Projects
32-річна ультраправа інфлюенсерка Лора Лумер не має офіційної посади в адміністрації Дональда Трампа, але вже встигла стати однією з найвпливовіших постатей за його другої каденції. І має регулярні зустрічі з президентом.
У квітні вона зустрілася з Трампом і передала йому список із прізвищами посадовців Ради національної безпеки, яких вважає нелояльними або “сумнівними” за біографією. Шестеро з них були звільнені. Згодом пішов у відставку й офіційний радник із нацбезпеки Майк Волтц, якого Лумер критикувала за причетність до так званого скандалу Signalgate.
То як Лумер, колишня розповсюджувачка теорій змови і провокаторка в соцмережах, стала такою впливовою фігурою при Трампі?
Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.
Згасання Сі
Влада китайського очільника слабшає, попри спроби все виправити
Очільник КНР Сі Цзіньпін у липні вперше за 12 років пропустив саміт БРІКС, який відбувався в Бразилії. Цей крок викликав хвилю спекуляцій у західних медіа щодо його політичної долі. У країні, де вся влада сконцентрована в закритій верхівці, навіть дрібні сигнали можуть мати велике значення.
А особливо, коли йдеться про лідера, чия влада здавалася абсолютною.
Серед інших таких сигналів були двотижнева відсутність Сі на публіці, несподіване рішення не називати новий меморіал на честь батька, а також чистка в керівництві армії, зокрема відсторонення адмірала Мяо Хуа з Центральної військової комісії.
“Я не бачу достовірної інформації про спробу усунення Сі”, – каже Майкл Шеридан, автор біографії “Червоний імператор”. Проте, додає він, велике застереження полягає в тому, що зараз просто невідомо, що насправді відбувається.
Одним із найбільших викликів для Сі Цзіньпіна лишається економіка Китаю. Його політика “нульової терпимості” до COVID-19 спершу призвела до серйозного економічного спаду, а потім до несподіваної відмови від карантинів у грудні 2022 року. До того моменту Китай не встиг вакцинувати мільйони літніх людей, а ефективність китайських вакцин виявилася нижчою, ніж у західних аналогів.
Та й загалом, економічне зростання країни сповільнюється з моменту приходу Сі до влади у 2013 році, пише The Telegraph. І хоча офіційний прогноз зростання ВВП на 2025 рік – 5%, багато економістів вважають, що реальний показник значно нижчий. Це ставить під сумнів обіцянку Сі подвоїти його до 2035 року.
Економічна модель, що базувалася на інвестиціях та експорті, більше не працює. Надлишкове виробництво, низький рівень споживання, дефляція та торговельний тиск із боку США створюють серйозні ризики.
Перехід до моделі, орієнтованої на внутрішнє споживання, просувається повільно: споживча довіра не відновилася після краху ринку нерухомості у 2021 році, а молодіжне безробіття досягає 15%. “Вони [китайська влада] намагаються змусити людей хотіти нові сучасні помешкання та холодильники, хоча роками вчили жити скромно”, – каже Кевін О’Мара, аналітик ланцюгів постачання.
На зовнішній арені політика Сі також викликає занепокоєння. Його агресивна риторика щодо Тайваню та зіткнення в Південно-Китайському морі змусили сусідів Китаю зміцнити зв’язки зі США. Індія активно розвиває співпрацю в межах альянсу Quad (США, Японія, Австралія), а Філіппіни надали Пентагону доступ до нових баз.
Утім, поки ключові сигнали про можливе ослаблення влади Сі не активізувалися. Він регулярно з’являється на перших шпальтах державної газети “Женьмінь жибао” – 157 разів у другому кварталі 2025 року. Для порівняння, торік було 177 появ за цей же період. Не чути і голосів незгоди з боку провінційної чи військової верхівки.
Чистки в армії стали ще однією ознакою стилю управління Сі. За останній рік було відсторонено одразу два міністри оборони, а міністр закордонних справ Цінь Ґан взагалі зник безвісти після звільнення. Причини його відставки не називалися, але така ротація вказує деяким оглядачам на глибокі внутрішні напруження. Колишній офіцер Народно-визвольної армії Китаю Яо Чен, який утік до США, вважає, що кампанії Сі проти корупції є передусім способом усунення політичних суперників. Проте Яо не обіймав високих посад і не має доступу до поточної інформації.
Наступний з’їзд Комуністичної партії відбудеться у 2027 році. Саме тоді може вирішитися, чи зберігатиме Сі всі три ключові посади – генсека партії, очільника країни й голови Центральної військової комісії. Поки що ознак підготовки до передання влади немає, пише The Telegraph. “Сі Цзіньпін перебуває зараз під колосальним тиском”, – резюмує аналітик Кевін О’Мара. Якщо економічне зростання не відновиться, каже він, то “бульдоги під килимом” таки можуть загарчати. І тоді з-під килима якраз і полетять кістки, і не виключено, що і самого Сі.
“Шахед”, що змінив війну
Іранський безпілотник, який трансформував підходи до ведення війни у повітрі
Однієї одеської ночі родина Інни Андрусик прокинулася від знайомого звуку двигуна – це наближався дрон Shahed. Вони встигли добігти до коридору, перш ніж вибухова хвиля винесла вхідні двері їхньої квартири. Подружжя вижило, хоч і з тяжкими пораненнями. Їхні сусіди, колеги Інни з роботи, – загинули.
