Редакція LIGA.net відбирає найцікавіші історії зі світових медіа й стило переказує їх українською для вас. Цей проект є частиною контенту, що доступна для підписників LIGA PRO. Долучайся та відкривай для себе історії, що підкорили увагу читачів зі всього світу цього тижня.
Китайські винищувачі J-15 опинилися в центрі світової уваги після нещодавнього інциденту, коли пілоти цих літаків з борту величезного китайського авіаносця “Ляонін” двічі взяли японські військові літаки на приціл радіолокатора. Токіо назвало такі дії небезпечними й неприйнятними та подало різкий протест Пекіну, який у відповідь звинуватив Японію в провокації.
Та найцікавіше у цій історії – що і сам літак J-15, і авіаносець “Ляонін” походять… з України. Як покинуті українські реліквії опинились на військових базах у Китаї?
Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.
Як живе Сирія через рік після повалення кривавого режиму
Рік тому сирієць Мохаммад Марван вийшов босим і приголомшеним із сумнозвісної тюрми Седная після її захоплення повстанцями. За шість років ув’язнення чоловік пройшов через п’ять різних ізоляторів, пережив побиття, тортури та приниження, що “перетворювали його на живого мерця”.
Повернення додому 8 грудня 2024 року було радісним, однак наслідки пережитого йому досі даються взнаки. Чоловік лікується від туберкульозу та проходить психологічну реабілітацію в центрі Хомса. Та навіть попри труднощі, він каже, що “повернувся до життя”.
Подібний шлях проходить і вся країна, пише Associated Press. Вже рік після втечі Башара Асада Сирія намагається оговтатись від десятиліть репресій і руйнувань. У першу річницю падіння режиму тисячі сирійців вийшли на вулиці. 14 років війни залишили після себе пів мільйона загиблих і мільйони переміщених.
Повалення Асада стало несподіванкою навіть для повстанців. Наприкінці листопада 2024 року сили на чолі з угрупованням “Хаят Тахрір аш-Шам” раптово прорвали оборону в Алеппо, а згодом урядові війська майже без опору здали Хаму, Хомс і відкрили шлях на Дамаск. 8 грудня столицю взяли повстанці, а Асад утік до Москви під прикриттям російських військових. Кремль не став втручатися задля порятунку диктатора, щоб зберегти бази на узбережжі Сирії та налагодити контакти з новою владою.
Новий тимчасовий президент Ахмад аш-Шараа почав активну дипломатичну кампанію і навіть став першим сирійським лідером, який відвідав Вашингтон. Та внутрішня ситуація все ще далека від стабільності.
У різних регіонах спалахували міжконфесійні сутички. У провінції Ес-Сувейда друзи сформували власну адміністрацію й сили оборони. Напружена ситуація також між Дамаском і курдськими загонами на північному сході, попри угоду щодо об’єднання сил. Ізраїль регулярно здійснює авіаудари та утримує буферну зону на півдні Сирії, хоч нова влада й заявляє публічно про відсутність намірів щодо продовження конфлікту. Та й ризики, пов’язані з мінною небезпекою, лише зростають: за даними Mines Advisory Group, від мін загинули вже сотні людей, серед них і десятки дітей.
Економіка країни лишається паралізованою. Західні санкції здебільшого зняті, держави Перської затоки обіцяють інвестиції, та реальних проєктів майже немає. За оцінками Світового банку, відбудова Сирії потребує щонайменше $216 млрд. І поки великі програми не працюють, сирійці ремонтують житло та підтримують бізнес власним коштом. У колись густонаселеному палестинському районі Ярмук біля Дамаска життя відроджується повільно: частина будівель відновлюється, родини повертаються, але значні території інших районів усе ще лежать у руїнах.
Загалом, попри відчуття певної свободи, сирійці продовжують жити у невизначеності. Вони чекають від нової влади головного – безпеки, без якої неможливі ні інвестиції, ні робочі місця. Понад три мільйони людей уже повернулися додому, проте, не маючи заробітку, багато хто знову готується виїжджати. Серед них і колишній політв’язень Марван, який після одужання планує шукати роботу в Лівані, бо в рідному селі не вдається заробляти понад $5 на день. Він визнає: жити стало “значно краще”, але цього поки недостатньо, щоб залишатися в країні.
Як Китай використовує стару українську техніку для тиску на Японію: неймовірна історія винищувача J-15 та авіаносця “Ляонін”
Китайські винищувачі J-15 опинилися в центрі уваги світової преси після нещодавнього інциденту, коли пілоти літаків із борту китайського авіаносця “Ляонін” двічі взяли японські військові літаки на приціл радіолокатора. Токіо назвало такі дії небезпечними й неприйнятними та подало різкий протест Пекіну, який у відповідь звинуватив Японію в провокації. Та найцікавіше у цій історії – що і сам літак J-15, і авіаносець “Ляонін” походять з України та є спадщиною СРСР.
