Projects
Китайська система соціального рейтингу вже давно стала символом цифрового тоталітаризму. Її описують як сюжет із серіалу “Чорне дзеркало”: мовляв, кожен громадянин має персональний рейтинг, який змінюється залежно від поведінки – від покупок і постів у соцмережах до того, чи переходить вулицю на червоне світло. Камери з розпізнаванням облич нібито фіксують усе, а люди з низькими балами стають вигнанцями, позбавленими навіть базових послуг.
Але реальність виявляється набагато прозаїчнішою. І ось чому.
Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.
Політичний талант
Як Клаудії Шейнбаум вдалося зберегти й навіть підвищити свою популярність після року на посаді президентки Мексики
Минув рік з моменту інавгурації Клаудії Шейнбаум – першої жінки, яка очолила Мексику. І хоча ейфорія після її історичної перемоги вже вщухла, рівень підтримки президентки досі вражає. За опитуванням Buendía & Márquez для газети El Universal, близько 70% громадян схвалюють її роботу. Це менше, ніж 80% у лютому, однак набагато вище за показники багатьох інших лідерів. CNN порівнює цифри з рейтингом Дональда Трампа, показник підтримки якого зараз у США ледве перевищує 40%.
Секрет успіху Шейнбаум частково полягає у продовженні політики її попередника і наставника Андреса Мануеля Лопеса Обрадора, чия програма “Спершу бідні” принесла йому популярність. Тож нова президентка не лише зберегла його соціальні ініціативи, а й розширила їх. Допомогу отримують мільйони літніх людей, студентів, самотніх матерів і жінок, які раніше залишалися поза увагою держави.
Аналітики називають три напрями, які підсилюють її рейтинг: стримані відносини зі США та Трампом, боротьба з корупцією і підготовка країни до футбольного чемпіонату світу 2026 року.
Відносини з Вашингтоном виявилися особливо гострим питанням. Трамп тиснув на Мексику, вимагаючи перейменувати Мексиканську затоку на Американську та визнати наркокартелі терористичними організаціями, що могло б відкрити шлях до американського військового втручання. Шейнбаум обрала спокійну, дипломатичну позицію, яку називає “збереження холодної голови”. Вона погодилася на частину вимог США, збільшила кількість мексиканських військових на кордоні, приймала депортованих мігрантів і екстрадувала підозрюваних наркобаронів. Але водночас публічно наголошувала: Мексика лишається незалежною і не терпітиме втручання у свої справи.
Такий баланс дозволив президентці зміцнити свій авторитет і водночас продемонструвати, що тверда позиція може поєднуватися з прагматизмом. Зниження рівня злочинності, про яке вона заявила на одному з публічних виступів, стало ще одним аргументом на її користь. За перші 11 місяців її каденції кількість умисних вбивств скоротилася до 23 917, тоді як за аналогічний період її попередника їх було понад 31 000. Але це нерівномірна історія. У штаті Сіналоа, де торік заарештували наркоторговця Ісмаеля Замбаду, рівень убивств зріс на 400% через конфлікти між угрупованнями. Тож, попри офіційні успіхи, дві третини мексиканців і далі почуваються тривожно у власних містах, і безпека залишається головною проблемою країни.
Іншим фронтом, який дозволив Шейнбаум зберегти підтримку, стала антикорупційна політика. Вона зробила пріоритетом боротьбу з “фіскальним гуачиколем” – крадіжками пального, які перетворилися на прибутковий бізнес для злочинних груп. У вересні влада заарештувала 14 осіб, серед яких були військові, колишні митники та бізнесмени, підозрювані у масштабній схемі контрабанди пального. Ці дії, хоч і не вирішують проблему повністю, але все ж посилили її репутацію реформаторки: 70% мексиканців схвалюють зусилля президентки у боротьбі з корупцією.
Попереду ще одне випробування. У 2026 році Мексика прийматиме футбольний чемпіонат світу разом зі США та Канадою. Для країни це шанс показати себе світові й привабити більше туристів. Але також і завдання: у столиці та великих містах доведеться модернізувати транспорт, підготувати стадіони й вирішити проблеми інфраструктури після рекордних повеней і перебоїв у роботі метро. Частина мешканців Мехіко вже протестує проти забудови, пов’язаної з турніром, побоюючись зростання цін і джентрифікації.
Та Шейнбаум називає чемпіонат “вітриною для Мексики” і сподівається, що його успішне проведення зміцнить її позиції. Для лідерки, яка, як пише CNN, вже навчилася вести холодну дипломатичну гру з Дональдом Трампом, підготовка до спільного турніру з північними сусідами може стати ще одним шансом закріпити свій імідж.
Націоналізм та Абеноміка
Хто така Санае Такаїчі – перша жінка, яка готується очолити уряд Японії
Санае Такаїчі стоїть на порозі історичного моменту, пише CNBC. Політикиня може стати першою жінкою, яка очолить уряд Японії. Після перемоги на виборах голови керівної Ліберально-демократичної партії вона фактично забезпечила собі посаду прем’єр-міністерки. Для країни, де політичну еліту десятиліттями формували чоловіки, це символічний і водночас складний крок.
