Найкращі історії світу

10 січня 2026

Академія розвідників, Китайська пародія на Росію, Артерії влади

Редакція LIGA.net відбирає найцікавіші історії зі світових медіа й стило переказує їх українською мовою

Цей проект є частиною контенту, що доступна для підписників LIGA PRO. Долучайся та відкривай для себе історії, що підкорили увагу читачів зі всього світу цього тижня.

Кампус Sciences Po Saint-Germain на околицях Парижа. Похмурі будівлі початку ХХ століття, важкі металеві ворота й непримітне оточення створюють атмосферу стриманої закритості. Саме тут діє унікальна для Франції програма, яка об’єднує студентів віком трохи за двадцять і професіоналів спецслужб, яким зазвичай від 35 до 50 років.

Академія розвідки розробила спеціальну програму і для підготовки нових кадрів, і для підвищення кваліфікації чинних агентів. Отриманий тут диплом часто стає швидким шляхом від кабінетної роботи до польових завдань.

Але тут навчаються не лише розвіднкии – інтерес до програми швидко проявив і великий бізнес, який почав не лише скеровувати своїх співробітників на навчання, а й активно наймати випускників. Чому отримані там знання користуються таким попитом?

Читайте на LIGA.net свіжий випуск — 10 найкращих історій світу.

Свого часу Редьярд Кіплінг оспівував підводні телеграфні кабелі як технологію, здатну об’єднати людство і зробити людей ближчим одне до одного. Більш ніж сто років потому їхні нащадки, оптоволоконні кабелі, стали ключовим елементом інфраструктури глобальної економіки. Але, пише Foreign Affairs, замість символу глобальної єдності вони дедалі частіше перетворюються на об’єкт геополітичних суперечок. 

Саме дном океанів проходить близько 99% міжконтинентального цифрового трафіку – від фінансових операцій до урядових, дипломатичних і військових комунікацій. Однак довіра між державами знижується, а глобальна кабельна мережа поступово ділиться між блоками, сформованими політичною лояльністю, а не комерційною доцільністю.

Найгостріше ці ризики відчуває Європа. Ще восени 2022 року вибухи на газопроводах Nord Stream у Балтійському морі показали, наскільки вразливою є підводна інфраструктура взагалі. Подальші інциденти в регіоні, зокрема пошкодження комунікаційних кабелів, до яких, за даними розслідувачів, могла бути причетна китайська судноплавна техніка, лише посилили побоювання щодо саботажів. Підводний моніторинг мереж теж став інтенсивнішим. А активізація руху військових кораблів і підводних човнів у Балтійському та Атлантичному регіонах лише підживлює ці страхи.

В Азії подібні загрози проявляються не менш системно. Тайвань щороку фіксує по декілька обривів підводних кабелів, більшість із яких пов’язують із діями Китаю, який розширює кампанію тиску на частково визнану республіку. Додаткове занепокоєння викликала презентація Пекіном глибоководного різального пристрою, здатного працювати на глибинах, що значно перевищують стандартні для прокладання кабелів. 

Щобільше, держави, які мають технічні можливості для втручання у мережу, часто уникають відповідальності. Адже встановити винних і довести умисел саботажу у міжнародних водах практично неможливо. І проблема лише ускладнюється через бюрократичні моменти. Держави під підозрою дедалі частіше використовують регуляторні та правові інструменти, щоб затягувати або блокувати прокладання й ремонт кабелів у своїх водах. У Південно-Китайському морі такі практики допомогли Пекіну фактично розширити контроль над морським дном. Частина компаній уникає спірних акваторій, змінюючи маршрути кабелів, тим самим збільшуючи вартість їхнього прокладання та експлуатації.

Не допомагає й апеляція до міжнародного законодавства, адже норми Конвенції ООН з морського права формувалися для іншої епохи і мають суттєві прогалини, особливо у питаннях відповідальності, юрисдикції та покарання за навмисні пошкодження. І навіть наявність політичної волі, щоб почати розслідування не гарантує жодних перспектив для будь-якого судового процесу, свідченням чого є вже згадані ситуації у Балтійському морі та навколо Тайваню.

З усім тим окремі держави й регіони все ж намагаються якось реагувати. США посилюють захист кабельних станцій і обмежують доступ до них для потенційних противників, Європейський Союз розбудовує спільні механізми моніторингу та реагування, а НАТО активізує патрулювання. Країни Азії поки лише формують узагальнений безпековий підхід до підводної інфраструктури. На глобальному рівні дедалі більше держав підтримують принципи безпеки та стійкості підводних кабелів і навіть фіксують їх у спільних заявах. Та майже всі ці документи мають рекомендаційний характер.

На думку автора Foreign Affairs, без цілісної міжнародної архітектури – від оновлених правових норм до постійних механізмів розслідування, обміну інформацією та спільного реагування – підводні кабелі так і залишатимуться ахіллесовою п’ятою світового порядку. А для США, чия економіка та система союзів критично залежать від стабільних цифрових мереж, ці ризики мають взагалі стратегічний вимір.