Подібні історії в Україні, на жаль, більше не рідкість. У 2024 році Росія вивела свою повітряну кампанію на новий рівень. Від січня українці щоночі ховаються в укриттях, як на початку повномасштабного вторгнення. А над їх головами літають дрони-камікадзе Shahed, які стали основною зброєю терору з неба.
Ці безпілотники, зібрані з китайських компонентів за іранською технологією та, ймовірно, не без участі північнокорейських робітників, змінюють характер повітряної війни. У червні Росія випустила по Україні понад 5400 “шахедів”. З них 15–20% досягли цілей, інші були збиті або знешкоджені засобами РЕБ.
Рекордним [на момент виходу статті] став ранок 17 червня: 539 дронів за ніч, щонайменше 30 загиблих і 172 поранених. Звук мотора “шахеда”, схожий на мопед або мотокосу, вже є частиною українського нічного ландшафту. “Коли падали балістичні ракети, все відбувалося миттєво. Зараз ти чуєш дрон, знаєш, що він десь поряд, але не знаєш, де саме. Це найстрашніше”, – каже Інна Андрусик.
Shahed є дешевим, примітивним на вигляд пристроєм, часом навіть із дерев’яним пропелером. Однак саме через доступність та масовість він став ідеальним інструментом психологічного тиску. Проти надзвукових ракет “Кинджал”, які летять на швидкості до 12 000 км/год, Shahed рухається повільніше.
Перші, ще іранські “шахеди” почали залітати в Україну влітку 2022 року. Уже у 2023-му Росія фактично купила “франшизу”, витративши на це приблизно $2 млрд, і відкрила власне виробництво на заводі в Єлабузі, у Республіці Татарстан.
Сучасні версії дронів (в РФ їх називають “Герань”) мають поліпшені двигуни, більші бойові частини (до 90 кг), а також начинку з китайських компонентів: двигуни від Xiamen Limbach та електроніку від Beijing Microelectronics Institute. На новітніх моделях виявлено українські SIM-карти та елементи Starlink, що дозволяє їм підключатися до українських мобільних мереж для навігації в реальному часі. Також фіксується використання муляжів-дронів для відволікання української ППО. “Вони постійно вдосконалюють ці дрони”, – каже речник Повітряних сил Юрій Ігнат.
Однак для масового виробництва не вистачає робочої сили. За даними української розвідки, працівники на заводі в Єлабузі затримуються максимум на два–три місяці через токсичність матеріалів. Тож їх шукають у всій Росії, на окупованих територіях та за кордоном. Після удару українських дронів по заводу у квітні повідомлялося про поранення жінок з Африки. А японський телеканал NHK заявив, що Пхеньян може надіслати до 25 000 північнокорейців для роботи на цьому об’єкті.
Росія створила промисловий шаблон виробництва дешевої зброї для масового терору. За оцінками аналітика Центру стратегічних і міжнародних досліджень Ясіра Аталана, РФ нині виробляє понад 6000 “шахедів” щомісяця і до кінця року цей показник може зрости до 10 000. Тож для українських ППО це серйозний виклик. Доброволець-зенітник із позивним Місяць, суддя з Києва Микола Мисечко, ночами разом із побратимами відстежує та збиває дрони на околицях міста. За його словами, нові “шахеди” стали швидшими та менш передбачуваними.
“Іноді просто хочеться поспати, – зізнається Микола у розмові із The Times. – Але коли збиваєш дрон, то розумієш, що, можливо, щойно врятував чиєсь життя. І не знаєш, чий дім він міг знищити. Можливо, й твій власний”.
Стоп-сигнал для Росії
Російська економіка починає буксувати: сигнали рецесії, дефіцит бюджету і залежність від війни
Після двох років зростання, підживленого військовими витратами та експортом нафти, російська економіка подає все більш тривожні сигнали. Виробництво скорочується, інфляція тримається на високому рівні, бюджет у дефіциті, а де-не-де у владі відкрито попереджають про ризик рецесії.
Російські урядовці визнають: ситуація погіршується. Міністр економіки Максим Решетніков заявив у червні, що РФ перебуває “на межі рецесії”. А міністр фінансів Антон Сілуанов назвав економічні обставини “ідеальним штормом”. Утім, президент Путін не визнає зв’язку між війною та економічними проблемами. Він переконує, що розмови про “смерть” економіки Росії “сильно перебільшені”. Але водночас застерігає, що рецесії або стагфляції “не можна допустити за жодних обставин”.
Після короткої рецесії у 2022 році економіку РФ витягнули безпрецедентні витрати на оборону – понад 6% ВВП у 2024 році. Для порівняння: у США цей показник становить близько 3%, у Німеччині – 2%. У Росії військові та силові витрати становлять 40% держбюджету. Крім цього, Кремль скористався підтримкою Китаю, переорієнтувавши експорт нафти на Схід і отримавши доступ до необхідної електроніки та обладнання. Це дозволило російській економіці, попри західні санкції, зростати швидше, ніж у більшості країн G7.
