Projects
У 2023 році молодий підприємець Джексон Грейтхаус Фолл вирішив перевірити, чи здатен чат-бот створити бізнес. Для цього Фолл дав ChatGPT (тоді вже версія GPT-4) $100 і просту інструкцію: “Перетвори ці гроші на якнайбільший прибуток”.
Результат приголомшив навіть скептиків – менш ніж за добу експеримент набув вірусної популярності, а за кілька днів його проєкт оцінили у $25 000.
Стартап, який отримав назву Green Gadget Guru, був повністю спроєктований штучним інтелектом. ChatGPT запропонував створити сайт із порадами щодо екологічних товарів, використати ШІ-генератор зображень DALL·E для логотипа й витратити $40 на рекламу у соцмережах. Модель розписала кроки з дивовижною точністю, і вже наступного дня сайт згенерував понад $1300 доходу.
Але через кілька тижнів оновлення сайту несподівано припинилися, а сам Джексон зник із публічного простору майже на три роки…
Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.
“Щось у мені зламалося”
Відомий французький письменник, раніше закоханий у Росію, ділиться історією свого прозріння
У перший день війни, 24 лютого 2022 року, відомий французький письменник Емманюель Каррер сів у літак до Москви – попри застереження агента, що не варто летіти до держави, яка щойно почала агресію. Його головним бажанням було зрозуміти, що сталося з Росією, яку він так довго любив і яка надихнула його на найвідоміші книги.
Каррер провів у Москві десять днів, спостерігаючи, як навколо руйнується світ, у якому він почувався своїм. Його друзі тікали за кордон, а ті, хто залишався, боялися вголос вимовити слово “війна”, The New York Times.
Для письменника, який колись жив у російській глибинці та описав це у книзі “Моє життя як російський роман”, найболючішим стало усвідомлення, що більшість росіян або підтримують вторгнення, або воліють не бачити правди. “Щось у мені зламалося, – каже Каррер. – Моя любов до Росії отримала серйозний удар”.
Цей внутрішній розрив відображено у його новій книзі Kolkhoze, що вийшла у Франції в серпні й стала фіналістом престижної Гонкурівської премії. У ній Каррер розповідає про власні російські корені, складні стосунки з матір’ю, відомою історикинею Гелен Каррер д’Анкосс, і про те, як любов до “великої російської культури” поступово обернулася сумнівами. Його мати все життя вважала Росію країною особливої долі, а Путіна – політиком, якого не можна “принижувати”. Письменник визнає, що ця поблажливість до Кремля стала трагедією її покоління.
Після початку війни Каррер вирушив до Грузії – батьківщини свого діда, країни, яку він, попри родинні зв’язки, ніколи не відвідував. Саме там він уперше побачив Росію очима її сусідів – як імперію, що століттями домінувала над меншими народами.
Згодом письменник поїхав і до України, де у 2023 році відвідав Харків і Херсон разом з українським філософом Володимиром Єрмоленком. Вони говорили про спроби України позбутися російського культурного впливу, про те, чому твори Достоєвського більше не сприймають як моральний еталон. Ці зустрічі допомогли Карреру “побачити світ очима українців” і зрозуміти, що за блиском російської культури приховувалося насильство та зневага до свободи інших.
Письменник визнає, що сьогодні сприймає власні ранні книги про Росію інакше. Якби він знав тоді те, що знає тепер, – можливо, його портрети героїв, зокрема письменника Едуарда Лімонова, виглядали б інакше. Сам Лімонов, хоч і народжений у Харкові, заперечував існування України як країни та нації.
“Це історія деконструкції, – пояснює редакторка французького журналу Kometa Лена Може. – Каррер був сформований певним баченням Росії і тепер сам руйнує його, крок за кроком”.
З 2022 року письменник кілька разів відвідував Україну та Грузію, намагаючись знайти нові сенси й нові корені. Чи повернеться він до теми Росії – сам не знає. У своїй колонці для Kometa наприкінці 2023 року Каррер написав: “У мені відкрилася порожнеча. Бо я любив Росію. І хоч як би приголомшливо це не звучало, можна все ще любити деяких росіян – але вже неможливо любити Росію”.
Лівий брейншторм
Чому європейські ліві політики їдуть до Нью-Йорка та вивчають кампанію Зорана Мамдані
Зліт Зорана Мамдані – депутата з Нью-Йорка, який із маловідомого місцевого політика перетворився на фаворита і переможця виборів мера, – викликав хвилю захоплення серед європейських лівих, пише Politico.
Ліві політики з Франції, Німеччини та Великої Британії вирушили через Атлантику, щоб вивчити та перейняти досвід кампанії Мамдані з її акцентом на питаннях доступності житла, вартості життя та підтримці людей. Для європейських партій, які готуються до місцевих виборів наступного року, цей приклад виявився очевидним і практичним доказом того, що ідеї з лівого спектра можуть знову перемагати.
