Projects
50-річний зварювальник із Каліфорнії Майк Г’юлетт нещодавно буквально випадково натрапив на золото. Під час прогулянки з металошукачем у лісах поблизу гори Шаста його прилад подав сигнал, і в гравії чоловік побачив блискучий золотий самородок розміром з ніготь мізинця. “Я стрибав, як у мультфільмах”, – сміється він. Вартість знахідки склала всього $175, але для Г’юлетта це стало доказом того, що золото все ще лежить просто під ногами.
На тлі рекордних цін – понад $4000 за унцію (≈31,1 грам) – у США починається нова золота лихоманка. У TikTok і YouTube блогери-старателі показують золоті крупинки у своїх мисках, радять обладнання й діляться картами пошуків.
У Південній Дакоті продажі відер з місцевим ґрунтом ($55 за відро) зросли на 50%. Люди забирають землю додому й годинами промивають її у ваннах та у гаражах.
Але найбільше заробляють на золотій лихоманці зовсім інші.
Німецька допомога Росії
За каденції Ангели Меркель Німеччина планувала тренувати російські війська – розслідування
За часів канцлерства Ангели Меркель уряд Німеччини готував масштабну військову співпрацю з Росією. Як пишуть у своїй книзі “The Failure – an investigative history of Germany’s Russia policies” (“Невдача: Дослідження німецької політики щодо Росії”) журналісти Катя Глогер і Георг Масколо, домовленості передбачали створення на території Росії сучасних військових навчальних центрів, побудованих за німецькими зразками.
Проєкт оцінювався у близько €1 млрд і передбачав участь німецьких фахівців, які мали навчати російських солдатів сучасним методам ведення бойових дій. Центри мали бути оснащені найсучаснішим обладнанням, лазерними тренажерами, сенсорами й системами імітації бою, подібними до тих, які використовуються у німецькому тренувальному комплексі поблизу Магдебурга. Саме цей полігон вважався найсучаснішим у Європі, і тому він став для Кремля прикладом того, як має виглядати армійська підготовка.
Володимир Путін вирішив провести масштабну модернізацію армії після війни з Грузією 2008 року, що вказала на слабкості російських військ. І німецький досвід здавався йому особливо цінним, пише The Telegraph. За свідченнями учасників переговорів, Москва тоді звернулася до Берліна з проханням про співпрацю, і німецький уряд відповів позитивно.
Колишній військовий радник канцлера Герхарда Шредера генерал Йозеф Нібекер, який у 2007 році працював у Москві як військовий аташе, розповів, що у Берліні була політична налаштованість підтримувати російську ініціативу “настільки, наскільки це можливо”.
Під час офіційного візиту до Москви у 2011 році міністр оборони Томас де Мезьєр прямо заявив, що Німеччина “зацікавлена у тому, щоб Росія мала сучасну, добре керовану армію”. Згідно з планом, до 2020 року в Росії мали з’явитися вісім навчальних комплексів – по одному в кожному військовому окрузі.
Проєкт “заглох” після анексії Росією Криму у 2014 році. З початком прямої агресії РФ проти України стало очевидно, що реалізація домовленостей неможлива. Будь-які контакти в межах програми були припинені, а саму ідею відправили в архів.
Але інформація про ці плани викликала резонанс, адже вона суперечить пізнішим заявам Ангели Меркель. У нещодавньому інтерв’ю угорському виданню Partizan ексканцлерка сказала, що після свого відходу з посади спостерігала зростання агресії Путіна і шкодувала, що у 2021 році Євросоюз не зміг створити новий формат прямих переговорів з Кремлем. Вона казала, що ініціювала діалог, бо вважала, що Мінські угоди більше не діють, але Польща і країни Балтії виступили проти.
Після виходу розслідування німецький оборонний концерн Rheinmetall, який мав постачати частину згаданого вище обладнання, заявив, що його роль була другорядною, а головним ініціатором виступав уряд. Де Мезьєр теж пізніше зазначив, що мав сумніви щодо доцільності співпраці, але визнав, що на нього тиснули з боку партії, військових і промислових кіл.
Чергове повстання зумерів
Молодь Мадагаскару роздумує про майбутнє. Їх президент втік, майже як Янукович
У центрі столиці Мадагаскару Антананаріву, на Площі 13 травня (названа на честь молодіжної революції 1972 року, що повалила першого президента країни Філбера Ціранану) зібралися тисячі протестувальників. Молоді люди скандували гасла проти президента Анрі Радзуеліни, вимагаючи його негайної відставки.
“Він має піти. Негайно”, – сказала 21-річна студентка права та політичних наук Енджі Ракото. Дівчина не знає, хто має замінити президента. Але наголошує, що це має бути “людина, яка дбатиме про малагасійський народ, а не про себе”.
Під час протестів на площі можна було побачити людей у пошарпаному одязі, босоногих дітей, які просили милостиню. Багато учасників звинувачують у злиднях колишню метрополію – Францію. Подвійне громадянство Радзуеліни і його тісні зв’язки з Парижем звучать у промовах мітингувальників як головні докази його віддаленості від народу.
