Projects

Дональд Трамп не приховує свого захоплення такими авторитарними лідерами, як Віктор Орбан з Угорщини чи Найїб Букеле з Сальвадору. Багато міжнародних організацій, експертів та істориків б’ють на сполох щодо того, що Сполучені Штати рухаються в тому ж напрямку, що й ці авторитарні режими.

Майже через рік після початку другого терміну Трампа The Guardian запитала активістів та лідерів опозиції з Угорщини, Сальвадору та Туреччини, чого їхній досвід навчив їх про авторитаризм – і що вони хотіли б зрозуміти раніше.

Активісти та письменники, які покинули свої країни через погрози та переслідування, наголошують: ознаки згортання демократії впізнавані й повторювані, а опір потребує довготривалої, наполегливої і дуже конкретної роботи із суспільством.

Угорська правозахисниця Стефанія Капрончаї порівнює дії Трампа з тим, як прем’єр Віктор Орбан консолідував владу після повернення у 2010 році. В США процес іде значно швидше, адже приватні компанії та інституції надто легко погоджуються виконувати політичні сигнали з Білого дому. Вона нагадує, що Орбан прийшов до влади на хвилі розчарування угорців обіцянками посткомуністичних урядів, а потім зміг утримувати підтримку, забезпечуючи хоча б часткову економічну стабільність для найбідніших. 

На її думку, опозиція часто помиляється, зосереджуючись на захисті демократії як абстракції, тоді як більшості потрібні відповіді на щоденні питання про доходи, медицину та освіту. Угорське громадянське суспільство свого часу недооцінило значення повсякденних тем, дозволивши владі взяти суди, медіа та університети під свій контроль. Проте зараз в Угорщині вона бачить ознаки пожвавлення: люди активніше протестують, зростає підтримка опозиційної партії Tisza, а джерела в медіа охочіше говорять про зловживання Орбана. Це, за словами Капрончаї, свідчить про відродження суспільної впевненості.

Турецька письменниця Едже Темелькуран нагадує, що авторитарний злам у Туреччині став очевидним після других переможних виборів Реджепа Ердогана. Саме тоді він почав поводитися так, ніби меж більше не існує, ототожнюючи себе з державою. На її думку, автократи завжди проголошують себе фігурами “над політикою”, які нібито приходять “очистити” систему. Однак така риторика неминуче призводить до руйнування демократичних інститутів. 

Вона попереджає американців, що боротьба з авторитаризмом буде довгою і жорстокою, бо те, на що Ердогану знадобилося 15 років, Трамп реалізовує за лічені місяці. Темелькуран бачить шанс у протестах, що вибухнули в Туреччині після арешту стамбульського мера Екрема Імамоглу. На її думку, вперше традиційна партія стала центром вуличної мобілізації, а поєднання протестної енергії та організованої політичної структури оживило опозицію. Тож, радить письменниця, щоб американська опозиція мала шанс на успіх, – їй також доведеться вийти за межі академічних дискусій і створити рух, здатний говорити з людьми зрозумілою мовою про реальні зміни.

Сальвадорська депутатка Клаудія Ортіс з опозиційної партії Vamos говорить, що основний урок часів президента Наїба Букеле полягає у необхідності не зводити політичний наратив до критики лідера. Вона наголошує на важливості діалогу з людьми та готовності слухати те, чого влада не хоче чути. 

За її словами, Букеле зміг зруйнувати стару двопартійну систему, використавши її слабкість і нездатність забезпечити реальні результати. Попри рекордну популярність президента, Ортіс зазначає, що за фасадом “ефективної диктатури” приховано погіршення базових послуг, зростання вартості життя та масові зловживання під час воєнного стану. Опозиціонерка вважає, що “медовий місяць” закінчується, але водночас попереджає: ніколи не можна недооцінювати готовність автократа піти на новий крок у централізації влади. Саме тому, каже вона, демократію треба захищати на кожному етапі, поки ще не пізно.