Такаїчі – давня союзниця колишнього прем’єра Сіндзо Абе (вже помер), відомого своєю консервативною політикою та економічною програмою “Абеноміка”. У першій промові після перемоги вона пообіцяла “працювати, працювати та ще раз працювати”, щоб перетворити страх японців перед майбутнім на надію. Її шлях до влади відкрився після відставки прем’єра Шігеру Ішіби, який пішов на тлі подвійної поразки ЛДП на парламентських виборах 2024 і 2025 років. Партія втратила більшість у двох палатах і тепер змушена діяти як меншість.
Нову лідерку сприймають як продовжувачку курсу Абеноміки. Вона підтримує м’яку монетарну політику, активні державні витрати й структурні реформи, які колись мали стимулювати економіку. Наприклад, Такаїчі критикувала наміри Банку Японії підвищити ставку – у березні 2024 року після довгих дискусій вона збільшилася до 0,5%. Однак економісти попереджають, що повернення до класичної Абеноміки може посилити інфляцію через ослаблення єни та нову хвилю державних витрат.
Фінансові ринки поки реагують помірковано. Експерти Citi прогнозують зростання індексу “Nikkei 225” до 47 000 пунктів, але попереджають, що японські акції вже близькі до історичних оцінок. Очікується, що політика Такаїчі підтримає виробників і експортерів, тоді як фінансовий та нерухомий сектори можуть зіткнутися з перешкодами.
На думку аналітиків, ЛДП обрала Такаїчі не лише через її економічні переконання, а й через уміння вести діалог із президентом США Дональдом Трампом. Вона вважається найкращим перемовником у період, коли відносини Вашингтона з рештою світу залишаються напруженими. Нещодавно політикиня висловила сумніви щодо чинної торговельної угоди між двома країнами й натякнула, що не виключає її перегляду на тлі зобов’язань інвестувати $550 млрд в американську економіку, які взяв на себе попередній уряд Японії.
В інших зовнішньополітичних питаннях Такаїчі може виявитися не менш жорсткою, ніж її попередники. Вона виступає за перегляд пацифістської конституції, зокрема статті 9, яка позбавляє Японію права вести війни. Нова лідерка також підтримує Тайвань і закликає до жорсткішої позиції щодо Китаю. Президент Тайваню Лай Цінде вже назвав її “щирим другом” і сподівається на новий рівень співпраці.
Проте у Китаї та Південній Кореї її не сприймають із таким ентузіазмом. Зокрема, через візити Такаїчі до храму Ясукуні у Токіо, де вшановано і японських воєнних злочинців. Це неодноразово викликало різку реакцію Сеула та Пекіна.
Проте аналітики очікують, що, попри власні націоналістичні переконання, майбутня прем’єрка обиратиме більш обережну риторику у перші місяці правління. Вона розуміє, що збереження стабільних відносин із Вашингтоном, Пекіном і Сеулом є критичним для японської економіки. Але спостерігачі наголошують: Такаїчі навряд чи відмовиться від ідеології, яка зробила її політичне ім’я. Тому перший і другий роки її уряду можуть стати тестом, чи здатна Японія поєднати прагматизм у зовнішній політиці з внутрішньою консервативною відданістю курсу Абеноміки.
Парламент країни збереться вже 15 жовтня. Теоретично, опозиція може заблокувати затвердження Такаїчі, але експерти вважають цей ризик незначним. Головне її завдання – знайти партнера серед опозиційних сил і створити робочу більшість.
Для опозиції така угода стане дилемою: співпраця з владою посилить її політичну вагу, але може відштовхнути виборців, розчарованих у ЛДП.
Небажана інформація
Джо Байден просив очільників ЦРУ не допустити розповсюдження у медіа українського занепокоєння справами своєї родини
Розсекречені документи свідчать, що у 2015 році тоді ще віцепрезидент США Джо Байден просив керівництво ЦРУ не поширювати аналітичний звіт, у якому українські посадовці висловлювали занепокоєння “корупційними зв’язками” його родини в Україні. Про це говорить Fox News із посиланням на матеріали, оприлюднені чинним директором ЦРУ Джоном Реткліффом, який назвав цей випадок прикладом “політизації розвідки”.
У розсекреченій електронній записці від 10 лютого 2016 року, позначеній як “таємна”, йдеться: “Віцепрезидент наполегливо бажає, щоб звіт не був поширений. Дякую за розуміння”. Автор повідомлення прихований, але вказано, що він був аналітиком, який готував щоденні звіти для президента. За словами старшого посадовця ЦРУ, який прокоментував документи для Fox News, Байден особисто висловив “побажання не поширювати звіт”, і відомство цю позицію врахувало. У результаті аналітична довідка не вийшла за межі ЦРУ – рішення, яке всередині розвідки назвали “надзвичайно рідкісним і сумнівним”.
Загалом звіт стосувався реакції українських чиновників на візит Байдена до Києва в грудні 2015 року. Тоді він відповідав за політику США щодо України в адміністрації Барака Обами. У документі йдеться, що представники уряду Петра Порошенка були “розгублені й розчаровані” візитом, очікуючи від американського віцепрезидента підтримки у конкретних питаннях. Замість цього, за оцінками українських джерел, Байден обмежився публічними загальними заявами про боротьбу з корупцією, уникаючи розмов про чутливі питання.
