Projects
Історія знає чимало випадків, від Беніто Муссоліні до Саддама Хусейна, коли диктатори втрачали владу через війни, які вони не могли виграти. Для Путіна така перспектива – теж не нульова, адже вторгнення в Україну, яке триває вже четвертий рік, не досягло жодної із заявлених Кремлем цілей.
Путіну 72 роки, і він керує Росією понад чверть століття. Опитування, проведене Radio Free Europe/Radio Liberty серед понад 40 експертів, показало: 40% з них очікують, що він перебуватиме при владі до смерті, ще 23% прогнозують “палацовий переворот”. І лише 3% вірять, що він піде добровільно.
Тим часом сам Путін визнає, що має список потенційних наступників. Хто вони?
Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.
Цифрова окупація
Як Росія захоплює Україну через екрани смартфонів
Росія намагається встановити контроль над інформаційним простором України, використовуючи Telegram, йдеться у статті The Times. Дослідники виявили мережу з понад 3600 фейкових акаунтів, які за чотири місяці, з січня 2024 до квітня 2025 року, опублікували понад 316 000 повідомлень, здебільшого у місцевих Telegram-каналах тимчасово окупованих регіонів. Ці повідомлення системно транслюють прокремлівські меседжі, які адаптуються під локальний контекст.
Telegram залишається ключовим інструментом комунікації як на українських, так і на окупованих Росією територіях. І його структура з мінімальною модерацією робить платформу ідеальною для операцій впливу. За даними опитування Internews та USAID 2023 року, понад 70% українців отримують новини саме через Telegram. Як джерело інформації він вже обігнав телебачення та Facebook. А у місцях, де заблоковано українські мобільні мережі, телебачення і доступ до українських сайтів, Telegram часто є єдиним вікном до зовнішнього світу.
Мета такої кампанії, пише авторка статті, не лише посіяти хаос і зневіру серед українців, а й поступово витіснити національну ідентичність, створюючи ілюзію підтримки окупації зсередини. Дослідження Atlantic Council та української організації Open Minds називає це явище “цифровою окупацією”, яка є віддзеркаленням російського воєнного вторгнення, але в інформаційній площині.
Офіційні та волонтерські канали у Telegram стали основним джерелом оперативної інформації: від повітряних тривог і переміщення дронів до оновлень щодо доріг і безпеки. На тлі цього зростає активність ботів-дезінформаторів, які часто використовують крадені аватарки, імена, написані українською, та публікують повідомлення за чітким розкладом. Кампанії будуються навколо конкретних подій: перебоїв з водопостачанням, відсутності ремонту доріг чи обстрілів.
Україну в цих кампаніях виставляють як винуватця всіх негараздів, тоді як Росія стає “рятівником”, який “відновлює” зруйновану інфраструктуру.
У фокусі, зокрема, Запоріжжя, Донеччина та Херсонщина. Боти працюють за чіткою схемою: вихваляють дії Росії, критикують українську владу і просувають нібито нейтральні, “мирні” меседжі щодо співіснування. Постійно повторювані теми: критика Києва за нібито байдужість до регіонів, похвала на адресу російських військових та заклики приймати російські документи як “нову норму”.
Одним із прикладів такої “роботи” стала масована поява ботів у місцевому Telegram-чаті окупованого Енергодара після відключення електрики. Боти звинуватили Україну у “відмові співпрацювати” і водночас хвалили російських інженерів за оперативність відновлення мереж. Інші повідомлення містили персональні атаки на Зеленського або повторювали наративи про те, що “Захід розпочав конфлікт в Україні” і що “все можна владнати, якщо не заважати Росії”.
У лютому 2024 року, коли російські війська просунулися у Донецькій області, бот-мережа активізувалася з новою хвилею постів, що Зеленський нібито кинув військових на передовій і не здатен захистити мирних мешканців. Метою такої інформаційної атаки було послабити спротив, викликати сумніви та апатію серед місцевих, які орієнтуються на Telegram як на єдине джерело актуальної інформації.
І подібні інструменти Росія використовує не вперше. Ще після анексії Криму у 2014 році прокремлівські тролі атакували українські форуми та Facebook-групи. Але тепер масштаби значно ширші, бо Telegram дозволяє охопити більшу аудиторію.
Та попри це, авторка наголошує, що Україна все ж стала лідером у протидії цифровій агресії. Державні та волонтерські проєкти, як-от Центр стратегічних комунікацій та StopFake, регулярно спростовують фейки Кремля. А освітні кампанії намагаються формувати в українців критичне мислення щодо безпеки в мережі.