J-15 Flying Shark став основним палубним винищувачем Китаю, хоча починав свій “шлях” як недобудований прототип Су-33, який Пекін тихо придбав у Києва ще у 2001 році. Після зворотного проєктування та доробок літак адаптували під потреби китайського флоту, і у 2009 році він здійснив перший політ. А вже у 2012-му розпочав випробування на “Ляоніні”. Тож станом на сьогодні це ключовий елемент забезпечення сил наступу Китаю у Західній частині Тихого океану та основа стратегії обмеження доступу до регіону, пише The Eurasian Times.
Останніми роками J-15 отримав низку модифікацій. Новітній J-15B, який вперше “засвітився” наприкінці 2024 року, здатний злітати як зі старих трамплінних кораблів “Ляонін” і “Шаньдун”, так і з катапультного “Фуцзяня”, першого китайського авіаносця з електромагнітними катапультами.
Окрема електронно-бойова версія J-15D має потужні засоби радіоелектронної боротьби, а J-15T розроблявся лише для запусків із катапульти завдяки посиленій носовій стійці шасі. Китайські аналітики наголошують, що нові B- та Т-версії із сучасною авіонікою та радіолокаційними системами з активною фазованою антенною решіткою відчутно скорочують відставання від моделей зі США.
Та попри всі модернізації винищувач усе ж має репутацію проблемного. Навіть російські експерти раніше заявляли, що спроба Пекіна заощадити на закупівлі повноцінних Су-33 лише ускладнила й зробила значно дорожчим створення J-15. Ранні серійні літаки були дуже ненадійними, а їхні російські двигуни АЛ-31Ф часто виходили з ладу. Заміна їх на китайські WS-10 дещо покращила ситуацію, але скепсис щодо якості лишився. J-15 також лишається найважчим палубним бойовим літаком у світі, а катастрофа під час навчального польоту у березні знову посилила критику.
Ще одна проблема — нестача підготованих пілотів для авіаносного флоту КНР, що стрімко зростає.
Проте, за всіма пронозами, навіть попри труднощі, J-15 залишатиметься головним палубним винищувачем Китаю до кінця десятиліття, поки його поступово не почне витісняти J-35, про який ще досить мало інформації.
А щодо “Ляоніна”, історія якого також пов’язана з Україною, то судно починало життя як радянський стратегічний крейсер “Варяг” – другий корабель проєкту “Адмірал Кузнєцов”. Після розпаду СРСР воно залишалося недобудованим і пришвартоване у Миколаєві, а збідніла Україна намагалася продати металевого монстра будь-кому, хто заплатить. У 1998 році китайський бізнесмен Сюй Цзенпін, діючи у зв’язці з військовою розвідкою КНР, купив “Варяг”, щоб, мовляв, перебудувати його і перетворити на казино. Лише це дозволило обійти обмеження Конвенції Монтрьо, яка забороняє прохід авіаносців через Босфор у Туреччині, і доправити судно до Китаю.
Ця подорож, проте, тривала майже два роки, супроводжувалася дипломатичними суперечками та технічними проблемами. Лише у 2002 році корабель прибув до порту в Даляні, де його повністю відновили, переобладнали й у 2012 році ввели до складу флоту під назвою “Ляонін”. І цей авіаносець досить скоро перетворився на ключовий бойовий корабель китайського флоту.
Активісти з авторитарних країн – про свій досвід: як розпізнати майбутнього диктатора
Дональд Трамп не приховує свого захоплення такими авторитарними лідерами, як Віктор Орбан з Угорщини чи Найїб Букеле з Сальвадору. Багато міжнародних організацій, експертів та істориків б’ють на сполох щодо того, що Сполучені Штати рухаються в тому ж напрямку, що й ці авторитарні режими.
Майже через рік після початку другого терміну Трампа The Guardian запитала активістів та лідерів опозиції з Угорщини, Сальвадору та Туреччини, чого їхній досвід навчив їх про авторитаризм – і що вони хотіли б зрозуміти раніше.
Активісти та письменники, які покинули свої країни через погрози та переслідування, наголошують: ознаки згортання демократії впізнавані й повторювані, а опір потребує довготривалої, наполегливої і дуже конкретної роботи із суспільством.
Угорська правозахисниця Стефанія Капрончаї порівнює дії Трампа з тим, як прем’єр Віктор Орбан консолідував владу після повернення у 2010 році. В США процес іде значно швидше, адже приватні компанії та інституції надто легко погоджуються виконувати політичні сигнали з Білого дому. Вона нагадує, що Орбан прийшов до влади на хвилі розчарування угорців обіцянками посткомуністичних урядів, а потім зміг утримувати підтримку, забезпечуючи хоча б часткову економічну стабільність для найбідніших.