Та й загалом, підсумовує автор, геополітична конкуренція XXI століття дедалі частіше проявлятиметься не на поверхні, а “на ребрах землі”, як їх називав той самий Кіплінг – глибоко під водою.

Контроль над підводними комунікаційними кабелями стане предметом суперечок нового часу

Foreign Affairs

Професор політології Ксав’є Кретьє зізнається, що часто не знає справжніх імен слухачів свого курсу. Для університетського середовища це досить  дивно, але його робота далека від академічної рутини, пише автор BBC. Викладач навчає майбутніх і чинних співробітників французьких спецслужб. І, за його словами, досьє агентів йому майже ніколи не розкривають, а імена, під якими вони записані, можуть бути вигаданими.

Місцем підготовки став кампус Sciences Po Saint-Germain на околицях Парижа. Похмурі будівлі початку ХХ століття, важкі металеві ворота й непримітне оточення створюють атмосферу стриманої закритості. Саме тут діє унікальна для Франції програма, яка об’єднує студентів віком трохи за двадцять і професіоналів спецслужб, яким зазвичай від 35 до 50 років.

Диплом з розвідки та глобальних загроз було розроблено спільно з Академією розвідки – навчальним підрозділом французьких спецслужб. Поштовхом став запит уряду після терактів у Парижі 2015 року, коли розвідувальні структури різко розширювали штат. Влада звернулася до одного з провідних університетів країни з проханням створити програму і для підготовки нових кадрів, і для підвищення кваліфікації чинних агентів. Інтерес швидко проявив і великий бізнес, який почав не лише скеровувати своїх співробітників на навчання, а й активно наймати випускників.

Курс триває чотири місяці і складається зі 120 годин занять. Для слухачів ззовні, зокрема співробітників спецслужб і компаній, він коштує близько п’яти тисяч євро. Основний фокус – виявлення загроз і способи протидії їм. Серед тем є й економіка організованої злочинності, й ісламістський джихадизм, і бізнес-розвідка, і політичне насильство. Потрапити на заняття можуть лише перевірені особи: журналіста BBC допустили до аудиторії після погодження зі службами безпеки, а лекція була присвячена небезпеці надмірної залежності від технологій.

У групі цього року 28 осіб, із них шестеро – чинні агенти. Вони тримаються осторонь, неохоче спілкуються й позначають свої відвідування лише іменами. Один із них пояснює, що диплом часто стає швидким шляхом від кабінетної роботи до польових завдань. Молодші ж студенти дивляться на розвідку прагматично. Вони говорять не про романтику у стилі Джеймса Бонда, а про аналіз ризиків і економічне суперництво, зокрема між Європою та Китаєм. Майже половина курсу – жінки, і викладачі вважають це новою тенденцією, пов’язаною з бажанням працювати заради безпеки та спільного блага.

Серед слухачів є й ті, хто представляється цивільними. Чоловік на ім’я Роже говорить без емоцій і стверджує, що працює інвестиційним банкіром та консультує клієнтів у Західній Африці, оцінюючи ризики. 

Професор Кретьє зазначає, що штати французьких спецслужб помітно зросли й налічують близько 20 тисяч осіб лише у так званому внутрішньому колі. Йдеться не лише про зовнішню розвідку DGSE та внутрішню DGSI, а й про фінансову розвідку Tracfin, яка зосереджена на протидії відмиванню коштів і сплеску мафіозної активності, особливо на півдні країни.

Викладачі курсу – це практики: колишній резидент DGSE у Москві, експосол Франції в Лівії, топчиновник Tracfin, а також керівник служби безпеки енергетичного гіганта EDF. Інтерес приватного сектору лише зростає: оборонні, аерокосмічні компанії й навіть люксові бренди шукають фахівців через загрози кібершпигунства та саботажу. Випускників уже запрошують до корпорацій Orange, Thales та LVMH.

Водночас професор Кретьє наголошує: міф про шпигунські пригоди далекий від реальності. Більшість випускників спецслужб залишаються за робочими столами, а не в полі. І саме аналітична, а не героїчна робота є основою сучасної розвідки.

Як і де навчають французьких розвідників



BBC

Марк Томсон, професор експериментальної фізики елементарних частинок з Кембриджського університету, отримав одну з найпрестижніших посад у світовій науці. 1 січня він очолив CERN – Європейський центр ядерних досліджень поблизу Женеви, де під землею працює Великий адронний колайдер – найбільший науковий інструмент, який будь-коли створювало людство. 

Саме тут фізики відтворюють умови, що існували за мікросекунди після Великого вибуху. Колайдер розганяє протони майже до швидкості світла в кільці завдовжки 27 кілометрів під Францією та Швейцарією. У кількох точках пучки частинок стикаються, породжуючи каскад нових форм матерії, які фіксують детектори. І чим більша енергія зіткнення, тим масивніші частинки можуть з’явитися.