Путін не вічний
Чиновники, які можуть стати наступниками російського диктатора
Історія знає чимало випадків, від Беніто Муссоліні до Саддама Хусейна, коли диктатори втрачали владу через війни, які вони не могли виграти. Для Володимира Путіна така перспектива – теж не нульова, адже вторгнення в Україну, яке триває вже четвертий рік, не досягло жодної із заявлених Кремлем цілей. І у разі затягування конфлікту без суттєвих результатів зростає ймовірність перевороту або тиску з боку суспільства, яке знає, що таке революції, вважає The Week.
Водночас російська економіка, яка донедавна демонструвала зростання, попри санкції, зараз наближається до перегріву. Інфляція сягнула майже 9%, а центробанк підвищив ставку до 23%. Навіть сам Путін визнав, що економіка перегріта. А зовнішні аналітики називають її стан дедалі більш нестабільним.
Путіну 72 роки, і він керує Росією понад чверть століття. Опитування, проведене Radio Free Europe/Radio Liberty серед понад 40 експертів, показало: 40% з них очікують, що він перебуватиме при владі до смерті, ще 23% прогнозують “палацовий переворот”. І лише 3% вірять, що він піде добровільно. Тим часом Путін визнає, що має список потенційних наступників, хоча жодних імен не називає.
Найімовірнішим кандидатом автор вважає прем’єра Михайла Мішустіна, який за конституцією виконує обов’язки президента у разі, якщо той достроково звільняє посаду. Йому 59 років, і він колишній голова податкової. Мішустін обережний у заявах щодо війни, але, за чутками, був проти вторгнення. Це може дати йому шанс зберегти основи режиму, водночас розпочавши обережний відхід від війни.
Ще один претендент – мер Москви Сергій Собянін, другий за популярністю серед експертів. Йому 66 років, він тривалий час є членом керівної партії Єдина Росія і лояльний до Путіна. Його вважають технократом, який показав здатність ефективно керувати столицею у кризові моменти: під час пандемії, протестів та атак дронів.
Експрезидент Дмитро Медведєв, який поступився посадою Путіну у 2012 році, зараз заступник голови Ради безпеки РФ (тобто, власне, президента) і активно підтримує війну. Він прихильник тривалого конфлікту та навіть натякав на можливість ядерного удару. Попри це, його політична й особиста субординація Путіну ставить під сумнів реальну здатність до самостійного лідерства.
Перший заступник голови адміністрації президента, 62-річний Сергій Кірієнко, є ще одним кандидатом із досвідом прем’єрства, хоч і у 1998 році. Він керував організацією фейкових “референдумів” на окупованих територіях України у 2022 році. Але, відомий як гнучкий виконавець волі Кремля, він навряд чи зможе очолити державу у процесі передання влади без участі Путіна.
Окрему групу складають силовики.
Охоронець Путіна у 1990-х Олексій Дюмін має великий досвід у спецслужбах, керував вивезенням Януковича та операцією з анексії Криму. Зараз він секретар Держдуми і є максимально лояльним до російського диктатора.
Микола Патрушев до травня 2024 року був секретарем Радбезу РФ. Йому 73, він ветеран КДБ, прихильник теорій змови щодо Заходу й архітектор війни проти України. Та його зірка згасає після заміни на посаді. Проте його син Дмитро, віцепрем’єр з аграрної політики, теж розглядається як наступник Путіна.
Інша можлива фігура – міністр оборони Андрій Білоусов, економіст, якого Путін призначив на посаду у 2024 році на тлі кризи у війні.
А колишній заступник прем’єра Дмитро Козак колись намагався домовитися з Україною ще до початку вторгнення, але Путін відкинув його пропозиції.
Поза межами режиму ймовірність появи того, хто може замінити Путіна, ще нижча. Опозиційний лідер Олексій Навальний, якого Кремль утримував у в’язниці, помер у лютому 2024 року. Борис Нємцов був убитий 10 років тому. А інші “опозиціонери”, такі як Михайло Ходорковський чи Володимир Кара-Мурза, живуть в еміграції й намагаються створити коаліцію за кордоном. Але впливу всередині Росії не мають.
Від президента до кишенькового песика
Карколомний шлях Дмитра Медведєва
Дмитро Медведєв пройшов довгий шлях, пише автор CNN. Від президента Росії, який у 2009 році поруч з тодішнім лідером США Бараком Обамою заявляв про важливість спільної волі Москви та Вашингтона для розв’язання глобальних проблем, до провокатора, який у соцмережах погрожує ядерною зброєю.
Нещодавно Медведєв, який формально обіймає посаду заступника голови Ради безпеки РФ, двічі звинуватив адміністрацію Дональда Трампа у наближенні США та Росії до війни. Реакцією стала ескалація. Трамп наказав перемістити два американські атомні підводні човни в “потрібні регіони”. У своїх Telegram-дописах Медведєв писав, що Трамп реалізує сценарій постапокаліптичного серіалу “Живі мерці”, та згадував радянську систему автоматизованих ядерних ударів. Все це супроводжувалося жорсткими висловлюваннями щодо США та України.