Сам Радзуеліна з початком виступів утік зі столиці на борту французького військового літака, але офіційно про відставку не оголошував і не з’являвся на публіці.
Першочерговою причиною протестів стали постійні перебої з електрикою й водопостачанням, але вони швидко перетворилися на політичний виступ проти влади. Ситуація різко набрала обертів, коли елітний підрозділ армії, який привів Радзуеліну до влади після перевороту у 2009 році, перейшов на бік демонстрантів.
На думку автора Reuters, масові виступи на Мадагаскарі стали частиною ширшої хвилі молодіжних протестів у світі – від Марокко до Перу й Непалу. І всюди учасники вимагають схожих змін, виступаючи проти безробіття, зростання цін, корупції та занепаду державних послуг.
Під час акції в Антананаріву, що зібрала близько 15 000 людей, протестувальники розгорнули прапор із зображенням черепа в солом’яному капелюсі – символ з японської манги One Piece, що став упізнаваним знаком покоління зумерів у глобальних протестних рухах. Молодь, як і всюди, наголошує, що країною керує стара еліта, байдужа до проблем звичайних громадян.
Разом з тим, відсутність лідера в протестному русі й активна роль армії викликають побоювання, що владу можуть взяти військові. Та це не лякає демонстрантів. “Якщо військовий лідер піклуватиметься про країну – це нормально. Це лише на перехідний період”, – цитує Reuters 30-річного механіка Фанізі Разафімандімбі.
Інший малагасієць, 30-річний Мамісоа Равонсініріна працює у кол-центрі національної енергетичної компанії та щодня спілкується з розлюченими клієнтами, які скаржаться на відключення електрики. “Я казав їм, що все покращиться, але сам знаю, що це неправда”, – зізнався чоловік. Його зарплата складає 700 000 аріарі на місяць (близько $150), і вона не встигає за зростанням цін на продукти.
Мадагаскар залишається однією з найбідніших держав світу. За даними Світового банку, близько 75% населення живе менш ніж на $2,15 на день – показник, що майже не змінився за останні 40 років. Середній річний дохід становить приблизно $600, а країна входить до останньої двадцятки Індексу людського розвитку ООН.
Економіка тримається на експорті сировини: країна виробляє дві третини світового ваніліну, постачає нікель, сапфіри, ільменіт, морепродукти й текстиль. Попри це, більшість населення не має зиску від торгівлі природними ресурсами. Тож, невиконані обіцянки Радзуеліни використати ці багатства для розвитку стали чи не основним лейтмотивом протестів.
“Ми просимо роботу, світло, рис за доступною ціною. А що отримуємо? Лише промови”, – сказав 26-річний гід Андре Гассана. На запитання, чи не повториться історія Радзуеліни з потенційним новим лідером, він відповів: “Цього разу – ні. Малагасійці навчилися. Ми більше цього не терпітимемо”.
Застереження з минулого
Чому стан сучасної Волл-стріт дуже сильно нагадує передкризову ситуацію 1929 року
Після десятиліття досліджень найвідомішого обвалу на фондовому ринку американський фінансовий журналіст Ендрю Росс Соркін застерігає: нинішня ситуація на Волл-стріт небезпечно схожа на передкризову у 1929 році. Тоді рекордні показники на біржах стали провісниками катастрофічного падіння, що призвело до Великої депресії.
Соркін вважає, що сучасний бум штучного інтелекту й технологій теж створює ілюзію стабільного зростання. На його думку, економіка зараз отримує короткостроковий “енергетичний заряд”, що може дуже швидко вичерпатися. “Я впевнений, обвал буде. Не знаю коли й наскільки сильним він буде, але обвал неминучий”, – стверджує журналіст на CBS News.
У своїй новій книжці “1929: Inside the Greatest Crash in Wall Street History – and How It Shattered a Nation” (“1929: Досліджуючи найбільший крах в історії Волл-стріт – і те, як він зруйнував націю”) Соркін проводить паралелі між “ревучими двадцятими” минулого століття і 2020-ми. Тоді, як і зараз, індекси сягали історичних максимумів, а інвестори були в ейфорії.
“Мене непокоїть, що нинішні ціни можуть виявитися нестійкими. Ми або переживаємо справжній прорив завдяки технологіям і ШІ, або все просто й дуже переоцінене”, – пояснює він.
Перед обвалом 1929 року ринок заполонили спекулянти, до яких долучалися навіть звичайні люди, не розуміючи ризиків. Їх спокушали брокери, пропонуючи нову для того часу можливість – купівлю акцій у кредит. Для цього достатньо було внести лише 10% вартості, решту позичали банки.
До 1919 року більшість американців уникали боргів, вважаючи їх аморальними. Але після того, як General Motors почала надавати кредити на купівлю автомобілів, ставлення суспільства змінилося. І банки швидко зрозуміли, що позики можуть стимулювати купівлю акцій. Усе це подавалося під гаслом “демократизації фінансів”. У хороші часи це виглядало як безплатні гроші, але коли ринок упав, такі інвестори опинилися у борговій пастці.
