Projects
19.11.2023
Забути про вік
Як 98-річна Дороті Віггінс живе своє найкраще життя і надихає інших в Instagram і TikTok
Дороті Віггінс добре памʼятає, як розкішний ресторан Little Ruby’s Cafe колись був The Riviera – місцем її молодості у Нью-Йорку, яке колись малював її чоловік, Гай. Нині Дороті 98 і вона має десятки тисяч підписників в Instagram і TikTok, які стежать за тим, як вона грає в теніс, жартує, змінює зачіску, пʼє улюблені алкогольні коктейлі і практично ніколи не повторюється у вбранні, розповідає The New York Times.
Гай Віггінс, художник і колишній дипломат, помер три роки тому у віці 100 років. Дороті та Гай познайомилися, коли їй було за 30, і 61 рік вони прожили у щасливому шлюбі. Місіс Віггінc каже, що почувалася вкрай спустошеною після смерті чоловіка, який “був усім моїм життям”. Один із синів подружжя вирішив, що соцмережі допоможуть Дороті трохи абстрагуватися від горя – і частково це спрацювало.
Ще у 2019-му син Дороті та Гая звернувся до друга сімʼї, колишнього журналіста, а на той момент журналіста-фрілансера Марка Астора, аби він зняв документальний фільм про батьків, які тоді вже були досить поважного віку. Астор знімав до самої смерті Гая, а потім продовжив створювати контент для Дороті – і публікував його у соцмережах. Усі ці короткі відео – частини великого кіно, над яким працює Астор.
Журналіст документує життя Дороті кілька разів на тиждень, а потім сідає за монтаж. Оскільки місіс Віггінс, хоча й має iPhone, сама не заходить в TikTok чи Instagram, Астор зачитує їй коментарі та розповідає, як лайкали пости. Дороті каже, що не прагне такої популярності і ставиться до неї несерйозно: “Я ненавиджу ходити вулицями й бачити, як люди хапаються за телефони, мов за серце”.
“TikTok мені видається дурницею. Людям потрібно щось більше, аніж такі миттєві ролики. Мій чоловік колись міг декламувати напам’ять поезію Альфреда Хаусмана!”
Однак на думку Астора, TikTok дозволив йому залучити глядачів до глибшого розуміння життя Дороті. “А ще це – про людину, яка стає старшою. Особливо старша жінка часто залишається невидимою у нашому суспільстві”, – каже Астор.
Дороті любить пригадувати родинні традиції, які були у неї з чоловіком. На день народження та день святого Валентина Гай неодмінно писав дружині листи. Щовечора вони обовʼязково знаходили годинку, щоби посидіти й випити по коктейлю. Нині вона часто й сама заходить до бару Wiggins, названого на честь родини Гая – його батько і дідусь були відомими пейзажистами.
Хоча Дороті не дуже переймається своєю популярністю у соцмережах, все ж завжди уважно слухає, як Астор зачитує їй коментарі до постів. Жінка зізнається: “Був один коментар, який мене зворушив. Хтось написав, що відчував, ніби життя закінчилося, перебував у депресії, однак після перегляду моїх відео людина отримала натхнення жити далі. Якщо я можу показати комусь, що не варто відмовлятися від життя, тоді для мене це справді важливо”.
Найвразливіші як мішень
Чому тактика палестинських терористів із захоплення у полон дітей та літніх людей досі працює
Achille Lauro розсікав хвилі Середземного моря, коли на його борту опинилися терористи. Четверо озброєних чоловіків з Фронту визволення Палестини схопили капітана круїзного лайнера, усіх 349 пасажирів загнали до їдальні і вимагали від Ізраїлю за кілька годин звільнити 50 палестинських вʼязнів.
Реакції не було. Тож терористи обрали з натовпу жертву – 69-річного американського єврея Леона Клінгхоффера, прикутого через інсульт до колісного крісла. Його застрелили, а тіло й візок скинули в море.