Парадокс лише у тому, пише The Guardian, що одним із перших рішень нового керівника Центру стане зупинка цього пристрою. І він не працюватиме майже весь час перебування Томсона на посаді.

Взагалі, колайдер уже увійшов в історію завдяки відкриттю бозона Гіґґса – частинки, пов’язаної з полем, яке надає масу іншим елементарним частинкам і фактично “склеює” Всесвіт. Попереду на пристрій очікує масштабна інженерна пауза: його зупинять для глибокої модернізації, і запрацює він знову лише наприкінці п’ятирічного терміну Томсона. Сам фізик не видається засмученим. Навпаки, він переконує, що даних уже зібрано стільки, що фізикам вистачить роботи на роки, а наукові дослідження не припиняться.

Заплановане оновлення може перетворити Великий адронний колайдер на так званий високосвітловий колайдер. Тобто, нові надпровідні магніти “стискатимуть” пучки протонів, роблячи їх інтенсивнішими і яскравішими, а кількість зіткнень зросте в рази. Детектори теж посилять, щоб вони вловлювали найтонші сигнали проявів можливої нової фізики. За словами Томсона, саме тут криється шанс вийти за межі чинних теорій. Бо навіть зараз вже відкритий бозон Гіґґса все ще залишається загадкою: чому елементарні частинки мають такі різні маси і як саме гіґґсівські бозони взаємодіють між собою, досі невідомо.

Та модернізація ВАК – не єдиний виклик для Томсона. Приблизно у 2041 році колайдер вичерпає свій ресурс, і країни-учасниці CERN мають вирішити, що робити й будувати далі. Головний кандидат – гігантський FCC (Future Circular Collider – Майбутній кільцевий колайдер). Йдеться про тунель завдовжки понад 90 кілометрів, прокладений на глибині до 400 метрів. Проєкт передбачає дві фази його функціонування: спочатку зіткнення електронів і позитронів, а згодом – ще потужніші протонні зіткнення з енергією, що у кілька разів перевищує можливості нинішнього колайдера. Вартість лише першого етапу будівництва FCC оцінюють у десятки мільярдів швейцарських франків.

Цей задум викликає суперечки. Грошей від самих країн-членів може не вистачити, тож доведеться шукати партнерів. Водночас немає гарантії, що нова машина дасть відповіді на головні питання сучасної фізики – про темну матерію, темну енергію, природу гравітації чи перевагу матерії над антиматерією. Проте для Томсона ставка вища за окремі відкриття. CERN давно є не лише науковим центром, а й символом технологічного лідерства Європи в умовах конкуренції зі США та Китаєм.

Тож новий керівник Центру переконаний, що фундаментальні відкриття ще попереду, а наступний колайдер – це логічний крок у прагненні зрозуміти Всесвіт на найглибшому рівні. Здаватися, каже він автору The Guardian, зараз точно не час.

Чому новий голова CERN планує зупинити роботу Великого адронного колайдера

The Guardian

Реальність Ілона Маска дедалі складніше пояснювати звичними категоріями, вважає автор The Wall Street Journal. Підприємець, який уже давно любить міркувати про те, що світ може бути комп’ютерною симуляцією, завершив попередній рік із результатами, які самі по собі виглядають неочевидним аргументом на користь цієї його теорії. За підрахунками аналітиків, Маск стрімко наближається до статусу першого у світі трильйонера. І це навіть без урахування нового гігантського пакета винагороди в Tesla, затвердженого акціонерами восени.

І хоча останні дванадцять місяців йому доводилося входити у різкі повороти у житті, події всього цього періоду винесли Маска у 2026 рік з імпульсом, який дозволяє йому як залишатися впливовою фігурою в американській політиці, так і водночас нарощувати статки до рівня так званого “клубу чотирьох ком”. Йдеться про особистий капітал у трильйон доларів, який може з’явитися ще до того, як він отримає бодай долар із потенційного трильйонного бонуса від Tesla.

Сам Маск неодноразово пояснював свої амбіції та успіхи через призму вже згаданої теорії симуляції, популярної радше серед фантастів-конспірологів, ніж у науці. Він порівнює реальність з відеогрою або серіалом для надрозвинених істот, де сюжет має бути цікавим, інакше його просто “вимкнуть”. Найцікавіший сценарій, за цією логікою, і є найімовірнішим. Маск відкрито використовує цю наративну рамку, презентуючи інвесторам колосальні плани на майбутнє – від масштабування безпілотних таксі до масового виробництва нейроінтерфейсів і повної багаторазовості ракети Starship для польотів на Місяць і Марс.