На її думку, опозиція часто помиляється, зосереджуючись на захисті демократії як абстракції, тоді як більшості потрібні відповіді на щоденні питання про доходи, медицину та освіту. Угорське громадянське суспільство свого часу недооцінило значення повсякденних тем, дозволивши владі взяти суди, медіа та університети під свій контроль. Проте зараз в Угорщині вона бачить ознаки пожвавлення: люди активніше протестують, зростає підтримка опозиційної партії Tisza, а джерела в медіа охочіше говорять про зловживання Орбана. Це, за словами Капрончаї, свідчить про відродження суспільної впевненості.
Турецька письменниця Едже Темелькуран нагадує, що авторитарний злам у Туреччині став очевидним після других переможних виборів Реджепа Ердогана. Саме тоді він почав поводитися так, ніби меж більше не існує, ототожнюючи себе з державою. На її думку, автократи завжди проголошують себе фігурами “над політикою”, які нібито приходять “очистити” систему. Однак така риторика неминуче призводить до руйнування демократичних інститутів.
Вона попереджає американців, що боротьба з авторитаризмом буде довгою і жорстокою, бо те, на що Ердогану знадобилося 15 років, Трамп реалізовує за лічені місяці. Темелькуран бачить шанс у протестах, що вибухнули в Туреччині після арешту стамбульського мера Екрема Імамоглу. На її думку, вперше традиційна партія стала центром вуличної мобілізації, а поєднання протестної енергії та організованої політичної структури оживило опозицію. Тож, радить письменниця, щоб американська опозиція мала шанс на успіх, – їй також доведеться вийти за межі академічних дискусій і створити рух, здатний говорити з людьми зрозумілою мовою про реальні зміни.
Сальвадорська депутатка Клаудія Ортіс з опозиційної партії Vamos говорить, що основний урок часів президента Наїба Букеле полягає у необхідності не зводити політичний наратив до критики лідера. Вона наголошує на важливості діалогу з людьми та готовності слухати те, чого влада не хоче чути.
За її словами, Букеле зміг зруйнувати стару двопартійну систему, використавши її слабкість і нездатність забезпечити реальні результати. Попри рекордну популярність президента, Ортіс зазначає, що за фасадом “ефективної диктатури” приховано погіршення базових послуг, зростання вартості життя та масові зловживання під час воєнного стану. Опозиціонерка вважає, що “медовий місяць” закінчується, але водночас попереджає: ніколи не можна недооцінювати готовність автократа піти на новий крок у централізації влади. Саме тому, каже вона, демократію треба захищати на кожному етапі, поки ще не пізно.
Як нещодавно введене вікове обмеження на користування соцмережами працюватиме в Австралії
В Австралії почав діяти один із найрадикальніших у світі законів щодо користування соцмережами: відтепер акаунти на основних платформах зможуть мати лише ті, кому виповнилося 16 років. Обмеження поширюються майже на всі ті сервіси, які давно стали частиною повсякдення підлітків: Snapchat, Instagram, TikTok, YouTube, Facebook, X та інші.
За оцінками місцевих регуляторів, це зачепить сотні тисяч австралійців віком 13-15 років, які активно користуються цими платформами. Представники австралійського уряду розглядають новий закон як спосіб убезпечити дітей від цифрової залежності та захистити їх від онлайн-булінгу, тиску однолітків і ризиків взаємодії з невідомими дорослими.
Відповідальність за виконання урядових вимог передано самим компаніям, пише The New York Times. Кожна з платформ має деактивувати акаунти підлітків, використовуючи наявні технології визначення віку. Йдеться про аналіз поведінки користувача, тривалості існування профілю, характеру взаємодії з іншими користувачами, а також застосування алгоритмів для оцінки голосових чи візуальних даних.
Проте вимагати від користувачів офіційні документи, щоб перевіряти інформацію, порталам заборонено — так влада реагує на побоювання щодо збору персональних даних.
Урядові регулятори наголошують, що контролюватимуть роботу платформ, а обмеження можуть поширюватися і на інші сервіси.
Діти, які не матимуть акаунтів, все ще зможуть переглядати відкритий контент, але не отримуватимуть push-сповіщень і не потраплятимуть під алгоритмічні добірки, які, за словами австралійських чиновників, є одним із головних чинників формування залежності та підвищення тривожності серед молоді. Уряд порівнює нововведення з віковими обмеженнями на вживання алкоголю, куріння чи керування автомобілем.