Сьогодні ж замість маржинальних позик на ринку “крутяться” сотні мільярдів доларів, спрямованих у штучний інтелект. Інвестори вкладаються у компанії, що розвивають технології, попри зростання загальної економічної невизначеності.
Після кризи 1929 року влада створила систему захисних бар’єрів – законів, регуляцій та інституцій, які мали б запобігти повторенню катастрофи. Та, за словами Соркіна, сьогодні ці обмеження поступово зникають. Правила Комісії з цінних паперів стали м’якшими, а Бюро фінансового захисту споживачів майже перестало функціонувати. Серед знятих обмежень — норми, що дозволяли лише заможним інвесторам вкладати кошти у приватні компанії. Адже такі інвестиції потенційно прибутковіші, але й значно ризикованіші.
Також після створення Комісії публічні компанії були зобов’язані розкривати фінансову інформацію, тоді як приватні структури лишалися непрозорими. Тепер, під гаслом “демократизації інвестування”, дедалі більше простих американців прагнуть вкладатися у приватні венчурні фонди й стартапи, не завжди маючи достатньо інформації й не усвідомлюючи ризики.
Гендиректор інвестиційної компанії BlackRock Ларрі Фінк у своєму щорічному зверненні запропонував дозволити навіть пенсійним фондам вкладатися у приватні стартапи, серед яких ШІ та дата-центри. Він називає це ще одним кроком до такої “демократизації”. Проте визнає, що ці кроки є ризикованими, кажучи: “Загалом, усе, крім зберігання грошей на рахунку, ризиковане”.
Разом з тим, колись скептик щодо біткоїна, Фінк зараз закликає додавати криптовалюти до портфелів, називаючи їх “альтернативою, подібною до золота”. Але Соркін і собі попереджає: крипторинок, як і біржа у 1929-му, теж може стати полем для спекуляцій. Під час одного з ефірів на ТБ Фінк у відповідь жартома запропонував створити “Sorkin coin”, і вже через дві години така криптовалюта з’явилася. Добові обсяги її торгів перевищили $170 млн, але сьогодні цей “коїн” коштує лише кілька десятків доларів.
Сам Соркін вважає, що це красномовна ілюстрація нової фінансової ейфорії: “Ми знову бачимо, як історія повторюється – тільки цього разу все відбувається у цифровій формі”.
Старе хобі нового часу
Через різке зростання вартості золота все більше людей подаються у добувачі
50-річний зварювальник із Каліфорнії Майк Г’юлетт нещодавно буквально випадково натрапив на золото. Під час прогулянки з металошукачем у лісах поблизу гори Шаста його прилад подав сигнал, і в гравії чоловік побачив блискучий золотий самородок розміром з ніготь мізинця. “Я стрибав, як у мультфільмах”, – сміється він. Вартість знахідки склала всього $175, але для Г’юлетта це стало доказом того, що золото все ще лежить просто під ногами.
На тлі рекордних цін – понад $4000 за унцію (≈31,1 грам) – у США починається нова золота лихоманка, пише WSJ. У TikTok і YouTube блогери-старателі показують золоті крупинки у своїх мисках, радять обладнання й діляться картами, на яких, на їхню думку, ще можуть бути приховані багатства.
Мрія про “золоту жилу” здається нереальною, але саме це й приваблює. “Коли їду на пошуки, то думаю, що цього разу точно знайду самородок на 100 000 доларів”, – каже Г’юлетт.
У Південній Дакоті музей Big Thunder Gold Mine переживає справжній наплив охочих навчитися добувати золото. Заклад, що зберігає артефакти часів “Лихоманки у Блек Хіллз” XIX століття, зараз продає уроки з промивання золота й дозволяє шукати його на власній території. Кожен, хто знайде самородок, може лишити його собі.
Усі заняття вже розпродані, а продажі відер з місцевим ґрунтом ($55 за відро) зросли на 50%. Люди забирають землю додому й годинами промивають її у ваннах та у власних гаражах. “За 33 роки такого ажіотажу я ще не бачила”, – зізнається співвласниця музею Санді Маклейн.
Як і під час історичних “золотих” бумів, найбільше заробляють ті, хто продає спорядження. Але тепер з’явилося ще одне джерело заробітку – популярність у соцмережах. Найуспішніші ютубери, які знімають пошуки золота, мають по понад пів мільйона підписників.
У каліфорнійському Сакраменто 35-річний Каді Бланшард кілька років шукав золото на півночі Каліфорнії, а згодом відкрив власну компанію, що продає обладнання та проводить екскурсії. Особисто він знайшов близько шести унцій (≈186,6 грамів) й іноді виходить на пошуки металу, хоч нова справа виявилася набагато прибутковішою. “Перше знайдене золото – це як наркотик, хочеш знову і знову”, – визнає чоловік.
Пошуки іноді приносять несподіванки. Одного разу Бланшард із друзями натрапив на ґудзики від джинсів Levi’s XIX століття, з якими навіть збереглися клапті тканини.