Співголова групи The Left у Європарламенті Манон Обрі приєдналася до волонтерів Мамдані у фінальні дні кампанії. Її партія Непокірна Франція бачить у ньому приклад того, як можна домогтися радикальних змін і повернути довіру виборців перед муніципальними виборами 2026 року.
Німецька партія Ліві направила до Нью-Йорка кількох стратегів, які зустрілися з керівником виборчої кампанії Морісом Катцом. Співголови партії Інес Швердтнер і Максиміліан Ширмер також відвідали штаб, щоб особисто оцінити, як працює американський підхід до мобілізації виборців.
За словами Лізи Пфлаум, працівниці парламентського офісу лідера Лівих Яна ван Акена, їхня партія вже скористалася елементами стратегії Мамдані під час німецьких федеральних виборів у лютому, роблячи ставку на проблеми вартості життя, малих донорів і масову волонтерську активність. Тепер вона вважає, що кампанія Мамдані стане зразком для виборів у Берліні наступного року.
Сам Мамдані, відповідаючи перед виборами на питання про міжнародну увагу до його успіху, зазначав, що зосереджується лише на місцевій боротьбі. “Є відома обкладинка The New Yorker, де світ закінчується на Нью-Джерсі. Приблизно так я й дивлюся на наступні дні”, – сказав він тоді у коментарі Politico, додаючи, що його мета – повернути фокус політики до звичайних працівників і проблем доступності.
Французькі та британські ліві визнають, що їх особливо вразила медіастратегія Мамдані – короткі емоційні відео у соцмережах, які роблять кандидата впізнаваним і “своїм”. Депутатка Непокірної Франції Даніель Обоно назвала перемогу Мамдані в демократичних праймеріз “великим політичним моментом” і зазначила, що його комунікаційна тактика є натхненням для всієї європейської лівиці.
Заступник лідера британських Зелених Мотін Алі визнав, що політики у Британії часто “надто нудні” в публічних виступах, тоді як кампанія Мамдані показала, як робити меседжі короткими, “ударними” і водночас щирими. Колишній лідер лейбористів Джеремі Корбін навіть долучився до телефонних дзвінків виборцям на підтримку американського кандидата.
Так, пише Politico, перемога Мамдані над досвідченим, але заплямованим скандалами Ендрю Куомо, який після поразки на праймеріз демократів балотувався як незалежний, сприймається як чергове підтвердження того, що радикальні заяви дедалі частіше обходять поміркованих політиків на обох полюсах спектра.
У Франції партія Непокірна Франція після провалу соціалістів стала головною силою лівого флангу, але досі не змогла перетворити свій порівняний успіх на президентських виборах на контроль над місцевою владою. Лідер руху Жан-Люк Меланшон сподівається, що приклад Мамдані допоможе зламати цю тенденцію. У Великій Британії Зелені піднялися у рейтингах до 14%, лише на чотири пункти відстаючи від Лейбористів, а в останньому опитуванні навіть випередили їх. У Німеччині Ліві також зміцнюють позиції, готуючись кинути виклик поміркованим конкурентам.
Кандидат від французьких Зелених на посаду мера Парижа Давид Белліар зізнався, що історія Мамдані змусила його переосмислити власну політичну стратегію. “Ми багато років боролися проти кінця світу, але, можливо, не приділяли достатньо уваги тим, хто не знає, як дожити до кінця місяця”, – зазначив він.
Багатій нон ґрата
Китайський мільярдер, якого звинувачують у викраденні британської чипової індустрії
Китайський бізнесмен Чжан Сючжен, відомий під прізвиськом Вінг, опинився в центрі міжнародного скандалу, що може паралізувати автомобільну промисловість Європи. 50-річний засновник корпорації Wingtech, який колись сидів у в’язниці за викрадення комерційних таємниць у Китаї, тепер звинувачується в спробі “вивезти” європейські технології до Китаю через підконтрольну компанію Nexperia.
Минулого місяця уряд Нідерландів уперше застосував закон часів Холодної війни, щоб узяти під контроль Nexperia – виробника мікрочипів із міста Наймеген, який Wingtech придбав у 2019 році. Нідерландський суд відсторонив Чжана від керівництва, а його місцеперебування невідоме. Після цього Пекін заблокував експорт продукції Nexperia, а китайським працівникам компанії наказали ігнорувати розпорядження з Європи.
Ситуація викликала занепокоєння в урядах Британії та Нідерландів, адже підприємство має понад тисячу працівників у Манчестері й постачає ключові компоненти для європейських автовиробників.
Затримка постачання може зупинити виробничі лінії на континенті. Компанія Volkswagen уже попередила, що запасів чипів вистачить лише на тиждень.
