Демократія проти хаосу війни

Демократія

проти хаосу війни

Чого Україна може навчити світ

Демократія проти хаосу війни

Чого Україна може навчити світ

Демократія

проти хаосу війни

Чого Україна може навчити світ

Партнерський проєкт

Війна завжди випробовує демократію на міцність. Як правило, збройні конфлікти супроводжуються централізацією влади, згортанням свобод, обмеженням демократичних процедур жорсткою цензурою в медіа. Україна ж, перебуваючи понад 1000 днів у стані війни, демонструє унікальний приклад. Ключові демократичні інституції — парламент, суди та місцеве самоврядування — продовжують працювати. Зберігається і плюралізм в медіа, попри зміну форматів багатьох видань.

За даними останнього опитування КМІС, 93% українців підкреслюють важливість повноцінної демократії в Україні. Водночас лише 9% українців вбачають загрозу переходу до авторитаризму.

Під час форуму, присвяченого демократії та організованого Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ (Коаліція РПР) у партнерстві з Центром політико-правових реформ та Democracy Reporting International, віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина сказала:

Наша боротьба проти російської агресії — це в першу чергу відстоювання вибору вектора нашого розвитку на користь свободи і демократії. Вибору за принципами, які дозволять нам не тільки вистояти в темні часи, але й зберегти повну функціональність державних інститутів і досягнення країни на шляху до членства в ЄС і НАТО. Ми послідовно, рік за роком, доводили свою відданість демократичному розвитку і європейським цінностям.

Ольга Стефанішина

Віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України

Соціологічне опитування Центру Разумкова за вересень 2024 року свідчить про високу підтримку вступу України до ЄС серед українців — на рівні 88%.

Унікальність українського досвіду поєднання активного спротиву зовнішній агресії із продовженням демократичних реформ полягає в незламності духу нашого народу. З іншого боку — це холодне і практичне розуміння, що саме для України, враховуючи її геополітичне розташування, збереження демократичного устрою означає повернення в родину європейських держав, що на практиці означає інтеграцію до ЄС. Тому у нас немає розкоші обирати: воювати чи продовжувати реформи. Без продовження реформ, виконання кроків у переговорному процесі з ЄС, ми втратимо довіру та підтримку міжнародних партнерів і навряд чи тоді виграємо війну.

Ольга Лимар

Виконавча директорка Коаліції Реанімаційний Пакет Реформ

Війна — це завжди виклик для демократії

Баланс між безпекою та збереженням громадянських свобод завжди є вразливим, і часто демократія стає першою жертвою війни.

Ярина Ясиневич

Керівниця програм Центру досліджень визвольного руху

Авторитарні методи під час Другої світової застосовували деякі з тодішніх демократій. Наприклад, після нападу на Перл-Гарбор у 1941 році уряд США примусово перемістив понад 120 000 американців японського походження, більшість з яких були громадянами США, до спеціальних таборів, офіційно названих “воєнними центрами переміщення”.

У сучасному світі війни також часто стають каталізатором згортання демократичних свобод. Наприклад, війна у Сирії, яка розпочалася в 2011 році, спричинила посилення влади Башара Асада, який виправдовував репресії та обмеження прав громадян захистом від тероризму та іноземного втручання. У результаті за понад десятиліття через політичні переслідування були репресовані десятки тисяч мешканців.

Показовим є і приклад Ізраїлю після терактів 7 жовтня 2023 року. Країна, яка пишається своїми демократичними традиціями, була змушена піти на безпрецедентні обмеження громадянських свобод. Уряд отримав надзвичайні повноваження, було введено жорстку цензуру щодо висвітлення військових операцій, обмежено свободу пересування та зібрань. Попри це, ізраїльське суспільство зберегло ключові демократичні механізми — парламент продовжує працювати, опозиція має право голосу, а медіа, хоч і з обмеженнями, зберігають редакційну незалежність.