Отже, 2025 рік він точно зробив захопливим, вважає автор WSJ. Маск встиг опинитися на піку політичного впливу у Вашингтоні, отримавши неофіційний статус найближчого союзника Дональда Трампа, а потім так само публічно зруйнував ці стосунки. Бізнес-результати теж виглядали суперечливо. Ринкова капіталізація Tesla оновила максимум, хоча продажі електромобілів падають уже другий рік поспіль, особливо в Європі. Інвесторів, утім, надихнув його відхід від активної участі в політиці, і вони схвалили рекордний пакет винагороди, який може принести Маску до трильйона доларів у разі виконання плану перетворення автоконцерну на компанію з виробництва робототехніки.

Інша маскова компанія, SpaceX тим часом “фліртує” з ідеєю виходу на біржу. Потенційне IPO може стати одним із найбільших в історії, адже підприємець уже говорить про дата-центри зі штучним інтелектом у космосі та завод на Місяці. Його соціальна мережа X пережила скандал з антисемітськими заявами чат-бота Grok, який називав себе МехаГітлером, але і це не стало ударом. Маск швидко переключився на нові вірусні теми та паралельно залучає мільярди доларів для розвитку xAI, що має кинути виклик OpenAI і Google.

Політична сюжетна дуга Маска цього року теж нагадує сценарій серіалу. Спершу тісна співпраця з Трампом, потім гучний конфлікт і несподіване потепління стосунків після вбивства консервативного активіста Чарлі Кірка. Тепер Маск, імовірно, знову спрямує значні кошти на підтримку республіканців на проміжних виборах цього року, пише WSJ.

І все це, звісно, супроводжується вибуховим зростанням особистих статків. За оцінками Forbes, наприкінці року вони сягнули близько 726 млрд доларів, більш ніж подвоївшись. Значну роль відіграло прагнення SpaceX до оцінки у 800 млрд доларів у межах вторинного продажу акцій, а також рішення Верховного суду штату Делавер, яке відкрило шлях до виплати Маску старого компенсаційного пакета від Tesla на 139 млрд доларів. Якщо SpaceX вийде на біржу з оцінкою понад трильйон, поява першого у світі трильйонера перестане бути фантастикою. 

Тож, не дивно, що сам Маск дедалі частіше ставить риторичне запитання: якби все це відбувалося з вами, ви б повірили, що це реальність, а не симуляція?

Навіть без рекордної зарплати у Tesla Ілон Маск може стати першим світовим трильйонером

The Wall Street Journal

Білл Гарріс, засновник і керівник інвестиційної компанії Evergreen Wealth у 69 років живе так, що легко руйнує уявлення і про пенсію, і про типового топового техноменеджера. У своїй колонці для Business Insider колишній генеральний директор PayPal та Intuit, який за плечима має десятиліття у медіа, корпораціях і фінтех-стартапах, пише, що переконаний: ключем до ефективності стала радикальна простота. Після років сімейного життя і нескінченного балансу між роботою та обов’язками він мешкає сам у невеликому будинку в Маямі-Біч, не має автомобіля і пересувається містом на велосипеді.

Evergreen Wealth він заснував у 2023 році після 25 років у різних стартапах, де пережив і гучні успіхи, і болісні поразки. Компанія працює з заможними клієнтами, надаючи інвестиційні та фінансові консультації з активним використанням штучного інтелекту. Попри вік, про відставку він не думає. Навпаки, каже, що це найбільш захоплива справа у його житті. А якщо він колись і вирішить піти з бізнесу, то хоче повернутися до навчання в Кембриджі вже як студент.

День Гарріса починається без будильника – організм сам “вмикається” близько шостої ранку. Перші хвилини він може перевірити пошту, але якщо нічого термінового немає, до екранів не повертається. Ранкові рутинні справи – зібратися, перевірити велосипед, застелити ліжко – він використовує для роздумів. Саме в цей час, за його словами, розрізнені ідеї складаються в цілісну картину. Сніданок він пропускає, а душ приймає вже в офісі після півгодинної поїздки велосипедом.

До офісу Білл приїжджає щоранку, навіть попри те, що більшість співробітників працюють віддалено. Після пандемії колектив значно “розрідився”, але звичка починати день на робочому місці залишилася. Зустрічі стартують пізніше, тож перші години він присвячує найважливішому завданню – презентації, фінансовій моделі чи написанню листів. Дисципліною він не хизується і зізнається, що керується радше ентузіазмом, ніж таймменеджментом.

А перетворювати хаос на структуру йому допомагають звичайні індексні картки, каже чоловік. Він замальовує на них слова, схеми, символи, будь-що, що дозволяє швидко зафіксувати думку. У середині дня енергія може різко впасти, і тоді він дозволяє собі сон. У шафі в його офісі облаштоване ліжко, де він дрімає пів години або трохи довше без будильника. Колеги до цього звикли, а сам він переконаний, що такі паузи повністю відновлюють сили. Кофеїн він не вживає, довіряючи сигналам власного тіла.