Але ще 15 років тому він був зовсім іншим політиком, технократом, без минулого у спецслужбах, але з юридичною освітою. Та орієнтувався на модернізацію російської економіки. Принаймні, на словах. Його вважали ліберальнішим за Путіна, активним користувачем інтернету та прихильником боротьби з корупцією. Одна проблема: його президентство від самого початку розглядалося як тактична пауза, що дозволила Путіну обійти обмеження за кількістю каденцій.
Після того як у 2012 році Путін повернувся на посаду президента, Медведєв змінився. Він дистанціювався від образу реформатора і ставав дедалі більш агресивним у публічних заявах. Уже тоді він говорив депутатам: “Мене називають лібералом. Я можу сказати чесно: ніколи не мав ліберальних переконань”.
У 2009 році він називав рівень корупції “категорично неприйнятним”, а вже за кілька років сам став об’єктом розслідування антикорупційного фонду Навального. Журналісти заявили про цілу “корупційну імперію”, включно з маєтками, яхтами та виноградниками. Попри спроби прессекретарки Медведєва Наталії Тімакової відкинути звинувачення як “пропагандистську атаку”, відео розслідування набрало 14 млн переглядів, а на вулицях розпочалися протести.
У 2020-му він раптово пішов у відставку з посади прем’єра на тлі “реформи”, яку Путін ініціював для продовження свого правління. І відтоді з крісла у Радбезі Медведєв регулярно публікує ксенофобські й агресивні заяви про Україну й Захід.
На своєму Telegram-каналі, де понад 1,7 млн підписників, а також у профілях у X двома мовами, які разом мають майже 7 млн читачів, Медведєв дедалі частіше демонструє крайню форму російського шовінізму. Після повномасштабного вторгнення він назвав українську владу “тарганами, що розплодилися у банці”. У дописі цього року він показав колаж, де Зеленський і Трамп зображені як ляльки з “Маппет-шоу”, і закликав знищити “київський неонацистський режим”. І риторика про “нацизм” у нього постійна. Так, після заяв німецького канцлера Фрідріха Мерца про удари по Кримському мосту Медведєв написав: “Двічі подумай, нацисте!”
Полюбляє Медведєв й особисті випади. У липні він звернувся до Трампа словами: “Не йди дорогою Сонного Джо”, натякаючи на образ Джо Байдена.
Але, попри показну ексцентричність, експерти вважають дії Медведєва частиною цілеспрямованої інформаційної стратегії Кремля. Його меседжі використовуються для ескалації риторики й залякування західних еліт. Водночас аналітики радять не сприймати його слова буквально. За словами Анатоля Лівена з інституту Квінсі, словесна перепалка між Трампом і Медведєвим – це не більше ніж “театральна вистава”. Він наголошує, що, утримуючись від застосування ядерної зброї понад три роки, Росія навряд чи використає її лише через новий пакет санкцій.
У 2009 році поруч з Обамою Медведєв виглядав упевненим новим лідером, який бачив себе рівним Путіну. Тоді він казав: “Ми несемо повну відповідальність за ядерні арсенали”. Сьогодні ж він має свободу лише бути провокатором.
Запит на вбивство
Іран запитав у Талібану список “смертників” для полювання на агентів МІ6
Корпус вартових Ісламської революції Ірану звернувся до афганського уряду талібів з запитом передати їм витік бази даних майже 25 000 афганців, які співпрацювали з Великою Британією під час військової присутності західної коаліції в Афганістані. У Тегерані хочуть використати цей список для виявлення колишніх агентів MI6 та здобуття важелів впливу у переговорах щодо іранської ядерної програми.
Самі таліби отримали файл ще у 2022 році й наказали арештувати якомога більше людей зі списку, щоб шантажувати уряд Британії. База даних була випадково “злита” повністю у лютому 2022 року – замість фрагмента один з британських морських піхотинців переадресував увесь файл своїм афганським контактам.
У файлі, який назвали “списком смертників”, – імена, телефони та поштові адреси заявників, які прагнули отримати притулок у Королівстві за програмою допомоги колишнім афганським урядовцям. Також там є згадки про понад 100 британських військових і співробітників розвідки, які надавали рекомендації афганцям.
Після витоку уряд Британії спробував обмежити публічне висвітлення. У вересні 2023 року суд наклав заборону на розголошення деталей, хоча пізніше її зняли. Згодом було створено аварійний механізм евакуації, він почав діяти у березні-2024.
Попри це, чимало афганців лишилися за межами програми. Один із них, якого депортували з Ірану, зміг розповісти The Telegraph, що його затримали на вулиці, в кайданках доставили до депортаційного центру, попри благання й нагадування про загрозу смерті на батьківщині. “Мене можуть убити будь-якої миті. Але це більше нікого не хвилює. Так тепер виглядає моє життя”, – сказав він.