Уроки української демократії

Інституційна стійкість

Україні вдалося зберегти демократичні інституції. Парламент, адаптувавшись до нових умов, продовжує виконувати свої функції. Міжфракційний консенсус із ключових питань свідчить про здатність політичної еліти до об’єднання зусиль. Особливо в перші місяці вторгнення парламент оперативно реагував на виклики війни, ухвалюючи необхідні закони практично одноголосно.

З першого дня війни Верховна Рада працює у режимі єдиного безперервного пленарного засідання. Такий формат дозволяє зібрати депутатів на сесію у будь-який час, незалежно від календарного плану, та забезпечити необхідний рівень безпеки.

Деякі процедури скоротилися, але в законотворчому процесі всі процедури, передбачені регламентом, в цілому дотримуються.

Юлія Кириченко

Членкиня правління Центру політико-правових реформ (ЦППР) та співголова Ради Коаліції РПР

Наприклад, Рада працює в умовах обмеження інформації про пленарні засідання. Порядок денний та результати голосувань оголошуються постфактум, через дві години після завершення засідання, а трансляція не ведеться у прямому ефірі, як це було раніше, а оприлюднюється із затримкою.

Судова система, хоча й зіштовхується з численними викликами, активно реформується. “Зокрема, сформована відповідно до рекомендацій наших партнерів Вища кваліфікаційна комісія суддів, Вища рада правосуддя — органи, які відповідають за конкурсний відбір на посаду суддів всіх рівнів і за дисциплінарну відповідальність суддів”, — зазначає Юлія Кириченко.

Після повномасштабного вторгнення місцеве самоврядування в Україні не припинило функціонування навіть на територіях, прилеглих до бойових дій. На тимчасово окупованих територіях після деокупації місцеве самоврядування швидко відновилося і продовжує виконувати свої функції.

Є сотні прикладів, коли органи місцевого самоврядування ставали центром волонтерської допомоги. На них лягла відповідальність за внутрішнє переміщення осіб. Крім того, це підтримка формування територіальної оборони в більшості областей.

Ігор Коліушко

Голова правління ЦППР

Експерт зазначає, що в умовах воєнного стану фінансова спроможність багатьох місцевих громад збільшилася коштом ПДФО від підвищення виплат військовим.

“Були приклади, коли громади пробували меркантильно використати ці кошти для своїх потреб. Були випадки, коли вони ці кошти витрачали на допомогу Збройним Силам. З цього народився навіть проєкт закону про те, щоб посилити можливість органів місцевого самоврядування допомагати ЗСУ, який досі не підписаний президентом”, — додає Коліушко.

Громадянське суспільство

Громадянське суспільство має високий рівень довіри з боку громадян (довіра до волонтерських організацій у квітні 2024 року становила 85%, до громадських організацій — 61%).

Найважливіше завдання громадянського суспільства — підтримка ЗСУ, підтримка держави під час переговорного процесу з Європейським Союзом, надання в цьому контексті експертної та адвокаційної підтримки, подальше просування інтересів України у світі. Громадянське суспільство має стати партнером і союзником, а не суперником державним інституціям. Водночас ми маємо докласти зусиль, щоб ці інституції були ефективними та сильними.

Ольга Лимар

Виконавча директорка Коаліції Реанімаційний Пакет Реформ

Вплив організацій громадянського суспільства за період війни відчутно посилився. Представники громадськості активно долучаються як до процесів на рівні України, так і на рівні ЄС. Зокрема, на Конференції з відновлення України в Берліні громадськість брала участь майже у кожній панелі.

Президент відновив зустріч із представниками громадськості, які не проводилися фактично з 2019 року. Тому ж головний атрибут нашої стійкості як демократії — активне громадянське суспільство. Але тут варто зробити посилання на те, що без міжнародних партнерів та їх підтримки як громсектору, так і України в цілому, лише внутрішніх потуг нам би точно не вистачило. Тому наша стійкість — це свого роду “сендвіч-підхід”: громадянське суспільство включається та контролює владу із середини країни, а міжнародні партнери супроводжують реформаторські кроки ззовні.