Технологічні компанії критикують закон, вказуючи на можливе нівелювання роботи вже впроваджених інструментів безпеки, зокрема батьківського контролю й спеціальних “підліткових” режимів. Але, загалом, вони погодилися підкоритися правилам і готуються заблокувати сотні тисяч профілів.
Невиконання вимог може коштувати порушникам до 50 млн австралійських доларів (≈$33,3 млн), хоча сам механізм накладання штрафів поки що не деталізовано.
Для розробників закону ключовою мотивацією стали історії сімей, що втратили дітей через самогубства, спричинені психологічними розладами. На переконання родичів, ці хвороби були посилені впливом соцмереж. Офіційна риторика наполягає, що це не заборона, а “пауза” – тобто захід, який має допомогти підліткам уникнути ризиків, доки вони не стануть більш стійкими до тиску цифрового середовища.
Втім, самі підлітки сприймають закон без ентузіазму. Масштабне опитування австралійського суспільного мовника показало, що більшість вважає обмеження неефективним і не підтримує його. Три чверті опитаних дітей заявили, що продовжать користуватися соцмережами, навіть якщо їхні акаунти заблокують.
У переддень набрання чинності закону застосунки, що імітують популярні платформи або пропонують альтернативні способи спілкування, стали одними з найчастіше завантажуваних у країні. Крім того, двоє 15-річних підлітків вже подали конституційну скаргу, заявивши, що нове регулювання порушує їх права на свободу вираження та навіть на участь у політичному житті.
За короткий час технологічну корпорацію покинули три керівники
Apple, яка десятиліттями асоціювалася зі стабільністю та проривними продуктами, переживає найбільший кадровий струс за останні роки, пише CNN. Компанія оголосила про відхід одразу трьох топменеджерів менш ніж за тиждень. Ще одного переманила Meta, а технологічним ринком ширяться чутки, що навіть генеральний директор Тім Кук готується передати кермо наступнику.
Усе це відбувається на тлі тиску інвесторів, які вважають, що Apple запізнюється з відповіддю на стрімкий розвиток штучного інтелекту, тоді як конкуренти стрімко розширюють свої пропозиції ШI-продуктів.
Отже, компанію залишають віцепрезидентка з екологічної та соціальної політики Ліза Джексон і генеральна юристка Кейт Адамс — обидві планують піти у відставку наступного року. Віцепрезидент із дизайну інтерфейсів Алан Дай переходить до Meta на посаду головного директора з дизайну. До звільнення готується також і Джон Джаннандреа, який очолював напрям машинного навчання та ШI-стратегії. Раніше від своєї ролі відійшов багаторічний операційний директор Джефф Вільямс.
А проте, Apple вже почала перебудову структури: до компанії перейде головна юристка Meta Дженніфер Ньюстед, а за штучний інтелект відповідатиме Амар Субраманья, який раніше керував ШI-напрямом у Microsoft.
І хоча реорганізації зараз відбуваються у багатьох великих компаніях, масштаби та швидкість змін в Apple стали несподіванкою для аналітиків. Вони вказують, що закрита корпоративна культура компанії традиційно уникає різких рухів, тому теперішній кадровий вихор свідчить про серйозні внутрішні проблеми. Експерти наголошують, що, попри 12-відсоткове зростання акцій Apple за рік, компанія відчутно поступається в динаміці конкурентам, які активно нарощують впровадження ШI-рішень у смартфонах та інших пристроях і сервісах.
З огляду на це, Apple була змушена відкласти масштабне оновлення Siri, яке мало наблизити голосового асистента до можливостей ChatGPT чи Gemini та забезпечити персоналізовану взаємодію на основі даних користувача. Інші ШI-функції для iPhone, iPad і Mac також залишаються обмеженими.
Окуляри віртуальної реальності Vision Pro, перша за десятиліття спроба відкрити нову категорію пристроїв, поки залишаються нішевим продуктом без масового ринку. Тим часом Meta презентує власні смартокуляри, Google і Samsung просувають лінійку пристроїв на базі Gemini, а OpenAI розширює присутність у споживчих сервісах.
Втрата Алана Дая, ключового дизайнера після виходу Джоні Айва у 2019 році, стане для “яблучної” корпорації особливо чутливою. Meta офіційно заявила, що у них він працюватиме над продуктами “нової ери комп’ютингу”. Аналітики розглядають цю заяву як прямий виклик Apple на полі, де колись компанія беззаперечно домінувала.
Однак рівень продажу флагмана – смартфона iPhone 17 – залишається стабільним, а Apple може вперше з 2011 року обійти Samsung за обсягами постачання своїх пристроїв. Компанія також входить до клубу гігантів із капіталізацією понад $4 трлн, поруч із Nvidia та Microsoft. Деякі експерти вважають, що оновлення керівної команди може стати своєрідним каталізатором для нових ідей, адже великі компанії часто потребують свіжого погляду, щоб уникнути стратегічної інерції.
