Projects
Редакція LIGA.net відбирає найцікавіші історії зі світових медіа й стило переказує їх українською для вас. Цей проект є частиною контенту, що доступна для підписників LIGA PRO. Долучайся та відкривай для себе історії, що підкорили увагу читачів зі всього світу цього тижня.
27-річний Шейн Коплан, засновник платформи Polymarket, за кілька років пройшов шлях від відрахування з університету до мільярдера. Ще торік квартиру Коплана обшукувало ФБР, а тепер він уклав угоду, яка перетворила розробника на одного з наймолодших власників мільярдних статків.
Успіх сервісу привернув увагу відомих інвесторів – від засновників Figma, Uber і Zynga до мільярдера Гленна Дубіна та навіть фронтмена Red Hot Chili Peppers Ентоні Кідіса. Як працює Polymarket та що приносить йому мільярди?
Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.
Ризиковано великі прибутки Rheinmetall
Найбільшому німецькому оборонному концерну загрожує посилення державного тиску
Німецький оборонний концерн Rheinmetall, який після початку повномасштабної війни Росії проти України став одним із головних бенефіціарів європейського переозброєння, опинився під тиском інвесторів через очікування можливого мирного врегулювання.
Але навіть не перспектива зниження попиту є найбільшим ризиком для компанії, пише автор Bloomberg. Значно важливішим може стати питання надприбутків, які Rheinmetall уже отримує та планує нарощувати, працюючи практично виключно з державними замовниками. Якщо фінансові результати вийдуть за межі того рівня, який уряди вважають прийнятним для оборонної галузі, це може викликати впровадження нових правил, посилення конкуренції або навіть нових податків, здатних обмежити нинішню рентабельність.
Керівник Rheinmetall Армін Паппергер виклав амбітний план зростання: до 2030 року компанія хоче збільшити річний виторг уп’ятеро, до близько 50 млрд євро, і вийти на операційну маржу понад 20%. З огляду на те що оборонні підрозділи вже працюють з рентабельністю на рівні 18-19%, такі цілі здаються досяжними. Однак саме масштаб очікуваних прибутків вирізняє Rheinmetall на тлі інших великих західних виробників озброєнь, які працюють у сегменті, де держава зазвичай не заохочує надто щедре збагачення приватних акціонерів. Аналітики зауважують: у секторі існує негласний поріг прийнятності, і його перевищення може бути політично чутливим.
Та поки що це питання залишається в області теорії. Німеччина налаштована на масштабне відновлення власної армії та виділяє на це безпрецедентні ресурси. Бундесвер роками залишався недофінансованим, і зараз уряд прагне надолужити згаяне, а не обговорювати прибутковість підрядників. До того ж компанія пережила довгий період застою: у 2010-х, коли Берлін уникав великих оборонних витрат, її операційна маржа трималася на рівні близько 5%.
Тепер ситуація інша. Попит на снаряди та бойові машини в Європі зріс настільки, що Rheinmetall перетворився чи не на ключового постачальника НАТО. І висока прибутковість значною мірою забезпечена інтегрованим виробництвом: компанія має повний цикл виробництва артилерійських боєприпасів – корпуси, підривники, вибухову начинку, метальний заряд тощо – замикаючи на собі всі процеси та доходи.
Концерн також активно розширює присутність у нових для себе сегментах, зокрема на морському напрямі після придбання суднобудівної компанії Lürssen. І вкладає понад 8 млрд євро у модернізацію та автоматизацію виробництва, відкриває заводи в Болгарії та Румунії, запускає високотехнологічні лінії, які мінімізують потребу в людській праці. Такий підхід може зміцнити конкурентоспроможність, але водночас ставить під сумнів очікування, що такий оборонний бум створить достатньо робочих місць у Європі. У Rheinmetall прогнозують, що до 2030 року матимуть близько 70 000 працівників. Це удвічі більше, ніж зараз, але значно менше, ніж у великих промислових концернів.
З усім тим, лишається питання, чи зможе компанія утримати такі темпи й рентабельність, коли свої виробництва починають розширювати і конкуренти, зокрема британська BAE Systems. Коли ринок насититься, замовники можуть почати вимагати зниження цін і тоді очікувані 10 млрд євро операційного прибутку на рік можуть стати приводом для суспільних і державних дискусій про справедливість таких заробітків. Тим більше, що на відміну від деяких інших європейських оборонних підприємств, у Rheinmetall немає державної частки, а значна частина німецьких громадян не інвестує в акції й не бере участі у зростанні капіталізації компанії, яка після 2022 року підскочила більш ніж у 14 разів.
Коли нафта не розв'язує проблем
Запаси нафти не покращать ситуацію в країні, якщо система управління згнила – приклад Алжиру
Алжир дедалі глибше занурюється в економічну турбулентність, яку вже важко приховати за риторикою про забезпечену запасами нафти енергетичну міць чи регіональні амбіції. Країна, що десятиліттями намагалася позиціонувати себе як північноафриканський центр сили, переживає стрімку девальвацію національної валюти динара, і це стає головною темою суспільної тривоги в регіоні, пише видання Morocco World News.