У західних столицях припускали, що історія Nexperia стала черговим епізодом технічного протистояння між Заходом і Китаєм, але поступово з’являються докази того, що в центрі кризи стоїть особисто Чжан. За версією нідерландської влади, він готував схему, щоб “виснажити” Nexperia, перевести її технології до Китаю й отримати з цього особистий прибуток.
Біографія Чжана нагадує класичну історію саморобного мільярдера. Народжений у місті Мейчжоу в родині фермерів, він починав як інженер у китайській компанії ZTE, а потім створив власне виробництво. У 2005 році суд засудив його до 17 місяців ув’язнення за викрадення технологій конкурентів, але після звільнення він заснував Wingtech, яка швидко зросла, збираючи смартфони для Huawei, Xiaomi та Apple. Його статки зараз оцінюються у близько $1 млрд, хоча ще три роки тому вони були вдвічі більшими.
Придбання Nexperia стало для нього найсміливішим кроком. Ця компанія з’явилася як британський виробник Mullard, заснований у 1920-х роках і відомий своїми радіолампами для BBC. Після кількох злиттів Nexperia опинилася у складі нідерландського концерну Philips, а у 2019 році повністю перейшла під контроль Wingtech. Спершу угода не викликала підозр, навіть США не стали її блокувати. Лише згодом з’ясувалося, що купівля стала частиною китайської стратегії виходу у високотехнологічний сегмент.
Далі придбання британського заводу Newport Wafer Fab у 2021 році звернуло увагу західних спецслужб на Чжана. Завод – найбільший у Британії виробник мікрочипів – Nexperia купила за 65 млн фунтів стерлінгів (≈$85,2 млн), але через рік уряд Лондона заблокував угоду, посилаючись на ризики національній безпеці. За інформацією джерел The Telegraph, рішення було ухвалене після отримання розвідданих від США.
Нині нідерландська влада звинувачує Чжана у переданні інтелектуальної власності Nexperia “іноземній структурі”, – ймовірно, його ж компанії WingSky Semi. Йдеться про деталі виробничих процесів із манчестерського заводу. За повідомленнями медіа, Чжан планував перевезти обладнання до Китаю та згодом закрити європейські підрозділи. Крім того, він нібито змушував Nexperia розміщувати замовлення у WingSky на $200 млн – більше, ніж потребувала компанія – і звільнив менеджерів, які протестували.
Wingtech офіційно відкинув звинувачення у “технологічному шпигунстві” та заявив, що співпраця з WingSky була схвалена радою директорів. Проте уряд Нідерландів вважає, що Чжан використовував компанію для особистого збагачення і підривав промислову базу Європи. Міністерство економіки країни назвало його дії “загрозою для виробничих потужностей континенту” та “зловживанням фінансовими ресурсами з метою власного зиску”.
Сам бізнесмен раніше скаржився, що став заручником геополітичної боротьби. “Американці кажуть, що ми — китайська компанія, а в Китаї, що ми — голландська. Як у таких умовах вижити?” – цитує його The Telegraph.
Смерть глави КНДР
Помер багаторічний формальний керівник Північної Кореї Кім Йон Нам
У Пхеньяні у віці 97 років помер Кім Йон Нам – політик, який протягом двох десятиліть виконував роль церемоніального глави держави та був символом непохитної відданості керівній династії Кімів. За даними Корейського центрального інформаційного агентства (KCNA), причиною смерті стала поліорганна недостатність. Північнокорейський лідер Кім Чен Ин особисто відвідав труну покійного, висловивши “глибокі співчуття”.
Кім Йон Нам не був родичем чинного керівника країни. Проте саме його кар’єра відбивала головні риси північнокорейської бюрократії – абсолютна лояльність, обережність і здатність переживати політичні чистки. Він обіймав посаду голови президії Верховних народних зборів із 1998 до 2019 року. Формально це була посада глави держави, хоча реальна влада залишалася в руках родини Кімів, яка керує Північною Кореєю з моменту її заснування у 1948 році.
Відомий гучним голосом і бездоганною дисципліною, Кім Йон Нам часто виступав із промовами, насиченими пропагандою, і зустрічав іноземні делегації від імені Кім Чен Ина або його батька Кім Чен Іра.
Саме він, поряд із сестрою нинішнього лідера Кім Йо Чжон, у 2018 році очолював делегацію Пхеньяна на відкритті зимових Олімпійських ігор у Пхьончхані. Цей візит став найвищим за рівнем контактів між двома Кореями за останні роки й засвідчив короткий період дипломатичного потепління. Тоді Кім Йон Нам сидів у кількох метрах від тодішнього віцепрезидента США Майка Пенса, хоча сторони не спілкувалися.
