Projects
Колись один із найрозшукуваніших кіберзлочинців світу, українець В’ячеслав Пенчуков (Tank) відбуває покарання у в’язниці в Колорадо у США. Попри два вироки по дев’ять років кожен, він тримається бадьоро, вивчає мови, займається спортом і жартує. Хоча й не приховує образи через те, як його затримали у 2022 році у Швейцарії – зі снайперами на дахах і мішком на голові.
Колись його називали “чарівником кримінального світу” – не через технічну геніальність, а через здатність легко заводити потрібні знайомства. Саме це, разом із підтримкою впливових друзів, допомагало Пенчукову майже 10 років залишатися у списку найбільш розшукуваних ФБР злочинців і уникати арештів.
Його шлях у кіберзлочинність почався з форумів для геймерів у Донецьку, а завершився керівництвом двох великих груп – спершу Jabber Zeus, а згодом IcedID. Вони грабували банківські рахунки компаній, місцевих адміністрацій і благодійних організацій у різних країнах. “Заробіток” – до $200 000 на місяць…
Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.
Говорить український хакер
Українець, який відбуває покарання у США за кіберзлочини, розповідає про кібербанди, які завдають найбільшої шкоди
Колись один із найрозшукуваніших кіберзлочинців світу, українець В’ячеслав Пенчуков, відомий як Tank, зараз відбуває покарання у в’язниці в Колорадо у США й уперше розповідає BBC про свою багаторічну діяльність у хакерських угрупованнях, які лишили після себе сотні мільйонів доларів збитків. Попри два вироки по дев’ять років кожен, він тримається бадьоро, вивчає мови, займається спортом і жартує. Хоча й не приховує образи через те, як його затримали у 2022 році у Швейцарії – зі снайперами на дахах і мішком на голові.
Колись його називали “чарівником кримінального світу” – не через технічну геніальність, а через здатність легко заводити потрібні знайомства. Саме це, разом із підтримкою впливових друзів, допомагало Пенчукову майже 10 років залишатися у списку найбільш розшукуваних ФБР злочинців і водночас уникати арештів.
Його шлях у кіберзлочинність почався з форумів для геймерів у Донецьку, а завершився керівництвом двох великих груп – спершу Jabber Zeus, а згодом IcedID. У другій половині 2000-х він разом із кількома спільниками, серед яких був росіянин Максим Якубець, якого США пізніше назвали ватажком кіберугруповання Evil Corp, грабували банківські рахунки компаній, місцевих адміністрацій і благодійних організацій у різних країнах. Тоді це здавалося “легкими грошима”, адже банки не розуміли, як протидіяти, а поліція не встигала вивчати нову технологію злочинів. У Великій Британії лише за три місяці група завдала збитків на понад £4 млн (≈$6,6 млн).
Після того як влада кількох країн отримала доступ до їхніх чатів, мережу почали закривати. ФБР провело масштабну операцію, але Пенчукову вдалося втекти, як він стверджує, завдяки попередженню й двигуну Lamborghini.
Певний час він жив тихо, займався бізнесом і вважав, що минуле позаду, допоки не побачив своє ім’я у списку тих, кого розшукувало ФБР. Українські чиновники, за його словами, почали систематично вимагати від нього гроші за невидачу до США, а після окупації Криму та початку бойових дій у Донецьку його легальний бізнес розсипався. І це, як стверджує Пенчуков, змусило його повернутися до злочинної діяльності.
Кіберзлочинність змінилася, бо на перший план вийшов міжнародний “бізнес” програм-вимагачів. Пенчуков став одним із найуспішніших “співробітників” у групах Maze, Egregor, Conti, заробляючи, за його словами, до $200 000 на місяць. Він також підтверджує, що окремі хакери співпрацювали з російськими спецслужбами, а дехто взагалі відкрито говорив про зв’язок зі своїми “кураторами” з ФСБ.
Пізніше він став одним із керівників IcedID – угруповання, яке інфікувало понад 150 000 комп’ютерів і здійснювало масштабні атаки, включно з паралічем медичного центру у Вермонті. Збитки там перевищили $30 млн, а лікарня два тижні не могла надавати екстрену допомогу. Пенчуков наполягає, що взяв на себе провину за цей епізод лише заради пом’якшення вироку.
Попри роки злочинної діяльності й ув’язнення, він не демонструє співчуття до більшості жертв. В’ячеслав визнає, що не думав про наслідки, і здається, не надто думає й нині, пише автор BBC. Єдине, про що він шкодує, – це довіра, з якою він ставився до інших хакерів, бо саме зрадливість у цьому середовищі, на його думку, і призвела до арешту. Він переконаний: у кіберзлочинності дружба неможлива, і параноя – єдиний надійний супутник.