Його родина – хворий син, дружина та дві доньки – лишилася в Ірані. “Вони навіть не можуть вийти купити хліба”, – додає затриманий.
Чоловік звинуватив Британію в байдужості: “Вони вивезли кухарів і масажистів, але залишили полковників і генералів. Може, саме цього й хотіли. Я просто шкодую, що не зрозумів цього раніше”. За його словами, багато афганців в Ірані перебувають у такій самій ситуації. Їх заарештовують, депортують і переслідують.
Спецслужби Ірану виправдовують масові затримання “боротьбою зі шпигунством” на тлі поразок від Ізраїлю під час 12-денної війни минулого місяця. За даними, кількість депортованих з Ірану афганців зросла з 2000 до понад 30 000 на день. Повідомляється і про побиття, і про довільні затримання, і про системні знущання.
Одночасно The Telegraph дізнався, що після витоку до Великої Британії було евакуйовано також колишніх талібів, серед яких були й підозрювані в екстремізмі, злочинах сексуального характеру, корупції, а також ті, хто відбував покарання у в’язницях коаліційних сил. Це викликало занепокоєння щодо неналежної перевірки евакуйованих. Джерела видання зазначають, що деякі афганці використовують схему возз’єднання родин, щоб незаконно потрапити до Великої Британії, сплачуючи до £20 000 за фальшиві родинні документи.
Іран прагне скористатися ситуацією й отримати список до 30 серпня. Це дедлайн, який встановили Тегерану Британія, Франція та Німеччина, погрожуючи поверненням санкцій ООН у разі відсутності прогресу в ядерних переговорах. Може бути також відновлена дія резолюції РБ ООН №1929, яка зобов’язує країни ООН вживати заходів проти іранської ядерної та ракетної програми.
Уряд Британії стверджує, що безпека його персоналу у пріоритеті. Прессекретар Міноборони заявив, що вже вжито відповідних заходів, а розслідування дійшло висновку, що сама лише наявність у списку не збільшує ризик для життя афганців.
Осередок шпіонажу в центрі Лондона
Китай відкриває нове посольство у Сполученому Королівстві, яке стане найбільшим у Європі
У самому серці британської столиці, навпроти Тауера, Китай планує облаштувати найбільше в Європі посольство. Будівля колишнього Королівського монетного двору, куплена Пекіном за £255 млн, стане не лише культурним осередком із житлом для 200 працівників, але й, – на переконання критиків Китаю, – інструментом тиску, стеження та навіть потенційного шпигунства.
30-річна активістка з Гонконгу Кармен Лау ризикнула підійти до нової будівлі, де на воротах чатують китайські охоронці. У Британії вона переховується з 2021 року, а вдома її звинувачують у “сепаратизмі” та “колаборації з іноземними силами”. За неї оголошено винагороду в мільйон гонконзьких доларів.
У листах, які отримували сусіди Кармен у Британії, було вказано телефон і заклик негайно “доправити її до китайського представництва”.
Після придушення протестів у Гонконзі Китай дедалі активніше тисне на опозиціонерів за кордоном. Кармен була серед депутатів, які відмовилися складати присягу на вірність Китаю. Вона втекла до Лондона, але переконана, що за нею стежать. У 2022 році у Манчестері протестувальника затягли на територію консульства КНР і побили. Лише втручання британської поліції врятувало його. Ці інциденти тільки підживлюють страхи, що нове посольство стане не просто дипломатичним представництвом, а й інструментом залякування.
Окремий рівень занепокоєння – це кіберзагрози. Територія, на якій розташована будівля, раніше слугувала торговим хабом банку Barclays і під’єднана до інфраструктури лондонського Сіті. Через підземні тунелі проходять оптоволоконні кабелі, а на території працює АТС. За словами експертів із питань кібербезпеки, це створює потенційну шпарину. Один із колишніх посадовців США з досвідом у сфері нацбезпеки вказує, що вразливими є навіть кабелі в радіусі до пів кілометра.
Натомість у китайському посольстві відкидають всі звинувачення, розповідає BBC. Там їх називають “спробою антикитайських сил втрутитися в розгляд заявки уряду про будівництво під виглядом безпекових ризиків”.
Першу заявку КНР рада району Тауер Гамлетс відхилила ще у 2022 році. Але після перемоги лейбористів на виборах у 2024-му Пекін подав ще одну, ідентичну. Питання посольства вже обговорювалося на рівні керівників держав: британський прем’єр Кір Стармер у серпні провів розмову з керівником КНР Сі Цзіньпіном. Віцепрем’єрка Анджела Рейнор, після консультацій із головою МЗС Девідом Леммі, перебрала повноваження ухвалювати відповідні рішення.