Однак його вплив почав згасати в останні роки життя, пише CNN. Попри участь у низці дипломатичних заходів, Кім Йон Нам не брав участі у самітах Кім Чен Ина з Дональдом Трампом 2018-2019 років. У квітні 2019-го його замінив Чхве Рьон Хе, один із найближчих соратників Ина та колишній головний політичний офіцер армії.
Життя цього Кіма стало уособленням типового кар’єрного шляху високопосадовця в тоталітарній системі. Він народився у Пхеньяні, навчався в Університеті імені Кім Ір Сена та Московському державному університеті. До керівної Трудової партії Кім Йон Нам вступив незабаром після Корейської війни, а в 1970-х пережив кілька масштабних чисток, влаштованих Кім Ір Сеном. У 1978 році його призначили членом Політбюро, а з 1983-го він протягом 15 років очолював МЗС.
На його каденцію припали падіння Берлінського муру, розпад СРСР та ізоляція КНДР, проте він зберіг посаду, залишаючись одним із небагатьох чиновників, яким вдавалося уникнути репресій.
Спостерігачі відзначали його глибоку обізнаність у сфері так званої “дипломатії третього світу”. Він регулярно відвідував зустрічі країн, що не входили до великих політичних блоків, зокрема саміт Руху неприєднання в Ірані у 2012 році. Особи, які зустрічалися з ним, описували Кіма як стриманого, але жорсткого перемовника. Американський журналіст Дон Обердофер у книзі The Two Koreas писав, що Кім Йон Нам “у приватних бесідах був привітним і спокійним, але за столом переговорів ставав невблаганним бюрократом, який нагадував радянського дипломата Андрія Громико”.
Його відданість династії Кімів неодноразово проявлялася публічно. У 1994 році він читав траурну промову після смерті засновника держави Кім Ір Сена, а згодом офіційно висунув його сина Кім Чен Іра на посаду голови Національної ради оборони – ключового органу влади.
Смертельний бум
Ритуальні послуги стають найперспективнішим бізнесом у Республіці Корея, що стрімко старіє
Університетські класи в місті Пусан у Південній Кореї заповнені рядами трун. На них студенти вчаться мистецтву похоронної справи, яка стає дедалі більш затребуваною професією у суспільстві, де майже половина громадян уже перетнула 50-річний рубіж. А бізнес, пов’язаний зі смертю, стрімко зростає.
У навчальній лабораторії Пусанського інституту науки і технологій студенти вправно накривають манекен білою тканиною для традиційних похоронів, ніби це справжня людина. Вони відпрацьовують кожен рух – від дотику до символічного останнього жесту, пише Dawn.
27-річний Чан Джін Йон пояснює, що вибрав цю спеціальність через зміну вікової структури країни: “Наше суспільство старіє, тому попит на таку роботу лише зростатиме”. Його одногрупник Ім Се Джін каже, що вирішив стати фахівцем після похорону своєї бабусі. “Я побачив, як красиво все підготували для її прощання. І відчув вдячність”, – зізнається хлопець.
Та не лише кількість похоронів зростає – дедалі більше корейців живуть і помирають на самоті. Понад 40% домогосподарств у країні – це одинокі люди. І така реальність породила нову професію – спеціалістів із прибирання після “самотніх смертей”, коли тіла виявляють у квартирах через тижні або навіть місяці після смерті.
47-річний Чо Ин Сок, колишній класичний музикант, працює саме таким прибиральником. Він каже, що домівки померлих нагадують портрети їхніх життів: “Ти бачиш сотні пляшок з-під соджу, коробки подарунків, які ніхто не відкрив”. У Південній Кореї фіксується найвищий рівень самогубств серед розвинених країн, і багато таких випадків виявляються саме серед тих, хто жив і помер наодинці.
Чо розповідає, що останнім часом його почали викликати навіть компанії з прокату автомобілів, щоб він чистив машини, у яких клієнти наклали на себе руки. Він також розробляє пристрій, який допомагатиме виявляти ознаки смерті в квартирах самотніх раніше, ніж запах і комахи зруйнують усе навколо. “Улітку запах розповсюджується вже через три дні, проникає в холодильник, телевізор – і тоді нічого врятувати не можна”, – каже чоловік.
В одному з помешкань, яке журналісти бачили після смерті власниці, – літньої жінки у віці понад 80, – усе залишалося майже недоторканим. Стара косметика, кондиціонер, кілька палиць біля дверей, портативний туалет — усі ознаки повільного згасання самотнього життя.
Але іноді робота прибиральників виходить за межі механічного очищення. Кім Сок Чжон одного разу знайшов у квартирі покійної поетеси тексти пісень, які вона не встигла показати родині, і перетворив їх на пісню пам’яті.
Чо пригадує іншу історію – про школярку, яка жила сама в крихітній кімнаті, втікши від домашнього насильства. Через депресію вона не могла прибирати, і Чо щомісяця приходив допомогти. “Вона завжди просила не чіпати одну коробку”, – згадує він.