Тим часом його колишні спільники, зокрема Якубець, залишаються на волі. Попри санкції та $5 млн винагороди за інформацію про них, шанси на їхній арешт виглядають мінімальними, і вони навряд чи повторять помилку Пенчукова – виїзд за межі Росії.
“Я не хотів війни”
Єнс Столтенберг про відмову Зеленському, свою роботу на посаді генсека НАТО, війну в Україні та єдність Альянсу
Колишній генсек НАТО Єнс Столтенберг згадує про розмову з Володимиром Зеленським у перші години вторгнення РФ у лютому 2022 року як про один із найболючіших епізодів своєї каденції. Президент України телефонував із Києва, російські танки вже були поруч, і він благав закрити небо, як це робили над Боснією чи Північним Іраком у 1990-х. Столтенберг визнав, що Альянс міг це зробити технічно, але пояснив, що це б означало пряме зіткнення НАТО та Росії, удар по російських системах ППО в Білорусі й РФ та ризик світової війни. Він розумів, що відмова може стати останнім дзвінком Зеленського.
Столтенберг очолював Альянс у 2014–2024 роках – десятиліття, позначене поразкою блоку на чолі з США в Афганістані та першою масштабною війною в Європі з часів Другої світової. Він упевнений, що повномасштабного вторгнення РФ можна було б уникнути, якби НАТО після анексії Криму надало Україні значно більше зброї. Однак союзники тоді вагалися, боячись “спровокувати Путіна”, і фактично залишили Київ сам на сам із загрозою.
Після 24 лютого 2022 року, каже Столтенберг, перед країнами НАТО постали дві суперечливі цілі: допомогти Україні й водночас уникнути ескалації до прямої війни з Росією. Тому союзники відмовилися від введення військ, але почали передавати зброю. Він порівнює це з позицією США на початку Другої світової, коли Вашингтон озброював Британію, не вступаючи у війну. Це продовжувалося до атаки на Перл-Гарбор.
У розмові з The Times колишній генсек, проте, визнає, що допомога Заходу була “занадто пізньою і недостатньою”. Відсутність рішучої підтримки України у 2014–2021 роках, на його думку, значно полегшила підготовку вторгнення для Росії. Додатковим фактором стала ситуація в Афганістані: падіння Кабула у 2021 році Столтенберг називає найбільшою поразкою НАТО, яка, ймовірно, ще більше укріпила Кремль в думці, що Захід слабкий.
Він також згадує і про внутрішні загрози для Альянсу, зокрема першу каденцію Дональда Трампа, коли реальна можливість виходу США з НАТО змусила його задуматися, чи не стане він генсеком, за якого Альянс розвалиться. Баланс вдалося зберегти лише завдяки зобов’язанню європейських країн збільшити оборонні бюджети.
Столтенберг переконаний, що сьогодні Захід має діяти активніше, щоб розбити розрахунки Кремля. Він не вірить у можливість “переконати Путіна”, але вважає, що Україна отримає шанс на переговори лише тоді, коли Москва зрозуміє марність подальшого наступу. Сам Зеленський, каже він, неодноразово пропонував переговори та перемир’я, але РФ відкидає ці ідеї, сподіваючись на вигоду на полі бою.
Після закінчення своєї каденції у Брюсселі Столтенберг очолив Міністерство фінансів своєї рідної Норвегії та зараз керує рекордними обсягами допомоги Україні. Норвегія з п’ятьма мільйонами населення стала одним із лідерів за підтримкою у перерахунку на ВВП і на душу населення. Він не коментує можливість використання норвезького суверенного фонду як гарантії для європейського кредиту Києву, але наголошує: завдання Осло – залишатися серед топових донорів.
Однак, визнаючи, що лише Україна вирішуватиме, на які компроміси йти заради миру, Столтенберг каже, що все ж обговорював із Зеленським “фінський варіант” 1940 року. Але підкреслює: союзники не мають радити Києву. Їхня роль – забезпечити зброю й підтримку, необхідні для того, щоб Україна сама визначила умови свого миру.
Перший санкційний удар
Російський Лукойл оголосив форс-мажорну ситуацію на своїх іракських свердловинах
Російська нафтовидобувна компанія Лукойл опинилася на межі втрати одного зі своїх найважливіших закордонних активів, після того як оголосила форс-мажор на родовищі “Західна Курна-2” в Іраку. Це стало першим серйозним наслідком американських санкцій, запроваджених проти Лукойлу та Роснєфті в межах політики США щодо посилення тиску на Москву.