Це був 1985 рік, але донині тактика палестинських терористів – шантаж представниками найбільш вразливих груп населення – залишилася незмінною. Один з терористів на Achille Lauro потім розповідав на суді: “Я обрав прикутого до візка, щоб вони (ізраїльтяни) знали, що ми нікого не жаліємо. Так само й американці, озброюючи Ізраїль, не зважають на те, що Ізраїль вбиває жінок і дітей нашого народу”, – переповідає The New Yorker.
Те, як поводиться ХАМАС, шантажуючи Ізраїль захопленими внаслідок атак 7 жовтня заручниками, дуже нагадує ті часи.
Брюс Хоффман, професор Джорджтаунського університету, спеціалізується на історії тероризму. Він каже, що ХАМАС перетворив захоплення заручників на вигідну для себе медійну картинку. Адже новини про полонених, найімовірніше, постійно будуть в інформаційному просторі – аж доки не буде зʼясовано їхню долю. А це дозволяє викрадачам шантажувати ворога стільки, стільки йому заманеться. Якщо захоплювати немовлят, малюків, людей літнього віку, хворих, то можна вимагати термінового звільнення заручників. А отже – підвищувати ставки торгу.
Якщо вірити спискам заручників ХАМАС, які публікували BBC та Haaretz, нині у полоні бойовиків – понад 30 дітей та 25 осіб старше 65 років. Саме такі вразливі категорії населення найчастіше показують терористи у своїх пропагандистських відео. У ролику від 9 листопада бойовики Ісламського джихаду, союзники ХАМАС, показали 77-річну Ханну Кацір, яка сидить у колісному кріслі, і 13-річного Ягіл Якова. Human Rights Watch назвала це відео свідченням “воєнного злочину”.
Серед заручників старшого віку – ще й 85-річна Яффа Адар: ви, ймовірно бачили фото, як бойовики вивозять її з кібуцу Нір Оз на візку для гольфу.
“Важко зрозуміти, як ти можеш увійти в дім 85-річної жінки, яка не може заподіяти тобі шкоди, яка навіть не може захистити себе сама, і замість того, щоб просто піти, ти вирішуєш взяти її в заручники”, – каже онука Яффи. Але насправді у цьому є певна логіка: у полоні бойовиків опинилося чимало старших ізраїльтян, які зробили особистий внесок у розвиток Ізраїлю чи культуру памʼяті Голокосту.
Однак загибель дітей та інших вразливих категорій населення – це те, до чого апелюють і критики дій Ізраїлю. Вони наголошують, що назвати контрудари, яких завдає Ізраїль по Газі, пропорційними завданій шкоді дуже важко. За даними мінохорони здоровʼя Гази, контрольованому ХАМАС, у Секторі загинуло понад 4000 дітей. Перевірити ці дані поки що неможливо, однак генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш теж наголошував на тому, що Газа стає “цвинтарем для дітей”.
Від України до Гази. Земля у вогні
Що треба знати про світ майбутнього, в якому війни тривають одночасно у різних куточках планети
Україна переживає найбільшу війну в Європі з часів Другої світової, загострення конфлікту між Ізраїлем та ХАМАС може поширитися на Близький Схід, а китайська авіація та військові кораблі дедалі частіше становлять загрозу Тайваню.
Внутрішньополітичні збройні протистоянні розгортаються у Судані, Малі та Мʼянмі. Якщо вам здається, що нині ледь не увесь світ у вогні, то, схоже, вам не здається.
Насправді це уже неодноразово було в історії, пише The Economist. Варто пригадати лишень радянське вторгнення в Угорщину та Суецьку кризу 1956-го, чи кінець 1970-х, коли Китай вдерся у Вʼєтнам, в Ірані сталася Ісламська революція, а СРСР зайшов у Афганістан. Однак нині США все дорожче й складніше дається втручання у війни, Китай та Росія все більше йдуть на зближення, а Індія й Туреччина посилюють глобальний вплив. І все це впливає на природу війн.