Через рік дівчина вчинила самогубство. Коли Чо повернувся, щоб прибрати кімнату, він побачив, що в коробці жив хом’як, її єдиний друг. Поруч стояла гітара, з якою вона мріяла виступати. “Я побачив хом’яка і зрозумів, що мушу врятувати хоча б його, утримати живим”, – згадує прибиральник.
Ветеран похоронної справи Кім Ду Ньон підтверджує, що нині до цієї галузі приходить усе більше молоді. “Коли люди живуть разом, щось від них залишається. Але коли хтось помирає на самоті, потрібно прибрати абсолютно все”, – додає він.
Та навіть ті, хто лише починає вивчати цю професію, визнають, що робота потребує внутрішньої стійкості. “Я боюся, – каже студент Ім Се Джін. – Як би ти не готувався, зустріч із мертвим завжди лякає”.
Атака на косплеєрів
Російська влада заборонила Комік Кон через “сатанізм”
У російському Санкт-Петербурзі поліція припинила проведення фестивалю Necrocomicon – фанатського заходу, присвяченого жахам, фентезі та коміксам – після того, як православні активісти назвали його “сатанинським”. Як пише Radio Free Europe/Radio Liberty, подія, що мала тривати два дні та зібрати кілька тисяч учасників, стала черговим прикладом посилення тиску російської влади на культурну та мистецьку сферу.
Фестиваль відкрився ще 1 листопада, але вже за кілька годин відвідувачів, одягнених у костюми відьом, чарівників і героїв мультфільмів, оточили правоохоронці. Причиною стали публікації в Telegram-каналах, пов’язаних із радикальними активістами Російської православної церкви, які закликали перевірити захід. Вони заявили, що Necrocomicon нібито “вербує неповнолітніх у заборонений міжнародний сатаністський рух”.
У липні верховний суд Росії визнав “Міжнародний рух сатанізму” екстремістським і заборонив його діяльність, хоча організації з такою назвою фактично не існує.
Та ще до початку фестивалю організатори зазнавали тиску. На захід поскаржилися представники руху “Сорок сороков”, – впливового православно-націоналістичного угруповання, названого на честь приблизно 1600 церков, які нібито існували у Москві до революції 1917 року.
Організатора Necrocomicon, 45-річного Олексія Самсонова, громадянина Казахстану, який понад 20 років жив у Петербурзі, тепер звинувачують у порушенні міграційного законодавства. За версією слідства, він надав поліції міграційну карту з підробленим штампом щодо продовження дозволу на проживання до 2026 року. Суд постановив утримувати Самсонова у спецустанові для іноземців до січня 2026-го, після чого його мають депортувати.
Сам же фестиваль, за словами організатора, мав зібрати близько 2000 учасників і включати конкурс косплею, виставку науково-фантастичних книг і рок-концерт. Назву Necrocomicon запозичено з творів американського письменника Говарда Лавкрафта – класика жанру жахів і фантастики.
Самсонов розповів журналістам, що ще наприкінці жовтня йому наполегливо “радили” скасувати подію: “Вони не посилалися на закон, лише висловлювали підозри, що під час фестивалю можуть бути прояви сатанізму”.
Закриття молодіжного фанатського заходу – не перший приклад заборон у Росії, що виправдовуються “захистом традиційних цінностей”. У лютому цього року поліція в Москві розігнала фанатський з’їзд шанувальників мультсеріалу My Little Pony, заявивши, що захід може містити “пропаганду нетрадиційних відносин”. Попри відсутність будь-яких порушень, учасників допитували, а організаторів попередили про можливу відповідальність.
Згідно з оновленим у 2022 році російським законом про “пропаганду нетрадиційних сексуальних відносин”, у країні заборонено поширювати або публічно демонструвати матеріали, що “формують позитивне ставлення до ЛГБТ”. Минулого тижня під цю ж норму потрапила онлайн-платформа MyAnimeList, де користувачі обговорюють японські комікси та анімацію: регулятор роскомнадзор заблокував її, звинувативши у “порушенні закону”.
Життєві цикли бізнесів в Європі
У яких країнах ЄС компанії процвітають, а у яких – ледь існують
Підприємницький клімат у Європі залишається неоднорідним. У різних країнах нові компанії народжуються і зникають із дуже різною швидкістю, пише Euronews.
У 2023 році, за даними Євростату, в ЄС діяло понад 33 млн підприємств. Протягом року було створено 3,5 млн нових компаній і закрито близько 2,8 млн. Це означає, що рівень “народжуваності” бізнесів становив 10,5%, а рівень “смертності” – 8,5%. Загалом у Європейському Союзі відкривалося більше компаній, ніж закривалося, але баланс у різних країнах сильно відрізнявся.