За даними джерел Reuters, минулого тижня компанія надіслала до іракського Міністерства нафти лист, у якому заявила, що не може продовжувати нормальні операції через умови форс-мажору. Для Багдада це стало сигналом, що проблеми можуть перерости у повне згортання діяльності компанії в країні.
Родовище “Західна Курна-2” – один із найбільших нафтовидобувних проєктів у світі та ключовий іноземний актив Лукойлу. Воно розташоване неподалік міста Басра та забезпечує близько 9% загального видобутку Іраку. Нині там видобувають приблизно 480 000 барелів на добу. Проте офіційні особи в Іраку попереджають: якщо ситуація з форс-мажором не врегулюється протягом шести місяців, російська компанія буде змушена повністю зупинити видобуток і покинути проєкт в Іраку.
Ситуацію ускладнює й те, пише Reuters, що іракська державна компанія SOMO вже скасувала завантаження трьох танкерів із нафтою, що належала Лукойлу, а також призупинила всі грошові й товарні виплати через санкції. Близько 4 млн барелів, які компанія мала отримати від росіян як оплату за листопад, анульовані. Усі подальші розрахунки будуть заморожені, поки контракт не адаптують до нових умов, які дозволять здійснювати виплати на адресу структур, що не підпадають під санкції.
Водночас оголошення форс-мажору дає Лукойлу юридичний захист від можливих штрафів за невиконання контрактів. Усіх іноземних співробітників, окрім росіян, компанія вже звільнила – на місці працюють лише російський та іракський персонал. Це, за оцінкою Reuters, може бути свідченням про масштаб підготовки до можливого згортання діяльності.
Паралельно з розвитком подій в Іраку тиск на інші активи Лукойлу посилюється й у Європі. Цього тижня прем’єр-міністр Болгарії Росен Желязков заявив, що уряд ініціював перевірки та вживає заходів безпеки на нафтопереробному заводі “Лукойл” в Бургасі. За словами чиновників, таким чином влада прагне підтримати його роботу. Але Reuters оцінює ці дії як підготовку до перехоплення контролю над об’єктом.
Минулого тижня Болгарія ухвалила законодавчі зміни, що дозволяють їй перебрати контроль над нафтопереробним заводом і продати його новому власнику.
Відпочинок став нудним
Міленіал-мільйонер вирішив повернутися до роботи після продажу свого бізнесу за $532 млн
Мрія про легкі гроші часто розбивається об реальність, каже у розмові з Fortune підприємець-міленіал Том Ґроґан. Після того як він разом із партнерами розвинув стартап Wingstop у Британії й пізніше продав свій контрольний пакет за £400 млн ($532 млн), його життя не перетворилося на нескінченний відпочинок. “Сім років твоя голова зайнята лише тим, як зробити бізнес успішним. Це все, про що ти думаєш. І коли доходиш до мети, все починає виглядати трохи сюрреалістично. Ніби, гаразд, ми це зробили. А що далі? І гроші не обов’язково заповнюють цю порожнечу”, – розповідає чоловік.
Ґроґан говорить не лише про власний досвід. На тлі “великого переходу багатства” у трильйони доларів від старших багатіїв до їхніх спадкоємців та молодших поколінь бізнесменів, а також історій про щасливчиків, які раптово розбагатіли, він попереджає: сама сума на рахунку не вирішує головного – відчуття сенсу свого життя та заняття.
Його шлях може виглядати як класична історія успіху: від будівельника з оплатою $5 на годину до співзасновника мережі із десятками ресторанів, побудованої з нуля у Великій Британії. Стартом був “холодний” лист до Техасу, продовженням історії стали півсотні відмов інвесторів, але поступово робота дала результат – 57 закладів. Але після угоди з’явився інший виклик – навчитися жити й працювати по-новому.
“Тепер доводиться змінювати мислення: ми більше не будуємо бізнес. Ми перейшли від підприємництва до управління грошима. А це різні навички”, – каже Ґроґан. Йому, за його ж словами, довелося занурюватися у світ фінансових інструментів, акцій, облігацій, роблячи кроки обережно й стратегічно. Миттєві покупки на кшталт особняка чи автопарку він відкинув, продовжуючи орендувати житло.
Разом зі співзасновниками свого бізнесу Германом Сахотою та Солом Левіном вони свідомо взяли першу половину року, щоб видихнути й зрозуміти, що робити далі. Одне він знає точно: “спочивати на лаврах” не збирається. “Це нудно. Я не можу жити, сидячи на пляжі. Нам потрібен виклик, щось, що займатиме голову. Потрібна щоденна мета, заради якої прокидаєшся. А її зараз немає”, – зізнається підприємець. І каже, що розмірковує над запуском наступного проєкту, припускаючи, що це буде не харчовий бізнес.