Євро на чорному ринку пробив рівень у 290 алжирських динарів, – деінде 100 євро продають за понад 29 000 динарів. Знецінення валюти відбулося буквально протягом кількох днів, і економісти прогнозують швидке досягнення психологічної позначки у 300 динарів за євро.
Та загальна проблема набагато більша за коливання курсу. Алжир залишається глибоко залежним від експорту нафти й газу, які забезпечують до 95% валютного виторгу. Попри $31 млрд доходів від вуглеводнів лише за дев’ять місяців поточного року, країна ще сильніше загрузла в ролі сировинної економіки, не здатної генерувати продукти виробництва.
Падіння виробничих секторів, дефіцит торгівлі, а також жорсткі валютні обмеження призвели до вибухового зростання паралельного валютного ринку, який став точнішим індикатором економічного стану, ніж офіційна статистика. З огляду на те що громадяни можуть легально придбати лише 750 євро на рік, вони масово звертаються до тіньових обмінників, що ще більше підсилює дисбаланс.
Президент країни Абдельмаджид Теббун намагається стримати паніку демонстративною впевненістю. Під час поїздки регіонами він заявив про “видатні досягнення” та пообіцяв “новий справжній старт” для країни вже наступного року. Однак ці заяви контрастують із повсякденністю, у якій громадяни годинами стоять у чергах за базовими товарами й спостерігають, як знецінюються їхні заощадження. Оголошені урядом промислові проєкти на кшталт освоєння залізних і фосфатних родовищ поки що не компенсують структурної слабкості економіки, у якій виробництво займає мізерну частку, а залежність від імпорту лише зростає.
Загалом пріоритети державних витрат далекі від економічної раціональності. Оборонний бюджет Алжира на 2026 рік може сягнути $25 млрд, тоді як соціальні витрати, спрямовані на утримання політичної стабільності, перевищують 46 млрд. Ці суми виснажують ресурси, які могли б бути спрямовані на модернізацію виробництв чи розвиток приватного сектора. Падає і рівень довіри до банківської системи: дедалі більше людей зберігають євро вдома, а не в установах, що пропонують нереалістичні офіційні курси. Мінімальна зарплата не покриває купівлю навіть 100 євро, що фактично відрізає алжирців від міжнародної економіки.
Економісти зазначають, що причиною кризи є багаторічні прорахунки: емісія грошей без зростання виробництва, зростання внутрішнього боргу, брак структурних реформ та повна залежність від енергетичного ринку. Резерви країни впали зі $194 млрд у 2014 році до близько 68 млрд зараз, що перетворило енергетичного експортера на країну, змушену рахувати кожен долар.
За оцінками аналітиків, понад $600 млрд доходів від вуглеводнів, які могли б забезпечити освіту, інфраструктуру та технологічний прорив, були раніше витрачені на зовнішні “косметичні” проєкти, які не принесли країні жодної економічної вигоди. І це, підсумовує автор статті, створило парадокс: багата на природні ресурси держава стала країною, з якої щодня тікають сотні людей у пошуках кращого життя. Падіння динара лише оголило структурні тріщини, які десятиліттями ігнорували. І якщо влада й надалі обмежуватиметься косметичними заходами, Алжир опиниться на межі повного фінансового обвалу значно раніше, ніж це офіційно визнає уряд.
Кому ШІ не загроза
У найближчому майбутньому для молоді найбільш високооплачуваними будуть робочі професії
Штучний інтелект стрімко змінює ринок праці, і це вже змушує британську молодь переосмислювати вибір майбутньої професії, пише автор The Telegraph. Через скорочення кількості “стартових” посад для випускників та дедалі сильнішої конкуренції за робочі місця дедалі більше юнаків і дівчат відмовляються від університетських лав і дипломів на користь “синьокомірцевих” спеціальностей, які складно або неможливо автоматизувати.
І тенденція посилюється. Навіть лідери технологічної індустрії визнають таку реальність і виступають із новими прогнозами. Нещодавно голова Nvidia Дженсен Хуанг заявив, що майбутнє належить працівникам з “робочими руками”, адже саме вони будуватимуть заводи та впроваджуватимуть нові технології, включно з інфраструктурою для штучного інтелекту. На його переконання, попит на електриків, сантехніків і монтажників лише зростатиме, а кількість таких фахівців доведеться подвоювати щороку.