Втім, ринок дедалі більш нетерпляче очікує на прориви у сфері ШI. Аналітики наголошують: Apple не може залишатись осторонь технологічної трансформації, яка визначатиме наступне десятиліття. Для цього, цитує CNN голову департаменту технологічних досліджень компанії Wedbush Securities Дена Айвза, корпорації точно необхідно провести масові заміни у керівництві.
Якій країні вдавалося найкраще давати лад власній економіці у 2025 – рейтинг
Попри побоювання різкої рецесії, глобальна економіка у 2025 році показала доволі стійкі результати. Світовий ВВП, за оцінками аналітиків, зріс приблизно на 3% – стільки ж, як і торік. Рівень безробіття у більшості розвинених країн залишається низьким, а біржові індекси продовжили рух угору. Єдиною великою проблемою лишається інфляція, що в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку усе ще перевищує цільові рівні центробанків. Але за загальною стабільністю ховаються суттєві контрасти, з урахуванням яких The Economist традиційно визначив “економіку року”.
Оцінюючи країни, журнал аналізував п’ять показників: зростання ВВП, зайнятість, інфляцію, інфляційний вплив та динаміку фондового ринку.
Переможцем рейтингу стала Португалія, де поєдналися сильне зростання ВВП, низька інфляція та успіхи на фондовому ринку. Після Іспанії, яка здобула першість торік, це вже другий тріумф південної Європи поспіль. До трійки лідерів увійшли також Ірландія та Ізраїль, який продовжує відновлення після потрясінь 2023 року. Греція й Іспанія – країни, які у 2010-х мали хронічні боргові проблеми – також демонструють помітний прогрес і стабільне зростання.
За показниками зростання та зайнятості Португалія вирвалася далеко вперед завдяки туристичному буму та притоку заможних емігрантів, яких приваблюють низькі податки. Непогані результати продемонстрували Чехія та Колумбія, які поєднали підвищення виробництва з активним створенням робочих місць. Натомість Південна Корея втратила частину робочих місць, а Норвегія постраждала від спаду у світовій торгівлі та нестабільності на ринках сировини.
Особливий випадок – Ірландія, де офіційний ВВП зріс більш ніж на 12%. Але цей показник значною мірою спотворений діяльністю транснаціональних корпорацій, які використовують країну як податковий хаб. Тому The Economist застосував модифікований індикатор внутрішнього попиту, який дав, за словами дослідників, більш реалістичну картину.
Найгірші показники цього року у низки північних країн Європи. Естонія, Фінляндія та Словаччина виявилися у хвості рейтингу, а Німеччина, хоч і покращила позиції проти минулих років, але все ще не може повернутися до ролі економічного локомотива ЄС. Велика Британія продовжує боротися з високою інфляцією, а США опинилися ближче до середини списку. Американська економіка демонструє міцний ринок праці, однак інфляційний тиск суттєво знижує її загальний бал.
Туреччина, попри зміни деяких підходів у політиці, все ще має безпрецедентний рівень інфляції, що втричі перевищує показники інших країн. Естонія лишається другою з кінця за базовою інфляцією через затяжний відгук енергетичної кризи 2022 року. У Британії ціни зростають повільніше, ніж торік, але 4% – це все ще далеко від бажаних 2%.
У групі країн із занадто низькою інфляцією опинилися Швеція, Швейцарія та Фінляндія. І хоч їхні домогосподарства радіють зупинці зростання цін, економісти попереджають: ризик дефляції може стримувати споживання і збільшувати боргові навантаження. Японія ж має помірну інфляцію, що контрастує з перегрівом інших економік.
Завершує оцінку аналіз фондових ринків, і тут лідерство несподіване: ізраїльські акції продемонстрували найкращу у світі динаміку, зростаючи майже на 70%. Португалія також має понад 20% приросту. Натомість Данія стала аутсайдером – акції однієї з її провідних компаній Novo Nordisk впали на 60% після втрати нею переваги у сегменті препаратів для схуднення.
В середньому фондові ринки країн-переможців надалі зростають приблизно на 20%. І хоча видання утримується від прямих порад, його обережний натяк звучить прозоро: Португалія може не лише святкувати звання “економіки року”, а й очікувати на подальший інвестиційний оптимізм.
У яких країнах ЄС – найвищі ціни на алкоголь
Вартість алкоголю в Європі разюче різна, і ключову роль у цьому відіграють податки, які держави використовують для стримування надмірного споживання та зменшення шкоди для здоров’я, пише Euronews.