І відчуття порожнечі після досягнення великої вершини – явище не унікальне, пише Fortune. Співзасновник і генеральний директор Airbnb Браян Ческі називав період виходу компанії на IPO “одним із найсумніших” у житті. Навіть попри те, що це зробило його мільярдером. Він виростав із переконанням, що успіх принесе визнання, а великі гроші “розв’яжуть усі проблеми”, адже батьки Ческі були соціальними працівниками й далеко не були заможними.
“Я уявляв: щойно стану успішним, навколо буде безліч людей, друзів, любові й життя налагодиться”, – казав він у подкасті Armchair Expert.
Реальність виявилася іншою: коли Airbnb досягла вартості у $100 млрд і “так би мовити, кожен у школі знав, чим я займаюся”, чоловік почувався самотнім, після років по 18 годин на добу, відданих роботі. “Біля підніжжя гори в тебе є надія. Але проблема в тому, що, діставшись вершини, часто опиняєшся там сам, від’єднаний від людей”, – підсумував тоді Ческі.
Тривога швидкого обслуговування
McDonald’s стрімко втрачає свою ключову аудиторію
McDonald’s фіксує помітне зниження відвідуваності у США, попри зростання продажів та активні спроби повернути клієнтів. У третьому кварталі 2025 року компанія прозвітувала про підвищення продажів на 2,4% завдяки збільшенню середнього чека, однак інші дані – від Placer.ai – свідчать: відвідуваність у мережі впала на 4%, порівнюючи з минулим роком.
Цей тренд розвивається на тлі запуску нового McValue-меню, розширених годин роботи та численних промоакцій, включно з поверненням дешевших Extra Value Meals і відновленням онлайн-гри Monopoly у стилістиці корпорації, яка вже “завірусилася” у мережі.
Під час обговорення цих даних з інвесторами голова компанії Кріс Кемпчинскі визнав, що McDonald’s фактично втрачає найціннішу аудиторію – споживачів із нижчими доходами. За його словами, за два роки трафік таких покупців скоротився на десятки відсотків, і компанія не очікує швидкого відновлення.
І це не дивує: за останнє десятиліття ціни у фастфудах у США зросли – чек став більшим на 39%, а де-не-де навіть на 100%, випереджаючи інфляцію. Саме тому, пише The Street, дедалі більше американців переходять на домашнє харчування. Опитування KPMG вже виявило, що 69% споживачів частіше їдять удома, і головна причина – економія. Американці відмовляються і від сніданків поза домом, що напряму б’є по McDonald’s: саме цей сегмент Кемпчинскі назвав найбільш чутливим до економічних коливань.
Та попри складнощі, компанія знайшла точки зростання. Найпомітнішим успіхом став тріумфальний камбек закусок Snack Wraps: майже п’ята частина клієнтів придбала їх після релізу. Фінансовий директор Ян Борден заявив, що це був найпопулярніший запуск продукту з курятини за багато років. І він допоміг мережі зміцнити позиції в категорії й підвищити задоволеність споживачів.
Водночас компанія готується до нового витка інфляційного тиску. Борден попередив, що наступного року подорожчає яловичина, причому значно сильніше за звичні темпи. І загалом, зростання цін на м’ясо вже стало відчутним для американців: з 2020 року вартість яловичини збільшилась більш ніж на половину, а виробництво у країні продовжує знижуватися.
Щоб утримати споживачів у такій ситуації, McDonald’s робить ставку на розширення меню Extra Value Meals. До їхнього перезапуску середній рівень знижок у мережі складав близько 11%, тепер компанія планує пропонувати щонайменше 15%. У McDonald’s очікують, що оновлена система пропозицій і стабільні знижки зможуть повернути покупців із нижчими доходами, які останніми роками дедалі частіше уникають фастфуду.
Експерти оцінюють стратегію стримано. Ритейл-аналітик Брюс Віндер нагадує, що аналогічну тактику McDonald’s застосовував після фінансової кризи 2008 року, і вона справді допомагала залучити чутливих до ціни клієнтів. Водночас він попереджає: компанія має чітко розмежовувати базові та акційні пропозиції, щоб не спровокувати їхній конфлікт та не знизити цим загальні продажі.
Забули пароль?