І для молодих британців, про яких йдеться в статті, ці слова є нічим іншим, як описом їхньої реальності. Після появи ChatGPT кількість вакансій початкового, “вхідного”, рівня у країні впала до мінімуму за п’ять років. Саме тому 20-річний Кайл Трасслер із Суррея вирішив не ризикувати майбутнім і обрав замість університету навчання на монтажника теплових насосів. Він каже, що його друзі хвилюються, чи дадуть їхні дипломи хоч якусь стабільність, а його привабила професія, яка неможлива без людської присутності. На думку юнака, жодна нейромережа не встановить обладнання і не приїде ремонтувати котел посеред ночі. Тим паче, що дефіцит спеціалістів у сфері відновлювання систем опалення зростає. Він уже працює на реальних об’єктах, набуваючи досвід, і впевнено каже, що після завершення трирічного навчання матиме не лише зарплату без накопичених боргів, а й запити на роки вперед.
Схожий вибір зробила і 25-річна Хлоя Коллінз. Вона пройшла чотирирічне навчання на аерокосмічному підприємстві й уже працює у виробника симуляторів для автомобільних компаній Ferrari й McLaren. Дівчина переконана, що робота з високоточними технологіями потребує людського досвіду й емоційного інтелекту, який ШІ-системи не здатні відтворити. Коллінз подолала шлях від техніка до керівниці команди, вже подорожувала світом і вважає, що практична освіта дала їй ту конкурентну перевагу, яку не отримують багато випускників класичних університетів.
Ще один прихильник професійної освіти – 22-річний Джош Скотт із Нортгемптонширу. Поки його однокласники обирали університет “заради досвіду”, він став звичайним сантехніком. І вже у 21 рік зміг придбати власний будинок без допомоги батьків. Скотт наголошує, що традиційні робочі професії забезпечують не лише хорошу оплату праці, а й ранній старт кар’єри, і це дозволяє стати фінансово самостійним швидше. Його порада молодим людям – уважно оцінювати ризики автоматизації, адже багато сфер, пов’язаних із фізичною працею, навряд чи зміняться.
Такі самі висновки зробив і 23-річний Персі Стівенсон із Дарема, який після навчання працює монтажником котлів і вже зміг придбати власне житло. Він впевнений, що його ремесло залишиться затребуваним десятиліттями, адже обладнання потребує людських рук і практичних знань, а така професія, як у нього, дає можливість заробляти незалежно від майбутніх технологічних змін.
Мільярдер у 27
Як успішна угода з продажу популярного ресурсу передбачень Polymarket зробила його засновника одним із наймолодших мільярдерів світу
27-річний Шейн Коплан, засновник Polymarket, за кілька років пройшов шлях від відрахування з університету до мільярдера. Ця історія стала однією з найгучніших у світі фінтеху та крипторинку, пише Forbes. Торік квартиру Коплана обшукало ФБР, а нещодавно він уклав угоду, яка перетворила розробника на одного з наймолодших власників мільярдних статків.
Рішення інвестувати у проєкт Коплана ухвалив Джеффрі Шпрехер, керівник Intercontinental Exchange, материнської компанії Нью-Йоркської біржі. Під час приватної вечері Шпрехера вразив неформальний образ засновника Polymarket, а ще більше – масштаб і потенціал платформи. Після кількох раундів перемовин корпорація погодилася вкласти $2 млрд в обмін на частку до 25%.
Polymarket працює як децентралізований ринок прогнозів: тисячі користувачів роблять ставки на політичні, економічні чи суспільні події, а сукупність їхніх рішень часто виявляється точнішою за експертні оцінки. Це продемонстрували ставки під час виборів 2024 року у США, коли більшість учасників передбачила перемогу Дональда Трампа всупереч очікуванням аналітиків. Успіх сервісу привернув увагу відомих інвесторів – від засновників Figma, Uber і Zynga до мільярдера Гленна Дубіна. До кола підтримки Коплана долучився навіть фронтмен Red Hot Chili Peppers Ентоні Кідіс, який після випадкової зустрічі захотів інвестувати у молодого розробника.
Вартість Polymarket швидко зросла до $9 млрд, і частка Коплана у 11% зробила його наймолодшим мільярдером, хоча вже за кілька тижнів він поступився титулом 22-річним засновникам AI-стартапу Mercor.
Та стрімке збагачення не змінило його підходів до роботи. Ще у підлітковому віці Коплан писав до Комісії з цінних паперів із запитом, як створювати нові ринки, а в 16 років домігся першого стажування, просто з’явившись в офісі Genius без попередження. Згодом він вступив до вишу, але залишив навчання заради криптопроєктів, які не злетіли. І лише у 2020 році йому вдалося запустити продукт, що відповідав глобальному запиту на перевірену інформацію.
З усім тим, розвиток Polymarket супроводжувався конфліктами з регуляторами. У 2022 році компанія сплатила штраф у $1,4 млн і закрила доступ користувачам зі США, утім обсяг ставок і далі зростав, особливо під час виборчої кампанії 2024-го. Після обшуків ФБР Коплан публічно заявив, що дії влади мають політичний підтекст. Ситуація змінилася лише в липні цього року, коли розслідування припинилося. Це дозволило компанії придбати ліцензовану криптобіржу QCX і відкрило шлях до легального виходу на американський ринок.