Ярослав Юрчишин

Народний депутат України, голова комітету ВРУ з питань свободи слова, представник фракції партії Голос

Він зазначає, що важливі для суспільства рішення зазвичай ухвалюються після обговорення з громадськістю.

“Правда, часто це трапляється після пропозиції такого рішення, що не сприяє консолідації. Власне головною причиною захисту української демократії є небайдужість активної частини українського суспільства. Яка долучилася до ЗСУ, яка волонтерить і супроводжує усі євроінтеграційні реформи. Яка долучається як до неофіційної адвокації потреб України за кордоном, так і до офіційної (серед новопризначених послів багато власне представників громадського сектору)”, — зазначає Юрчишин.

Зважаючи на вплив у суспільстві і залученість до процесів, роль громадянського суспільства у збереженні демократії є однією з ключових.

Для збереження демократії громадянському суспільству потрібно навчитись будувати зв’язки з іншими партнерами на горизонтальному та вертикальному рівні. Якщо громадська організація вимагає щось від влади, не розуміючи її спроможності, то це закінчується зростанням недовіри між сторонами, а отже і поразкою для всіх, в тому числі для демократії. Якщо громадські об’єднання не розуміють, чим займаються їхні колеги по сектору, то це веде до месіанства і поляризації. Демократія — це не лише ідеї та процедури, це також наш повсякденний досвід. І якщо ми хочемо зберегти демократію в країні, тоді ми повинні розвивати культуру відкритості і демократії всередині громадянського суспільства.

Юрій Микитюк

Керівник регіональних програм РПР, заступник керівника відділу адвокації та міжнародних відносин

Збереження медіаплюралізму

Голова ГО “Детектор медіа” Наталія Лигачова зазначає, що війна в Україні суттєво змінила медійний ландшафт, зокрема через створення єдиного телемарафону, який фактично монополізував телевізійний простір на досить довгий час.

Попри монополізацію, спостерігається зростання популярності онлайн-платформ і соціальних мереж, де аудиторія шукає альтернативні точки зору. Це свідчить про певний плюралізм у медіа, хоча він набув нових форм. Глядачі все частіше звертаються до онлайн-видань та соціальних мереж для отримання різноманітної інформації, оскільки традиційне телебачення вже давно не є єдиним джерелом новин. Крім того, з телемарафону вийшло Суспільне телебачення, яке притримується політичного балансу, представленості різних політичних сил, і глядач ефірного телебачення може мати іншу картинку не в рамках єдиного телемарафону.

Наталія Лигачова

Голова ГО “Детектор медіа”

Впізнаваність і частка аудиторії Суспільного як громадського мовника за період війни суттєво зросла, особливо на різних платформах. Лише за останній рік Українське радіо збільшило аудиторію на 18%, канал Перший — з 5 до 8%, сайт Суспільного — з 2 до 4%. Вайбер-канал Суспільного збільшив охоплення з 1% до 5%.

Попри це, Наталія Лигачова додає, що баланс між свободою слова і безпековими обмеженнями досить гнучкий і за нього весь час доводиться боротися.

“З одного боку, начебто ніхто не цензурує розслідувачів, онлайн-видання, прямої цензури державної немає. З іншого — ми бачимо спроби повпливати на контент незалежних медіа. Були спроби тиску на журналістів у анонімних Telegram-каналах, деякі з яких контролює наша влада”, — додає Наталія Лигачова.

Але навіть враховуючи такі випадки, які траплялися і до війни, не йдеться про репресії проти журналістів та громадянського суспільства.