У чому це виявляється? По-перше, великі держави дедалі більш поляризуються в тих питаннях, де вони донедавна були союзниками. Погляньте лише на те, як Росія, яка роками розбудовувала відносини з Ізраїлем, тепер підтримує ХАМАС. По-друге, противники Америки помітно йдуть на зближення. Адже усі ми добре памʼятаємо про “вісь зла”, куди зараховують Росію, КНР, Північну Корею та Іран.
До того ж, війна РФ проти України стала тим фактором, який підштовхнув партнерство Росії з Китаєм, а Північна Корея, якщо вірити даним Держдепу США, постачала Росії зброю для війни з Україною в обмін на військові технології.
Усе рідше у війнах є лише два гравці. Якби не постачання західної зброї, Україна навряд чи змогла б так ефективно протистояти російській агресії. Туреччина нині є одним з головних постачальників зброї в регіоні, чим суттєво змінює конфлікти в Лівії, Сирії та Нагірному Карабасі. Європа та США обдумують, як можуть відповісти на ескалацію довкола Тайваню, якщо вона зрештою станеться. Це один з аргументів, яким озброюються ті, хто вірить: майбутнє світу – багатополярне.
Серед тенденцій, які впливають на одночасність війн у різних частинах світу, є ще й вплив кліматичної кризи, а отже, потреба змагатися за ресурси. А ще – зростання конкуренції щодо критично важливих матеріалів для виробництва вітрових турбін, електромобілів та інших атрибутів “зеленого переходу”. Крім того, впливають і темпи технологічних змін, і хвиля націоналізму та популізму у світі.
Усе це ставить під загрозу інституційну спроможність США та їх союзників одночасно впоратись із багатьма війнами. Політична проблема: як “гасити кілька пожеж” одночасно. Наприклад, не завжди виходить швидко перерозподілити функції між дипломатами, і як бути зі складними бюрократичними процесами?
Та навіть військова сила стає усе більш дефіцитним ресурсом. Війна РФ проти України нагадала, наскільки багато боєприпасів витрачається у великих війнах, і водночас – наскільки мізерними є західні арсенали та засоби їх поповнення.
Америка під цим тиском поспішає збільшити виробництво 155-мм артилерійських снарядів, однак все одно навряд чи наздожене темпи нарощування озброєнь, які свого часу розігнала Росія. Особливі труднощі США відчувають, коли для різних війн, скажімо, в Україні та Ізраїлі, мають надавати певні однакові види зброї. Наприклад, снаряди для систем ППО Patriot, які використовують обидві країни.
Народження нового “азійського тигра”?
Як Джоко Відодо привів Індонезію до економічного буму.
І чому все не так просто
“Цей палац буде таким зеленим!” – каже Джоко Відодо, споглядаючи напівспоруджену будівлю свого нового президентського палацу.
Невдовзі тут, посеред тропічного лісу, буде серце нової столиці Індонезії, яка переїде з нинішньої – Джакарти. Переїзд коштуватиме країні принаймні $32 млрд, але, на думку Відодо, він того вартий. Нова столиця буде суттєво безпечнішою, а ще – засвідчить економічні успіхи каденції Відодо, пише Financial Times.
Наступного року Відодо, який перебував у президентському кріслі з 2014-го, мусить його залишити. Його рейтинг близький до 80% – це відображає стабільний курс розвитку 270-мільйонної країни. Зокрема економічного: за Відодо ВВП Індонезії стабільно зростав на 5% щороку, крім хіба що часів пандемії. Якщо їй вдасться поліпшити цей результат і наздогнати інші країни Південно-Східної Азії, де зростання – 7%, вона може потрапити до пʼятірки найбільших економік світу.