Найдивніші та найпростіші паролі, під якими зберігалися важливі дані
Паризький Лувр опинився у центрі чергової гучної історії після того, як стало відомо, що пароль від сервера, що керував системою відеоспостереження, виявився елементарним – LOUVRE. Цей факт сплив на тлі недавнього пограбування, під час якого зловмисники винесли історичні коштовності.
Ця історія, пише CNN, лише підтверджує, наскільки поширеними залишаються слабкі та передбачувані паролі, що нерідко стають причиною масштабних інцидентів. У час, коли навіть входи до соцмереж викликають роздратування та змушують запам’ятовувати все складніші комбінації, приклади минулих прорахунків демонструють: така “параноя” не є зайвою.
Одним із найгучніших випадків стала атака 2021 року на Colonial Pipeline, одного з найбільших операторів трубопроводів США. Компанія зупинила роботу після того, як хакери з угруповання Darkside отримали доступ до мережі через старий обліковий запис без двофакторної автентифікації. Колишній пароль компанія називала “складним”, хоча це не завадило зловмисникам заблокувати операції та вимагати викуп. Colonial Pipeline погодилася заплатити $4,4 млн, але пізніше ФБР вдалося повернути значну частину коштів.
Не менш дивовижним прикладом недбалості стала історія про американські ядерні коди. Колишній офіцер ВПС США Брюс Блер стверджував, що з 1960-х до середини 1970-х років код запуску стратегічних ракет складався з восьми нулів. Уся система базувалася на “правилі двох людей”, але на практиці чергові могли домовлятися й залишати відповідальним лише одного оператора. Лише згодом Пентагон запровадив складніший механізм авторизації, який усунув можливість фактично одноосібного ухвалення рішення.
Слабкі паролі стали фатальними й для британської транспортної компанії KNP, яка працювала 158 років. У 2023 році хакери угруповання Akira без зусиль підібрали пароль одного з працівників, зашифрували дані та вимагали викуп. Компанія не змогла оплатити вимогу, повністю втратила інформацію й збанкрутувала. Керівник бізнесу визнав, що співробітнику так і не повідомили про його роль у катастрофі.
Подібні проріхи у безпеці відіграли ключову роль і в іншому гучному скандалі – прослуховуванні голосової пошти британських знаменитостей, серед яких актори Г’ю Ґрант та Сієнна Міллер, а також британський принц Гаррі. Журналісти й приватні детективи проникали у системи, спираючись на те, що більшість користувачів не змінювали стандартні чотирицифрові коди, на кшталт 1111 чи 4444. Це призвело до розслідувань та навіть закриття таблоїда News of the World.
До помилок із примітивними паролями вдавалися й політики. Чинна лідерка Консервативної партії Великої Британії Кемі Баденок колись зізналася, що ще у 2008 році зламала сайт політикині Гаррієт Гарман лише тому, що пароль до адмінпанелі збігався з іменем власниці. За словами Баденок, тоді це був дитячий жарт, за який вона згодом перепросила.
Проблеми з кібербезпекою торкнулися і виборних органів Великої Британії у 2021 році. Розслідування поліції виявило, що зловмисники протягом року мали доступ до системи, що зберігала реєстри виборців. У звіті зазначено, що десятки електронних скриньок використовували паролі, майже ідентичні тим, що видавалися ІТ-відділом під час створення облікових записів. Регулятор констатував відсутність належних оновлень та контролю. Проте доказів використання викрадених даних знайдено не було.
Зумер-няня для “золотої” дитини
Молодь звільняється з офісів, щоб доглядати дітей мільйонерів
Пошук стабільності й сенсу у професійному житті дедалі частіше приводить молодь не в офіси, а у приватні маєтки мільярдерів, пише авторка Business Insider. Для 28-річної Кессіді О’Гейґан робота нянею у надзаможних родинах відкрила світ, який важко уявити навіть у найуспішнішій корпоративній кар’єрі: зими на курорті в Аспені, літо в елітному Гемптоні, подорожі приватними літаками й сезони на багатопалубних яхтах.
Кессіді має соцпакет, оплачувану відпустку та зарплату, що сягає кількох сотень тисяч доларів на рік, а робочі будні минають поруч із шеф-кухарями, водіями, персональними асистентами та командами домашнього персоналу, які обслуговують виключно одну родину.
Свій кар’єрний шлях Кессіді почала зі вступу до медичної школи. Але кілька років у корпоративній медицині, виснажливі чергування й низька зарплата змусили її переосмислити свій шлях. Переїзд до Нью-Йорка та спроба закріпитися у продажах медичного обладнання теж виявилися невдалими: робота у чоловічому середовищі, жорсткий графік та відчуття власної непомітності підштовхнули її повернутися до приватного сервісу – цього разу з амбіціями працювати для родин із “верхнього щабля”.