Паралельно Polymarket уклала партнерства з великими гравцями на ставках, від PrizePicks і NHL до DraftKings і UFC. Регулятори та частина експертів попереджають про ризики перетворення прогнозних платформ на нерегульовані гемблінгові сервіси, але бізнес все одно бачить у цьому можливості для себе. Інвестори очікують, що дані Polymarket використовуватимуться для формування показників і ухвалення рішень на фінансових ринках, а сам сервіс також може суттєво вплинути на індустрію спортивних ставок, яка заробила торік майже $14 млрд.
Та попри шалену увагу та інвестиції, Polymarket ще не вийшов на прибутковість і не оголосив фінальну бізнес-модель. Засновник говорить лише про потенціал монетизації через дані, комісії або власний токен, але не поспішає конкретизувати плани. Для нього сама можливість довести життєздатність власної ідеї важливіша за короткострокові результати. І стоячи перед Нью-Йоркською біржею, спостерігаючи, як на її фасад піднімають банер компанії, Коплан повторює автору Forbes слова з її слогана: успіх “всупереч усьому”.
Три роки ChatGPT
Цифри: як найвідоміший ШІ-чат-бот вплинув на світ за час свого існування
Коли засновник OpenAI Сем Альтман уперше представив ШІ-чат-бот ChatGPT у листопаді 2022 року, він лише зауважив, що генеративні мовні інтерфейси стануть “великим досягненням”. Ця стримана фраза не передавала масштабу трансформації, яка відбулася вже за три роки, пише Business Insider.
ChatGPT перетворився на один із найпопулярніших технологічних продуктів в історії, яким активно користуються близько 800 млн користувачів на тиждень. Широке використання сервісу в бізнесі та повсякденному житті також суттєво підсилило позиції OpenAI у конкурентній боротьбі з іншими технологічними корпораціями.
Після запуску модель працювала у версії GPT-3.5, проте швидкий розвиток технологій привів до появи GPT-4o, а згодом GPT-5, яка стала стандартом для більшості користувачів. Компанія заявляє, що нова версія точніша, менше помиляється, краще дотримується інструкцій і особливо сильна у трьох ключових напрямах: письмі, програмуванні та запитах, пов’язаних зі здоров’ям. Для користувачів платної версії ChatGPT Plus зберегли доступ до GPT-4o, яка була стабільно популярною через свій характерний дружній стиль відповідей.
Дослідження OpenAI та Гарвардського університету показує, що кількість користувачів сервісу зростала вибуховими темпами. Лише протягом місяця після запуску їх був уже мільйон на тиждень. За рік цифра збільшилася до 100 млн, за два – до 350 млн. До липня 2025 року ChatGPT досягнув аудиторії у понад 700 млн користувачів, а восени перетнув позначку у 800 млн. Змінилася і структура аудиторії: у перші місяці більшість становили користувачі з чоловічими іменами, проте за два роки жінки стали активнішими й у підсумку переважили чоловіків. Автори дослідження зазначають, що жінки частіше зверталися по поради чи допомогу з письмовими завданнями, тоді як чоловіки формували технічні чи мультимедійні запити.
Попит на ChatGPT зростав разом з обсягами обміну повідомленнями. У липні платформа обробляла в середньому 18 млрд звернень щотижня, тобто близько 29 000 на секунду. Паралельно OpenAI активно просувала сервіс у корпоративному сегменті й оголосила про мільйон бізнес-клієнтів, які оплачують використання самої моделі в роботі або інтегрують її у власне ПЗ. Потужний інтерес з боку компаній, зростання користувацької бази та зацікавленість інвесторів підвищили оцінку OpenAI до майже $500 млрд, а деякі аналітики припускають можливість досягнення трильйона у разі виходу на біржу.
Географічне охоплення сервісу також розширилося: ChatGPT зараз доступний у понад 150 країнах, а найбільшу активність демонструють користувачі зі США, Індії, Бразилії, Німеччини, Індонезії, Франції, Японії, Мексики, Великої Британії та Філіппін. Дослідники фіксують, що частка запитів, не пов’язаних із робочими моментами, збільшилася до 73% і зростає швидше, ніж робочі звернення.
За три роки ChatGPT перетворився з простого текстового інтерфейсу на універсальний інструмент зі створення зображень, роботи з голосом і з рекомендаціями товарів, підсумовує Business Insider. Користувачі вже можуть формувати групові чати й створювати власні модифіковані GPT – таких версій вже кілька мільйонів, і вони охоплюють широкий спектр побутових і професійних задач. Компанія розвиває екосистему продукту, наголошуючи, що справжній потенціал технології відкривається тоді, коли вона допомагає людям у реальному житті – від повсякденних побутових питань до складних технічних завдань, які раніше вимагали значно більше часу та зусиль.