Під час того ж візиту він виголосив у Києві промову, закликаючи реформувати прокуратуру та енергетичний сектор, який, за його словами, має працювати “за ринковими принципами, а не за кулуарними домовленостями”. На той момент український генпрокурор Віктор Шокін розслідував справу Burisma Holdings – газової компанії, в якій син Байдена, Гантер, обіймав високу та добре оплачувану посаду. У березні 2016 року Джо Байден публічно визнав, що вимагав від Києва звільнити Шокіна, погрожуючи заблокувати кредитну допомогу США на мільярд доларів, якщо цього не станеться.
В аналітичному звіті зазначено, що після від’їзду Байдена деякі представники адміністрації Порошенка “приватно обговорювали увагу американських медіа до зв’язків родини віцепрезидента з корупційними бізнесами в Україні” і розглядали ці зв’язки як “свідчення подвійних стандартів США щодо питань корупції та влади”.
Пізніше, у 2019 році, ця історія знову стала політичним фактором. Президент Дональд Трамп вимагав від Володимира Зеленського розслідувати дії Байденів в Україні. І це стало приводом для першого імпічменту Трампа. Хоча Сенат США тоді й виправдав президента, питання “українських зв’язків” родини Байденів надовго лишилося предметом політичних дискусій у США.
Нинішні розсекречені матеріали містять попередження про “високу чутливість” інформації та заборону на подальше поширення без спеціального дозволу. Реткліфф заявив, що подібні випадки свідчать про використання розвідки у політичних цілях, і пообіцяв “нульову толерантність” до таких практик. Він підкреслив, що ЦРУ суттєво відредагувало документи, щоб зберегти конфіденційність джерел, але водночас прагне максимальної прозорості, коли це “відповідає суспільним інтересам”.
Розсекречення збіглося з розслідуванням, яке триває у Палаті представників Конгресу. Республіканці роками вивчали, чи не вчиняв, перебуваючи на посаді президента США, Джо Байден дій, які могли б стати приводом для імпічменту, і вже дійшли висновку, що він дійсно зловживав владою і “ошукував Сполучені Штати, щоб збагатити власну родину”.
Ціна кібербезпеки
Які слабкі точки в безпеці виявила нещодавня кібератака на бізнеси Сполученого Королівства
Початок вересня мав стати для автовиробника Jaguar Land Rover (JLR) періодом пікового попиту: вихід нових серій авто зазвичай означав зростання продажів і роботу заводів на повну потужність. Але замість цього робітників на підприємствах у Соліхаллі, Гейлвуді та Вулвергемптоні відправили додому.
Виробництво зупинилося внаслідок масштабної кібератаки, яка вдарила по компанії наприкінці серпня, пише BBC. Відновлення триває, але збитки вже підраховано: понад місяць відсутності продукції у всьому світі та втрати у 50 млн фунтів (≈$67 млн) на тиждень. Для JLR, яка торік отримала прибуток 2,5 млрд фунтів (≈$3,3 млрд), удар не смертельний, але болючий.
Інцидент став лише одним у низці атак, що накрили британський бізнес. Кіберзлочинці дедалі частіше паралізують системи компаній, вимагаючи викуп за відновлення даних. Державні опитування свідчать, що цього року в Британії атак зазнали понад 600 000 підприємств і благодійних організацій. Експерти говорять про “кумулятивний ефект бездіяльності”, тобто багаторічного ігнорування проблеми кіберзахисту з боку уряду й самих бізнесів.
Найболючіше такі інциденти б’ють по виробничих ланцюгах. JLR стоїть на вершині піраміди з тисяч постачальників – від гігантів на кшталт Bosch до малих підприємств, які залежать від одного клієнта. Коли заводи зупинилися, ці компанії залишилися без доходів, але з усіма витратами. Деякі попередили, що мають запасів готівки лише на тиждень. У парламенті Королівства наголосили: якщо навіть частина таких постачальників збанкрутує, це може призвести до “ефекту доміно” у всій британській індустрії.
JLR не єдина. У квітні кіберзлочинці атакували IT-системи ритейлера Marks & Spencer через стороннього підрядника, зашифрувавши дані компанії та паралізувавши онлайн-продажі. Платежі не проходили, сервіси не працювали, а потім з’ясувалося, що викрадено персональні дані клієнтів. Керівництво не повідомило, чи платило викуп, але збитки оцінили у 300 млн фунтів (≈$401 млн).
У вересні хакери вдарили й по американській Collins Aerospace, що обслуговує аеропорти. Через кібератаку зупинилися системи реєстрації в кількох європейських аеропортах, зокрема в Лондоні, спричинивши скасування рейсів. Ця атака показала, наскільки тісно пов’язані транспортні та інфраструктурні мережі: збій в одному місці може миттєво паралізувати інші. Але найгірший сценарій, кажуть експерти, – це можливий удар по фінансовій чи енергетичній системі, де наслідки можуть бути катастрофічними.