І за лічені тижні після такого повернення її доходи зросли, а буденністю стали шеф-меню та оплачені поїздки. Це різко контрастувало з корпоративною рутиною.
Така “зміна курсу”, подібна до історії О’Гейґан, стає дедалі масовішою, пише Business Insider. Соціологічні опитування фіксують падіння інтересу зумерів до класичної кар’єри: лише невелика їх частина прагне управлінських ролей, а багато хто свідомо уникає цього, обираючи баланс між роботою та особистим життям. Паралельно зростають і їхні фінансові очікування: молоді фахівці називають бажаними суми, що у кілька разів перевищують очікування старших поколінь. Але реальний ринок праці з масовими звільненнями, невизначеністю для випускників вишів і пришвидшеним впровадженням ШІ дедалі менше відповідає цим запитам.
Натомість у сфері приватного сервісу пропозицій тільки більшає: кількість агенцій, що працюють із надзаможними, виросла до тисячі у всьому світі, а конкуренція за працівників для еліти спричинила різкий стрибок зарплат.
Схожа історія й у Джулії Дадлі, яка здобула вищу освіту, закінчила кулінарну школу, але віддала перевагу роботі приватною шефинею. Кілька місяців у Гемптоні з приготуванням кількох страв на день приносять їй гроші, про які більшість рестораторів може лише мріяти. Рекрутери підтверджують: приватна сфера переманює навіть кухарів із п’ятизіркових ресторанів, пропонуючи в рази більші доходи та гнучкіший графік.
Та попри розкіш і високу оплату, робота у родинах надвисокого достатку не така легка, як може здатися. Темп роботи часто максимальний, межі між особистим і професійним розмиті, а персонал має бути готовим виконувати будь-яке доручення. Емоційне навантаження іноді виявляється більшим, ніж у фінансовому секторі. Для О’Гейґан складністю став саме спосіб життя: численні поїздки, свята, проведені не з власною родиною, і постійне занурення у приватний простір інших людей.
Доступ до таких посад також обмежений: майже всі працівники підписують суворі угоди NDA, а агенції відіграють роль “фейс-контролю”, вирішуючи, кого допускати до інтерв’ю.
Проте ті, хто потрапив у цю сферу, швидко бачать можливості зростання. Сама О’Гейґан уже готується до наступного етапу – створення власної агенції, що допоможе іншим молодим людям знайти місце у середовищі, яке, попри всю свою закритість, може стати альтернативою традиційній кар’єрній моделі. За її словами, саме ця робота вперше дала їй відчуття стабільності, значущості та залученості, яких вона не знаходила ніде раніше.
Не Ендрю єдиним
Європейські монархії, які теж потерпають від сімейних скандалів
Європейські монархії переживають черговий виток репутаційних потрясінь, і падіння британського принца Ендрю, якого позбавили всіх титулів і звань, – лише найпомітніша частина ширшої кризи, пише The Telegraph. Його дружба з Джеффрі Епштейном та звинувачення у зловживаннях перетворили колишнього герцога, рідного брата короля Великої Британії Чарльза ІІІ, на парію.
Водночас королівські оглядачі нагадують, що подібні скандали давно стали невіддільною частиною існування монарших домів і не обмежуються лише Британією. Криза охопила ключові династії континенту, тоді як республіканські рухи використовують ці історії як аргумент про шкідливість та неактуальність інституту монархії.
Одним із найсильніших ударів по сприйняттю корони став скандал навколо колишнього короля Іспанії Хуана Карлоса І, який вивів країну з-під влади диктатури Франсіско Франко у 1970-х роках, але пізніше сам став символом недоброчесності. Поки іспанці переживали економічні труднощі, пов’язані з пандемією ковіду, монарх вирушив на розкішне сафарі на слонів у Ботсвані у супроводі коханки. Згодом спливла інформація про його офшорні рахунки та таємну багатомільйонну “пожертву” від саудівського короля. Після цього монарх зрікся престолу на користь сина Феліпе і виїхав до Абу-Дабі, де живе дотепер, фактично у добровільному вигнанні, а його участь у державних подіях залишається небажаною.
Норвегія також опинилася у центрі скандалу через кримінальні звинувачення проти Маріуса Борґа Гьойбю – сина від першого шлюбу кронпринцеси Метте-Маріт, дружини принца Гокона, спадкоємця норвезького престолу. Йому інкримінують кілька правопорушень, включно зі зґвалтуваннями та порушенням судових приписів, тоді як сам він визнає лише частину звинувачень. Для королівства, яке пишалося “приземленим” життям власної династії, справа стала серйозним ударом: рівень підтримки монархії помітно знизився. І має тенденцію до сильнішої втрати підтримки через ще одну історію, яка продовжує утримувати інтерес публіки, – роман принцеси Марти Луїзи з самопроголошеним шаманом Дуреком Верреттом, відомим своїми ексцентричними заявами. Після критики принцеса відмовилася від офіційних обов’язків, а її поява на публіці з родиною тепер обмежена.