Однак така модель зростання виявилася тимчасовою. Розгін воєнної економіки спровокував стрімке зростання інфляції, яке змусило Центробанк підвищити ключову ставку до 21%, найвищого рівня за останні роки. Це зробило кредити для бізнесу значно дорожчими, зменшило інвестиції та скоротило споживання. У першому кварталі 2025 року ВВП зріс лише на 1,4% у річному вимірі, якщо порівнювати з 4,5% у четвертому кварталі 2024 року. Виробництво в обробній промисловості впало найсильніше за три роки, а продаж нових автомобілів у червні скоротився майже на 30%, за даними Асоціації європейського бізнесу.
Скорочення відчутне в різних секторах. Найбільший російський виробник сільгосптехніки Ростсельмаш у травні заявив про зниження обсягів виробництва та інвестицій, а також про вимушене відправлення 15 000 працівників у відпустку через зниження попиту. У Сибіру оператор електромереж Россети Сибирь заявив, що перебуває на межі банкрутства через борги. Він заморозив інвестиції та запропонував підвищити тарифи для промислових споживачів у низці регіонів.
Зростають ризики й у банківському секторі. Після вторгнення в Україну держава зобов’язала банки надавати пільгові кредити компаніям, які беруть участь у воєнному виробництві. За нинішніх високих ставок це створює потенційний ризик втрат для держави, якщо позичальники не зможуть обслуговувати борги. І хоча деякі аналітики вважають банківську систему РФ стабільною, у травневому звіті Центру макроекономічного аналізу та короткострокового прогнозування йдеться про “помірний і зростальний” ризик системної банківської кризи у 2026 році.
Нинішні економічні труднощі посилюють тиск на Кремль, адже фінансові ресурси для продовження війни вичерпуються. З початку вторгнення РФ живе з бюджетним дефіцитом, який, за прогнозами, утримуватиметься щонайменше до 2027 року. Це створює потенціал для Заходу, за умови посилення санкцій.
Додатковим ударом для Москви може стати падіння цін на нафту, від якої Росія отримує приблизно третину бюджетних надходжень. У червні доходи РФ від нафти і газу були найнижчими із січня 2023 року, за даними Мінфіну.
“У нинішній ситуації падіння цін на нафту та посилення санкційного режиму будуть відчуватися набагато гостріше”, – каже The Wall Street Journal Олександра Прокопенко, колишня працівниця Центробанку РФ, а нині експертка Carnegie Russia Eurasia Center. А за словами аналітика Янніса Клюге з Німецького інституту міжнародної політики та безпеки, модель зростання, заснована виключно на військових витратах, вичерпала себе: “Щоб армія продовжувала зростати, треба скорочувати цивільний сектор. Але це шлях у нікуди”.
Від мобільників до електромобілів
Як Xiaomi став успішним там, де “прогоріла” Apple
Поки Apple витрачає $10 млрд і десятиліття на провальний автопроєкт, китайська Xiaomi вже випускає другий електромобіль. І робить це з комерційним успіхом.
На презентації нового SUV у Пекіні засновник Xiaomi Лей Цзюнь не стримався. “Оскільки Apple припинила розробку свого авто, ми приділяємо особливу увагу користувачам iPhone”, – заявив він, зазначивши, що власники iPhone зможуть безперешкодно синхронізувати свої пристрої з автомобілями Xiaomi.
Після цього компанія повідомила: лише за годину отримала понад 289 000 замовлень на нову модель, і це перевищило стартові показники замовлень її дебютного седана SU7, презентованого в березні 2024 року.
Такий прорив зміцнив імідж Xiaomi, підняв її капіталізацію та сколихнув як технологічну, так і автомобільну індустрію, пише Bloomberg.
Успіх китайської компанії контрастує з історією Apple, яка провалила свій проєкт Titan, амбіційний план створення повністю автономного авто. Роки розмитої стратегії та зміни курсів закінчилися безрезультатно. Xiaomi ж обрала більш прагматичний шлях: взяла за основу дизайн Tesla та Porsche, зберегла доступну цінову політику і стартувала саме на домашньому ринку, в Китаї, де вже була інфраструктура, субсидії та налагоджений ланцюг постачань.
За словами Лея, Xiaomi вивчала досвід десятків автоконцернів та консультувалася з понад 200 галузевими експертами. Але компанія не просто вивчала, вона переманювала. Професіонали з Geely, BMW, BAIC, Magna Steyr та інших долучилися до автомобільного підрозділу Xiaomi. Зокрема, Ху Чженнань, ексдиректор дослідницького інституту Geely, став одним із ключових розробників SU7.
Xiaomi також інвестувала у власний ланцюг постачань: від акумуляторів і сенсорів до підвісок і електроніки. Загальні вкладення у понад 100 суміжних компаній через Shunwei Capital та інші фонди перевищили $1,6 млрд. Лідари Hesai та електронні компоненти від Zhejiang EV-Tech вже використовуються в машинах Xiaomi. Також, на відміну від деяких конкурентів типу Nio чи Xpeng, Xiaomi вирішила будувати власний завод, а не користуватись аутсорсингом.