Дослідження Lloyds Bank ще у 2015 році моделювало гіпотетичну кібератаку на енергомережу США: збитки могли б перевищити трильйон доларів. У аналітиків немає впевненості, що Європа готова до подібних сценаріїв. За словами експерта Королівського інституту об’єднаних служб Джеймі Макколла, Велика Британія протягом 15 років демонструвала “поблажливий” підхід до кібербезпеки й нинішні інциденти є наслідком цього зволікання.
Фахівці пояснюють: подібні атаки стали настільки поширеними, бо програми-вимагачі легко дістати або орендувати. Якщо раніше більшість операцій проводили російські хакери, то нині дедалі частіше діють підлітки з Заходу, які орендують готове програмне забезпечення для зламів, а потім атакують великі компанії заради грошей і визнання у своїй спільноті. Вони шукають гучні цілі, бо кіберзлочин уже став своєрідною демонстрацією авторитету.
Слабкість бізнесів полягає не лише в недосконалому захисті, а й у самій структурі роботи. Автовиробники, як-от JLR, застосовують модель “точно-вчасно”. Тобто коли компоненти надходять саме тоді, коли потрібні на лінії. Це мінімізує витрати, але робить систему надзвичайно вразливою: один збій у цифровій логістиці – і все виробництво зупиняється. Схожа ситуація у ритейлі: Marks & Spencer залежить від синхронної роботи складських і торговельних систем, і коли вони “падають”, мережа втрачає контроль над постачаннями.
Уряд обіцяє змінити ситуацію. Ще торік було анонсовано законопроєкт про кіберстійкість, але його ухвалення постійно відкладається. Тим часом аналітична служба GCHQ попереджає: з появою штучного інтелекту розрив між компаніями, які здатні захиститися, і тими, хто відстає, лише зростатиме. Та головне, кажуть експерти, вразливими залишаються ті бізнеси, які хоч і не вважаються критично важливими, але від яких залежить робота інших. І саме такі непомітні компанії можуть одного дня стати тією “єдиною точкою відмови”, яка запустить ланцюгову реакцію у всій економіці.
Старший брат, чи Чорне дзеркало
Правда про систему соціального рейтингу у Китаї
Китайська система так званого соціального рейтингу вже давно стала символом цифрового тоталітаризму для західних медіа. Її описують як сюжет із серіалу “Чорне дзеркало”: мовляв, кожен громадянин має персональний рейтинг, який змінюється залежно від поведінки – від покупок і постів у соцмережах до того, чи переходить вулицю на червоне світло. Камери з розпізнаванням облич нібито фіксують усе, а люди з низькими балами стають вигнанцями, позбавленими навіть базових послуг.
Але реальність виявляється набагато прозаїчнішою, пише The Telegraph.
Мешканка Пекіна Хуей Лін, з якою автор статті зв’язався через месенджер, лише посміялася: “Якщо зможете пояснити, що таке китайський соціальний рейтинг, тоді й поговоримо. Бо я не знаю”. І справді – жодної єдиної державної системи оцінки громадян там не існує. Найближчим аналогом вважається сервіс Sesame Score, запущений у 2015 році платформою Alipay, фінтех-гігантом із групи Alibaba. І цей показник – не державний рейтинг благонадійності, а лише приватна програма лояльності для користувачів.
Alipay, через яку китайці здійснюють більшість безготівкових розрахунків, доступна і туристам. Але іноземцям система не дає балів. Для місцевих користувачів оцінка коливається від 350 до 950. Наприклад, маючи понад 650 балів, можна орендувати речі без застави – від електричних візків до дизайнерських сумок. Власники високих рейтингів користуються і більш відчутними перевагами: спрощеним отриманням візи до Південної Кореї чи участю в спеціальних програмах. Водночас низькі бали рідко мають серйозні наслідки. Хіба що окремі продавці можуть відмовитися працювати з клієнтами, яким не довіряють. Але такого майже не трапляється.
Для туристів відсутність Sesame Score створює радше побутові дрібниці, ніж реальні обмеження. Наприклад, автор не зміг скористатися автоматом із напоями, бо система не могла перевірити його “надійність”, або ж він мусив сплатити оренду електровелосипеда наперед. На думку автора, нинішня версія програми є радше ігровим бонусом для клієнтів Alipay, ніж механізмом контролю за населенням. Сервіс покликаний утримувати користувачів у межах екосистеми Alibaba та конкурувати з WeChat – платформою від Tencent, що має власний аналог рейтингу.
Історії про людей, яким забороняють купувати квитки чи відкривати кредитні картки, по-своєму правдиві, але мають інше походження. Це не “соціальний бал”, а окрема система судових санкцій проти громадян, які потрапили до чорного списку боржників. Таких у Китаї називають “лаолай”, себто люди, які не сплатили борги. Вони дійсно позбавляються доступу до дорогих готелів, авіаперельотів або швидкісних потягів, поки не розрахуються з кредиторами. Це радше фінансова, ніж ідеологічна кара, і її підґрунтя – відсутність у Китаї законного механізму банкрутства фізичних осіб.
Один із прикладів – Чень Ляньхуа, підприємиця, яка збанкрутувала після невдалого будівельного проєкту й тепер змушена їздити країною старим автомобілем, бо не може літати. У китайській культурі досі живе принцип “борг батька сплачує син”, тому боржники часто залишаються під фінансовим тиском роками.