Багато людей, журналістів, громадянського суспільства, опозиції критикували президента, уряд, армію. Їх не ув’язнили, а репортажі та дебати призвели до певної відповідальності, наприклад, у випадках корупції. Я думаю, що ще більший плюралізм, особливо в медіа, був би корисним для України. Я вірю, що українці знають, що бути плюралістичною демократією робить їх зрештою сильнішими та більш стійкими, на відміну від крихкої диктатури, як Росія.

Майкл Меєр-Резенде

Директор DRI

У значно важчій ситуації опинилися регіональні медіа. З одного боку, через безпековий фактор, адже часто редакції розташовані близько до прифронтових територій, а з іншого — через кадрові та фінансові проблеми. За даними ІМІ, за період війни були знищені понад 230 українських медіа.

“Зараз я бачу тенденцію до мережування. Наприклад, якщо в Сумах є два-три онлайн-видання, то вони вже ведуть мову про те, що якось об’єднуватися для того, щоб пройти цей важкий шлях, важко. Перш за все фінансово, матеріальні ресурси. Я думаю, що це буде незворотний процес і з одного боку, ми будемо спостерігати за зменшенням кількості регіональних медіа, а з іншого — будуть народжуватися нові форми їх збереження”, — зазначає Наталія Лигачова.

Інновації в демократії

Війна в Україні стала не лише випробуванням для державних інституцій, але й рушієм інновацій у демократичних процесах. Уряд і громадянське суспільство адаптувалися до нових реалій, створивши механізми, які забезпечують взаємодію, прозорість і активну участь в ухваленні рішень.

Нові формати роботи, наприклад, долучення до засідань комітетів, парламентських робочих груп за допомогою відеоконференцій, які практикували ще в період карантину Covid, під час повномасштабного вторгнення успішно застосовуються і далі.

Юлія Кириченко

Членкиня правління Центру політико-правових реформ (ЦППР) та співголова Ради Коаліції РПР

Велику роль відіграє диджиталізація, завдяки чому до різноманітних процесів можна залучити більшу кількість громадян. За роки війни на платформі “ДІЯ” з’явилося багато нових можливостей — від форматів електронних голосувань, опитувань і петицій до допомоги ВПО, компенсації збитків та низки інших послуг.

Як не парадоксально, але війна — це і можливість. Саме наближення Другої світової війни дозволило свого часу Франкліну Рузвельту переглянути стандарти соціального забезпечення в США. Питання в тому, як суспільство зможе скористатися таким викликом. І українське суспільство, як на мене, показує дуже позитивні тенденції. Не зважаючи на обмеження воєнного часу, громадськість і далі включена в процеси прийняття рішень. А закони про публічні консультації та адміністративну процедуру були прийняті самі в час дії воєнного стану.

Ярослав Юрчишин

Народний депутат України, голова комітету ВРУ з питань свободи слова, представник фракції партії Голос

Проблемні зони української демократії

Вибори

Парламентські вибори мали відбутися у жовтні 2023 року, президентські — у березні 2024 року. Але провести їх із дотриманням міжнародних стандартів неможливо в умовах активних бойових дій, постійних ризиків обстрілів усієї території України, через масову внутрішню та зовнішню міграцію, а також масштабні руйнування інфраструктури.

Власне, це забороняє і Конституція. Стаття 83 Конституції України зазначає: “У період дії воєнного чи надзвичайного стану в Україні не можуть проводитися вибори до Верховної Ради України”. А Стаття 104 Конституції вказує, що повноваження президента України не можуть бути припинені достроково в умовах воєнного стану. Така заборона зумовлена неможливістю забезпечити безпечне та повноцінне волевиявлення громадян під час війни через обмеження безпекового характеру, масове переміщення населення та ускладнену роботу виборчих комісій.

І українці готові прийняти цю ситуацію — у травні 2024 року 70% підтримували перебування президента Зеленського на посаді до закінчення воєнного стану. Крім того, є консенсус серед політичної спільноти щодо проведення виборів після закінчення воєнного стану.