У Бельгії роль “вічного порушника спокою” виконує принц Лоран, молодший брат короля Філіпа, відомий невдалими бізнесами, спробами отримати додаткові соціальні виплати та приватними скандалами. Він потрапляв у заголовки через позашлюбну дитину, контакти зі ставлениками режиму та родичами лівійського диктатора Муаммара Каддафі, а також фінансові претензії до своєї ж держави. Королівська родина регулярно дистанціюється від нього, намагаючись обмежити його вплив і запобігти новим репутаційним ударам.
Не менш болючими були скандали й для Нідерландів: ще за життя чоловік королеви Юліани, бабусі нинішнього короля Віллема-Александра, принц Бернхард визнав отримання хабаря від американського оборонного підрядника Lockheed за сприяння доступу до ринків країни. З огляду на його статус справу не передали до суду, але принца тоді усунули від військових посад і заборонили носити форму, що для країни було безпрецедентним кроком.
А останнім часом у центрі уваги опинилося й Монако. Князь Альбер ІІ змушений відбиватися від звинувачень свого колишнього фінансового менеджера, який стверджує, що очільник князівства використовував офшорні структури для таємних витрат на придбання елітної нерухомості в Лондоні для матері його позашлюбних дітей. Проте палац заперечує будь-яке нецільове використання коштів і наполягає, що йшлося про приватні фінанси.
Імператорський діамант
У банківській комірці у Канаді було знайдено втрачену 100 років тому фамільну коштовність австрійських Габсбургів
Легендарний флорентійський діамант, який понад століття вважався зниклим, знову з’явився. Причому не в європейських палацах чи музеях, а у сховищі канадського банку, пише The New York Times.
Цей камінь вагою 137 каратів і з багатовіковою історією належав відомому італійському роду Медічі, а з XVIII століття, після його згасання – Габсбургам. Він зник із поля зору після краху Австро-Угорської імперії 1918 року, коли останній імператор Карл І наказав вивезти родинні коштовності до Швейцарії, намагаючись врятувати їх від революційних потрясінь.
Доля діаманта швидко обросла міфами. Його оголошували втраченим, викраденим чи навіть розбитим на інші камені. У масовій культурі його зникнення ставало основою сюжетів фільмів та романів. Але, як з’ясувалося, діамант нікуди й не зникав.
Нащадки Карла I вперше розповіли, що коштовність десятиліттями зберігалася у Канаді, куди імператриця Зіта, дружина Карла І, втекла з родиною під час Другої світової. Вона особисто розказала лише двом своїм синам про місце, де зберігається коштовність, і наказала зберігати таємницю 100 років після смерті чоловіка, якого не стало ще у 1922 році.
Усі ці роки родина відповідала відмовою на будь-які запити щодо діаманта, зберігаючи мовчання настільки переконливо, що про його існування не підозрювали навіть деякі спадкоємці роду. Лише тепер, коли обітницю виконано, троє представників династії відкрили стару валізу у канадському сховищі та вперше побачили коштовності на власні очі. Під шаром пожовклого паперу лежав і сам діамант – неушкоджений, із характерним жовтим відблиском. Ювелір Крістоф Кьохерт підтвердив його автентичність, посилаючись на відповідність історичним описам.
Колекція містить і символи влади Габсбургів, серед яких Орден Золотого руна, заснований у XV столітті. Для нащадків Карла І ці предмети – не лише реліквії, а частина родинної ідентичності та свідчення ролі династії, що століттями визначала політику Центральної Європи. Історія коштовності нерозривно пов’язана з великим спадком дому Габсбургів-Лотаринзьких, який дав Європі численних імператорів і пережив злети та падіння континенту.
Після смерті Карла І його родина довго залишалася в еміграції. Зіта тікала від нацизму, переїжджаючи з Іспанії до Бельгії, а потім – через Атлантику. Саме перед цією подорожжю вона поклала діаманти у просту валізу, довірившись власним інстинктам і прагненню безпеки. У Канаді, де сім’я оселилася у 1940 році, валіза з коштовностями опинилася у банку й лишалася там навіть після повернення Зіти до Швейцарії, де вона померла у 1989 році.