Китай лише нещодавно почав будувати систему фінансової довіри. Ще 20 років тому громадяни могли брати кредити в одній провінції та зникати в іншій без жодних наслідків. Економічне зростання зробило необхідним запровадження реєстрів і рейтингів, проте експериментальні програми в різних регіонах були неоднорідними, і більшість із них згодом згорнули. На сьогодні немає єдиної бази громадян. Є лише розрізнені комерційні сервіси, а головна увага влади зосереджена на моніторингу компаній, а не людей.
Тож, попри гучні заголовки про “орвеллівську” систему спостереження, китайська модель соціального кредиту наразі далека від тотального контролю, стверджує автор The Telegraph. Для більшості жителів це додаткова зручність у цифровому побуті, а для туристів – хіба що дрібна незручність на кшталт неможливості відкрити смартхолодильник.
Алкоголь шкодить громаді
Jack Daniel’s може знищити невелике фермерське містечко, зупинивши постачання кормів скотарям
Протягом 45 років фермер Террі Голт починав свій день однаково: сідав у вантажівку, їхав до гуральні Jack Daniel’s у містечку Лінчбург, штат Теннессі, і забирав залишки зернової маси після виготовлення віскі. Ця густа суміш кукурудзи та зерна свого часу стала тією ланкою, яка об’єднала найвідоміший американський напій і місцеві господарства, пише автор Moneywise. Вона допомагала зменшити витрати на корм, утримувати худобу в доброму стані та не викидати тонни відходів на звалища.
“Я роблю це 365 днів на рік уже 45 років. Не пропустив жодного дня”, – каже Голт. Але навесні ситуація зміниться: Jack Daniel’s оголосила, що припиняє програму Cow Feeder, яка десятиліттями забезпечувала фермерів безкоштовними або дешевими кормами з відходів виробництва.
Тепер компанія передаватиме свої відходи компанії Three Rivers Energy, яка перероблятиме їх на біогаз і добрива. Для Jack Daniel’s, за їхніми словами, це перемога на полі сталого розвитку, крок, що відповідає глобальним екологічним зобов’язанням і дозволяє зменшити обсяги відходів. Винокурня щодня виробляє до 1900 кубометрів відпрацьованої зернової маси, і використання її для зеленої енергії виглядає логічним.
Однак для місцевих фермерів цей “зелений курс” може стати катастрофою. Саме вони забирають приблизно 1135 куб. м залишків щодня – стільки ж, скільки буде отримувати енергетична компанія. Без цієї підтримки тваринники залишаються сам на сам зі зростанням цін на корми, посухою та інфляцією. “Це нас просто знищить”, – каже Голт.
Близько 90% господарств в окрузі вирощують худобу. І для них програма була не бонусом, а основою бізнесу. Завдяки поживним залишкам виробництва вони могли годувати стада, не витрачаючи сотні доларів на комерційні корми, які за останні роки здорожчали майже на 20%. Тепер, коли безкоштовного ресурсу не стане, дрібні ферми ризикують не дожити до наступного сезону. Дехто вже почав розпродавати стада або землю.
Голт, який колись працював на Jack Daniel’s, сприймає рішення компанії як зраду. “Вони виросли разом із цими людьми, використовували образ маленького містечка, щоб продавати віскі у світі, а тепер відвертаються від нього”, – каже він.
У Jack Daniel’s запевняють, що рішення не було раптовим. Компанія, яка належить корпорації Brown-Forman, заявила, що попереджала фермерів про зміни ще у 2022 році та кілька років зважувала всі варіанти.
Представники компанії наголошують: перехід до співпраці з Three Rivers Energy – це необхідність для виконання міжнародних екологічних стандартів і збереження позицій бренду на світовому ринку. Нова біогазова установка, яка працюватиме на відходах виробництва віскі, дозволить скоротити викиди та продукуватиме відновлювану енергію.
Утім, для місцевої громади це звучить як корпоративна мова, відірвана від реальності. Jack Daniel’s – не просто роботодавець, а серце округу. Туризм і економіка Лінчбурга десятиліттями трималися на цій гуральні, а її образ – на сільських пейзажах і людях, які щоранку забирали “зерновий шлам”. А тепер компанія, прагнучи глобальної стійкості, залишає позаду тих, хто колись допоміг їй стати легендою.
Jack Daniel’s може вважати це рішення економічно та екологічно виправданим, але для мешканців округу воно стало болючим нагадуванням: великі бренди, які вийшли з маленьких міст, сьогодні живуть за іншими законами. Террі Голт каже, що не просить милостині – лише розуміння тих, хто допомагав створити успіх компанії. “Я молюся, щоб мої слова почули, – каже він. – Бо це рішення може просто знищити наше маленьке містечко”.
Італія грає в довгу
Через податкові послаблення Мілан стає центром тяжіння для світової еліти
Мілан стає одним із найдинамічніших мегаполісів Європи, який усе частіше обирають заможні люди, що залишають Лондон, Париж чи Лос-Анджелес. Місто, яке колись вважалося суворим і діловим, тепер переживає справжнє відродження, пише WSJ. Тут зростають ціни на елітну нерухомість, відкриваються ресторани, приватні клуби й артпростори, а мерія активно інвестує в оновлення районів.