Автор BBC говорить про спроби “перезапустити” відносини з Китаєм після заяв колишнього прем’єра Ріші Сунака про кінець їх “золотої доби”. Лорд Пітер Рікеттс, колишній радник з нацбезпеки, наголошує: Велика Британія має складні відносини з Китаєм, бо це водночас і ринок, і суперник і потенційна загроза. І саме рішення щодо посольства стане лакмусовим папірцем, на чому уряд зробить акцент – на безпеці чи торгівлі. А консерватор Єн Дункан Сміт упевнений: дозвіл буде помилкою. Він каже, що влада “прогинається під Китай”, прагнучи інвестицій.
Проте політемігранти з Китаю вказують, що нова амбасада – це можливість централізувати спостереження. За їхніми словами, так усі китайські офіси будуть в одному місці. Вони не вірять, що навіть відмова британців суттєво вплине на торгівлю. Адже китайці прагматики й не припинять продавати електромобілі лише тому, що їм відмовили у будівництві, каже політолог та історик Стів Цанг.
Рішення очікують найближчим часом. Якщо його заблокують, пише BBC, це означатиме, що уряд справді бачить у проєкті загрозу, а не дипломатичний жест.
Мільярдна премія для зосередженості
Рада директорів Tesla погодила майже $24 млрд премії Ілону Маску, щоб той лишався зосередженим
Tesla робить “ключову” спробу втримати Ілона Маска на чолі компанії, виділивши йому акцій на $23,7 млрд. Цей “пакет лояльності” має на меті зберегти фокус Маска на автовиробникові, який переживає спад через зниження продажів електрокарів та занепокоєння інвесторів щодо зайнятості директора сторонніми проєктами.
Після того як мільярдер залишив посаду радника Білого дому, він зосередився на запуску роботаксі від Tesla. Однак паралельно займався фінансуванням збиткової компанії xAI. Водночас інша його ініціатива – SpaceX – успішно відправила астронавтів до МКС, попри невдале випробування ракети Starship у червні.
Рада директорів Tesla схвалила новий пакет, який містить 96 млн акцій і стане доступним для Маска через два роки. Але отримає він його “на руки”, лише якщо не буде відновлена дія попереднього, ще більшого, пакета 2018 року на $50 млрд, який був скасований судом у 2024-му. Новий пакет розцінюється як “перший крок і акт доброї волі” для того, щоб зберегти Маска як генерального або виконавчого директора, який відповідатиме за розробку продукту чи операційну діяльність.
Якщо ж суд штату Делавер визнає законність попереднього компенсаційного пакета, то нового Маск вже не отримає. Судді уже двічі визнавали його недійсним, навіть після того, як акціонери вдруге підтримали його у 2024 році.
На форумі в Катарі у травні Маск заявив, що продовжуватиме очолювати Tesla лише за умови, що матиме контрольний пакет голосів. Він наголосив, що це не питання грошей, а бажання захистити компанію від, як він їх назвав, інвесторів-активістів: “Якщо ми будуємо мільйони чи навіть мільярди гуманоїдних роботів, я не можу весь час думати, чи не викинуть мене з посади з політичних причин”.
Загалом на момент останнього фінансового звіту компанії Маск володів близько 20% акцій Tesla, а ринкова капіталізація компанії сягала $970 млрд.
У листі до акціонерів двоє членів ради директорів Tesla, Робін Денгольм та Кетлін Вілсон-Томпсон, написали, що втрата Маска означала б не лише втрату таланту, а й харизматичного лідера, який приваблює нові кадри. Вони також заявили, що рада працює над довгостроковою стратегією компенсації для CEO, пише Wall Street Journal. Її планують винести на голосування 6 листопада.
Водночас у Tesla наголосили, що новий пакет не буде відображений у наступному фінансовому звітні, оскільки компанія наразі не вважає умови, які ставить Маск, достатньо слушними для реалізації. Проте рада готова переглядати свою оцінку щоквартально і визнає, що буде не проти піти на такі витрати лише тоді, коли вважатиме, що умови, які вона ставить Маску, будуть ним виконані.
Пакет у $23,7 млрд може стати одним із найбільших в історії корпоративного управління і знову закріпити за Маском звання найвисокооплачуванішого CEO. Попередній досвід збільшення “премії” гендиректору показав: компенсація, яка у 2018 році склала $2,3 млрд, збільшила ринкову капіталізацію компанії на $735 млрд.
Меланія зовнішніх справ
Вплив першої леді США на політику чоловіка значно більший, ніж здавалося
Меланія Трамп уже давно має вплив на зовнішню політику Дональда Трампа. Значно довше, ніж можна було припустити, стверджує автор The Telegraph.