Перший етап проєкту обійшовся у 10 млрд юанів ($1,4 млрд).
Однак на Xiaomi посипалася й критика. Зовнішній вигляд SU7 порівнюють із Porsche, а віцепрезидент SAIC Ю Цзіньмінь навіть назвав його копією німецької марки. Проте головний дизайнер авто, колишній працівник BMW Лі Тяньюань, наполягає: форма продиктована аеродинамікою та характеристиками.
У березні SU7 опинився в центрі скандалу після смертельної аварії – в авто сама активувалася система допомоги водієві, яка й призвела до трагедії. Лей Цзюнь на місяць зник із соцмереж, пізніше визнавши цей період “найважчим у кар’єрі”.
Однак, попри інцидент, SU7 лишається одним із бестселерів на ринку. Частково це завдяки фан-базі Mi Fans, яка лояльна до бренду ще з часів виробництва лише смартфонів. За даними оглядачів, близько 50% покупців обирають SU7 без порівняння з конкурентами. Багато батьків купують авто для дітей.
На 2025 рік Xiaomi підняла план продажу до 350 000 авто (проти 300 000 раніше).
SU7 стартує з ціни 215 900 юанів ($30 100), SUV – з 253 500 юанів. Це робить їх серйозними конкурентами для Tesla Model 3 та Model Y. Xiaomi вже зафіксувала рекордний виторг в I кварталі 2025 року завдяки і смартфонам, і авто. Автомобільний підрозділ, як очікується, вийде в плюс у другому півріччі.
Утім, масштаб поки що не вражає: BYD минулого року продав 4,3 млн електро- та гібридних авто, Tesla – 1,78 млн, Toyota – понад 10,8 млн із 70 моделями в лінійці. Xiaomi не працює в бюджетному сегменті до $20 000, де домінує BYD.
Тож у цьому сенсі авто Xiaomi залишаються нішевими для молоді й середнього класу. Але Лей не зупиняється. За його словами, компанія розглядає можливість виходу на світовий ринок із 2027 року. Вже ведуться плани щодо R&D-центру в Мюнхені та пілотного продажу у Німеччині, Іспанії та Франції.
Хто керує Трампом
Лора Лумер: як MAGA-інфлюенсерка впливає на безпекову політику Білого дому
32-річна ультраправа інфлюенсерка Лора Лумер не має офіційної посади в адміністрації Дональда Трампа, але вже встигла стати однією з найвпливовіших і найсуперечливіших постатей його другої каденції. Вона виступає публічною гучномовицею і неофіційною радницею з національної безпеки, підтримує найжорсткіші кроки президента, зокрема авіаудар США по ядерних об’єктах Ірану.
Парадоксально, що після багаторічної риторики проти “військових авантюр” доби Джорджа Буша-молодшого, частина руху MAGA (Make America Great Again – палкі прихильники Трампа і його політики), зокрема Лумер, тепер підтримує нову масштабну воєнну операцію США на Близькому Сході. Війна, яку не ризикнув почати навіть Буш, тепер зустрічає аплодисменти в ультраправих колах.
Центральним елементом MAGA є не стільки ідеологія, скільки беззаперечна лояльність до Трампа. Саме це пояснює, чому Лумер, колишня розповсюджувачка теорій змови і провокаторка в соцмережах, стала такою впливовою фігурою.
У квітні цього року вона зустрілася з Трампом і передала йому список із прізвищами посадовців Ради національної безпеки, яких вважає нелояльними або “сумнівними” за біографією. Шестеро з них були звільнені. Згодом пішов у відставку й офіційний радник із нацбезпеки Майк Волтц, якого Лумер критикувала за причетність до витоку інформації з приватних чатів (так званий скандал Signalgate).
У квітні також відбулося гучне звільнення глави Агентства нацбезпеки США генерала Тімоті Хо та його заступника. Обидва також фігурували у списках Лумер. Це викликало хвилю обурення в Конгресі. Демократи надіслали лист із вимогою пояснень, а республіканець і критик Трампа Мітч Макконнелл розкритикував “звільнення професіоналів і заміну їх на дилетантів-ізоляціоністів”.
Лумер не обіймає жодної посади, але має прямий доступ до Трампа. У подкасті журналістки Тари Палмері вона заявила, що саме Трамп підтримує її, попри спротив своїх же помічників. “Я не маю ілюзій величі, але вірю, що інформація, яку я надаю президенту, захищає його і допомагає уникати катастроф”, – сказала вона.
Її присутність поруч із Трампом стала предметом дискусій ще під час передвиборчої кампанії 2024 року, пише The Guardian. Тоді вона подорожувала разом із ним навіть після того, як штаб намагався її усунути. Особливе занепокоєння викликав її політ із Трампом 11 вересня – після її сумнозвісного відео, де вона називала теракти 11 вересня 2001 року “внутрішньою змовою”.
Після повернення Трампа до Білого дому Лумер навіть розширила вплив. Серед звільнених за її “списком” опинився навіть Браян Волш, експрацівник сенатського комітету з розвідки, коли ним керував нинішній держсекретар Марко Рубіо.