А сім’я військового адміністратора ВМС США Кріса Спенглера перетворила пошуки золота у пустелі Мохаве на вірусну історію в мережі: одного разу під час нічних розкопок їх оточили сотні тарантулів, приваблених вібрацією генератора. “Це було лячно, але неймовірно. Такий досвід не купиш”, – згадує Спенглер, який з родиною зараз живе в Сіднеї й веде блог із понад 400 000 підписників. Їхня онлайн-активність принесла близько $30 000 – більше, ніж саме золото.
Старатель з Аляски й зірка шоу “Gold Rush” на каналі Discovery Паркер Шнабель каже, що у світі дрібний видобуток – справа звична, хоч у США цьому заважають суворі екологічні норми. Проте нинішні ціни й фінансові труднощі американців змінюють ситуацію. “Золото – це шанс на удачу. Якщо пощастить, можна знайти гроші, що змінять життя”, – каже він.
У Каліфорнії навіть школярі приєднуються до золотої “епідемії”. Щороку автобуси з четвертокласниками приїжджають до історичного парку Marshall Gold Discovery, де діти за $10 отримують короткий урок і пів години часу, щоб промити жменю ґрунту. Кожен, хто старається, обов’язково знаходить хоча б одну золоту пилинку. “Ми не жадібні, – жартує працівниця парку Синтія Флювелінг. – Кожна дитина має відчути себе шукачем і щось знайти”.
Temu на злітній смузі
Китайський онлайн-маркетплейс більш ніж удвічі збільшив прибуток у ЄС, дарма що має всього лише вісім працівників
Китайський онлайн-маркетплейс Temu за рік більш ніж подвоїв прибуток у країнах Європейського Союзу – до майже $120 млн до сплати податків. Про це свідчать фінансові звіти ірландської структури Whaleco Technology, яка є європейським підрозділом Temu. Причому офіційно там працює лише вісім осіб, пише The Guardian.
Прибутки компанії за 2024 рік зросли на 171% у порівнянні з попереднім роком, коли компанія задекларувала $44 млн. Водночас фактична виручка збільшилася більш ніж удвічі – до $1,7 млрд проти $758 млн роком раніше. Попит на наддешеві товари, які Temu активно рекламує у соцмережах, залишається стабільним, а кількість європейських користувачів перевищила 115 млн осіб, що складає понад чверть населення ЄС.
Попри ці показники, компанія сплатила лише $18 млн податку на прибуток, з яких майже $3 млн – це додатковий обов’язковий платіж, запроваджений після того, як Євросоюз погодився на глобальну найнижчу ставку податку для великих корпорацій. Такий дисбаланс викликав обурення у податкових активістів.
Керівник Fair Tax Foundation Пол Монаган вважає, що справжні масштаби бізнесу Temu в ЄС значно більші. За його оцінками, ірландський підрозділ компанії здійснив продажів на суму близько $10 млрд, адже у звітах відображаються лише комісійні збори й плата від продавців, а не загальна вартість цих продажів.
А якщо врахувати операції ще і на британському ринку, Temu за обсягом продажів уже обходить місцевого ритейлера Next і наближається до іншого – Primark.
“Постає серйозне питання: як компанія з мізерною присутністю й низькими податковими виплатами може генерувати мільярдні продажі в Європі?” – каже Монаган. На його думку, Temu користується складною мережею афілійованих структур в офшорах, щоб мінімізувати відрахування в європейських юрисдикціях.
Він закликає уряди ЄС діяти рішучіше, щоб захистити власну податкову базу й забезпечити чесну конкуренцію для місцевих продавців, які не мають можливостей оптимізувати податки через офшори. “Європейським політикам слід збільшити загальний найнижчий податок, розширити цифровий податок, переглянути митні пільги та зобов’язати транснаціональні корпорації розкривати звіти щодо кожної країни окремо”, — зазначив аналітик.
Європейські уряди вже почали рухатися у цьому напрямку. З липня 2024 року ЄС посилює контроль за посилками вартістю до €150, що раніше звільнялися від мита. Минулого року на територію Союзу надійшло 4,6 млрд таких пакунків, що втричі більше, ніж у 2022-му. Більш ніж 91% із них – з Китаю, де Temu й інший гігант дешевого онлайн-ритейлу Shein виготовляють і звідки відправляють більшість своєї продукції.
Повне скасування пільги очікується до 2028 року.
Схожі кроки роблять і інші країни. У США влітку скасували “de minimis” – податкове послаблення для товарів вартістю до $800, а у Великій Британії міністерка фінансів теж оголосила про перегляд аналогічної схеми.
На критику Temu відповіла заявою, що її структура в Ірландії є “реальною компанією, що працює і працевлаштовує реальних людей”. Представники маркетплейса запевняють, що кількість працівників не є показником реальних масштабів операцій і що Temu не ухиляється від сплати податків.
“Ми вже сплатили мільярди євро податків у різних європейських юрисдикціях, серед яких і ПДВ, і мита. І це лише початок, оскільки компанія ще перебуває на інвестиційному етапі”, – йдеться у заяві.