Хендмейд з любов’ю з Пакистану
Як жінці створити й утримати успішний бізнес у Пакистані: історія підприємиці
Історія Love Handmade почалася не з бізнес-плану, а з інтуїтивного усвідомлення, що ремесло може бути силою, яка змінює життя, пише у виданні Business Recorder засновниця бренду Зеїн Ахмед. Вона згадує, як окремі моменти, – як-от розмова з жінками в селі, старовинний клаптик тканини чи майстриня, яка тихо вишиває у власному домі, – поступово перетворилися на зародок ідеї, яка потім визрівала ще багато років.
Жінка виросла у творчій родині з міста Лахор, де батьки заохочували кожну з п’яти доньок шукати власний голос. Ремесло в такому середовищі сприймалося не як дозвілля, а як частина ідентичності, що передається з любов’ю, каже авторка. Переїхавши до Нью-Йорка наприкінці 90-х, вона створила екологічний бренд Guru і стала однією з тих, хто формував рух повільної моди задовго до його масової популярності. Міжнародна преса відзначала її роботи, а клієнтками ставали знаменитості. Проте найбільше її вразило те, що автентичне ремесло може знайти відгук у будь-якому куточку світу, якщо ставитися до нього з належною повагою.
Повернення до Пакистану 2016 року стало для Ахмед переломним. Під час поїздок вона знайомилася з майстринями, чиї роботи її вразили своєю майстерністю. Проте майже ніколи вони не потрапляли на ринки, де ця праця оцінювалася б належним чином. Ці жінки створювали речі з інтуїтивним відчуттям краси, але залишалися далеко від економіки та заробітків. Так закладалися підвалини майбутнього проєкту, який мав поєднати майстринь зі світом без потреби їм залишати свої домівки чи змінювати культурні звичаї.
У 2020 році Зеїн зрозуміла, що настав час створити платформу партнерства. Так з’явився Love Handmade – бренд і модель роботи, яка дає жінкам з сільських районів пакистанської провінції Сінд змогу працювати у власному темпі, отримувати справедливу оплату та зберігати незалежність.
У проєкті вже 125 майстринь із десяти сіл. Жінки, яким раніше бракувало впевненості, відкривають банківські рахунки, ведуть фінансові записи, управляють замовленнями та відчувають себе гідними фахівчинями. Завдяки стабільному доходу понад 600 їхніх дітей ходять до школи. Доступ до цифрових інструментів також змінює їхнє уявлення про власні можливості.
Навіть після руйнівних повеней 2022 року, коли багато хто у країні втратив житло, спільна праця над виробами знову подарувала жінкам відчуття гідності та опори. Ремесло стало способом вилікувати травми й повернутися до стабільності. Авторка переконана, що у світі, який потребує швидких сенсів, повільна мода зберігає вічні цінності. Люди купують не лише вишиті куртки чи натхненні народними візерунками вироби – вони обирають історії, у які вкладено майстерність і досвід.
А її власна ідентичність, пише Зеїн Ахмед, поєднує пакистанську спадщину та нью-йоркський досвід. Це дає їй змогу переосмислювати традиційні техніки так, щоб вони не втрачали душу, але водночас вписувалися в сучасний дизайн.
Важливим відкриттям для неї стало усвідомлення, що повільна мода – це не лише те, що створюється руками, а й спосіб життя. Колись підприємиця працювала до виснаження, доки не зрозуміла, що такий темп руйнує людину. У Love Handmade робота триває стільки, скільки потрібно, без поспіху і надмірного тиску. Майстрині заслуговують на повагу до їхнього часу, а спадщина – на терпляче і дбайливе ставлення. Шлях кожної речі та кожної жінки розкривається поступово і природно, – так, як і має бути.
Сам собі зірковий генеральний
Як керівники технологічних корпорацій працюють над своїми медіаобразами для “перемог онлайн”
Технологічні корпорації переживають період, коли до них зростає недовіра, а суспільний дискурс дедалі частіше ставить під сумнів їхню владу та вплив. І саме у такий момент у Кремнієвій долині формується альтернативний медіапростір, де керівники найбільших компаній постають у комфортному та дружньому світлі, а незручні запитання зникають разом із критичним аналізом, пише автор The Guardian.
Один із яскравих прикладів цього – вихід на YouTube шоу Sourcery, створеного фінтех-платформою Brex. Інтерв’ю з Алексом Карпом, головою Palantir, починається пафосною заставкою під рок-саундтрек, а згодом перетворюється на прогулянку офісом з обговоренням собак, дитинства та демонстрацією меча. Жодного критичного питання від “журналістки” і жодної згадки про суперечливу співпрацю Palantir з міграційною службою ICE.
Така “тепла ванна” стає своєрідним виходом для найвпливовіших генеральних, які дедалі рідше погоджуються на коментарі для традиційних медіа. Марку Цукербергу, Ілону Маску, Сему Альтману й Сатья Наделлі упродовж останніх місяців комфортніше у подкастах і відеошоу, де ведучі не ставлять гострих запитань. А деякі компанії вирішили взагалі взяти контроль над медіанаративами повністю.