Проте легенди про зникнення діаманта множилися. Одні вважали, що Габсбурги продавали родинні коштовності, як це робили російські Романови. Інші припускали, що камінь міг потрапити до Південної Америки чи бути розколотим на дрібніші діаманти. Але жодна з цих теорій не була правдивою.
Історики кажуть, що чутки виникли через те, що Габсбурги відмовлялися говорити про місця перебування свого майна, а австрійська влада у 1920-х роках намагалася повернути те, що вважала державними скарбами. Однак юридично ці коштовності були приватною власністю династії й ніколи не входили до офіційної імперської скарбниці.
Після публікації історії в австрійській політиці здійнялася нова хвиля дискусій. Віцеканцлер Андреас Баблер заявив про початок перевірки, щоб з’ясувати, чи має Австрія право на повернення діаманта. Родина ж наполягає: коштовність не продаватиметься. Натомість Габсбурги хочуть передати її у канадський музей і виставити на огляд як символ вдячності країні, яка свого часу дала їм прихисток.
Перехожий чи детектив
Ким був хлопець у капелюсі-федорі, якого сфотографували біля пограбованого Лувру
Історія про “чоловіка у фетровому капелюсі”, який випадково став обличчям гучного пограбування в Луврі, виявилася значно буденнішою, ніж її трактували мільйони користувачів соцмереж, пише The Guardian.
15-річний Педро Еліа Гарзон Делво з міста Рамбує навіть не підозрював, що звичайна поїздка до музею разом із матір’ю та дідусем перетворить його на міжнародний мем і героя численних конспірологічних теорій. У день пограбування родина приїхала до Лувру, не знаючи, що там щойно сталася зухвала крадіжка французьких королівських коштовностей. Коли вони підійшли до зачинених воріт і запитали в поліцейських, у чому причина, фотограф Associated Press Тібо Камю зафіксував кадр, який згодом стане вірусним: група правоохоронців біля блокпоста та загадковий чоловік у костюмі-трійці й капелюсі-федорі, який наче вийшов зі старого нуарного кіно.
У мережі миттєво з’явилися здогадки. Користувачі припускали, що він міг бути детективом інкогніто, працівником музею, учасником пограбування чи навіть цифровою підробкою, адже Педро виглядав надто “ідеально стилізованим” для реального випадкового перехожого.
Сам юнак зізнається, що чудово розумів, чому люди сприйняли кадр як сцену з фільму: одяг, який він носить, натхненний героями Агати Крісті та класичними образами 1940-х, а контраст з сучасним Парижем лише підсилив ефект. Він навіть не хотів розкривати свою особу, бо, за його словами, “таємниця має жити”.
Про те, що він став знаменитістю, Педро дізнався лише через кілька днів, коли знайома надіслала йому підозріле питання: “Це не ти випадково?” Фото вже набрало мільйони переглядів, а невдовзі мати повідомила, що знімок було опубліковано навіть у New York Times. Їхні родичі з Колумбії та друзі з Австрії писали йому з подивом і жартами про нову “зірку інтернету”. Навіть близькі спершу сумнівалися, поки не впізнали на задньому плані маму хлопця, яка випадково потрапила в кадр.
Однак стиль, через який він став інтернет-легендою, – не маскарад, а частина його особистої естетики. Педро почав так одягатися менш як рік тому, захопившись історією XX століття та образами класичних джентльменів. Він носить костюми до школи, а федору залишає для особливих виходів. Каже, що йому подобається виглядати “шикарно”, і саме так він почувається доречно у музеях. Тому не дивується, що люди створили навколо нього вигадану детективну міфологію: на тлі хаотичних подій гучного злочину ніхто не очікує побачити не якогось пересічного свідка, а когось, хто виглядає настільки невідповідно до ситуації.
Естетика й увага до образів не випадкові. Мати Педро, Фелісіте Гарзон Делво, виросла в музеї-палаці XVIII століття, вона донька куратора та художниці, для якої мистецтво – частина побуту. Вона з дитинства привчала сина ходити на виставки, тому він давно розуміє, як один кадр може створити цілий світ інтерпретацій. Коли світ почав складати сценарії навколо його фото, він вирішив не руйнувати інтригу і кілька днів спостерігав за реакцією. Згодом відкрив свій Instagram, давши можливість інтернет-детективам самостійно знайти відповідь.
А взагалі, після раптової слави Педро зберігає спокій і почуття гумору. Каже, що не проти, якщо його запросить хтось зі світу кіно, бо йому було б цікаво перевірити, що може дати випадковий момент вірусної популярності. “Це було б дуже весело”, – каже хлопець.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.