Італія, яка багато років була символом проблем із боргами й економічного застою, зуміла створити для себе новий імідж, запропонувавши багатим переселенцям податкові стимули. Закон, ухвалений ще у 2017 році, дозволяє новим резидентам сплачувати фіксований річний податок на іноземні доходи – від 100 000 до 200 000 євро, незалежно від розміру прибутку. Члени родини додають до загальної суми “лише” 25 000 євро на рік за особу. Це зробило Італію конкурентом Монако чи Дубая. Пільга навіть отримала назву – “правило CR7”, на честь футболіста Кріштіану Роналду, португальця, який скористався нею під час гри за італійський клуб “Ювентус”.
За даними юридичної фірми Maisto e Associati, вже близько 5000 осіб переїхали до Італії, використовуючи цю схему. Найбільше – з Великої Британії, де скасування спеціального податкового режиму для іноземців змусило багатьох шукати нову домівку. Лондонські юристи визнають, що Італія вже стала головним напрямком для тих, хто залишає Королівство. “Країна робить усе правильно, щоб привабити й утримати заможних людей”, – зазначає юрист Домінік Лоуренс.
Мілан перетворився на головного бенефіціара цих змін. Після Expo-2015 і під час підготовки до зимових Олімпійських ігор 2026 року місто отримало нову інфраструктуру – хмарочоси, парки, метро та велосипедні маршрути. Тут живуть 1,4 мл людей, і, на відміну від інших італійських міст, Мілан відчувається більш стабільним і передбачуваним. Для нових резидентів це головний аргумент.
Французький підприємець Поль Гійомен, який переїхав із родиною у 2022 році, каже, що в Мілані можна жити “тихо, красиво й з комфортом”, орендуючи житло, яке вдвічі більше за паризьке за розміром, але лише трішки дорожче. Подібну мотивацію має і венчурний інвестор Лоренцо Франці, який із дружиною та дітьми залишив Лондон через високі податки й вартість життя. За його словами, у Мілані можна заробляти більше “чистими” і витрачати менше, не втрачаючи якості життя.
Нові мешканці формують і нову культуру міста. Висококласні ресторани з’являються один за одним: від яскравого Gloria Osteria до приватних клубів на кшталт Wilde, розташованого в колишній віллі керівника модного дому Versace Санто Версаче, брата відомого модельєра. Близько третини членів цього клубу – іноземці, переважно ті, хто скористався податковими пільгами. А з розвитком клубів і галерей Мілан починає конкурувати з Парижем за статус культурної столиці Європи.
Зростання прибутків має і зворотний бік. Старі робітничі квартали міста, як-от Ізола, перетворилися на престижні райони, де ціни на житло подвоїлися, а багато мешканців змушені виїжджати на околиці. Архітекторка та урбаністка Лучія Тоцці, яка живе там понад 20 років, каже, що місто “повністю переорієнтувалося на розкіш” і стало непривітним до тих, хто не належить до нового, заможного класу. Водночас саме навколо будівництва елітного житла розгорнувся і великий корупційний скандал – під слідством перебувають понад 70 міських чиновників і забудовників, включно з мером Мілана.
Проте пропозиції на ринку елітної нерухомості не встигають за попитом, а ціни в центральному кварталі Quadrilatero della Moda зросли більш ніж на 50% за два роки – до 39 000 євро за квадратний метр. Це рівень Нью-Йорка чи Лондона, але з італійським стилем життя, де каву п’ють не поспіхом, а за столиком під сонцем.
“Для тих, хто хоче бути громадянином світу, Мілан – ідеальна база”, – каже фінансист Мауро Моретті, який разом із родиною переїхав сюди торік. Він говорить про відчуття, яке нині розділяють тисячі нових мешканців із грошима: у цьому місті можна жити спокійно, працювати глобально й насолоджуватися кожним днем.
Коли пенсія - не варіант
Американці, які лишилися без роботи та відкрили власний бізнес у достатньо поважному віці
82-річна Айна Гарріс із Пенсильванії щотижня працює до 30 годин, щоб сплачувати рахунки. Раніше вона доглядала за людьми після операцій. Скромний, але стабільний заробіток давав їй відчуття впевненості. Та згодом клієнти зникли. Роботодавці шукали молодших або тих, хто має авто, а Айна вже не може кермувати. Тоді вона вирішила діяти сама: відкрила власну справу й пропонує послуги з догляду, закупівель у магазині та супроводу для літніх людей. Вона наймає водія, бере по $20 за годину й намагається утриматися на плаву за витрат близько $2000 щомісяця.
Як пише Business Insider, Айна така не одна. Серед більш ніж 500 000 американців віком понад 80 років близько третини працюють самостійно: відкривають невеликі компанії, займаються фрилансом або консультаціями. Для них це спосіб не лише заробити, а й утримати почуття гідності у віці, коли ринок праці часто зачиняє для них двері. Часто підприємництво стає вимушеним вибором після звільнення або хвороби.
Професор соціальних досліджень університету Вашингтона у Сент-Луїсі Карл Гелворсен каже, що рівень самозайнятості зростає після 65 років. Люди вже мають пенсійне страхування від держави, але втрачають корпоративні медичні бонуси, тож намагаються заробити самі. Проте, за словами науковця, більшість не мають змоги відкладати гроші на майбутнє, бо прибутки йдуть на поточні потреби або розвиток справи.