Водночас, як і в історії з Ілоном Маском, над Лумер, схоже, згущуються хмари. У травні вона публічно розкритикувала рішення Трампа прийняти у подарунок розкішний літак від Катару. Згодом вона пом’якшила свою позицію, та епізод залишив слід. Іншим разом Лумер висловила розчарування через зняття кандидатури мільярдера Джареда Айзекмана на посаду голови NASA.
Лумер, однак, намагається критикувати лише оточення Трампа, уникаючи прямої критики самого президента. За її власними словами: “У Білому домі чимало некомпетентності, і ці люди ганьблять президента щодня”.
Вона все ще має беззаперечну підтримку президента, особливо після американських ударів по Ірану. У відповідь на критику з боку інших правих, зокрема Такера Карлсона, Лумер заявила, що “зберігає скрини” всіх дописів і особисто передасть їх Трампу, щоб той бачив, “хто справжній союзник”.
Європейські зарплати зростають
Яка робота у ЄС і де оплачується найкраще
Зарплати в країнах ЄС продовжують зростати, але не всюди однаково. За даними Euronews Business, у травні 2025 року номінальне зростання заробітних плат у Великій Британії, Нідерландах, Німеччині та Франції становило відповідно 5,5%, 5,3%, 3,8% та 1,9%. У реальному вимірі (з урахуванням інфляції) ситуація виглядала так: +2,3% у Британії, +1,8% у Нідерландах, +1,6% у Німеччині та +1,1% у Франції.
Найвищий приріст реальних доходів зафіксовано у юридичній сфері. У Великій Британії юристи отримали +4,3% до зарплат, а в Німеччині – рекордні +5,7%. Середня річна зарплата юриста в Німеччині становить 71 274 євро, у Британії – близько 61 900 євро, а в Лондоні ця цифра сягає близько 81 670 євро.
У Франції найбільше зростання реальних зарплат зафіксоване у сфері управління та громадської безпеки (+2%). У Нідерландах несподіваним лідером стала категорія “прибирання та санітарія” (+4%), за нею – “безпека” (+3,9%).
Найбільше загальне зростання заробітних плат зафіксовано у Великій Британії. Причини цього явища пояснює Павел Адрян, директор економічних досліджень HR-платформи Indeed: підвищення мінімальної зарплати урядом спричинило своєрідний “ефект доміно”. Тобто, компанії змушені підіймати зарплати у всій структурі, щоб зберігати пропорції. Також впливає нестача робочої сили: рівень імміграції впав, а економічна неактивність зросла. Через це роботодавці змушені підвищувати зарплати, щоб залучити або утримати працівників.
Серед професій у Британії найбільше зростання показали:
- юристи (+4,3%),
- роздрібна торгівля (+3,3%),
- виробництво (+3,2%),
- складська логістика (+3,1%),
- обслуговування клієнтів (+3%).
Зниження зафіксоване лише в одній категорії: програмісти втратили 2,2% реальної зарплати. У медичному секторі ситуація досить стабільна: доглядальниці – +2,1%, дитячий догляд – +2,3%, медсестри – +1,7%.
Найгірша динаміка в Німеччині – в IT. Зарплати в техпідтримці знизилися на 6,4%, у розробників – на 4,2%. Інфляція випереджає зарплатне зростання. Водночас юридичні професії (+5,7%), виробництво (+4,1%) та медтехніки (+4,1%) демонструють значне зростання. Освіта, безпека, медіа і HR також у плюсі на 3,5-3,9%.
За словами аналітика Павела Адряна, у Німеччині зростання частково зумовлене тривалими багаторічними угодами між профспілками та компаніями, укладеними раніше – вони досі впливають на загальну динаміку.
У Франції коливання скромні: більшість професійних груп мають зростання в межах 0,5-1,5%. Найкращі показники у сферах управління та громадської безпеки (+2%), а також в інформаційному дизайні (+1,9%) та HR (+1,8%). Найменше зростання – у банківській сфері, догляді за людьми та розробці ПЗ (менш як 0,2%).
Експерти пояснюють це жорсткою прив’язкою мінімальної зарплати до інфляції. Французькі компанії просто вимушені реагувати на індексацію, але в умовах уповільнення інфляції зростання також сповільнилося.
У Нідерландах тим часом спостерігається контраст між секторами. Найдинамічніше зростають зарплати в прибиранні (+4%), безпеці (+3,9%), фінансах (+3,4%) та управлінні (+3,1%). Проте в охороні здоров’я ситуація протилежна:
- лікарі та хірурги втратили 0,6% реальних доходів,
- дитячі вихователі – 0,5%,
- медсестри – 0,3%.
Загалом ці чотири країни демонструють позитивну динаміку в більшості робочих секторів. Проте зростання нерівномірне: юридичні та виробничі професії у лідерах, а ІТ та сфера догляду стикається з падінням доходів.
Індустрія виправлення помилок
Люди, яким платять за виправлення помилок ШІ
Генеративні системи штучного інтелекту, які обіцяли компаніям швидке створення контенту з мінімальними витратами, часто призводять до зворотного ефекту, пише ВВС. Витрати зростають і, як не парадоксально, виникає термінова потреба в людському втручанні. Саме на цьому фоні й з’явилася нова ніша для фахівців – виправлення наслідків невдалого застосування генеративного ШІ.