Оскільки вибори, як парламентські, так і президентські, під час воєнного стану через безпекову ситуацію провести неможливо, всі фракції з цим погодилися, підписавши меморандум. Тобто всі партії дійшли консенсусу. Питання легітимності влади – це більш така фраза російської пропаганди, тому що, відповідно до Конституції, виборчі права можуть бути обмежені законом про правовий режим воєнного стану. І це положення стандартне для європейських демократій.

Юлія Кириченко

Членкиня правління Центру політико-правових реформ (ЦППР) та співголова Ради Коаліції РПР

Вона додає, що якби в умовах обмеження свободи слова, свободи мирних зібрань, свободи пересування Україна провела б вибори і заявила, що вони демократичні, то тоді б виникали питання з їх легітимністю.

На місцевому рівні ситуація складніша. За словами Ігоря Коліушка, у багатьох місцевих радах є проблема з кворумом. Чергові місцеві вибори мали б відбутися у жовтні 2025 року.

“Багато людей виїхали, хтось із депутатів пішов на фронт, хтось склав повноваження. І на сьогодні є велика така проблема з функціонуванням ради. Тому вибори, які мали б бути в жовтні наступного року, конче потрібні для місцевого самоврядування. А от чи буде можливість їх провести через воєнний стан — невідомо”, — зазначає експерт.

Ризик централізації влади

Ігор Коліушко зазначає, що в умовах війни президент України інколи зловживає можливостями створювати військові адміністрації в населених пунктах. Він наводить приклад створення таких адміністрацій у Вараші на Рівненщині і Нетішині на Хмельниччині, де знаходяться атомні електростанції.

Ігор Коліушко

Голова правління ЦППР

Особливо в умовах, коли місцеве самоврядування виконує свої функції, зокрема є добре налагоджена комунікація з військовими.

Крім цього, він додає, що за період війни зросла роль обласних військових адміністрацій, які часто поширюють свої впливи на місцеве самоврядування, не завжди маючи для цього підстави.

Обмеження прав і свобод

Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик зазначає, що на підконтрольній Уряду України території загалом ситуація для діяльності громадянського суспільства є сприятливою. На фоні війни навіть відбулося зменшення випадків тиску і переслідувань із боку органів влади на громадських активістів, правозахисників, волонтерів.

Низка резонансних справ (наприклад, щодо Катерини Гандзюк, Сергія Стерненка) були нарешті розглянуті в судах. Втім, напади на активістів досі відбуваються: через їхню антикорупційну, екологічну чи правозахисну діяльність. А правоохоронні органи недостатньо ефективні. Слідство і суд або не відбувається взагалі, або триває занадто довго.

Тетяна Печончик

Голова правління Центру прав людини ZMINA

Попри воєнний стан і широкі повноваження, уряд переважно не обмежує права людини без необхідності і дотримується законодавства. Утім, баланс дуже хиткий, і у влади завжди є спокуса забрати трохи більше прав і свобод, ніж це об’єктивно потрібно.

Як приклад, експертка наводить ініціативу деяких народних депутатів обмежити доступ до реєстру судових справ (проєкт закону №7033-д), яку вважає абсолютно необґрунтованою. Зокрема тих справ, які становлять значний суспільний інтерес і є важливими для громадського контролю за діяльністю органів правопорядку.

Окремою проблемою, яку підсвітила війна, стало кримінальне переслідування волонтерів із боку держави. За словами Тетяни Печончик, протягом 2022 року ZMINA зафіксувала 17 випадків переслідування за статтею 201-2 Кримінального кодексу України за нібито “продаж гуманітарної допомоги з метою наживи”.

Майже в усіх випадках слідство використовувало провокації для отримання формальних ознак вчинення злочину та спотворювало обставини справи. У співпраці з Офісом Генерального прокурора нам вдалося зупинити кримінальне переслідування волонтерів у семи провадженнях.

Тетяна Печончик

Голова правління Центру прав людини ZMINA

З іншого боку — на окупованих Росією територіях таке поняття, як права людини, взагалі відсутнє, і це становить найбільшу загрозу для правозахисників і активістів.