Серед тих, хто ризикнув розпочати бізнес у старості, є і жінка з Коннектикуту, яка створює вітальні листівки, і чоловік з Аризони, який відкрив технологічний стартап, маючи $15 000 боргів. Інший, із Пенсильванії, запатентував систему охолодження, щоб оплатити житло. Майже всі визнають: роботодавці неохоче наймають літніх людей, навіть якщо їхній досвід – величезний.
Співзасновниця організації Age Equity Alliance Шейла Каллегем каже, що дедалі більше американців старше за 50+ починають свою справу не з бажання, а з безвиході. І це, на її думку, очікує і молодше покоління. “Компанії повинні зрозуміти: демографічні зміни впливають на стабільність їхніх команд. Без культури, відкритої до всіх вікових груп, вони втрачатимуть таланти”, – зазначає вона.
Для багатьох літніх американців підприємництво стало також і формою опору. Майкл Клінтон, який створив платформу ROAR Forward для людей 50+, називає таких працівників Re-Imagineers – тими, хто переосмислює життя. “Якщо ти не хочеш стати баристою в Старбаксі, знайти роботу після 65 майже неможливо”, – каже він.
86-річна редакторка з Орегону Пола Фридман намагається знайти клієнтів на спеціалізованих платформах по роботі з текстами та навіть використовує штучний інтелект, щоб утримати свій прибуток. Вона визнає: замовлень меншає, а роботодавці не хочуть бачити людей із сивиною. “Поза соціальною допомогою й тим, що заробляю, я ледве зводжу кінці з кінцями”, – каже вона.
Економіст Крістіан Веллер із Центру американського прогресу вважає, що підприємці похилого віку часто переоцінюють свої можливості: “Самозайнятість – це спосіб не визнавати, що тебе звільнили й ти не можеш знайти роботу”. Він додає, що більшість таких бізнесів не забезпечує стабільності – це радше гра з високими ризиками, коли часу на помилку вже майже немає.
Та навіть попри ризики, дехто продовжує боротися. 81-річна Джинджер Райт із Флориди колись керувала кол-центром на 600 працівників, а згодом продала власну компанію за $500 000. Тепер вона знову шукає роботу або консалтингові проєкти. На її думку, “одні двері зачинилися, але інші ж десь мають відчинитися”.
А 81-річна Даян Майклс вдень розкладає товари у магазині Trader Joe’s, а ввечері розробляє свій консультативний бізнес Possibility Partners. Вона оплатила його кредитною карткою й тепер сподівається виплатити борги. “Я відмовляюся вірити, що вік має визначати мою цінність, – каже вона. – Я не хочу, щоб хтось дивився на мене як на стару жінку. Я просто людина, яка ще має що дати світові”.
ШІ замінює навички
Щоб відкрити власний ІТ-бізнес, навички програмування вже не потрібні – колонка
Ще десятиліття тому створити технологічний продукт без знання програмування чи стартових інвестицій було майже неможливо. Тепер це звична реальність – завдяки штучному інтелекту. Автор колонки на Entrepreneur, засновник компанії HOLYWATER, пише про свій досвід. Він почав писати коди у 15 років і залишив університет заради ІТ-розробки, каже: сьогодні для створення продукту потрібні не гроші, а правильний підхід. Його компанія має понад 55 млн користувачів, а розроблений нею застосунок My Drama посідає перше місце серед європейських стримінгових сервісів.
Історія HOLYWATER почалася з двох людей – власне, автора продукту і його бізнес-партнера, який займався продажами. Вони не шукали інвестицій, не наймали десятки спеціалістів і не витрачали роки на ідеальну розробку. Усе ґрунтувалося на швидкості, експериментах і постійному зворотному зв’язку. І саме цей “хакерський”, як його називає автор, спосіб мислення став ключем до успіху.
Сьогодні, за словами засновника, 90% його команди не вміють програмувати, і це не проблема. Головне – не технічні знання, а здатність швидко вирішувати завдання й аналізувати дані. Якщо продукт не цікавить користувача, жодний код його не врятує: майже половина стартапів закривається, бо ринок просто не потребує їхніх рішень. Тому потрібно створювати просту версію продукту, тестувати її серед друзів або у спільнотах на Reddit, збирати перші реакції й одразу коригувати напрямок.
Інструменти на кшталт Cursor, Make.com чи безкодових платформ дають можливість запустити робочий продукт за кілька днів. Борги більше не становлять смертельного ризику, а от зволікання може стати фатальним. Майже половина проєктів, що потрапили до акселератора Y Combinator навесні 2025 року, базуються на ШI-агентах, і ринок таких рішень зростатиме на понад 46% щороку, пише автор.
Для нових підприємців це означає, що переможцями стануть не ті, хто пише ідеальний код, а ті, хто вміє адаптуватися, ухвалювати рішення й рухатися швидше за конкурентів. Засновник HOLYWATER радить мислити як лабораторія – експериментувати, провалюватися, робити висновки й пробувати знову. На ранньому етапі важливі не вузькі спеціалісти, а універсальні люди, готові поєднувати ролі аналітика, дизайнера й маркетолога.
