатив у каву пацієнтки, аби уникнути її опору евтаназії. В канадській моделі будь-які ознаки відмови мають враховуватися, але якщо їх визнають “симптомами хвороби”, процедуру можна продовжити.
Система нагляду за MAID обмежена: у більшості провінцій перевірка проводиться вже після смерті, порушення часто закінчуються “інформаційними листами”. Жодна справа не передана до поліції. Відомі випадки судових спроб родичів зупинити заплановану евтаназію через сумніви в діагнозі чи у тому, що пацієнт усвідомлено погодився на процедуру.
Самі медики опиняються на межі між законом і власними моральними бар’єрами. Частина, як лікарка Еллен Віб, відома готовністю брати найскладніші випадки, інші відмовляються від “Треку 2” або попередніх запитів. Є й ті, хто відмовляється проводити процедуру для неповнолітніх чи пацієнтів з лише психічними розладами.
Проте, попит на MAID зростає швидше, ніж кількість готових виконувати його лікарів, пише The Atlantic. Дехто, як сімейний лікар Клод Рівар, вважає, що межі визначатимуть не закони, а готовність самих виконавців сказати “ні”. А для медсестри Лорі Веригін день евтаназії це не лише точний алгоритм з підбором препаратів, а й важкий емоційний досвід, після якого вона залишається наодинці зі своїми думками. “Я ніколи не хочу звикати до цього, – каже вона. – Якщо звикну, значить, час зупинитися”.
Зарплата навпаки
Китайська молодь платить компаніям, щоб удавати, що працює на них
У Китаї все більшого розповсюдження набуває нове й доволі парадоксальне явища – молоді безробітні платять компаніям за можливість… удавати, що вони працюють. У країні, де рівень безробіття серед молоді перевищує 14%, дедалі більше людей обирають платити просто за місце в офісі, щоб не залишатися вдома без діла.
Тридцятирічний Шуй Чжоу, після невдалої спроби розпочати власний бізнес у сфері громадського харчування у 2024 році, навесні цього року почав відвідувати “офіс” компанії Pretend To Work (Удавай, що працюєш) у місті Дунгуань, що за 114 км на північ від Гонконгу. За 30 юанів на день (близько $4,2) він отримує робоче місце, інтернет, доступ до комп’ютерів, чайної кімнати й навіть обіду. У просторі працюють ще п’ятеро таких самих “колег”. Для Чжоу це стало місцем спілкування і командної атмосфери, якої бракувало вдома.
Подібні “офіси” з’являються в Шеньчжені, Шанхаї, Нанкіні, Ухані, Ченду та Куньміні. Тут можна шукати роботу, працювати над стартапами чи підробітками, а щоденний тариф зазвичай коливається у проміжку від 30 до 50 юанів. Як пояснює викладач Школи менеджменту Університету Вікторії у Веллінгтоні Крістіан Яо, це проміжне рішення для молоді, що не може знайти роботу через економічні трансформації у країні та розрив між освітою і ринком праці.
Чжоу дізнався про це місце в соцмережі Xiaohongshu. Він вважає, що, типу, офісна дисципліна допомагає йому структурувати день. Приходить він між 8 і 9 ранку, а йде іноді аж після 23:00, коли піде менеджер. Тут у нього зав’язалися дружні стосунки: молоді люди разом працюють, жартують, грають і вечеряють. А батьки, отримавши фото “робочого місця”, стали спокійніше ставитися до його безробіття.
У Шанхаї 23-річна Сяовень Тан орендувала місце в такому офісі на місяць. Випускниця університету, яка досі у пошуках повної зайнятості, використала кадри з офісу як “доказ” проходження стажування, що є неформальною вимогою для отримання диплома. Насправді вона писала онлайн-романи, заробляючи кишенькові гроші. “Якщо вже вдавати, то до кінця”, – жартує дівчина. Директор Інституту соціальної антропології Макса Планка Бяо Сян вважає, що мода на “удавану роботу” виникла від почуття фрустрації та безсилля через відсутність можливостей. Це, каже він, спосіб дистанціюватися від суспільства і дати собі простір.
Власник дунганського Pretend To Work, 30-річний Фейю (псевдонім), говорить, що продає “не робоче місце, а гідність, аби ніхто не почувався нікчемою”. Сам він пережив безробіття після закриття роздрібного бізнесу під час пандемії, що привело його до депресії. Але у квітні він запустив цей новий проєкт, і вже за місяць усі місця були зайняті. Тепер охочі подають заявки.