“На окупованих територіях сотні людей піддаються переслідуванню через свою журналістську, активістську чи правозахисну діяльність — це штрафи, адміністративні арешти, кримінальні вироки, до 20 років ув’язнення. Активісти і журналісти стають мішенями російських окупаційних сил для викрадення і тортур, їм не надають нормальне лікування у місцях несвободи. За три роки повномасштабної війни ZMINA зафіксувала 103 випадки загибелі волонтерів, активістів і правозахисників — через прицільні і невибіркові атаки проти цивільного населення, страти і катування, підриви на мінах під час здійснення гуманітарної діяльності”, — додає Тетяна Печончик.

Антидискримінаційне законодавство

За словами Тетяни Печончик, Україна має досить розвинене антидискримінаційне законодавство, однак воно лише частково відповідає мінімальним стандартам ЄС та іншим зобов’язанням за міжнародним правом.

“По-перше, змін потребує базовий закон проти дискримінації, прийнятий у 2013 році. Зокрема, там потрібно внести більш повний перелік форм дискримінації і захищених ознак. Наприклад, варто додати в цей закон такі форми, як множинна дискримінація, віктимізація, сегрегація, відмова від розумного пристосування. Також треба передбачити можливість адміністративної відповідальності за різні прояви дискримінації (крім жорстких випадків, які мають бути криміналізовані)”, — зазначає експертка.

Що стосується жорстких форм (або злочинів ненависті), то, на думку Тетяни Печончик, потрібно внести зміни в Кримінальний кодекс, зокрема реформувати статтю 161: встановити відповідальність за скоєння злочинів із мотивів нетерпимості щодо широкого і відкритого переліку захищених ознак (зокрема додати в перелік сексуальну орієнтацію і гендерну ідентичність).

Суди

На третьому році війни понад 100 судів не можуть функціонувати через пошкодження або окупацію. Крім того, через велику завантаженість судів та кадрові проблеми, пов’язані з війною, значно збільшується час для розгляду справ,і це може впливати на доступ громадян до правосуддя.

Гострою проблемою є велика кількість вакансій в усіх інстанціях, і особливо першій та апеляційній. Через війну, воєнні злочини, втрату майна зросло навантаження на судову систему, кількість справ збільшилася, а суддів навіть стало менше, що не дає можливості вчасно розглядати ці справи. Багато релокованих суддів із Дніпропетровської, Донецької та інших областей мають проблеми з приміщеннями, збереженням і перевезенням документації, суддями, яким треба переїхати із сім’ями, їх розміщенням.

Юлія Кириченко

Членкиня правління Центру політико-правових реформ (ЦППР) та співголова Ради Коаліції РПР

Стійкість на експорт

Висновки для світу

Україна, навіть у надзвичайно складних умовах війни, показала, що демократія може бути гнучкою та стійкою. Її прагнення до європейських цінностей, залучення громадян до ухвалення рішень і прозорість державних процесів свідчать про те, що країна не лише зберігає демократичні принципи, але й зміцнює їх як фундамент своєї ідентичності.

Українське військо та суспільство доводить, що демократія може успішно протистояти тоталітаризму. Наш приклад заборони російських пропагандистських ресурсів переймають в усьому світі, Румунія, виходячи з цього підходу, скасувала маніпулятивний перший тур президентських виборів. Європа інвестує в безпеку, нарощуючи оборонний потенціал. Наші диджитал-сервіси для надання адміністративних послуг вивчають у всьому світі. Та найголовніший наш експорт — стійкість. Правда, він має і зворотний ефект — перебуваючи за спинами українських військових та цивільних, західна демократія знову починає розслаблятися, впускати в себе тоталітарну пропаганду. Тож до перемоги демократії над тоталітаризмом ще далеко. І ми на передовій. Мусимо бути стійкими і єдиними. Як в Україні, так і в західному демократичному світі загалом.