Компанія будує культуру, де копірайтери пропонують ідеї продуктів, дизайнери досліджують користувачів, а маркетологи тестують технічні рішення. Це дозволяє запускати десятки експериментів щомісяця, з яких виживають лише ті, що показують реальні результати. Успіх, каже автор, не у таланті, а у постійному допитливому русі до розв’язання справжніх проблем.
Ще одна типова помилка стартапів – орієнтація на “марнославні” метрики. На початку HOLYWATER концентрувалася на швидкості окупності, але справжнім показником виявилася глибина взаємодії користувача з контентом. Одним словом, якщо люди не залучені, вони не платитимуть. Саме тому кожен стартап має визначити свій головний показник – “дороговказ”, що відображає цінність для клієнта.
Для освітніх застосунків – це, наприклад, утримання користувачів у перший день і частота активного використання. Якщо цифри вдвічі нижчі за ринкові, варто змінити підхід або аудиторію. Один зі способів оцінити готовність продукту – метод Superhuman Product-Market Fit, який радить автор і який базується на питанні: “Наскільки ви були б розчаровані, якби продукт зник?” Якщо щонайменше 40% відповідають “дуже розчарований”, це сигнал, що продукт потрібен.
Сьогодні заснувати бізнес можна за кілька днів, маючи лише ідею й доступ до ШI-інструментів. Але, як зазначає автор, головне – не технологія, а мислення. Цікавість, швидкість і готовність слухати користувача важать більше, ніж інвестиції. Штучний інтелект зменшив поріг входу до підприємництва, але водночас зробив ринок безжальним до повільних.
Повернення бумеранга
Працівники, які залишили компанію, але не проти повернутися, мають більшу цінність для роботодавця
Уявіть, що ви керівник компанії й зустрічаєте колишнього співробітника, який виявляє бажання повернутися на роботу. Перша думка: як заплатити йому менше? Якщо ваша відповідь “так”, ви робите серйозну помилку, стверджує автор The Guardian.
Йдеться про так званих працівників-бумерангів – тих, хто залишив компанію, а потім повернувся. І саме вони можуть бути одними з найцінніших кадрів. Вони знають культуру компанії, процеси, людей і, головне, добровільно хочуть назад. Це не слабкість, а показник здорової організації. Інші співробітники бачать у цьому сигнал: компанія настільки приваблива, що навіть ті, хто пішов, прагнуть знову долучитися до знайомих лав.
Утім, як повідомило видання Quartz, на яке посилається автор, дедалі частіше компанії пропонують “бумерангам” нижчу оплату, ніж вони мали раніше. Це стосується як креативних професій – дизайнерів, копірайтерів, маркетологів, так і навіть держслужбовців. Аргументи керівників схожі: “У нас обмежений бюджет” або “ШI тепер робить частину цієї роботи”.
Але така логіка не витримує перевірки фактами. Попри активне впровадження штучного інтелекту, більшість компаній не бачать реальної вигоди. За даними досліджень, 80% компаній, які використовують генеративний ШI, не відчули суттєвого впливу на прибутки, а 42% узагалі відмовилися від пілотних ШІ-проєктів. Дослідження MIT показало, що 95% таких ініціатив не приносять відчутного фінансового ефекту. Тож сподівання замінити людей алгоритмами поки залишаються утопією.
Працівники-бумеранги, навпаки, можуть стати тими, хто допоможе інтегрувати ШI ефективно – вони вже знають процеси компанії та розуміють, як підвищити продуктивність. До того ж їхнє повернення також може знизити ризики: не потрібно проводити перевірки, брати рекомендації чи витрачати ресурси на адаптацію. Тобто ви вже знаєте, з ким маєте справу.
Попри це, багато компаній намагаються скорочувати витрати, “повертаючи знайоме обличчя” за нижчою ціною. Рекрутери пояснюють: дійсно, керівники під тиском великого об’єму завдань шукають швидкої економії. Але така економія є хибною. Люди – не деталі, не сировина і не предмети торгу. Пропонуючи працівникові, який повернувся, менше, ніж він отримував раніше, компанія не просто принижує людину – вона підриває довіру всієї команди.
Є і юридичний аспект. У низці американських штатів, наприклад, діють положення про “репресивні дії” з боку роботодавців. Тобто, якщо компанія свідомо пропонує гірші умови людині, яка вже працювала в неї, це може трактуватися як дискримінація чи помста. Юристи попереджають: необережні формулювання навіть під час переговорів можуть стати доказом у суді.
Зміна роботи сьогодні – це звична практика. Молодші покоління не вірять у довічну лояльність до компанії, і роботодавці теж часто не демонструють її у відповідь. Тому повернення колишніх працівників не виняток, а частина сучасної кар’єрної динаміки. І якщо на нинішньому ринку праці, де конкуренція за кваліфіковані кадри залишається високою, ви – роботодавець, який має можливість найняти колишнього працівника, то незалежно від того, хто ініціює повернення надійного і продуктивного співробітника, не робіть дурниці, ображаючи його пропозицією нижчої зарплати. Бо у такому разі ваш розрахунок капітально хибний, підсумовує The Guardian.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.