У Temu також наголошують, що працюють над довгостроковим розвитком, створюючи “стійку, відповідальну й надійну платформу”, яка дає споживачам змогу купувати якісні товари за доступними цінами, а європейським продавцям – виходити на нові ринки.
Прощання з розкішшю
Чому багатії відмовляються від люксових речей
Колись пляшка елітного Château d’Yquem 2010 року вважалася символом статусу. Вино з ароматами абрикоса, мигдалю й трюфелів дорожчало рік за роком, як і інші топові активи — ретро автомобілі, антикваріат, маєтки тощо. З 2015 до 2023 року індекс розкішних інвестицій Knight Frank зріс на 70%.
Та тепер усе змінилося. З моменту піка у 2023 році індекс знизився на 6%, ціни на вина Бордо першого урожаю впали на 20%, вартість приватних літаків і яхт у США – на 6%, а вживані годинники Rolex коштують майже на третину менше. Елітна нерухомість у Лондоні й Парижі теж непопулярна: навіть будинки на “алеї мільярдерів” у Сан-Франциско подешевшали на мільйони доларів.
І причина не в тому, що багатії збідніли, стверджує The Economist. Навпаки, за даними Forbes, кількість мільярдерів у світі перевищила 3000 осіб, а частка найбагатших 0,1% американців у загальному добробуті країни сягнула рекордних 14%. Технологічний бум, зокрема у сфері штучного інтелекту, щодня створює нових мультимільйонерів. Та попри це, ринок предметів розкоші занепадає через зміну самої логіки престижу.
Ще 100 років тому економіст Торстейн Веблен описав феномен “демонстративного споживання”: справжня розкіш ґрунтується не лише на ціні, а й на дефіциті. Річ вважається розкішною лише тоді, коли її немає в інших.
У сучасному світі цей принцип зруйновано. Елітне вино виробляють у різних країнах, а штучно вирощені діаманти нічим не відрізняються від природних. Завдяки онлайн-майданчикам будь-хто може купити брендовий костюм або орендувати приватний літак на день. Навіть мистецтво “роздробили”: інвестори скуповують частки у полотнах Рембрандта чи Пікассо. Соціальні мережі зробили все це доступним – тепер будь-хто може демонструвати “розкішне життя”. Тому сама ідея “ексклюзивності” втратила сенс.
Тож, справжні багатії шукають новий символ статусу, яким поступово стають не речі, а враження. За підрахунками The Economist, з 2019 року ціни на ультралюксові послуги – від вечері у ресторанах з трьома зірками Мішлен до квитків на фінал чемпіонату Super Bowl у США – зросли на 90%. І навіть коли вартість матеріальних товарів падає, “індекс розкішних послуг” продовжує злітати.
Причина одна й та ж сама: обмеженість доступу. У паризькому готелі Le Bristol лише дві сотні номерів, а охочих поплавати у басейні з видом на Ейфелеву вежу – тисячі. Ціна ночі зросла вдвічі з 2019 року.
На лондонському Вімблдоні п’ятирічні абонементи на центральний корт подорожчали з £50 000 (≈$67 000) до понад £100 000 (≈$134 000), а квитки на Super Bowl чи захід Met Gala коштують удвічі більше, ніж кілька років тому.
Меню у ресторані Benu в Сан-Франциско, що має три зірки Мішлен, подорожчало на 78% від 2015 року. Але, як зазначає автор, клієнти платять не лише за їжу – вони платять за привілей бути серед небагатьох, хто може дозволити собі сісти за стіл у цьому закладі. І це стосується всього: показів мод у Нью-Йорку й Парижі, благодійних вечорів, матчів NBA чи майбутнього фіналу чемпіонату світу з футболу під Нью-Йорком. Саме відчуття, що ти серед небагатьох обраних, і стало найціннішим показником розкоші.
Яке майбутнє у грошей
Чи може цифрова валюта знищити банківську систему, якою вона є зараз
Контроль над грошима завжди був одним із головних важелів державної влади. Від римських імператорів до монархів Англії, – ті, хто карбував або знецінював монету, керували не лише економікою, а й суспільством. І зараз, пишуть автори The Conversation, цей історичний сюжет отримує цифрове продовження: уряди тестують, наскільки далеко можна поширити свій вплив через цифрові валюти.
У 2025 році адміністрація Дональда Трампа офіційно створила Стратегічний біткоїн-резерв США, фактично визнавши криптовалюту частиною державної фінансової інфраструктури. Цей крок відкрив новий фронт у давньому протистоянні між Білим домом і Федеральною резервною системою, незалежність якої Трамп неодноразово ставив під сумнів. Його риторика про “гроші свободи” перетворилася на політичний інструмент – спосіб оскаржити монополію центральних банків і водночас посилити вплив виконавчої влади.
Парадокс у тому, що цей проєкт не є по-справжньому лібертаріанським, як декларували його прихильники. Це гібридна модель, у якій емісія грошей частково приватизується, але стратегічний контроль над фінансовою політикою залишається у руках держави. Таке поєднання створює ризик появи “паралельної грошової системи”, здатної поступово витіснити ФРС без формального її скасування.