Обід стає його першим прийомом їжі за день, і часто це простий суп. Він майже не користується кухонною технікою, уникає перероблених продуктів і п’є газовану воду з багаторазових скляних пляшок. Робочий день може тривати до восьмої чи дев’ятої вечора, після чого Білл так само велосипедом повертається додому. Готує швидко, поєднуючи інгредієнти без складних рецептів, і вечеряє під відео на YouTube, адже телевізора і соцмереж у нього немає.

Перед сном Гарріс переглядає свої картки і переносить важливе у величезний Excel-файл зі списком завдань, який веде роками і який налічує вже десятки тисяч пунктів. Такий обсяг його не лякає, каже він – навпаки, заспокоює. Бо найбільший страх для нього – щось пропустити. 

Вихідні він присвячує руху й радощам життя: тривалим велосипедним поїздкам, хорошій їжі та танцям під живу музику. Для нього ритм, як і простота – це спосіб залишатися живим і залученим у світ, незалежно від віку.

Колишній СЕО PayPal та Intuit розповідає про активну щоденну роботу у свої 69 років

Business Insider

Європейські гірськолижні курорти дедалі чіткіше відчувають, що клімат змінює правила гри, пише Euronews. За кілька тижнів до відкриття зимових Олімпійських ігор у Мілані та Кортіні-д’Ампеццо, що відбудеться 6-го лютого, схили в Доломітових Альпах виглядають майже ідеально. Але останнім часом такий сценарій стає радше винятком. Підвищення температур і нестача природного снігу змушують курорти тримати снігові гармати увімкненими майже безперервно.

Міжнародний олімпійський комітет уже визнав, що глобальне потепління, спричинене спалюванням викопного палива, безпосередньо впливає на майбутнє зимових видів спорту. Дослідження канадських учених показало: з 21 місця, де з 1924 року проводилися зимові Ігри, до середини століття лише чотири залишатимуться придатними до змагань, якщо не буде радикальних кліматичних змін. За найгіршого сценарію, а саме підвищення середньої температури на 4 градуси, до 2050 року більшість локацій втратять шанс приймати Олімпіаду, а до 2080-го реальною опцією залишиться лише японський Саппоро. Навіть за виконання Паризької кліматичної угоди перелік можливих місць все одно лишається крихітним.

Для регіонів, які живуть із гірськолижного туризму, це не теоретичні прогнози, а загроза щоденної реальності. Зимовий туризм у Європі приносить близько 180 млрд євро на рік, і серцем цієї економіки залишаються Альпи. Тут мешкають десятки мільйонів людей, зосереджені ключові водні ресурси та унікальні екосистеми. Водночас дослідження Nature Climate Change попереджає: понад половина з більш як двох тисяч європейських курортів ризикують опинитися в зоні нестачі снігу навіть за потепління на 2 градуси. У Піренеях під загрозою майже дев’ять із десяти курортів, а за зростання температури на 4 градуси сніг стане дефіцитом практично всюди.

Експерти виділяють кілька груп гірських регіонів. Внутрішні Альпи у Франції, Швейцарії та Австрії все ще мають певний запас міцності. Значно вразливішими є словенські Альпи та французькі Піренеї. А для Апеннін в Італії чи гір Іберійського півострова кліматична криза вже майже не залишає приводів для економічного оптимізму, якщо й надалі країни робитимуть ставку на зимові спортивні курорти.

Звісно, як вже згадувалося, снігові гармати стали звичним інструментом порятунку сезону, але і вони не можуть повністю замінити природний сніг. Ще майже двадцять років тому Організація економічного співробітництва та розвитку звертала увагу на правило “ста днів”: без гарантованого сезону тривалістю щонайменше три місяці курортам складно виходити на прибуток. Штучний сніг дорогий, потребує значних обсягів води та електроенергії, а для його виробництва часто будують спеціальні водойми. Це також посилює тиск на водні ресурси й додає нові викиди, замикаючи заворожене кліматичне коло.

Європейський Союз у перегляді свого плану дій для Альп наголошує: без узгодженого управління транскордонними водними ресурсами забезпечити стійкість регіону буде неможливо. Та витрати вже лягають на плечі споживачів. За останнє десятиліття середня вартість катання в Європі зросла майже на 35%, випередивши інфляцію. У Швейцарії, Австрії та Італії ціни на скі-паси роблять активний відпочинок недоступним для дедалі більшої частини населення.

Аналітики попереджають: лижі ризикують остаточно перетворитися на розвагу для заможних. Курорти, які зможуть адаптуватися й зберегти сніг, почнуть орієнтуватися на багатших туристів із віддаленіших країн, що може принести гроші, але водночас збільшить транспортні викиди. Знову ж таки, лише погіршуючи кліматичні проблеми.

Високогірні курорти Європи не справляються з викликами глобального потепління

Euronews

Після зняття з експлуатації надзвукового лайнера Concorde у 2003 році цивільна авіація ніби змирилася з тим, що швидкість більше не є головною метою. Індустрія зосередилася на економічності, комфорті та екології, залишивши гонитву за Махами в минулому. Але нова модель Bombardier Global 8000 ламає цю логіку, пише портал Simple Flying. Бізнес-джет, який не є надзвуковим літаком, підійшов до звукового бар’єра ближче, ніж будь-який інший серійний цивільний борт за останні два десятиліття, і саме це принесло йому репутацію найшвидшого з часів Concorde.