За даними Eurostat, в середньому на алкоголь припадає 1.50 євро з кожних 100 євро, які європейці витрачають на товари та послуги. Але навіть цей показник мало що говорить про реальні відмінності, адже рівень цін на однаковий “кошик” алкогольних напоїв може відрізнятися в рази залежно від країни.
Індекс рівня цін дозволяє точніше оцінити ситуацію: за умовної вартості кошика у 100 євро на загальному рівні ЄС, в Ісландії його ціна досягає 285 євро – це найвищий показник серед 36 європейських країн, включно з державами-кандидатами та країнами-членами Європейської асоціації вільної торгівлі. На другому місці Норвегія з 226 євро, далі – Фінляндія та Туреччина, де ціни також більш ніж удвічі перевищують середньоєвропейський рівень. Ірландія з показником 198 майже зрівнялася з цією групою. Скандинавія загалом залишається регіоном із найдорожчим алкоголем у Європі, адже у Швеції та Данії ціни також значно вищі за середні.
Найнижчі ціни зафіксовано у великих економіках на півдні та в центрі Європи. В Італії той самий кошик обійдеться у 84 євро, у Німеччині – 87 євро, в Австрії – 90 євро, а в Іспанії – 91 євро. Це означає, що алкоголь у більшості великих економік ЄС коштує дешевше, ніж на загальноєвропейському рівні. Франція з показником 102 євро лише трохи перевищує середнє значення.
Експерти наголошують, що такі порівняння не враховують доходів населення, а отже, не відображають реальної доступності алкоголю. У країні можуть бути низькі ціни, але через низькі доходи рівень доступності все одно буде низьким, і навпаки. Професор Колін Ангус з Університету Шеффілда підкреслює, що податки є вирішальним чинником формування різниці в ціні, особливо на півночі Європи, де високі ставки стали реакцією на історично високий рівень споживання та значну шкоду від алкоголю. Він нагадує, що у 2020 році у Великій Британії, яка тоді ще враховувалася в європейській статистиці, індекс становив 139 євро – суттєво вищий за середній.
Податкова політика формує цінову карту Європи й у розрізі окремих напоїв: у країнах, де виробляють вино, акцизи на нього мінімальні або взагалі відсутні, а країни, що не мають власного виробництва, навпаки, встановлюють значно вищі ставки. Дослідник Якоб Мантей із Гамбурзького університету зазначає, що роль акцизів особливо помітна у країнах зі строгим підходом до регулювання, таких як Фінляндія, Туреччина, Норвегія, Естонія й Ісландія, де частка податку в роздрібній ціні пива становить від 28% до 39%, а для міцного алкоголю може сягати й понад половини вартості. У країнах же з м’якою податковою політикою акциз становить не більш як 10%.
Та й загалом, підвищення податків має подвійний ефект, зазначає Euronews. Окрім стримування споживання, воно також приносить додаткові надходження до бюджету. За словами того ж Якоба Мантея, для багатьох урядів це стає інструментом, який дозволяє одночасно боротися зі шкідливими звичками та зміцнювати фінанси.
Молодий бізнесмен виступив із новою концепцією поховання померлих у новому часі
Після похорону свого дідуся Джастін Кроу зрозумів, що традиційна ритуальна культура більше не відповідає тому, як багато людей переживають втрату. Хлопцеві тоді було 25, це була перша відчутна смерть у його житті, і дідусь був важливою фігурою для всієї його родини. Але сама церемонія, формальна й застигла у звичних атрибутах, справила враження чужої і “застарілої років на 40”. Кроу каже, що відчував себе не на своєму місці. Ніби традиційні процедури та ритуали не давали простору для особистої, щирої жалоби.
Обговорюючи пережите з друзями та родичами, він почав думати, як можна зробити процес вшанування пам’яті теплішим і більш осмисленим, пише The Wall Street Journal. З дитинства Кроу захоплювався керамікою, тож вирішив використати своє ремесло як спосіб прожити горе. Так з’явилася ідея створювати посуд і декоративні вироби з використанням кремаційного попелу – не як моторошний експеримент, а як спосіб повернути те, що залишилося від близької людини, в повсякденне життя.
Спершу він знайшов компанії, які легально продають людські кістки – переважно списані медичні скелети, – і протестував свою ідею на них. Першим об’єктом стала чашка для кави. Кроу очікував, що тримати її в руках буде чимось надзвичайним, але відчув звичайність. Цей момент, каже він, навчив його головного: смерть – нормальна частина життя, і тому близькість до неї може бути не лячною, а заспокійливою.