Американка Сара Скідд, маркетологиня з Аризони, стала однією з тих, хто заробляє на виправленні копірайту, створеного за допомогою таких інструментів, як ChatGPT. У травні вона отримала термінове замовлення від контент-агенції на перероблення текстів для сайту готельного бізнесу.
Початковий текст був згенерований ШІ, але замовник виявив, що той не виконує свою головну функцію. Простіше кажучи, не продає. “Це був типовий ШІ-контент – базовий, нецікавий. Його треба було повністю переписати”, – пояснює Скідд. Вона витратила близько 20 годин на роботу. Оплата становила $100 за годину.
На її думку, професіонали не мають причин для паніки: “Якщо ти добре пишеш, проблем із роботою не буде”. За словами Скідд, зараз багато копірайтерів працюють саме над виправленням текстів, які генерують системи ШІ. Один із її колег зізнався, що 90% його роботи нині – це саме редагування такого контенту.
Подібну ситуацію спостерігає й Софі Ворнер, співзасновниця британської агенції цифрового маркетингу Create Designs. Упродовж останніх місяців вона отримала немало звернень від клієнтів, які намагалися самостійно інтегрувати ШІ-рішення, але зіткнулися з технічними збоями. “Клієнти вже не звертаються до нас одразу. Вони спершу пробують щось із ChatGPT”, – каже вона.
В одному випадку клієнт намагався оновити вебсторінку за порадою ШІ, що спричинило триденний збій на сайті та збитки у 360 фунтів стерлінгів.
За словами Ворнер, у деяких випадках клієнти навіть відмовляються визнавати, що використовували генеративну систему. Внаслідок цього агенція змушена виставляти рахунок за діагностику помилок. А це зазвичай займає більше часу і коштує дорожче, аніж якби фахівці були залучені із самого початку.
Професор Фен Лі з бізнес-школи Bayes попереджає: очікування від систем ШІ часто перебільшені. ШІ можуть “галюцинувати”, тобто створювати недостовірний або нерелевантний контент, особливо без нагляду. “Недолуге впровадження може коштувати компаніям дорого, як із погляду репутації, так і фінансів”, – каже Лі. На його думку, багато компаній запроваджують ШІ без розуміння інфраструктури, яка для цього потрібна, або без чіткого уявлення про можливості технології.
З аналогічними проблемами стикається копірайтерка Кашіш Барот з індійського штату Гуджарат. Барот працює з клієнтами зі США і каже, що часто мусить “олюднювати” тексти, написані генеративною системою. Вона виправляє шаблонні формулювання, покращує стиль та видаляє повтори. На її думку, ШІ створює ілюзію швидкої роботи, але якісний текст все одно потребує часу та осмислення.
Зі свого боку, OpenAI, розробник ChatGPT, визнає: результати залежать від конкретної моделі, досвіду користувача і якості запитів. Компанія наголошує, що різні версії штучного інтелекту мають різну функціональність.
Самі спеціалісти думають із цього приводу по-іншому. Відповідаючи на питання, чи турбує її майбутнє з ШІ, Софі Ворнер відповідає: “Так і ні”. Хоча технологія, може, й виглядає як швидке рішення, вона не враховує індивідуальні особливості певного бренду, цільову аудиторію чи нюанси дизайну. А тому й контент виходить загальним і може навіть зашкодити репутації бізнесу.
Головний висновок від Софі Ворнер – штучний інтелект не здатен замінити людський досвід і креативність. І хоча інструмент сам по собі може бути корисним, проте лише живі спеціалісти здатні забезпечити необхідну якість.
Кронпринц без прикрас
Ким є спадкоємець престолу Саудівської Аравії та що стоїть за його амбіціями – рецензія на нову книгу “Чоловік, який стане королем”
8 липня вийшла друком нова книга лауреатки Пулітцерівської премії Карен Елліотт Хаус The Man Who Would Be King (“Чоловік, який стане королем”), присвячена одній із найвпливовіших фігур сучасного Близького Сходу – кронпринцу Саудівської Аравії Мухаммеду бін Салману. Або МБС, як його часто називають у медіа.
На тлі геополітичного зсуву, включно з авіаударом США по ядерних об’єктах Ірану, книга, стверджує автор рецензії, набуває особливої актуальності. Проте авторка не фокусується на подіях останніх тижнів, а пропонує масштабну і глибоку характеристику МБС як людини, яка прагне змінити обличчя своєї держави.
Сама Карен Хаус – одна з найавторитетніших журналісток, які десятиліттями досліджують Саудівську Аравію. У своїй новій праці вона симпатизує реформаторським ініціативам принца, але не ідеалізує його.
З одного боку, вона говорить про дивовижну модернізацію країни, зокрема лібералізацію у сфері прав жінок та економіки. З іншого ж – про жорстку концентрацію влади, яка супроводжувалася репресіями проти суперників.
Яскравим прикладом стала історія з “блокуванням у Ritz-Carlton”, коли у 2017 році членів саудівської королівської родини й бізнес-еліти утримували під арештом у фешенебельному готелі, доки ті не здали позиції. Один із синів покійного короля Абдалли сплатив $1 млрд і втратив посаду голови Національної гвардії, після чого МБС отримав контроль над усіма збройними силами королівства.