Одним із перших, хто остаточно відійшов від взаємодії з традиційними медіа був Ілон Маск. Після купівлі Twitter він обмежив поширення посилань на критичні видання, а журналістам на запити приходили автоматичні відповіді у вигляді емодзі. Маск натомість регулярно спілкується з дружніми інтерв’юерами та просуває власні інфопродукти, типу Grokipedia та чат-боту Grok, які часто дублюють його політичні погляди й створюють альтернативну реальність, що лестить власникові X.
Ще один приклад – інвестфірма Andreessen Horowitz, яка запустила платформу Substack, посиливши її популярним подкастом і програмою для творців контенту. Вони декларують створення середовища, де підприємці отримують інструменти для перемоги у “наративній битві” – формулювання, що промовисто визначило нову інформаційну стратегію техносектору. Palantir запустив видання Republic, стилізоване під академічний журнал, де статті пишуть переважно топменеджери компанії. Публікації захищають співпрацю Кремнієвої долини з військовими та критикують обмеження авторського права, які нібито стримують домінування США у сфері штучного інтелекту.
До цього пулу додаються нові видання, як-от Arena, створене венчурним інвестором Максом Маєром у Техасі. Воно позиціонує себе як ревізіонера традиційної технологічної журналістики, яку засновник називає надто негативною. Замість критики Arena обіцяє “підтримувати творців майбутнього”. Паралельно зростає вплив “незалежних” авторів і подкастерів, що будують медіаімперії навколо персонального бренду та дружніх стосунків із CEO технологічних корпорацій. Наприклад, шоу TBPN перетворює кадрові переставляння в IT-компаніях на драматичні сюжети, а його гостями стають керівники Meta. А подкастер Дваркеш Пател записує ексклюзивні інтерв’ю зі Сатья Наделлою та іншими лідерами галузі.
Загалом, після низки скандалів, включно з витоками Facebook Files, технологічні компанії стали обережнішими й рідше допускають журналістів усередину корпоративних процесів. Авторка книжки Empire of AI (“Імперія ШІ”) Карен Хао згадує, що OpenAI ігнорувала її запити протягом трьох років після одного критичного матеріалу. Подібна стратегія характерна і для політиків, які обирають безпечні платформи на кшталт подкастів для контрольованої самопрезентації.
Формування такої медіабульбашки, пише The Guardian, дає змогу зрозуміти, як ці діячі бачать майбутнє. Для них це світ з мінімальним регулюванням і максимальним контролем над власним образом. Хоча інколи контент із цього середовища виглядає максимально гротескно. Під час згаданого на початку інтерв’ю ведуча запитала Алекса Карпа, яким би кексом він був, якби став. Той з усією серйозністю відповів, що не хоче бути кексом, бо не хоче бути з’їденим, і буде цьому опиратися.
Час став грошима
Як годинник перетворився на мірило сучасного життя і роботи
Історія взаємодії людства з часом як ресурсом, пише Financial Times, починається задовго до появи фабрик і біржових терміналів. У XVII столітті професор Оксфорда Ральф Кеттелл носив на лекції пісочний годинник, яким позначав тривалість занять і за потреби подовжував їх для студентів, які, на його думку, вчилися недостатньо старанно. У цьому простому жесті вже містилася ідея контролю, адже годинники ставали інструментом упорядкування життя – визначали години молитви, роботи та навчання. З появою механічних годинників у містах Європи час поступово переставав бути абстракцією та почав вимірювати не лише ритм доби, а й людську діяльність.
До кінця XVI століття механічні годинники встановлювали у міських ратушах і церквах, а до початку XVIII століття вони стали частиною побуту навіть у сільських парафіях. У цей період Англія випередила Нідерланди у точності та складності годинникових механізмів. Годинники допомагали не лише організовувати громади, а й розширювали горизонти науки. Без них неможливо уявити роботу навігації, а отже й океанських експедицій, завдяки яким зростали європейські імперії. Популярні порівняння всесвіту з досконалим годинниковим механізмом посилювали відчуття, що володіння часом означає володіння світом.
Ще у 1620 році чиновники з містечка Годолмін вважали, що міський годинник допоможе контролювати робочий графік учнів та прислуги. Та справжня революція настала тоді, коли точні годинники стали масовими – уникнути їхнього впливу вже було неможливо. Не дивно, що інколи люди чинили опір: у металургійних майстернях графства Дарем власник змушений був наказати зачинити годинник, аби ніхто з робітників не переводив стрілки.
У Музеї історії науки Оксфорда й досі зберігаються годинники того періоду: від французьких настільних до витончених англійських маятникових моделей, зокрема рання робота майстра Агазверуса Фромантеля. У XVII столітті такі предмети залишалися розкішшю, але вже через 100 років їх мали родини й середнього достатку. Архіви спадкових описів свідчать, що годинники стали поширеним майном – частіше, ніж картини. Дослідження у графстві Ессекс виявило: п’ята частина найбідніших селян мала домашній годинник або кишеньковий. Час проникав у всі верстви суспільства.