Щоб привернути увагу, він створив цілу серію столового посуду, покритого глазуррю з додаванням попелу від кремації, та влаштував зустріч, де використовували ці предмети. Відео швидко розійшлося в інтернеті, і, на його здивування, до Кроу почали надходити запити від людей, які хотіли отримати аналогічні речі з праху своїх близьких.
Проте Джастін помітив, що глазур потребує лише чайної ложки попелу, а більшість родин прагнуть зберегти значно більшу його частину. Разом із колегою він почав шукати новий підхід, який дав би змогу перетворювати весь об’єм праху на щось цілісне і тактильне. Результатом стали каменеподібні об’єкти, схожі, за його словами, на “велетенські цукерки Mentos”. У 2019 році він перезапустив бізнес під назвою Parting Stone (Камінь прощання), запропонувавши послугу повної “солідіфікації” попелу.
Сьогодні клієнти отримують від 40 до 80 гладких камінців розміром із долоню; вартість такої послуги у Кроу – $2495. Навіть для домашніх тварин є окрема лінійка – за $1195.
Приблизно 70% замовлень надходять від ритуальних служб, але люди можуть замовляти і напряму, індивідуально. За даними компанії, за весь час її існування близько 12 000 родин уже скористалися послугою.
Кроу каже, що ці камінці стають частиною особистих ритуалів: їх роздають друзям, носять у кишенях, беруть у подорожі, діти малюють на них, а дехто навіть кладе під подушку. Для багатьох це спосіб знову доторкнутися до близької людини та повернути зв’язок, який, через традиційні урни, часто перетворюється на джерело тривоги та сумних думок.
Кроу досі користується тією першою кавовою чашкою. Він каже, що хоча і працює в середовищі, де смерть присутня щодня, його компанія перетворилася на місце емпатії та підтримки. І саме та перша спроба – зробити щось тепле із чужого й моторошного – стала для нього кроком до нового розуміння того, як можна говорити про життя і смерть.
Як підприємиця змогла вибудувати інфраструктуру для б’юті-індустрії на африканському континенті
Еджіро Енаохво раніше розвивала глобальні кампанії в Sony Music, будувала партнерства для світових брендів у Vox Media, співпрацювала з ООН, розповідаючи історії африканських біженців, які втрачали можливості у себе вдома. І саме тоді вона усвідомила: люди не полишають країну, коли можуть будувати гідне життя на своєму місці. А створення економічних можливостей для жінок та інших підприємців – не просто бізнес, а спосіб утримувати громади від розпаду, пише Business Insider Africa.
Це розуміння привело її до чудернацького світу африканської б’юті-індустрії, одного з найбільш динамічних секторів континенту, де переважають жінки-підприємиці, але який десятиліттями залишається без базової інфраструктури. Власники салонів і продавці витрачають години на пошуки потрібних товарів, працюють через кілька посередників, витрачають гроші та час, і часто просто не довіряють ланцюжку постачання.
Саме для подолання цієї невидимої, але системної проблеми Енаохво заснувала компанію Ginger, відмовившись від успішної корпоративної кар’єри.
У розмові з Business Insider Africa вона згадує, як ще в студентські роки у Штатах підробляла перукаркою, бо поблизу не було салонів, які працювали саме з волоссям темношкірих жінок. Це було для неї першою підказкою, що система не враховує базові потреби певних спільнот. Потім робота в ООН закріпила переконання: коли інфраструктура не працює, зникає й бажання залишатися вдома, працювати, забезпечувати родину.
Саме тому вона вирішила полишити корпоративний комфорт і створити те, чого бракувало ринку: платформу, яка усуне хаос у постачанні та дасть підприємцям реальні інструменти для зростання.
Ginger, за її словами, не просто маркетплейс, а “кістяк” індустрії. Платформа забезпечує прямі зв’язки між брендами й продавцями, прозорі ціни, якісну логістику та систему, якій можна довіряти. До появи сервісу власниця салону, наприклад, у нігерійському Лагосі могла проходити через чотирьох-п’ятьох посередників, ризикувати грошима та отримувати товар із запізненням або не отримувати його зовсім. Зараз усе це перетворюється на один цифровий процес – від вибору продуктів до доставлення.
Втім, створення інфраструктури в галузі, яка звикла працювати стихійно, виявилося непростим. Енаохво говорить про три ключові виклики: фрагментацію ринку, непередбачуваність та поведінкову інерцію. Довелося вибудовувати довіру між учасниками ланцюга, підключати лише перевірених постачальників, створювати технології, що витримують коливання попиту й нестабільність, і водночас навчати підприємців нових підходів до роботи. І з часом дисципліна в доборі партнерів і постійний контакт із користувачами дозволили Ginger перетворити хаос на систему.