Як з’ясувалося, саме перша леді стала однією з ключових осіб, які підштовхнули чинного президента США під час його першого терміну ухвалити рішення про авіаудари по Сирії. Це сталося після того, як світ облетіли кадри наслідків хімічної атаки режиму Башара Асада на місто Хан-Шейхун у 2017 році. Тоді загинули діти, і, за словами одного експосадовця з Білого дому, Меланія була шокована побаченим. Вона переконала чоловіка “діяти негайно”, і той відмовився від передвиборчої обіцянки не втручатися у сирійський конфлікт. США вперше завдали удару по цілях режиму Асада, випустивши 59 крилатих ракет Tomahawk з Середземного моря.
Під час свого “другого терміну” перша леді намагається лишатися поза радарами медіа та уникає публічності. Рідкісні появи в Білому домі викликають хвилю запитань у пресі та заголовки на кшталт “Куди поділася Меланія?” Однак її вплив на політику стає все більш помітним, зокрема, у жорсткішій позиції Трампа щодо Росії.
Сам президент недавно визнав, що його дружина скептично ставиться до Путіна. Він згадував, як розповідав їй про “чудову розмову” з російським президентом, а у відповідь почув: “Справді? Ще одне місто щойно обстріляли”. Це перетворило її на інтернет-героїню в Україні, де в соцмережах почали поширювати меми з “агентом Меланією Трампенко” у вбранні з українською символікою та тризубами.
Професорка історії з Університету Огайо Кетрін Джеллісон вважає, що Меланія виконує роль першої леді в абсолютно нетрадиційний спосіб, уникаючи типової функції – супроводжувати чоловіка на офіційних заходах. Через це медіа і суспільство можуть недооцінювати її вплив. За словами дослідниці, попри традиційний розподіл ролей у шлюбі, Меланія неодноразово діяла по-своєму. Та її англійська, якою вона говорить із сильним акцентом, також може створювати хибне враження, що вона має меншу політичну вагу, ніж насправді.
Меланія народилася в Словенії, яка тоді була частиною колишньої Югославії. Кар’єру моделі почала у 16, а з Дональдом Трампом познайомилася 1998-го, коли їй було 28. Через сім років вони побралися, а у 2006-му народився їхній син Беррон.
Вона стала другою за 200 років (після англійки Луїзи Адамс) іноземкою у статусі першої леді США і першою, яка з’являлася оголеною на обкладинці журналу. Із самого початку “кар’єри” вона діяла самостійно: п’ять місяців не переїжджала до Вашингтона, поки Беррон не закінчив навчання у Нью-Йорку, та розходилася з чоловіком у думках щодо розділення сімей мігрантів на кордоні з Мексикою.
А раніше, у 2018 році, під час візиту до дітей-мігрантів вона надягнула куртку з написом “Мені справді байдуже, а вам?”, що викликало бурхливі дискусії у медіа. Згодом у своїх мемуарах “Melania” вона пояснила, що це було послання журналістам, які, за її словами, намагалися підривати її статус. І наголосила, що не дозволить критикам заважати їй робити те, що вона вважає правильним.
За місяць до виборів 2024 року Меланія видала ще одну книгу, де висловилася на підтримку доступу жінок до абортів. І це був різкий розрив із лінією Республіканської партії та її чоловіка, який обрав консервативнішу позицію. В інтерв’ю Fox News перед другою інавгурацією Трампа вона заявила, що має власну позицію і не завжди погоджується з діями чоловіка, і це нормально.
Ще у 2016 році в інтерв’ю GQ Меланія прямо заявила, що має чимало власних думок і ділиться ними з чоловіком. На запитання, про що саме йдеться, вона відповіла: ніхто не знає і ніколи не знатиме, адже це лише між ними.
Засилля фейкової науки
Щопівтора року кількість “фейкових” робіт у наукових журналах подвоюється – дослідники
Кількість фальшивих наукових статей, які виробляються так званими паперовими фабриками, стрімко зростає, пише оглядач New York Times. І їхній обсяг подвоюється кожні півтора року. До такого висновку дійшла група вчених після аналізу понад мільйона наукових публікацій з використанням методів мережевого аналізу та статистики. Дослідники виявили щільно пов’язані мережі авторів та редакторів, які системно публікують підроблені або низькоякісні роботи.
За словами одного з авторів дослідження, професора Північно-Західного університету Луїша Амарала, наука існує завдяки довірі до результатів попередніх досліджень, але хвиля шахрайства цю основу підриває. Сигнали про небезпеку з’явилися ще у 2010-х, коли редактори почали фіксувати дедалі більше робіт із підробленими даними та зміненими зображеннями. Жорстка конкуренція за обмежені наукові посади, гранти та публікації у престижних журналах стимулювали попит на готові статті. Цим і скористалися “паперові фабрики”, які за сотні або тисячі доларів продають “вченим”, які прагнуть додати собі авторитету, місця під їхні імена у статтях, створених без, власне, їхньої участі.