Лідером за кількістю новостворених підприємств стала Литва, де показник досяг майже 20%. Вище 14% становить рівень бізнес-народжуваності також у Мальті, Португалії, Естонії та Франції. Найповільніше нові компанії з’являються в Австрії, Данії, Італії, Швеції, Бельгії, Німеччині та Греції – там цей показник не перевищує 9%.
Щодо закриттів, то найнижчий рівень бізнес-смертності зафіксовано в Угорщині – лише 2,6%, тоді як в Естонії він сягнув 27,5%, а понад 15% компаній припинили роботу в Ірландії, Болгарії та Литві.
Загалом вісім країн мали негативний баланс, тобто більше компаній закривалося, ніж відкривалося. Найгірша ситуація в Естонії, де різниця між показниками становила понад 13 відсоткових пунктів: майже 45 000 підприємств закрилося за 23 000 нових реєстрацій.
Економістка Джун Ду з Бізнес-школи Астона пояснює, що така статистика є ознакою занепаду підприємницької динаміки. Країни з негативним балансом часто стикаються зі спільними проблемами: зникненням традиційних галузей без появи нових, надмірною бюрократією, слабким доступом до фінансування, старінням населення та ринковою концентрацією, коли великі компанії витісняють малих гравців.
Водночас Мальта показала найкращий результат – там нових фірм відкрилося у 2,5 раза більше, ніж закрилося, із позитивною різницею у 10,5 пунктів. Значний приріст також зафіксували Хорватія, Угорщина, Латвія, Норвегія, Португалія, Румунія та Греція. Ці країни, за словами експертки, мають спільні риси: гнучкі трудові ринки, розвинену фінансову систему, сприятливе регулювання та культуру толерантності до ризику, що стимулює підприємництво.
Якщо ж дивитися на абсолютні показники, то найбільше нових бізнесів у 2023 році з’явилося у Франції – там їх було на 164 000 більше, ніж закрилося. Натомість Польща показала найбільший негативний баланс – мінус 26 000 компаній. Серед чотирьох найбільших економік ЄС лише Німеччина мала від’ємний показник, що стало свого роду відображенням її стриманого відновлення після енергетичної кризи.
Аналітики з Європейської асоціації торгово-промислових палат (Eurochambres) Джакомо Ферсіні та Бен Баттерс зазначили в коментарі Euronews Business, що дані Євростату відображають період, коли Європа ще відчувала наслідки війни Росії проти України, енергетичну кризу, згортання антикризових програм і повернення до жорсткішої фіскальної політики. Попри це, позитивний баланс у більшості країн демонструє “дивовижну стійкість європейського малого бізнесу” завдяки державним програмам підтримки та доступу до фінансування.
Фахівці пояснюють, що після пандемії частина компаній у ЄС припинила діяльність або змінила юридичний статус, що могло тимчасово спотворити статистику. Також на цифри впливають адміністративні затримки в реєстрації нових підприємств.
За словами представників Eurochambres, країни з найвищою підприємницькою активністю мають потужну екосистему підтримки бізнесу: активні торгово-промислові палати, спрощені процедури реєстрації, прозорі механізми банкрутства та можливість швидко повернутися на ринок. Загалом там, де державна і приватна підтримка малого бізнесу працює ефективно, економіка оновлюється швидше.
Від IT до морозива
Індійський айтівець, який покинув офісну роботу і відкрив успішну мережу магазинів
Ще кілька років тому індійський підприємець Прадхіп Каннан працював керівником операційного підрозділу в технологічній компанії Oracle India – мав стабільну роботу, високу зарплату й усталений ритм життя. У 2019 році він раптово вирішив усе залишити й відкрити крамницю з продажу фалуди та морозива у своєму рідному місті Карур, у штаті Тамілнад.
“Усі сміялися, – згадує Каннан. – Мені казали, що я маю ідеальне життя: гарну роботу, стабільний дохід, родину. Але я знав, що хочу створити щось своє”. У своєму дописі в X (колишній Twitter) він описав, що його крок сприймали як безумство. Та саме це “ірраціональне” рішення поклало початок бренду The Falooda Shop, який сьогодні має понад 18 торгових точок в Індії, Дубаї та інших країнах.
Перший заклад був невеликим – звичайна вулична крамниця із кількома столами, пише The Economic Times. Але попит на класичну індійську фалуду – холодний дуже солодкий десерт із молока, вермішелі, насіння базиліку та солодощів – зростав. Оскільки напій є дуже популярним у Індії, Пакистані та інших сусідніх спекотних країнах, Каннан зміг поступово перетворити маленький бізнес на сучасну франчайзингову мережу. “Мій шлях можна описати як: малі міста, потім офіси з кондиціонером, далі – кухні франшиз, потім – полиці міжнародних магазинів”, – написав підприємець.