У церкві Гресінгтона, де Кеттелл інколи виголошував проповіді, громада наприкінці XVIII століття оплатила встановлення нового годинника. Вартість дорівнювала десяткам тисяч фунтів у сучасному еквіваленті, і це підтверджувало престиж володіння точним механізмом. Для парафіян дзвін визначав ритм життя, як пізніше для робітників фабрик це робили годинникові вежі.
Коли шлях між Оксфордом і Гресінгтоном перетворився на промислову зону, роль часу у суспільстві змінилася. У XX столітті біля заводу BMW у Коулі стояла годинникова вежа, яка дисциплінувала робітників, поки її не демонтували. Працівники фіксували прихід та вихід за допомогою пристроїв Gledhill-Brook Time Recorder, що механічно реєстрували кожну хвилину, присвячену роботі. Подібні механізми стали втіленням епохи, де час був мірилом продуктивності. Як писав історик Едвард Томпсон, годинники стали союзниками капіталізму, бо перевели працю з категорії виконаних завдань у категорію відпрацьованих годин.
Поступово контроль часу перекочував і у сферу самодисципліни. Сучасні застосунки для продуктивності дозволяють стежити за кожною хвилиною, перетворюючи користувача на наглядача самому собі. Розповсюджені цифрові таймери, які нагадують про дедлайни. Технічний прогрес дав людям довше життя, але водночас змусив боятися, що вони використовують його недостатньо ефективно.
На схилі життя Ральф Кеттелл побачив, як його звичний порядок руйнує громадянська війна в Англії. Солдати заповнили Оксфорд, і одного разу піхотинець, знудившись на лекції, розбив годинник професора. Менше ніж за рік Кеттелл помер, а його власний відлік завершився. Час, який колись був інструментом влади в його руках, забрав і його самого, завершує історію Financial Times.
Радіація як стимулятор еволюції
У Чорнобильській зоні вчені відкрили грибок, який неочікувано еволюціонував під дією радіації
Зона відчуження Чорнобильської АЕС залишається недоступною для людей, але за майже 40 років після аварії там з’явилися й закріпилися форми життя, здатні витримувати екстремальний радіаційний фон. Найдивовижнішим виявилося те, що деякі організми не лише вижили серед руїн четвертого енергоблока, а й, здається, навчилися отримувати користь від цього смертельно небезпечного середовища, пише Science Alert. На внутрішніх стінах споруд, де радіація досягає надвисоких рівнів, дослідники виявили чорний грибок Cladosporium sphaerospermum, який виглядає так, ніби йому там досить комфортно.
Учені припускають, що причина стійкості цього грибка у його темному пігменті меланіні. Існує гіпотеза, що меланін дозволяє перетворювати іонізуюче випромінювання на енергію, подібно до того, як рослини перетворюють світло під час фотосинтезу. Механізм отримав назву радіосинтез, хоча довести його складно, а частина процесів залишається загадкою. Перші спостереження наприкінці 1990-х засвідчили, що серед 37 видів грибків, знайдених в укритті навколо реактора, переважають саме ті, які мають насичене темне забарвлення. Cladosporium sphaerospermum був найпоширенішим і мав найвищі рівні радіоактивних ізотопів.
Подальші дослідження, проведені вченими з медичного коледжу імені Альберта Айнштайна, показали, що іонізуюче випромінювання, здатне руйнувати молекули, порушувати хімічні реакції та розривати ДНК, не лише не шкодить цьому грибку, а й стимулює його ріст. Такі властивості різко контрастують із реакцією інших організмів, які зазвичай гинуть у подібному середовищі. Вчені виявили, що випромінювання змінює “поведінку” меланіну, і ця зміна може бути ключем до незвичної стійкості.
У 2008 році з’явилася робота, яка запропонувала гіпотетичну модель, схожу на фотосинтез: меланін, можливо, виконує функції поглинача енергії, водночас захищаючи грибок від пошкодження. Додаткові підказки дала місія на Міжнародну космічну станцію. Зразки C. sphaerospermum, прикріплені до зовнішнього корпусу МКС, отримували потужне космічне випромінювання, і сенсори показали, що частина радіації затримувалася грибком, проходячи крізь нього у меншій кількості. Це навіть дозволило розглядати його як потенційний біологічний щит для майбутніх космічних польотів.
Та навіть із цими спостереженнями багато питань залишаються без відповідей. Дослідники ще не довели здатність гриба фіксувати вуглець під дією випромінювання чи отримувати енергетичну вигоду, притаманну стандартним біохімічним процесам. Теорія радіосинтезу виглядає привабливо, однак наукові дані поки що фрагментарні. Водночас сам факт того, що меланін поводиться по-іншому в екстремальному середовищі, привертає багато уваги, адже грибок демонструє поведінку, яка не є універсальною серед інших темнопігментованих видів.