Ярослав Юрчишин

Народний депутат України, голова комітету ВРУ з питань свободи слова, представник фракції партії Голос

Важливо розуміти, що демократія — це динамічний процес, який потребує постійної уваги та зусиль. Війна, що триває, стала серйозним випробуванням для української демократії, але вона також відкрила нові можливості для розвитку і зміцнення демократичних інститутів.

На думку Майкла Меєр-Резенде, виконавчого директора Democracy Reporting International (DRI) — незалежної організації, що підтримує політичну участь громадян, відповідальність державних органів та демократичні процеси у світі, — досвід України демонструє, що демократія приносить відповідальність, яка робить країну сильнішою.

“Проблеми виявляються на ранніх стадіях, обговорюються і вирішуються. Натомість у диктатурах, як показує приклад Росії, рішення ухвалюються на основі викривленої інформації, ніхто не наважується суперечити помилковим припущенням, що призводить до катастрофічних наслідків. Активна демократія ніколи б не розпочала такої війни”, — підкреслює експерт.

Запобіжником руйнації демократичного ладу слугує перспектива інтеграції до ЄС. Вона базується на тому, що Україна залишається демократичною і стає ще більш демократичною. “Міжнародні партнери та інституції дуже важливі, але в кінцевому підсумку ключовим є ставлення українців, які неодноразово демонстрували, що є вільним народом”, — зазначає Меєр-Резенде.

За його словами, Україна продемонструвала і приклад дотримання верховенства права навіть в умовах війни:

Після повномасштабного вторгнення уряд офіційно повідомив органи ООН про застосування воєнного стану та пов’язані з цим обмеження прав людини — саме так, як цього вимагає міжнародне право. Це разюче контрастує з підходом російської диктатури, яка грубо порушує базові принципи міжнародного права, що підтверджено численними міжнародними інституціями.

Майкл Меєр-Резенде

Директор DRI

Виконавчий директор DRI наголошує, що Україна встановила стандарт у підтримці демократичних інституцій у великій війні, яка загрожує її існуванню. І це потужний прецедент.

“Це найважливіший тестовий випадок для демократії в наш час. І хоча зарано робити остаточні висновки, досвід України може стати корисним прикладом для інших демократичних країн”, — вважає Меєр-Резенде. За його спостереженнями, особливо показовою є готовність України впроваджувати інновації, зокрема у сфері цифровізації, та довіряти важливі посади молодим фахівцям.

Але головним викликом для демократії в Україні в умовах війни залишається бажання Росії окупувати території та ліквідувати будь-які демократичні інституції. І авторитарні режими об’єднуються у цьому прагненні, тож спільнота країн, які підтримують демократичні цінності, повинна бути згуртованою.

Під час відкриття форуму “Демократія під час війни: досвід України та уроки для світу” перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко підсумував:

Останні події, останні роки показують, що демократія вразлива й очевидно потрібно більше вкладати ресурсів в її захист. І мова зараз не тільки про Україну, а про те, що світовий демократичний порядок, західні цінності під дуже великою атакою автократій, які об’єднуються краще, ніж ми, говорять менше, ніж ми, і працюють швидше, ніж ми.

Олександр Корнієнко

Перший заступник Голови Верховної Ради України

Матеріал підготовлений Liga.net у партнерстві з Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ у межах реалізації проєкту “Демократична інтеграція, стійкість та залучення” (Ukraine-DARE), який здійснюється Democracy Reporting International (DRI) спільно з Коаліцією РПР та Центром політико-правових реформ за фінансової підтримки Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини. Думки та погляди, висловлені в матеріалі, не обов’язково відображають позицію Федерального Міністерства закордонних справ Німеччини та партнерів.

Дата публікації: 31.12.2024 р.

Редакторка: Ірина Денисюк
Дизайн та верстка: Юлія Теплюк

Керівник проєкту: Євген Фролов