Він називає свій успіх історією про перехід від комфорту до переконання. “Сьогодні я працюю над тим, щоб створити наступний амбіційний індійський D2C-бренд морозива. І вихід на міжнародний ринок – лише початок”, – заявив Каннан.
Публікація підприємця швидко поширилася в соцмережах, зібравши тисячі відгуків. Користувачі писали, що його історія є доказом того, що сміливість і наполегливість винагороджуються. Один коментар із гумором підсумував еволюцію суспільної думки: “Спочатку це “не звільняйся, це ризиковано”, потім – “він побудував імперію, продаючи фалуду в Дубаї”, і зрештою – “ми завжди в тебе вірили”. Інші користувачі ділилися досвідом відвідування його закладів і запитували про можливість відкриття франшизи у своїх містах.
Згідно з його профілем у LinkedIn, Прадхіп Каннан отримав колись ступінь бакалавра з технологій моди в Національному інституті модних технологій та управлінську освіту в Mumbai Business School Pvt. Ltd. Його кар’єра почалася з посади асистента менеджера в Celebrity Fashions у Ченнаї, далі він працював у логістиці дубайської компанії Al Seer, а після повернення до Індії приєднався до Genpact у Бенгалуру. У Oracle він провів шість років, ставши керівником операційного відділу, перш ніж вирішив відмовитися від корпоративної кар’єри заради початку власної справи.
Заробити на ШІ
Як штучний інтелект перетворив $100 на бізнес у $25 000 — і чому все розвалилося
Історія молодого підприємця Джексона Грейтхауса Фолла стала одним із чи не найвідоміших експериментів у сфері штучного інтелекту. У 2023 році він вирішив перевірити, чи здатен чат-бот самостійно створити бізнес. Для цього Фолл дав ChatGPT (тоді вже версія GPT-4) $100 і просту інструкцію: “Перетвори ці гроші на якнайбільший прибуток”.
Результат приголомшив навіть скептиків – менш ніж за добу експеримент набув вірусної популярності, а за кілька днів його проєкт оцінили у $25 000.
Стартап, який отримав назву Green Gadget Guru, був повністю спроєктований штучним інтелектом. ChatGPT запропонував створити сайт із порадами щодо екологічних товарів, використати ШІ-генератор зображень DALL·E для логотипа й витратити $40 на рекламу у соцмережах. Модель розписала кроки з дивовижною точністю, і вже наступного дня сайт, за словами Фолла, згенерував понад $1300 доходу. Інвестори зацікавилися і почали надсилати пропозиції. На хвилі хайпу блогера почали називати “першим співзасновником із ШІ”.
Та гучний успіх виявився коротким. Проєкт швидко вичерпав ресурс, а його засновник – енергію. Через кілька тижнів оновлення сайту припинилися, а сам Фолл зник із публічного простору майже на три роки. Лише нещодавно він повернувся в мережу, визнавши, що цей період став “одним із найтемніших” у його житті. У дописі на платформі X він розповів про психологічний тиск, депресію та відчуття, що не впорався з масштабом раптової слави.
За словами дослідників, феномен миттєвої популярності, який пережив Фолл, часто має темний бік. Дослідження 2021 року в журналі Cyberpsychology, Behavior, and Social Networking показало: люди, які переживають раптову інтернет-славу, часто мають підвищений рівень тривожності, вигоряння та соціальної ізоляції. Саме це, ймовірно, і стало однією з причин, чому Green Gadget Guru не пережив свого хайпу.
Та ця історія має ще глибше значення. Експеримент Фолла став символом віри у “чудодійність” штучного інтелекту, який нібито може замінити підприємця. Але, як зазначає аналітична доповідь MIT Center for Collective Intelligence за 2024 рік, великі мовні моделі не здатні управляти складними бізнес-процесами – юридичними, фінансовими чи логістичними. Вони можуть скоротити стартові витрати та автоматизувати контент, але не створюють сталу бізнес-модель.
Під блиском вірусного експерименту приховувалася стара істина: онлайн-увага не дорівнює реальній вартості. Бізнес Green Gadget Guru став прикладом того, як соціальний трафік і медійний галас можуть створити ілюзію успіху. У перші дні після запуску інвестори оцінювали його не за прибутками, а за кількістю підписників і репостів. Але, як виявилося, за віртуальними цифрами не стояла життєздатна економічна модель.
Цей феномен, пише Daily Galaxy, нагадує хвилю цифрових бульбашок останнього десятиліття – від криптовалют і ICO до NFT, що різко злетіли у 2021 році й так само швидко зникли. У всіх випадках рушійною силою був не продукт, а наратив. І тепер, застерігають експерти, штучний інтелект переживає схожу фазу, коли очікування випереджають реальні можливості технології.