Тінь на імідж МБС також кинуло вбивство журналіста Джамаля Хашоґджі. Він був знайомий з авторкою книги і спершу підтримував принца, однак згодом став його критиком. У 2018 році журналіста вбили в саудівському консульстві в Стамбулі, тіло розчленували й вивезли звідти у валізах. Хаус не вірить, що МБС наказав убити Хашоґджі. За її версією, це була невдала спроба викрадення. Але політичні наслідки були масштабні: принц втратив статус реформатора і став символом жорстокої автократії. Mr. Bone Saw (Пан Пилка), як іронізували критики.
У 2016 році кронпринц запустив Saudi Vision 2030 – проєкт економічного перетворення країни, пише The Jerusalem Post. Хаус наводить приклад мегапроєкту Neom, $500-мільярдного міста без машин, із дзеркальними фасадами, ШІ-архітектурою та таксі, що літають. Цей грандіозний проєкт порівнюють із “фантазіями з відеоігор”, якими захоплювався МБС у молодості. Але навіть у книзі визнається: деякі складники Vision 2030 довелося скоротити, й подальший розвиток залежить від здатності королівства диверсифікувати економіку.
Окрема частина книги присвячена відносинам Саудівської Аравії з Ізраїлем. Хаус пише, що МБС бачить економічне майбутнє своєї держави в кооперації з Ізраїлем. Але термін “Авраамові угоди” (декілька договорів про нормалізацію відносин між країнами) в книзі не згадується взагалі, що виглядає дивно з огляду на тему.
Події 7 жовтня 2023 року (жорстока атака ХАМАСу) та подальші дії Ізраїлю в Газі суттєво знизили шанси на нормалізацію. Саудівські чиновники відкрито визнають: в умовах суспільного гніву, викликаного зображеннями зруйнованої Гази, визнання Ізраїлю стало б для МБС політичним самогубством.
Заразом Хаус нагадує: Саудівська Аравія – молода держава. Вона виникла лише у 1932 році, коли Абдель Азіз ібн Сауд, дід кронпринца, проголосив нову монархію після перемоги над Османською імперією та локальними правителями.
До сторіччя королівства у 2032 році МБС прагне повністю оновити економіку та суспільство. Однак чи вдасться це, поки невідомо. Хаус утримується від остаточних висновків. Але її праця, пише автор рецензії, це детальний і виважений портрет політика, який уже формує майбутнє регіону. Та й історія МБС далека від завершення: 31 серпня Мохаммеду бін Салману виповниться лише 40 років.
Єврожиття без кондиціонера
Чому Європа, потерпаючи від спеки, не ставить кондиціонерів
У Європі вирує аномальна спека, температурні рекорди б’ються один за одним, а нічне повітря в деяких містах не опускається нижче +30°C. Тоді як більшість американських домівок рятуються за допомогою кондиціонерів, в Європі ця технологія досі залишається рідкістю. Станом на 2025 рік лише 20% європейських помешкань мають кондиціонери. У Британії цей показник становить близько 5%, у Німеччині лише 3%. Для порівняння, у США кондиціонери є у 90% будинків.
Основна причина, пише CNN, полягає у кліматичній історії континенту. У більшості регіонів Європи, особливо на півночі, необхідність охолодження раніше була мінімальною. Тож кондиціонери тут традиційно вважалися не потребою, а розкішшю. “У Європі немає традиції кондиціонування повітря, бо раніше в цьому просто не було потреби”, – пояснює Браян Мазеруей із Міжнародного енергетичного агентства (IEA). Але ця парадигма стрімко змінюється: хвилі спеки стають інтенсивнішими, довшими та настають раніше.
Окрім кліматичних причин, свою роль відіграє економіка. Вартість електроенергії в Європі, як правило, вища, ніж у США, а доходи нижчі. З початком повномасштабної війни Росії проти України в 2022 році ціни на енергоносії різко зросли, а ЄС почав скорочувати залежність від російського газу. Хоча ринки частково стабілізувались, експлуатація кондиціонера все одно є занадто дорогою для багатьох родин.
Європейська забудова також не сприяє їх масовому встановленню. У країнах на кшталт Італії чи Іспанії традиційна архітектура враховує спеку: товсті стіни, малі вікна, вентиляція. Але в північній частині континенту, зокрема у Британії, безліч будинків зведені ще до 1900 року. І у них погана термоізоляція. Установити централізовану систему в таких будинках складно (хоч і не неможливо). До того ж у Британії місцева влада нерідко відмовляє у дозволах на зовнішні блоки кондиціонерів, особливо у зонах охорони архітектури або в історичних будівлях.
Ще один стримувальний чинник – екологічна політика ЄС. Європа прагне стати “кліматично нейтральною” до 2050 року, а кондиціонери енергозатратні й погіршують проблему. Вони не тільки споживають електрику, а й віддають тепло назовні, що підвищує температуру в містах, пише автор статті.
Дослідження показують: широке використання кондиціонерів у Парижі може збільшити температуру зовнішнього середовища на 2-4°C.