Міжнародні регулятори вже попереджають: монетарний суверенітет більше не є лише прерогативою держав. Технологічні компанії, спільноти криптоентузіастів і навіть системи штучного інтелекту створюють альтернативні моделі обігу, кидаючи виклик традиційним валютам.
Дослідники з Кембриджа називають це явище “криптопопулізмом” — рухом, що відбирає “легітимність” в урядових технократів і повертає її “народу”: інвесторам, майнерам і цифровим підприємцям. Прихильники цього вважають, що центральні банки мають надто багато влади, бо вони маніпулюють ставками й рятують фінансові еліти, тоді як звичайні громадяни розплачуються інфляцією та дорогими кредитами.
Паралельно світ теж переживає змагання державних цифрових валют.
Китай просуває свій цифровий юань e-CNY, яким уже здійснено транзакцій на майже трильйон доларів і який став елементом стратегії зменшення залежності від долара. Європейський центробанк працює над цифровим євро, що має зміцнити “монетарний суверенітет Європи” та знизити залежність від американських платіжних систем Visa і Mastercard. У десятках країн, від Багам до Нігерії, такі валюти вже теж або діють, або тестуються у пілотному режимі.
Прихильники CBDC (цифрових валют центральних банків) вважають, що вони зроблять фінансову систему швидшою, прозорішою й доступнішою. Проте критики застерігають: цифрові гроші можуть перетворитися на інструмент тотального контролю. Аналітики PwC ще у 2019 році попереджали, що такі системи дозволять урядам відстежувати, оподатковувати або навіть блокувати транзакції в реальному часі.
У звіті CFA Institute 2024 року зазначено, що “програмовані гроші” дають змогу владі накладати обмеження на витрати, наприклад, від алкоголю до пального, або ж змінювати правила залежно від політичних цілей. Експерти Банку міжнародних розрахунків наголошують, що CBDC повинні створюватися з вбудованими механізмами захисту приватності, інакше вони можуть перетворитися на цифровий аналог орвеллівського “Старшого брата”.
І проблема не лише у теорії. У низці пілотних проєктів, зокрема у китайському e-CNY, чіткі гарантії конфіденційності досі не визначені, а рішення відкладені “на потім”. На думку американського економіста Норберта Мішеля, “повністю реалізована цифрова валюта центрального банку дає уряду повний контроль над кожним доларом, що проходить через будь-який рахунок, і це не сумісно з визначенням свободи”.
Майбутнє грошей дедалі більше визначається не технологіями, а довірою. Між централізованими CBDC і децентралізованими криптовалютами триває боротьба філософій. Для одних державні цифрові валюти – шлях до стабільності, для інших – загроза приватності. У підсумку вирішальним буде не код, а цінності тих, хто його пише.
Антихрист і падіння США
Чому вчить техномільярдер Пітер Тіль на своїх закритих лекціях
Пітер Тіль, американський мільярдер і один із найвпливовіших діячів Кремнієвої долини, протягом вересня–жовтня провів у Сан-Франциско серію приватних лекцій під назвою “The Antichrist: A Four-Part Lecture Series” (“Антихрист: Серія лекцій у 4-х частинах”). Судячи з аудіозаписів, із якими ознайомилася The Washington Post, інвестор не боїться поєднувати релігійні погляди з технологічною ідеологією, попереджаючи про кінець США у разі обмеження розвитку науки та штучного інтелекту.
Лекції відбувалися за закритими дверима: учасники мали купити квитки на всі чотири події й дотримуватися політики “off the record”. За словами самого Тіля, така заборона лише збільшила інтерес до його ідей, бо “це гарний маркетинговий трюк, коли нікому не дозволяєш увійти до зали”.
На зустрічах, що проходили під егідою християнської організації ACTS 17 Collective, Тіль заявив, що критики технологічного прогресу, серед яких екоактивістка Грета Тунберґ і дослідник ШІ Еліезер Юдковскі, є “легіонерами Антихриста”. За його словами, у XXI столітті Антихристом стає той, хто хоче зупинити науку. Тіль називає Тунберг та інших прихильників обмежень “одержимими” і “божевільними”, зазначивши, що колись фінансував Юдковскі, але тепер шкодує про це.
Автори The Washington Post зазначають, що справжність записів підтвердив експерт із цифрової експертизи Каліфорнійського університету Гані Фарід. Сам Тіль відмовився коментувати свої слова, а представники Тунберг і Юдковскі не відповіли на запити. Останній у письмовій заяві лише наголосив, що твердження Тіля суперечать традиційному християнству.
Мільярдер вважає, що спроби регулювати технології несуть загрозу не лише бізнесу, а й існуванню країни. Бо можуть привести до тоталітарного “єдиного світового уряду” та духовного занепаду. Тіль переконаний: лише християнство здатне викликати належний опір “павутині глобальних правил”, адже “без біблійного страху люди не зрозуміють, наскільки це небезпечно”.