Дослідниця з Вільного університету Берліна Анна Абалкіна, яка відстежує роботу таких організацій, каже: публікації часто містять підроблені зображення та плагіат, замаскований за допомогою ШІ, що призводить до абсурдних формулювань на кшталт “фіктивний зиск” замість “хибнопозитивний”. Їй вдалося ідентифікувати тисячі таких статей, пов’язаних із компаніями з Росії, Ірану та інших країн.
Команда Амарала зібрала базу з 30 000 робіт, які або були відкликані, або мають ознаки написання “паперовими фабриками”. Дослідники виявили повторювані зображення, що мігрували між декількома статтями, та групи робіт, опубліковані у вузькому часовому проміжку переважно в журналах одного видавця. Це, пише автор, свідчить про наявність “банків” зображень, які “фабрики” використовують для створення партій статей і їх продажу через корумпованих редакторів.
Розрахунки показали, що реальна кількість підроблених публікацій може у 100 разів перевищувати виявлену. І зростання відбувається набагато швидше, ніж загальний приріст наукових робіт, який загалом подвоюється раз на 15 років.
Особливо вразливими до підробок виявилися напрями досліджень, пов’язані з роллю мРНК у розвитку раку, тоді як інші, як-от матеріали про технологію генетичного редагування CRISPR, демонструють менше ознак шахрайства. Але експерти прогнозують, що з часом дії “фабрик” поширяться й на інші галузі науки.
ШІ погіршує ситуацію: тепер можна не лише редагувати наявні зображення, а й генерувати цілком нові, які важко виявити. На думку Абалкіної, це робить проблему ще небезпечнішою. І навіть попри згадку про наукове шахрайство у травневому указі Дональда Трампа щодо “підтримки науки”, адміністрація не запропонувала конкретних заходів. Ба більше, скорочення фінансування деяких досліджень у США лише загострює конкуренцію й стимулює недоброчесні практики.
Амарал вважає, що звичайні заходи, на кшталт відкликань таких робіт, – це “черпання води чашкою з відкритого крану”. Він пропонує тимчасово забороняти публікації науковцям, причетним до фальсифікацій, і вимагати від авторів повної відповідальності за зміст робіт, під якими стоїть їхнє ім’я. Експерти закликають видавців інвестувати більше у виявлення шахрайства, а наукову систему винагород змінити так, щоб гонитва за публікацією перестала бути прибутковою для тих, хто зловживає системою винагород та фінансування досліджень.
Десятка найбрудніших
Найнеохайніші туристичні міста світу за версією оглядачів
Рим, Нью-Йорк і Каїр очолили рейтинг найбрудніших туристичних міст світу, складений компанією Eagle Dumpster Rental. Дослідники оцінили чистоту вулиць на популярних напрямках, використавши дані індексу забруднення Numbeo, статистику утворення відходів від Atlas D-Waste та міські звіти. І на основі цих даних сформували показник Street Cleanliness Score (рівень вуличної чистоти): що він вищий, то більше проблем із чистотою фіксується.
Найбруднішим серед відомих туристичних центрів виявився Рим, який отримав 82,44 бала. “Вічне місто” приваблює мільйони туристів античними руїнами, архітектурними шедеврами та кухнею, але водночас давно стикається з хронічними труднощами у сфері утилізації сміття. У менш туристичних районах можна побачити цілі купи відходів, які псують загальне враження.
Нью-Йорк із 81,76 бала посів друге місце. У самому місті мешкають майже дев’ять мільйонів людей, а щороку приїжджають ще мільйони туристів. Утримувати вулиці мегаполіса в ідеальному стані практично неможливо, проте місто зберігає репутацію однієї з найпривабливіших локацій для мандрівок, пропонуючи гастрономічне і культурне розмаїття, музеї світового рівня, театри та парки.
Третє місце дісталося Каїру з результатом о 81,17 бала. Єгипетська столиця – це поєднання стародавніх пам’яток і сучасного мегаполіса з одним із найвищих рівнів транспортного навантаження у світі. Переповнені вулиці та високий рівень забруднення повітря відчуваються у Каїрі майже скрізь, хоча піраміди та інші історичні об’єкти залишаються магнітом для туристів.
Четверта позиція дісталася Ріо-де-Жанейро у Бразилії (77,53 бала), це відоме пляжами, горами та карнавальним ритмом життя місто. Водночас його масштаб й соціально-економічна різниця між районами ускладнюють ефективне вивезення відходів, а окремі квартали взагалі потерпають від смороду куп сміття на вулицях.
П’ятим стало Мехіко з 70,84 бала. Через величезні розміри й високу щільність населення чистота вулиць тут лишається постійною проблемою.
Афіни – номер шість (70,82 бала). Місто з багатою історією та середземноморським шармом також стикається з перебоями у вивезенні сміття, особливо під час літнього напливу туристів, коли комунальники працюють із перевантаженнями.