Global 8000 сертифікований для польотів із максимальною експлуатаційною швидкістю 0,95 Маха і крейсерською швидкістю до 0,92 Маха (1 Мах ≈ 1225 км/г. – Ред.). Для цивільної авіації це майже край дозволеного – зона, якої роками уникали через різке зростання аеродинамічного опору, шумові обмеження та ризики для керування. Та особливість Global 8000 у тому, що ці швидкості не є коротким ривком – літак здатен підтримувати їх на міжконтинентальних маршрутах, поєднуючи їх із дальністю близько 8 000 морських миль. Іншими словами, власнику не потрібно вибирати між швидкістю й запасом ходу.

Такий результат став можливим завдяки складній інженерії. У центрі конструкції – спеціально оптимізоване крило, яке відтягує момент утворення ударних хвиль і зменшує хвильовий опір при наближенні до швидкості в 1 Мах. Комбінація геометрії крила, стрілоподібності та аеродинамічних рішень дозволяє зберігати стабільність і ефективність там, де інші літаки вже змушені “здавати назад”. У парі з крилом працюють двигуни GE Passport, створені спеціально для лінійки Global. Вони забезпечують потужну тягу на великих висотах і водночас відповідають сучасним вимогам щодо шуму та викидів, які у часи Concorde просто не існували.

Важливу роль відіграє і висота польоту. Global 8000 здатен тривалий час летіти поблизу стелі у близько 15500 метрів, де повітря значно більш розріджене. За однакового числа Маха це означає вищу швидкість і менший опір, що напряму конвертується у виграш у часі.

Репутацію літака підкріпила сертифікація Федеральним авіаційним управлінням США та початок експлуатації наприкінці 2025 року. Під час випробувальної програми Bombardier фіксував польоти зі швидкістю понад 1,015 Маха у спеціальних тестових умовах. Ці значення не входять до сертифікованого режиму, але стали свідченням, наскільки близько джет Global 8000 зміг підійти до звукового бар’єра.

Порівняння з іншими флагманами бізнес-авіації лише підкреслює різницю. Gulfstream G700 чи Dassault Falcon 10X роблять ставку на дальність і комфорт, зазвичай обмежуючись швидкістю у 0,85–0,90 Маха. Global 8000 свідомо обирає іншу нішу – працювати максимально близько до 1 Маха, навіть якщо це означає більшу витрату пального на пікових режимах. Саме цей баланс швидкості й дальності відрізняє його від попередників, включно з колись рекордсменом Cessna Citation X, який був швидким, але значно поступався за дальністю і вже давно знятий з виробництва.

Водночас Bombardier не намагається відроджувати надзвукові пасажирські перевезення. Global 8000 залишається дозвуковим літаком і не претендує на місце Concorde в історії. Його значення інше, зазначає автор: він показує, що навіть у межах сучасних правил і обмежень швидкість може знову стати конкурентною перевагою. Для ділової авіації це сигнал, що гонитва за часом ще не завершена, а для всієї індустрії – натяк на те, що ера обережного повернення до “швидких” ідей уже почалася.

Як Bombardier Global 8000 став найшвидшим у світі цивільним літаком

Simple Flying

У 2026 рік крипторинок увійшов у стані, який ще кілька років тому здавався малоймовірним. Після періоду жорсткого тиску з боку регуляторів і скепсису з боку великих банків галузь не просто вистояла, а фактично інтегрувалася в ядро глобальної фінансової системи, пише Forbes. 

Попередній 2025-й став роком регуляторного потепління та масового приходу звичайних грошей в індустрію. У США припинилася практика “регулювання через покарання”, було ухвалено перший великий федеральний закон про криптоактиви, держава офіційно закріпила за собою біткоїн як резервний актив, а на чолі ключових наглядових органів з’явилися відкрито прихильні до індустрії керівники.

Зміна настроїв стала настільки відчутною, що навіть давні критики переглянули позицію. Голова JPMorgan Джеймі Даймон, який роками називав біткоїн марною вигадкою, порівняв володіння ним із “правом на куріння” і допустив, що його банк може відкрити торгівлю криптоактивами для великих клієнтів. На цьому фоні сукупна капіталізація ринку вперше перевищила $4 трлн, а біткоїн восени оновив історичний максимум, перш ніж корекція повернула нижчі ціни.

У центрі змін – подальша інституціоналізація. Бум біржових фондів, який почався з дозволу на спотові біткоїн-ETF, перетворив криптоактиви на звичний інструмент для великих портфелів. Сотні мільярдів доларів уже зосереджені в ETF і біржових продуктах, і дедалі більше коштів надходить не від приватних ентузіастів, а від пенсійних фондів, керуючих активами та великих фінансових інституцій. Це поступово змінює саму поведінку біткоїна, роблячи його більш чутливим до глобальних макроекономічних настроїв, а не лише до внутрішніх циклів криптоспільноти.