Окрім C. sphaerospermum, є ще чорні дріжджі Wangiella dermatitidis, які теж краще ростуть під дією іонізуючої радіації, але схожі ефекти не спостерігаються для інших грибків родини Cladosporium. Це означає, що незвичайні властивості можуть бути не загальною рисою, а специфічною адаптацією. Поки що неможливо зрозуміти, чи справді грибок використовує радіацію як джерело енергії, чи просто посилює захисні механізми у відповідь на стрес. Проте, пише автор Science Alert, факт залишається фактом: цей оксамитово-чорний організм уміє щось, що дозволяє йому виживати там, де будь-якому іншому живому організму перебувати смертельно небезпечно.
Повернення мови
Колись заборонена владою, ірландська мова стає дедалі популярнішою у Північній Ірландії під владою Сполученого Королівства
У північноірландському Белфасті відбувається зміна, яку ще кілька десятиліть тому важко було уявити. У районі Східного Белфаста, де стіни досі прикрашені муралами на честь лоялістських збройних формувань, запрацювала перша ірландськомовна початкова школа – Scoil na Seolta (“Школа Вітрил”). На місці зачиненого заводу в модульних павільйонах діти з протестантських і католицьких родин вивчають слова “coinín” (кролик), “gadhar” (собака) чи “fear sinséir” (чоловік з рудою бородою).
Для частини місцевих це виглядає як порушення усталених правил, але дедалі більше батьків підтримують таке навчання.
Ірландська мова, яка століттями витіснялася законом і побутовою ворожістю, повертається у міста Північної Ірландії, яка належить до складу Сполученого Королівства. Мову майже знищили британська колонізація, заборони, покарання у школах і голод XIX століття. Після розділу острова у 1921 році ірландська мова у регіоні опинилася під підозрою як політичний символ республіканців, які виступали за об’єднання з незалежною Ірландією. І лише після угод 1998 року з’явилися перші легальні можливості для її розвитку. І вже зараз процес набув масштабу, який його прихильники називають історичним.
У центральному Белфасті відвідувачі кав’ярні Neighborhood можуть почути звичне “maidin mhaith” (доброго ранку). Раніше воно звучало пошепки, як пароль, що відкриває розмову між своїми. Тепер баристи вільно спілкуються двома мовами, а святкові чашки прикрашено написом “Nollaig Shona” (З Різдвом!). Ірландська поступово стає частиною міського простору. Міська рада вклала майже 2 млн фунтів у нові двомовні вивіски, попри спротив політиків-юніоністів. Запрацював і перший комісар з питань ірландської мови, який має забезпечити її захист у десятках державних інституцій.
Популярність мови зросла і завдяки культурним явищам, як-от реп-гурт Kneecap, що ввів Gaeilge-ірландську у молодіжний контекст. Загалом у регіоні працюють 35 ірландськомовних початкових шкіл, а у традиційно лоялістських районах з’являються мовні гуртки та курси. Експерти кажуть, що вперше за довгий час ірландську активно чути на вулицях обох частин Белфаста.
Це викликає і спротив. Представники Демократичної юніоністської партії, що виступає за єдність з Королівством, наполягають, що мову використовують для політичного тиску з метою прискорити об’єднання острова під владою Дубліна. А у розмовах у пабах іноді можна почути, що двомовні таблички довго не протримаються. Частина мешканців побоюється, що зміни розмивають британську ідентичність Півночі Ірландії.
Зрозуміти масштаб трансформації допомагають історії людей, які стали її рушіями, зазначають далі автори The Washington Post. Шімус МакДевід, який у юності стикався з обшуками через те, що говорив ірландською, досі викладає її п’ять вечорів на тиждень. Кіран МакГіллавейн відвідував підпільну школу в приміщенні колишньої пресвітеріанської церкви, що згодом перетворилася на жвавий культурний центр Cultúrlann. Написи ірландською, які колись клеїли на вуличних табличках таємно, тепер написані офіційно поруч з англійською.
А найнеочікуванішою постаттю у цій історії стала Лінда Ервайн зі Східного Белфаста, яка виросла у середовищі британських лоялістів і сама була такою. Та колись випадково вона потрапила на лекцію з мови й захопилася настільки, що домоглася створення інституту вивчення ірландської Turas і допомогла відкрити “Школу Вітрил”. Чимало учнів – із лоялістських протестантських родин і які навіть не здогадувалися, що назви їхніх вулиць мають ірландське коріння. Ервайн пояснює, що для неї це спосіб повернути частину власної ідентичності, а також знайти спільний простір між громадами, які довго жили у взаємній підозрі.
Та попри те, що не всі у Північній Ірландії готові до такого зближення й опір лишається, кількість тих, хто вивчає мову, невпинно зростає. За словами Ервайн, спершу люди соромилися ходити на заняття, приховували це від сусідів, а тепер приходять разом з друзями.
Як відбираємо історії: весь тиждень наша редакція з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Ми відбираємо й пропонуємо редактору топрозповіді, які обговорює світ. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.