Професорка Емілі Бендер із Вашингтонського університету, співавторка праці Stochastic Parrots, уже кілька років критикує культуру “ШI-оптимізму”. Вона наголошує, що штучний інтелект не має розуміння змісту, а лише імітує його. Її позицію поділяють дедалі більше науковців, які попереджають: якщо технології не супроводжуватимуться етичними й практичними рамками, історії на кшталт Green Gadget Guru лише множитимуться.
Фолл зараз називає свій експеримент “уроком смирення”. Його $100 справді зросли у сотні разів, але водночас обернулися втраченою стабільністю і тривалим мовчанням. “Це була історія не про геніальний бізнес, – каже він, – а про те, як легко сплутати популярність з успіхом”.
Мініпентхаус у небесах
Подорож у приватному літаку вартістю $96 млн: відчути себе серед 1% відсотка найзаможніших
Приватні перельоти між Нью-Йорком і Лондоном сьогодні дедалі більше нагадують перебування в п’ятизіркових апартаментах, а не подорож літаком, пише Business Insider. Новий флагманський літак Gulfstream G700, вироблений у Джорджії, став символом цієї розкоші – його салон більший за середньостатистичну квартиру на Мангеттені.
Саме на таких літаках літають Ілон Маск і Джефф Безос, а міністерка внутрішньої безпеки США Крісті Ноем придбала два G700 для “урядових цілей” за $172 млн. Компанія Flexjet, яка спеціалізується на частковій власності на літаки, додала перший із дванадцяти запланованих G700 до свого флоту у вересні – кожен вартістю близько $96 млн.
Модель часткової власності працює за принципом таймшеру: клієнти купують години польоту, а компанія бере на себе технічне обслуговування, екіпаж і управління. За словами представників Flexjet, година польоту коштує від $6500 до $20 000 – на рівні восьми щомісячних іпотечних платежів пересічного американця.
Пандемія COVID-19 стала каталізатором цього ринку. За даними Aviation Week, із середини 2019-го до літа 2023 року кількість заможних клієнтів зросла на 70%. За словами керівника Flexjet Майкла Сільвестро, ці мандрівники шукали більш приватний і контрольований спосіб пересування, особливо після того, як польоти знаменитостей почали відстежувати у соцмережах.
Водночас покоління молодших клієнтів – міленіали та зумери – дедалі активніше входять у коло покупців приватної авіації. За даними аналітичної компанії Altrata, нині вони становлять близько 8% глобальної надзаможної популяції, але до 2040 року їх частка зросте до 35%. Завдяки цьому ринок часткової авіавласності, який минулого року оцінювався в $8 млрд, може подвоїтися до $16 млрд до 2033 року.
Світовий клуб людей із капіталом понад $30 млн (станом на сьогодні це понад 500 000 осіб) витратив минулого року близько $30 млрд на приватні літаки та яхти. І Gulfstream G700 став одним із найяскравіших виявлень цього апетиту до розкоші.
Салон G700 – це 465 квадратних футів (понад 43 м²) суцільного простору. Всередині є п’ять житлових зон: спальня з повнорозмірним ліжком і окремою ванною кімнатою, салон для зустрічей, їдальня, лаунж-зона і мінікінотеатр. За розмірами літак нагадує нью-йоркську студію, але за рівнем комфорту перевершує її.
В оздобленні використано світлі матеріали, дерев’яні вставки, вишукані тканини. У задній частині літака розташована спальня, відділена від шуму двигунів. У ванній кімнаті – мармурова стільниця, квіти та м’які рушники, а туалет прихований під спеціальною панеллю.
Передня частина літака облаштована як робочий офіс – великі крісла, розетки, тримачі для напоїв, швидкісний інтернет Starlink. Далі розташована їдальня на шість осіб із розкладним столом, де подають страви будь-якого рівня – від меню Michelin до звичайного McDonald’s, якщо цього забажає клієнт.
Одразу перед спальнею – невелика лаунж-зона, що перетворюється на кінотеатр із великим екраном і розкладним диваном. Загалом у конфігурації Flexjet літак може вмістити до 15 пасажирів і забезпечити спальні місця для дев’яти.
Окрему увагу приділено екіпажу: бортпровідник має власне місце для відпочинку за кабіною пілотів. Його завдання – не просто подати напої, а й перетворити політ на готельний досвід: сервірування, підігрів страв і підготовка ліжок перед сном.
G700 долає понад 14 000 км без дозаправлення і здатен літати на швидкості до Mach 0.935 (приблизно 1153 км/год). Це означає, що він може без зупинок з’єднувати Нью-Йорк і Кейптаун або Маямі і Дубай. Один 12-годинний переліт обійдеться у близько $240 000, не враховуючи додаткових витрат.
Такі літаки також використовує Qatar Executive — приватний підрозділ Qatar Airways, який здає G700 у чартер. Один політ між Нью-Йорком і Дохою коштує близько $300 000 в один бік.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.