Це не так уже й неймовірно. Еван Лаксмана, старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень у Сінгапурі, каже: шанси встигнути до 2045 року в Індонезії високі. Ще потрібно, правда, залучити більше міжнародних інвестицій, зацікавити ще більше бізнес, реформувати бюрократію. За роки президентства Відодо Індонезія зміцнила свої позиції як найбільшого у світі виробника нікелю – критично важливого компоненту, що лежить в основі новітніх технологій, зокрема автомобілів та акумуляторів.
Крім того, Відодо, прийшови до влади, зробив ставку на інфраструктуру – розбудову автомагістралей, аеропортів, зокрема й у віддалених регіонах. А ще – дамб, що особливо важливо на тлі кліматичних змін, які призводили до посухи на значній території країни. У 2020-му Відодо заборонив імпорт нікелевої руди і примусив міжнародні компанії, наприклад, китайську Tsingshan, будувати більше місцевих заводів – якщо ті хотіли мати доступ до нікелевих запасів в Індонезії. А це – ланцюги постачання всередині країни та нові робочі місця.
Така політика, хай і засуджувала її Світова організація торгівлі, окупилася: експорт Індонезії, який спонукало різке зростання цін на сировинні товари, сягнув максимуму – $292 у 2022 році. Однак тепер Відодо зіштовхнувся з новою проблемою: як балансувати між США (від яких у нікелевій галузі Індонезія воліла б отримувати субсидії) та Китаєм – і водночас не втратити прибутки?
Та все ж до успішного президента Відодо є низка претензій. Коли він прийшов до влади у 2014-му, то обіцяв, що не передаватиме владу своїм дітям. Однак потім зʼясувалося, що Конституційний суд Індонезії (який, до речі, тоді очолював брат дружини Відодо) знизив мінімальний вік для охочих балотуватися на посаду віцепрезидента. І все – для того, щоб кандидатом міг стати старший син Відодо. Президент стверджує, що не має до цього жодного стосунку.
Вбивці сперматозоїдів
Як пестициди впливають на здатність чоловіка зачати дитину
Пестициди, які використовуються у сільському господарстві, садівництві та потрапляють у їжу, мають безпосередній вплив на кількість та якість сперматозоїдів. Мелісса Перрі, деканка Коледжу охорони здоров’я Університету Джорджа Мейсона у Ферфаксі, посилається на своє дослідження, яке зафіксувало: за останні півстоліття концентрація сперми у чоловіків у всьому світі впала приблизно на 50%.
Достеменна причина невідома, однак дослідження демонструє тісний зв’язок між двома поширеними інсектицидами, органофосфатами та N-метил карбаматами, та зниженням концентрації сперми, пише CNN.
Органофосфати – одна зі сполук, яка використовується дуже часто з різноманітною метою: вони містяться у нервово-паралітичних газах, гербіцидах, пестицидах та інсектицидах. Крім того, вони входять до складу пластмас і розчинників.
N-метил карбамати структурно та функціонально подібні до органофосфатів: вони можуть знищувати комах, пошкоджуючи їхній мозок та нервову систему. Вони також потрібні для виготовлення інсектицидів, отже, для боротьби з жуками, довгоносиками та іншими схожими шкідниками.
Дослідження Перрі демонструє: чоловіки, які більше зазнавали впливу пестицидів, – наприклад, ті, хто працює у сільському господарстві, – мали значно меншу концентрацію сперми, ніж чоловіки, які мали найменший вплив цих речовин.
Під концентрацією сперматозоїдів науковці мають на увазі їх кількість на мілілітр сперми. А ось кількість сперматозоїдів – це кількість мільйонів сперматозоїдів у всьому еякуляті. На думку експертів, кількість є найважливішим показником потенційної фертильності. А концентрація допомагає простіше порівняти аналогічні показники у різних чоловіків, адже враховує мінливість об’єму сперми.
Дослідження на тваринах підтвердили, що пестициди можуть позначатися на спермі. Вони безпосередньо впливають на статеві гормони, пошкоджують клітини яєчок і змінюють нейромедіатори в мозку, які впливають на виробництво сперми.