У своїх виступах співзасновник Palantir і колись інвестор Facebook розвиває думку, що свобода технологій є запорукою спасіння цивілізації. Він визнав можливі ризики, але вважає спроби зупинити розвиток гіршими за наслідки самих технологій. “Якщо інтернет чи ШІ когось зводить з розуму, це не означає, що слід усе вимикати. Це як лікуватися від хвороби засобом, який убиває пацієнта”, — сказав він.
Тісно пов’язаний із республіканцями, ще у 2016 році підтримав Дональда Трампа і досі зберігає вплив у консервативних політичних колах США. Він жартома пропонував аудиторії “логічно довести”, що Трамп — Антихрист, додаючи, що “якщо не готові цього зробити, можливо, слід визнати його відносно хорошим”.
На записах також чутно його висловлювання про інших впливових людей. Він назвав засновника Microsoft Білла Гейтса “жахливою людиною”, але “нездатною бути Антихристом”, а інвестора Марка Андріссена звинуватив у “беззмістовній пропаганді у Кремнієвій долині”. І водночас похвалив Ілона Маска, якого вважає “одним із найрозумніших і найглибших людей”. Він розповів, що радив Маску відмовитися від участі в ініціативі Giving Pledge, створеній Гейтсом, аби його гроші “не дісталися лівим некомерційним організаціям”.
Серія лекцій Тіля, на думку авторів The Washington Post, стала показовим прикладом того, як релігійна риторика поступово проникає в середовище, яке традиційно вважалося секулярним. ACTS 17 Collective, що організувала події, об’єднує християнських підприємців і розвиває ідею “визнання Христа у технологіях і суспільстві”. Засновниця організації Мішель Стівенс представила Тіля як “великого християнина і капіталіста сучасності”.
Навчання у селі
Як сільська Індія стала лабораторією для штучного інтелекту
Містечко Вірудхунгар у південно-східній Індії славиться стародавніми храмами. Але поруч із ними тепер працюють сучасні “храми” іншого виду, пише BBC. Це офіси, де тренують штучний інтелект. Одним з таких фахівців є Мохан Кумар. Його робота – “анотація даних”: він збирає інформацію, маркує її та навчає моделі ШІ розпізнавати різні об’єкти. “З часом система стає напівавтономною й може ухвалювати рішення сама”, – пояснює чоловік.
Індія давно є світовим центром ІТ-аутсорсингу, але тепер сектор стрімко змінюється. Якщо раніше основні офіси розробників розташовувались у мегаполісах на кшталт Бангалора чи Ченнаї, то нині дедалі більше компаній переносять операції в глибинку. Така модель отримала назву “cloud farming”, хмарне фермерство. І саме розвиток штучного інтелекту дав цьому тренду нове дихання.
Кумар працює у Desicrew, компанії, яка ще у 2005 році першою почала переносити ІТ в села. “Ми вирішили не змушувати людей їхати в міста, а навпаки – привезти роботу до них, – розповідає гендиректор Манніваннан Дж. К. – Занадто довго всі можливості концентрувалися у мегаполісах. Ми доводимо, що світовий рівень якості можна забезпечити з будь-якого місця”.
Наразі Desicrew займається тестуванням програм, модерацією контенту і створенням наборів даних для навчання ШІ. Уже 40% їхньої діяльності пов’язані з ШI, а невдовзі будуть “усі 100”. Значна частина операцій пов’язана з транскрипцією аудіо – перетворенням голосу на текст.
“Машини набагато краще розуміють текст. Щоб ШІ спілкувався природно, він має навчитися розпізнавати акценти, інтонації, діалекти. Тому ця робота – фундамент для майбутніх систем”, – каже керівник.
Більшість працівників Desicrew – жінки. “Для багатьох це перше стабільне джерело доходу. Вони отримують фінансову незалежність, а їхні діти – можливість навчатися”, – додає Манніваннан.
Ще одна компанія, NextWealth, з’явилася у 2008 році. Її штаб-квартира розташована в Бангалорі, але 11 офісів працюють у менших містах, де загалом зайнято 5000 людей. “60% індійських випускників живуть у невеликих містах, але великі ІТ-корпорації шукають кадри лише у мегаполісах. Ми вирішили змінити це”, – каже співзасновниця Мітхілі Рамеш.
Більшість її працівників – перше покоління університетських випускників у своїх родинах, часто діти фермерів або робітників. NextWealth починала з бек-офісних завдань, але п’ять років тому перейшла на ШІ-проєкти. “Найскладніші алгоритми світу сьогодні навчаються у маленьких містах Індії”, – наголошує Рамеш.
Близько 70% клієнтів компанії знаходяться у США. Керівниця переконана, що в найближчі п’ять років ШІ й генеративні технології створять до 100 мільйонів робочих місць – у навчанні моделей, перевірці даних та обробці запитів у реальному часі. “Малі міста Індії можуть стати основою цієї інфраструктури”, – каже вона.