Сьогодні до платформи підключені сотні брендів і постачальників. Енаохво каже: найбільше її вразило те, як сильно ринок чекав на щось елементарно надійне. Дистриб’ютори зі столиці Нігерії Абужі повідомляють про зростання продажу, салони скорочують час закупівель удвічі. І все це завдяки тому, що з системи прибрали роки накопиченого тертя. Підприємці перестають виживати й починають планувати: розраховувати попит, шукати нових клієнтів, будувати бізнес-стратегії, каже бізнесвумен.
Попереду – масштабування. Поки що Ginger працює в Нігерії – найбільшому б’юті-ринку континенту. Але ті самі проблеми існують у Гані, Кенії, ПАР та інших країнах. Компанія планує розширюватися, додавати нові категорії товарів та впроваджувати додаткові сервіси, які полегшуватимуть операційну роботу підприємців.
Енаохво переконана: Ginger – це не про косметику, а про можливості. Про створення фундаменту, якого африканський б’юті-сектор не мав десятиліттями. Фундаменту, що дає жінкам-підприємицям шанс будувати стабільні бізнеси та зростати, не долаючи щодня невидиму стіну системних бар’єрів.
Як у Швейцарії виробляються найдорожчі наручні годинники
У швейцарській долині Валле-де-Жу час рухається інакше – тут його не вимірюють, а створюють вручну, пише CBS News. Саме тут майстер Філіп Дюфур, один із найвідоміших годинникарів сучасності, понад три десятиліття виготовляє у своїй однокімнатній майстерні унікальні механічні годинники, кожен із яких потребує тисячі годин роботи.
Йому 77, він створив лише кілька сотень годинників за всю свою кар’єру, але кожен із них оцінюється у сотні тисяч доларів, а на аукціонах продається за мільйони. Один із годинників Дюфура колись продали за $7 млн. Він не отримав цю суму, але називає її визнанням свого мистецтва.
Дюфур прийшов у самостійне годинникарство після років роботи у великих брендах. Майстер зберіг свій індивідуальний стиль: класична музика на фоні, кава, запалена люлька і години над філігранними деталями. Робота над його першим власним годинником, який вийшов у 1992 році, тривала понад два роки. Сьогодні він працює близько 2000 годин над кожною моделлю – приблизно рік за стандартного графіка. У його моделі Simplicity (Простота) – 153 компоненти, зібрані вручну з точністю до мікрона.
Його донька Даніела, якій 24 роки, продовжує традицію майстерного годинникарства. Вона виросла в майстерні батька, спостерігаючи, як у його руках метал і механіка перетворювалися на щось живе. Вона каже, що найбільш її вражає момент, коли механізм оживає, “серце годинника починає битися”. Це і є та магія, заради якої вона обрала ремесло.
Валле-де-Жу стала осередком світового годинникарства ще у XVII столітті, коли місцеві фермери шукали додатковий заробіток узимку. Індустрія пережила серйозну кризу у 1970–80-х роках, коли японські кварцеві годинники витіснили традиційні механічні моделі. Швейцарці подумали й відповіли двома шляхами: демократичною маркою Swatch і ставкою на ультрапреміальні механічні годинники з обмеженим виробництвом.
Так вони створили сучасний ринок, де менш ніж 2% світового продажу забезпечує понад половину його вартості.
Поруч із майстернею Дюфура знаходиться історична будівля. Колишня ферма, яку годинникар Антуан Лекультр перетворив на власну майстерню ще у 1833 році. Сьогодні там розташована глобальна марка Jaeger-LeCoultre, де кожен фахівець відповідає за одну зі 180 операцій – від ювелірних підгонок до виготовлення клею з виділень гусені для кріплення каменів. Деякі майстри розписують тильні боки годинників мікроскопічними копіями картин. Новачки зізнаються, що робота над оригінальною моделлю Reverso – процес нервовий: усе ручне, складне і надзвичайно дороге.
Окремий світ створюють і інші незалежні годинникарі. Макс Бюссер, засновник авангардного бренду MB&F, показує журналістам деталі своїх годинників розміром із макове зернятко. Він стартував у 2005 році, але попит зріс настільки, що він свідомо не збільшує виробництво й будує бізнес як артпроєкт – не масовий, а унікальний. Його годинники можуть коштувати до $250 000, а перед продажем він особисто проводить співбесіду з потенційним покупцем. Для нього механічний годинник це не функція, а емоція, ремесло та мистецтво: “Механічний годинник і сьогодні, і в 1972 році – по суті, річ без практичного сенсу, – каже майстер. – Він потрібен лише як прояв емоцій, творчості та майстерності”.
Як відбираємо історії: весь тиждень наша редакція з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Ми відбираємо й пропонуємо редактору топрозповіді, які обговорює світ. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.
Projects is proudly powered by WordPress