“Сперма є неймовірно чутливою, коли йдеться про загальний стан здоров’я чоловіків. Моя порада – знати про пестициди довкола вас і розуміти, що краще уникати їх зайвого впливу, особливо якщо ви плануєте дітей”, – каже Перрі.
Але, ясна річ, справа не лише у пестицидах. Крім того, на концентрацію сперми, за припущеннями дослідників, можуть впливати ожиріння, неправильне харчування, токсини довкілля, хронічні захворювання тощо. Деякі науковці навіть припускають, що не варто викреслювати з факторів ризику випромінювання від мобільного телефону як імовірну причину стрімкого падіння кількості сперматозоїдів.
Недавнє дослідження показало, що чоловіки віком від 18 до 22 років, які говорили, що користуються телефоном понад 20 разів на день, мали на 21% вищий ризик зниження загальної кількості сперматозоїдів і на 30% вищий ризик низької концентрації сперми. Втім, у цьому дослідженні не уточнюється, як саме чоловіки використовували телефон – дзвонили, писали повідомлення чи сиділи в Інтернеті.
Середземноморська Москва
Як Північний Кіпр стає епіцентром концентрації нелегальних російських активів
“Бізнес працює добре. Дуже добре”, – каже Руслан Ібраєв. У його інвестиційній компанії Hub в Іскеле на окупованій Туреччиною північній частині Кіпру безліч клієнтів. Зокрема – з колишнього СРСР. “Російськомовні люблять жити тут”, – зазначає Ібраєв, розхвалюючи місцеві пентхауси й елітні квартири, які розлітаються з рекордною швидкістю. Але тут швидко збудують нові: будівельна галузь процвітає завдяки притоку рублів та іранських ріалів, пише The Guardian.
Після того, як Британія та США наклали санкції на фізичних та юридичних осіб, а отже фактично заборонили російським багатіям володіти активами й нерухомістю у міжнародно визначеній республіці Кіпр, ті вирішили не тікати далеко. Північний Кіпр, зокрема місто Іскеле – колись непоказне, тепер здобуло імідж “середземноморської Москви” і стрімко росте. На півдні Кіпру роль нинішнього Іскеле виконував Лімасол, куди вкладали гроші перші олігархи після розпаду СРСР.
Тепер в Іскеле на кожному кроці – кириличні вивіски та рекламні щити, які обіцяють “життя мрії”. Політолог Сертач Сонан каже: “Північний Кіпр не зв’язаний міжнародними угодами, має слабкі інституції та визнається лише Туреччиною”. Це сприяє тому, аби влаштувати тут столицю “бізнесу з друкування грошей”.
За словами Сонана, це сіра зона, ідеальна для тих, хто хоче вести тіньовий бізнес. Британський верховний комісар Ірфан Сіддік називає Північний Кіпр “чорною дірою”, куди переміщується незаконний російський капітал.
Захід хвалить зусилля президента Кіпру Нікоса Христодулідеса за його боротьбу з відмиванням коштів. За девʼять місяців при владі він закрив понад 120 000 підозрілих банківських рахунків і понад 40 000 підставних компаній. Однак враховуючи те, як стрімко росіяни прямують на північ, щоб розгорнути свої багатства там, аналітики припускають, що юристи “греки-кіпріоти” все ж допомагають “кіпріотам-туркам” отримати документи російських клієнтів.
Олександр Апостолідес, дослідник економіки з Європейського університету Кіпру, який консультував уряд Кіпру, констатує: потрібні системні зміни.
“Без структурної реформи щодо створення офісу санкцій і серйозного розгляду пропозицій створити єдиного регулятора з відмивання грошей можна буде не помітити черговий скандал”, – каже Апостолідес.