Експерти додають, що країна має перевагу у часі. “Філіппіни можуть наздогнати, але Індія має фори на кілька років і це треба використати”, – каже Рамеш. Колишній керівник Національної асоціації програмних компаній Кей С. Вісванатан погоджується: “Кремнієва долина створює двигуни ШІ, але саме індійські фахівці їх обслуговують. Ми на порозі нового етапу, коли сільська Індія може стати для ШІ тим, чим стала для ІТ у 2000-х”.
Утім, проблеми залишаються. Не всюди є надійний інтернет і безпечні дата-центри. Та ще більшою перепоною стає недовіра іноземних клієнтів. “Головний виклик не технічний, а психологічний. Замовники сумніваються, що маленькі міста можуть гарантувати безпеку даних. Їх треба переконати якістю роботи”, – пояснює Вісванатан.
У NextWealth інженерка Дханалакшмі Віджай удосконалює моделі: виправляє помилки, коли алгоритм плутає, наприклад, джинсову куртку й сорочку. “Ми постійно підживлюємо систему новими прикладами. Це як оновлення програмного забезпечення. Кожне робить ШІ точнішим”, — каже вона. І її робота має цілком практичний ефект: “Коли ви замовляєте товар онлайн і система точно розпізнає, що ви шукаєте – це частково і наша заслуга”.
Королівський відбувайло
Як брат короля Великої Британії допомагає родині уникати скандалів
Принц Ендрю, рідний брат короля Великої Британії Чарльза III, здається, не вилазить із гучних скандалів. Але, за словами джерел RadarOnline, його постійна публічна ганьба може бути не випадковою. Високопоставлені придворні нібито “тихо використовують” шум навколо 65-річного герцога Йоркського як маневр, що відвертає увагу публіки від глибших проблем монархії, і називають його “ідеальним цапом-відбувайлом”.
Нову хвилю уваги до принца спричинив вихід книги журналіста Ендрю Лоуні “Entitled: The Rise and Fall of the House of York” (“Титулований: Зліт і падіння Йоркського дому”), де детально описані фінансові оборудки Ендрю, його давні зв’язки з покійним мільярдером Джеффрі Епштейном і незрозумілі джерела доходів, що забезпечують його досі розкішне життя.
Попри шквал критики, у палаці, за словами інсайдерів, побачили у скандалі “певний плюс”: обурення на адресу Ендрю відвернуло увагу громадськості від незручних питань про статки короля Чарльза і його спадкоємця принца Вільяма, що зростають завдяки їхнім приватним володінням – герцогствам Ланкастер і Корнуолл.
“Щоразу, коли з’являються неприємні заголовки про гроші монархії, дивом виринає щось нове про Ендрю. Він став вбудованим механізмом відволікання уваги, на нього безпечно зливати гнів, тоді як решта [членів королівської родини] виглядає бездоганно”, – каже один із колишніх придворних.
Після скандального інтерв’ю BBC Newsnight у 2019 році, у якому Ендрю намагався виправдати дружбу з Епштейном, він відійшов від публічних обов’язків і живе закрито у своєму маєтку Royal Lodge у Віндзорі. Маєток з 30 кімнатами коштує близько $350 000 на рік лише в утриманні, а сам принц, за словами Лоуні, продовжує користуватися приватними літаками й, імовірно, має підтримку заможних спонсорів у Об’єднаних Арабських Еміратах.
Загалом, думка, що Ендрю став “громовідводом” для більш серйозних королівських криз, не нова. Його падіння – від героїчного офіцера, учасника Фолклендської війни, до такого собі вигнанця – збіглося з періодом зростального невдоволення суспільства привілеями монархії. “Він уособлює все, що не так із системою спадкової влади. Саме тому інституція його і потребує”, – каже джерело Radar у палаці.
Сам принц, за словами знайомих, усвідомлює, що став розмінною фігурою, і почувається “ув’язненим у власному домі”. “Коли він намагається самостійно покращити репутацію, одразу з’являється новий компромат. Він розуміє, що його просто тримають як зручну мішень”, – додає один із давніх приятелів герцога.
Книга Лоуні знову порушила питання про те, звідки Ендрю взяв $15 мільйонів на позасудову угоду з Вірджинією Жуффре, жертвою сексуального насильства з оточення Епштейна, якого звинувачували, поміж іншого, й у торгівлі людьми. Палац запевняє, що “державні кошти не використовувалися”, однак джерело грошей досі невідоме.
Тим часом король Чарльз і принц Вільям щороку отримують десятки мільйонів фунтів прибутку зі своїх приватних володінь – суми, що значно перевищують офіційні суми на утримання більшості глав держав.
“Кожна система потребує свого цапа-відбувайла, – каже колишній придворний. – Ендрю чудово підходить для цієї роль. Його ганьба робить інших взірцями служіння. Вони не скажуть цього вголос, але хай краще преса смакує його провали, ніж питатиме, звідки надходять і куди зникають гроші”.
Станом на зараз герцог Йоркський залишається у тіні і, за словами джерел Radar, у палаці вважають, що саме це і є “його покаранням і водночас призначенням”.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.