Сьоме місце посів Бангкок (70,41 бала), яскравий центр бурхливого вуличного життя, ринків та буддійських храмів. Тут поєднуються туристична привабливість і невпорядкованість, що сприймається багатьма мандрівниками як частина автентичного міського колориту. Восьма позиція у Сан-Франциско (68,87 бала). Дев’ятим став Марракеш (64,09 бали), чиї ринки, барвисті вулиці й архітектура створюють унікальний колорит, але з прибиранням вулиць теж великі проблеми.
Замикає десятку Париж (60,26 бала), символ романтики, який у жвавих кварталах часто показує туристам переповнені сміттєві баки та забруднені тротуари.
Проте жодне місто не можна вважати ідеально чистим, пише Yahoo. Подорожі завжди пов’язані з непередбачуваністю, і вуличний безлад у туристичних центрах – це досить поширене явище. Рейтинг не є закликом уникати цих напрямків. Це, радше, рекомендація зважати на реальні умови, плануючи поїздку. Тож мандрівникові варто бути готовими до деяких побутових нюансів великих міст.
Що стоїть за культом Labubu
Межі між дитинством і дорослістю стають все більш прозорими
М’яка іграшка Labubu – пухнастий персонаж із кролячими вухами, гострими зубами та широкою, майже хижою посмішкою – за кілька років перетворилася на справжній світовий культовий об’єкт. Китайська компанія Pop Mart почала продавати її ще у 2019 році, а вже у 2024-му повідомила про зростання продажів більш ніж на 700%. Ціна варіюється від приблизно $30 до рекордних $150 000, і попит на іграшку часом переходить всі межі. У Великій Британії компанії довелося призупинити офлайн-продажі після повідомлень про хаос у магазинах.
Labubu можна побачити на фестивалях і рейвах, на поясах відвідувачів клубів у Брукліні, у руках пілотів, футболістів і офісних працівників під час робочого дня.
Експерти називають кілька причин цього ажіотажу.
По-перше, обмеженість випусків. Нові колекції на сайті Pop Mart розкуповують за лічені хвилини. По-друге, ефект несподіванки: іграшки продаються у “сліпих” коробках і можуть відрізнятися кольором чи деталями образу. Є й інші фактори: вплив знаменитостей, які з’являються з Labubu в соцмережах, а також навіть репутація іграшки як “гей-ікони”, пише авторка The Atlantic.
Але головне – це феномен “кідалтства” (англ. – kiduldhood), коли межа між дитинством і дорослістю стає дедалі більш розмитою.
В останні роки у США зростає кількість дорослих, які купують м’які іграшки, щоб додати грайливості у повсякденне життя та відмовитися від стереотипних уявлень про “серйозну” зрілість. Якщо раніше плюшевих друзів залишали вдома, то Labubu демонструють публічно – у метро, на робочих зустрічах, навіть у кабінетах стоматологів чи ресторанах швидкого харчування.
У країнах на кшталт Японії носіння “милих” аксесуарів уже давно є нормою: ще у 1990-х бізнесмени прикрашали телефони брелоками Hello Kitty. За словами філософа Саймона Мея, це стало частиною післявоєнного переосмислення національного образу і переходу від агресивного мілітаризму до миролюбності.
У США ж доросла пристрасть до дитячих речей довго вважалася ознакою інфантильності та моральної незрілості. І лише останніми роками таке хлоп’яцтво почали сприймати як прояв відкритості до нового й свободи від догматизму.
Професорка Сандра Чанг-Кредл зазначає, що змінюється і ставлення до вразливості: дедалі більше людей відкрито говорять про тривожність та емоційні потреби. Pop Mart влучно використовує цю зміну дискурсу, позиціонуючи Labubu як аксесуар для молодих дорослих, втомлених від офісної рутини. За даними аналізу вебтрафіку, у квітні 39% відвідувачів сайту компанії були у віці від 25 до 34.
Особливого шарму Labubu надає його “потворно-мила” естетика: він навмисно дивакуватий, подекуди моторошний, і це дає фанатам відчуття своєрідної “пікантності” їхнього смаку. І така естетика не нова – від ляльок UglyDolls до популярності мопсів чи бегемотика Муу Денг.
Деякі критики іронізують, що іграшка “одержима”, а співачка Кеті Перрі навіть вибила її з рук фаната під час концерту зі словами: “Жодних Labubu!” Але саме поєднання милого й химерного ідеально відповідає сучасній моді на іронічну недбалість, яку підтримують попкультура та виконавці на кшталт Charli XCX.
Авторка пише, що Labubu на дизайнерській сумці чи “дорослому” рюкзаку – це як заява про грайливе ставлення до життя, своєрідне “підморгування” світові. І навіть якщо понеділок з його будильниками та листами неминучий, то така маленька демонічна цяцька може зробити його трохи приємнішим.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.