Паралельно прискорюється токенізація традиційних активів. Акції, облігації й нерухомість у цифровій формі поки що займають мізерну частку світових ринків, але регуляторні сигнали змінюють правила гри. Дозвіл ключовим фінансовим інститутам у США надавати послуги токенізації відкриває шлях до того, щоб класичні фінанси почали працювати на блокчейн-рейках. У галузі очікують, що вже незабаром великі банки або брокери почнуть приймати токенізовані цінні папери як повноцінний еквівалент традиційним.

Окремою темою стає інфраструктура стейблкоїнів. Ринок цифрових доларів різко зріс після ухвалення спеціального закону, а до перегонів долучилися великі фінтех-компанії. Основний виклик тепер полягає не в емісії, а в узгодженні правил гри – створенні стандартів, які знімуть ризики між учасниками і гарантуватимуть обмін цифрових доларів на реальні без збоїв і втрат довіри. Фактично йдеться про появу універсальної “книги правил та інструкцій”, подібної до тих, на яких працюють сервіси Visa чи SWIFT.

Крипторинки також розширюють межі торгівлі. Блокчейн дедалі активніше використовується не лише для операцій з токенами, а й для торгівлі сировиною, формування відсоткових ставок чи навіть рішень центробанків. Цілодобова торгівля без географічних обмежень робить такі платформи привабливими для спекуляцій і хеджування глобальних ризиків.

Нарешті, швидко наближається перетин криптоіндустрії зі штучним інтелектом. Автономні ШI-агенти вже вміють створювати смартконтракти й токени, а наступним кроком стане їхня економічна взаємодія між собою. Для мікроплатежів у масштабах машин блокчейн виглядає логічнішою основою, ніж традиційні платіжні системи. Саме тут багато експертів бачать зародження нової економіки, де гроші рухаються без участі людини, а криптоінфраструктура стає її фінансовим каркасом.

Тренди у криптосфері, які у новому році буде важко ігнорувати

Forbes

Підприємець і бізнес-ментор Саймон Сквібб не ускладнює відповідь на запитання, з чого варто починати власну справу у 2026 році. На його думку, відправна точка завжди однакова: треба зрозуміти, що вам справді подобається робити, і подумати, як протягом року організувати життя так, щоб цього заняття стало більше і щоб воно приносило гроші. Сквібб, колишній керівник агентства з цифрового маркетингу та автор бестселера What’s Your Dream? (Про що ви мрієте?), переконаний, що бізнес починається не з ідеальної ідеї, а з чесної відповіді собі.

Він часто наводить навмисно прості приклади. Якщо людині подобається риболовля, логічно припустити, що їй не завадило б рибалити частіше. І замість того, щоб чекати на роботу, якої може не бути, варто спробувати вибудувати навколо цього заняття бізнес-модель. Навчитися заробляти на тому, що приносить задоволення – це не наївна мрія, а практичне завдання, каже Сквібб.

Його базова формула звучить приземлено: ретельно все обдумати, діяти швидко, але не витрачати зайвого на старті. Контроль витрат він вважає критичним, особливо на початковому етапі. Молоді підприємці, за його словами, мають перевагу: вони можуть жити з батьками, мінімізувати таким чином витрати й виграти час, необхідний для перетворення ідеї на стабільний дохід.

Сквібб радить не починати з класичного бізнес-плану. Він називає його довгим, нудним і таким, що створює ілюзію передбачення майбутнього. Натомість пропонує майндмеп: у центрі – те, що людині подобається робити, далі – способи монетизації, потенційні витрати й перші кроки. Такий підхід, на його думку, простіший і чесніший.

Він також закликає не лякатися складності бізнесу. У своїй спрощеній версії це всього лише ситуація, коли у вас є щось потрібне людям і ви берете за це гроші. Сквібб жартує, що це і є весь курс MBA. Бізнес, за його аналогією, схожий на полювання: існують різні стилі – від терплячого очікування до точкових дій, або вміння переконувати. Головне – не теорія, а практика.

Наступний крок це перевірка ідеї. Потрібно запропонувати свій продукт або послугу реальним людям і подивитися, чи готові вони платити. Сквібб наголошує, що зволікання вбиває більше бізнесів, ніж погані ідеї. Успіх ніхто не гарантує, але шансів більше, ніж здається.

Статистика підтверджує ризики: близько 8% компаній закриваються в перший рік, понад половина – за три роки. Перші два бізнеси самого Сквібба також провалилися. Втім, він підкреслює, що невдачі не обов’язково означають фінансову катастрофу чи марний досвід. Пізніше він співзаснував агентство Fluid у Гонконзі, яке у 2016 році продали PwC.