За його словами, 40% клієнтів – це недавні випускники, які роблять фото для підтвердження стажування викладачам. Невелика частина приходить через тиск з боку батьків. Решта це фрилансери та “цифрові кочівники”: автори онлайн-контенту, працівники великих e-commerce-компаній. Їхній середній вік – близько 30 років, наймолодшому – 25. Офіційно всі вони належать до категорії “фахівців з гнучкою зайнятістю”, куди входять також водії таксі й вантажівок.
Фейю сумнівається, що бізнес лишатиметься прибутковим надовго, і називає його радше соціальним експериментом. “Ми використовуємо брехню, щоб зберегти респектабельність, але це дає шанс комусь знайти те, що вони хочуть. Якщо ми лише допомагаємо вдосконалювати акторські навички, то стаємо співучасниками м’якої ілюзії. Але якщо ми допоможемо комусь перетворити фейкове місце на реальний старт, експеримент матиме сенс”.
Тим часом Чжоу зосередився на вивченні інструментів штучного інтелекту, бо дедалі більше компаній вимагають цих навичок у кандидатів. Він переконаний: це зробить його шлях до повноцінної роботи значно легшим.
Як Аляска опинилася в американців
Що Росія втратила і чи не є зустріч на Алясці ознакою небезпечного потепління
У середині XIX століття Російська імперія володіла величезним, але віддаленим і важкодоступним шматком землі – Аляскою, з центром у Ново-Архангельську (нині місто Сітка). Її історія почалася не з військових експедицій, а з хутрової промисловості: у середині XVIII століття купці й шукачі пригод рушили на схід через Сибір у пошуках надприбуткового хутра морських видр. У 1780-х роках Катерина II дала зелене світло створенню Російсько-Американської компанії, що отримала монополію на торгівлю й управління територією.
Керівником колонії став купець Олександр Баранов, жорсткий адміністратор, який розширював поселення і безжально придушував опір, зокрема корінних тлінкітів, які прозвали його “Безсердечним”. За ним до Аляски прибули православні місіонери, збудували церкви, серед яких собор Святого Михайла в Сітці, що й досі височіє над містом.
Але до середини XIX століття імперія почала розглядати Аляску як тягар. Після поразки у Кримській війні територія лише виснажувала державний бюджет, а зростальна присутність британського флоту в Тихому океані змушувала Петербург усе частіше замислюватися над продажем. У липні 1867-го російський посол у Вашингтоні Едуард де Стекль зізнавався в листі: лишається або продати колонію, або чекати, доки її просто заберуть.
Для Росії угода стала способом отримати необхідні гроші, уникнути конфлікту з Британією та заручитися прихильністю США. А для Вашингтона – шансом зупинити європейську експансію й утвердити вплив у Тихому океані. Проте, і в Росії, і в Америці продаж зустріли без захвату. Петербурзька газета “Голос” назвала його принизливим для справжніх росіян, а сума у $7,2 млн здавалася образливо низькою. У США держсекретаря Вільяма Сьюарда, який підписав договір, критикували за витрачання грошей на “замерзлу пустелю”. The New York Daily Tribune скептично писала, що угода не врятує від “Північного вітру та Снігового короля”, а New York World припускала, що Росія просто позбулася “вичавленого апельсина”.
Та сумніви розвіялися наприкінці XIX століття, з початком золотої лихоманки, а згодом, після відкриття нафтових родовищ, остаточно зникли. Аляска, колись зневажена як марна покупка, перетворилася на один із найбагатших ресурсами штатів і стала символом вдалого вкладення коштів.
Але пам’ять про “дешевий продаж” лишалася у російському дискурсі. Час від часу з’являлися маргінальні заклики повернути Аляску, а радянські чиновники охоче нагадували про ціну угоди, як це зробив у 1974-му торговельний представник Володимир Алкімов, коли американці скаржилися на дешевий радянський експорт пшениці.
У 1867-му ж цей продаж відкрив нетривалий період потепління у відносинах Москви й Вашингтона. The New York Herald тоді писала про “сердечний зв’язок” між двома країнами. Кульмінацією став візит великого князя Олексія Олександровича до Нью-Йорка у 1871-му, де його зустрічали парадами й урочистостями.
І коли Дональд Трамп і Володимир Путін зустрічаються на Алясці, історія цього продажу знову стає фоном для деяких розмов про можливе зближення. Разом з цим усім, основного висновку чекає Київ – йому головне, щоб “теплі” сигнали між великими гравцями більше не означали торгівлі чужими територіями, як це було у XIX столітті.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.