У щільно забудованих європейських містах це ще більше ускладнює ситуацію. У 2022 році Іспанія ухвалила правило: температура кондиціонера в публічних приміщеннях має бути не нижче 27°C. Задля енергозбереження.
Однак, попри всі застереження, попит на кондиціонери в Європі зростає стрімко. За оцінкою IEA, кількість таких пристроїв у ЄС до 2050 року зросте до 275 млн – удвічі більше, ніж у 2019-му. “Протягом останніх п’яти років кількість запитів на кондиціонери зросла більш ніж утричі”, – каже Річард Салмон із британської компанії Air Conditioning Company. Під час останньої хвилі спеки, додає він, “люди буквально не могли функціонувати вночі за +30°C”.
Деякі політики вже роблять це темою виборчої боротьби. Наприклад, Марін Ле Пен у Франції обіцяє масштабну програму розвитку інфраструктури кондиціювання. Вона звинувачує “еліти”, які насолоджуються офісами з клімат-контролем і водночас закликають населення шукати альтернативні методи охолодження.
Водночас вчені попереджають: масове впровадження кондиціонерів може призвести до “завороженого кола”: більше охолодження веде до більшого споживання енергії, що веде до більших викидів, що веде до ще сильнішої спеки.
“Кожен кондиціонер, проданий сьогодні, зафіксує рівень споживання енергії та викидів на десятки років уперед”, – каже Радіка Хосла, викладачка з Оксфорду.
Тож основний виклик, пише автор CNN, полягає в тому, щоб переконатися, що країни запровадять дійсно суворі правила щодо ефективності систем охолодження, щоб зменшити їх потенційно величезний вплив на клімат.
Не дольче віта в ОАЕ
Інфлюенсери в Дубаї: як блискуча ілюзія перетворюється на правову пастку
18-річний британець Маркус Факана повернувся додому після кількох місяців ув’язнення у Дубаї. Його “злочином” стали інтимні стосунки (хоч і за взаємною згодою) з 17-річною співвітчизницею під час відпочинку в ОАЕ. Лише завдяки традиційній амністії з нагоди свята Ід аль-Фітр Факану звільнили за рішенням правителя Дубаю шейха Мухаммеда бін Рашида Аль Мактумa.
Цей випадок став ще одним нагадуванням про те, що розкішна столиця інфлюенсерів і Tik-Tok контенту, Дубай, насправді є далеко не найкращим місцем для західної (і не тільки) молоді, яка прагне “генерувати контент”.
Чому саме Дубай став меккою для молодих інфлюенсерів, – питання не лише культурне, а й соціальне. Тут справді є розкішні пляжі, люксові готелі, ресторани з астрономічними рахунками та “ідеальні” локації для відео в Instagram і TikTok.
Але приваблива картинка має зворотний бік: суворі закони, що регулюють моральну поведінку і карають за дії, які в Європі вважаються приватною справою.
В ОАЕ, зокрема, гомосексуальні стосунки офіційно криміналізовані. Згідно зі статтею 354 місцевого кримінального кодексу, за такі “непристойні дії” можна потрапити до в’язниці на термін до семи років. Демонстрація почуттів на публіці, кросдресинг або навіть звичайні обійми можуть призвести до затримання.
І з урахуванням цих реалій виглядає парадоксальним, що молоді британці та інші західні інфлюенсери обирають саме Дубай як місце для розвитку своєї кар’єри в соцмережах. Тут усе побудовано на зовнішньому блиску – косметика, спортзал, дорогий одяг, вишукані страви й люксові готелі. Але у гонитві за лайками легко не помітити, як блискуча обгортка приховує авторитарну реальність.
Кожен, хто серйозно використовує термін “генерування контенту” у 15-річному віці або старше, вже ризикує. Але ще більший ризик – не знати, які дії можуть стати підставою для арешту. У Об’єднаних Арабських Еміратах навіть працює ціла правозахисна організація Detained in Dubai (“Затримані в Дубаї”), яка допомагає іноземцям, що потрапили за ґрати через, здавалося б, дрібниці. Наприклад, британку Лале Шахравеш заарештували у 2019 році за те, що у Facebook вона назвала свого колишнього чоловіка “ідіотом”, а його нову дружину – “конякою”.
Часом проблема полягає не в навмисному порушенні закону, а в незнанні культурних норм. Один із героїв історії розповідає, як у кафе отримував злі погляди лише через те, що сидів, закинувши ногу на ногу, не знаючи, що демонстрація підошов взуття вважається образливою у багатьох арабських культурах.
Ще один тривожний тренд – так звані Porta-Potty parties: таємні вечірки, організовані надбагатими чоловіками, які запрошують молодих інфлюенсерок з обіцянками щедрих подарунків і проживання у п’ятизіркових готелях. Назва заходу натякає на те, що ці події навряд чи мають морально безпечний характер і гарантують відсутність наслідків, зокрема правових, для їхніх учасників.
Тож, пише автор The Spectator у своїй колонці, випадки, подібні до історії Маркуса Факани, мали б стати сигналом для молоді: блискучий фасад Дубаю аж ніяк не компенсує суворість місцевого правосуддя. Але прагнення до популярності, охоплення та “лайків” часто переважують здоровий глузд.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.