Окремий акцент Сквібб робить на допомозі з боку інших. Він переконаний, що “саморобних мільйонерів” не існує. Бізнес будується командами, партнерами, інвесторами, а не на самоті. Однак, освіта, за його словами, часто вчить протилежного – покладатися лише на себе. Хоча у реальному світі перемагають ті, хто вміє залучати людей.

Серед інших його порад – бути орієнтованим на місію, робити щось корисне, а не лише прибуткове, і зосереджуватися на інструментах, які вже є під рукою. Соцмережі, наголошує Сквібб, дають безпрецедентні можливості для поширення ідей і послуг.

Він визнає, що багато успішних підприємців не обожнюють свій продукт, але цінують свободу і фінансову незалежність. Проте з власного інвестиційного досвіду стверджує: найкраще працюють бізнеси, де засновник сприймає справу особисто. Сам же Сквібб має окрему мету – змінити британську систему освіти, щоб люди з дитинства розуміли: вони можуть не лише шукати роботу, а й створювати її самі.

Як розпочати свою справу у 2026 році – колонка бізнес-автора

The Times

На півночі Китаю, за кілька кілометрів від кордону з Росією, є селище, яке має такий вигляд, ніби його перенесли з Сибіру. Березові гаї, зруби з колод, кириличні написи, дерев’яні лазні, великодні яйця й пляшки горілки – усе це має створювати ілюзію “російського світу”. Проблема лише в тому, пише автор The New York Times, що самих росіян тут майже не залишилося. Еньхе, офіційно проголошене “поселенням етнічних росіян” у Китаї, сьогодні є більше декорацією для туристів, ніж живим осередком культури.

Колись у цьому віддаленому районі Внутрішньої Монголії мешкали тисячі росіян. Вони з’явилися тут ще у XVII столітті, а масовий наплив стався в ХІХ столітті після відкриття покладів золота і будівництва залізниці. Російські підприємці керували копальнями, китайські робітники приїжджали на заробітки, часто залишалися й одружувалися з росіянками. Пізніше сюди тікали “білі” емігранти після більшовицької революції, сподіваючись, що зможуть повернутися додому. Але історія розпорядилася інакше.

Сьогодні в Еньхе живе менш ніж 3000 людей. Формально понад 40% із них записані як етнічні росіяни, але майже всі говорять лише китайською. Російська мова, православна віра і більшість традицій зникли за десятиліття змішаних шлюбів і державної політики асиміляції. Голова селища Лі Пен, нащадок перших російських поселенців, зізнається, що розуміє лише кілька слів російською, а вдома спілкується китайською. Навіть Великдень у його родині відзначають як “культурне свято”, без будь-якого релігійного змісту чи підтексту.

І таке зникнення окремої ідентичності в Китаї вважають успіхом. За керівництва Сі Цзіньпіна держава послідовно просуває ідею “єдності націй”, зводячи всі культурні відмінності лише до фольклору. Влада відкрито говорить про необхідність “злипатися, як зернята граната”. І ця формула, яку вперше озвучив у 2022-му році сам Сі, означає фактично різке звуження простору для мов і культур, відмінних від ханьської більшості. Такі процеси супроводжуються жорстким тиском у Сіньцзяні й Тибеті, обмеженнями для монгольської мови у Внутрішній Монголії й повною тишею щодо прав російської меншини на півночі.

Взимку, коли температура падає нижче мінус 30, Еньхе майже вимирає. Люди сюди приїжджають влітку. Це десятки тисяч китайських туристів, яких приваблює “інший колорит” без віз і паспортів. Для них це безпечна, контрольована екзотика – Росія як атракціон. Щось “із присмаком іноземного”.

І “російська культура” в Еньхе виживає у вигляді химерної експозиції в одному з музеїв. Самовари, матрьошки, портрети Сталіна, воскові фігури в застарілих костюмах і пластикові “страви російської кухні” слугують фоном для селфі туристів. Навіть платівка з кириличним написом, яку гід називає твором “відомого російського музиканта”, виявляється радянським піратським виданням альбому Елтона Джона. Православної церкви в селищі більше немає: хрест із купола зняли, а чиновники заперечують, що він узагалі був. Навіть попри старі фотографії, де його чітко видно.

Іронія ситуації вражає. Бо поки Кремль виправдовує війну в Україні нібито захистом російської мови й культури, за тисячі кілометрів на сході багатовіковий російський анклав зникає без жодного спротиву. Тут не викладають російську мову в школі, не проводять богослужінь, а пам’ять про репресії росіян часів культурної революції Мао Цзедуна фактично стерта. Місцеві історики воліють з напруженою посмішкою говорити, що “все тепер чудово”, уникаючи незручних тем.

Як живе найбільш “російське” місто Китаю

The New York Times

Як відбираємо історії: весь тиждень наша редакція з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Ми відбираємо й пропонуємо редактору топрозповіді, які обговорює світ. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.