Уряд Кіпру пообіцяв застосувати “підхід нульової терпимості” до порушення санкційного режиму. Наразі він отримує технічну підтримку від британського уряду для створення підрозділу із впровадження санкцій вже наступного року.
Тим часом кількість росіян, що прибувають в аеропорт Ерджан у самопроголошеній республіці Північного Кіпру, різко зросла відтоді, як Путін почав повномасштабне вторгнення в Україну. А ще майже 60 000 громадян Росії в’їхали до анклаву через контрольно-пропускні пункти з боку південної частини Кіпру за період з січня до вересня цього року. Для розуміння: це суттєво перевищує звичні показники.
Туреччина принципово не приєднується до санкцій проти РФ, і контрольований нею Північний Кіпр стає епіцентром російських грошей, які вона толерує.
Кінець ворожнечі. Чи ні?
Як найближчі місяці випробують успіхи довгоочікуваного саміту Джо Байдена та Сі Цзіньпіна
Чотиригодинна зустріч президента США Джо Байдена та китайського лідера Сі Цзіньпіна 15 листопада у Каліфорнії завершилася обіцянкою “зберігати та підтримувати” дипломатію високого рівня.
Однак чи можна говорити про перезавантаження відносин після років глибоких розбіжностей? Найімовірніше, найближчі місяці свідчитимуть про те, наскільки це відповідає дійсності, пише The Wall Street Journal.
Зустріч Байдена та Сі припала на найнижчу точку у двосторонніх контактах. Тож домовленість про відновлення каналів прямого звʼязку між військовими двох держав та початок діалогу щодо ризиків штучного інтелекту здається вже доволі непоганим кроком назустріч з обох боків. “Ми досягли реального прогресу”, – запевнив Байден. Згодом він скаже журналістам, що ці переговори були одними з найбільш конструктивних та продуктивних розмов між США та Китаєм.
Крім того, Сі обіцяв допомогти США припинити експорт хімічних речовин, які використовують у виробництві фентанілу. Це потужний знеболювальний препарат, що викликає сильну залежність і забирає життя десятків тисяч американців.
Посадовці США наголошують: найважливіше у цій зустрічі, до якої в Білому домі готувалися місяцями, – сам факт того, що вона відбулася. Адже це рідкісна можливість прямої дипломатії з авторитарним лідером другої економіки світу.
Байден домовився із СІ, що у разі будь-яких непорозумінь лідери двох країн мають “взяти слухавку і зателефонувати” – тобто вирішувати питання напряму.
Найближчими місяцями результати саміту випробує низка подій, де у США та Китаю суттєво розходяться позиції. Це і вибори на Тайвані, і подальше розгортання війни Ізраїлю та ХАМАС, і російська агресія проти України. Відіграє певну роль, очевидно, й передвиборча риторика Байдена напередодні президентських виборів – поки що складно сказати, яке місце у ній буде відведено Китаю.
Сі зі свого боку наголосив офіційному китайському агентству “Сіньхуа”, що хоча “для США та Китаю неможливо відвернутися одне від одного”, Пекін буде обстоювати свої позиції і відповідати на кроки США, які завдаватимуть шкоди інтересам Китаю.
“Китай не має намірів перевершити або замінити США, тож і США не повинні мати жодних планів придушення та стримування Китаю”, – наголосив Сі.
Крім того, він закликав Байдена чітко продемонструвати, що США не підтримують незалежність Тайваню, натомість виступити за “мирне возз’єднання” Китаю із самоврядним островом. Однак не схоже, що це станеться.
Американські та китайські посадовці дуже довго і ретельно готувалися до саміту, обговорюючи всі деталі – від декору та розміщення на переговорах до порядку денного зустрічі. Це була перша зустріч лідерів після того, як у лютому США, ймовірно, збили китайський аеростат. Цей інцидент призвів до подальшого похолодання у відносинах між США та Китаєм.
Схоже, що цей саміт – останній перед початком інтенсивної президентської кампанії в США, під час якої Китай може повернутися у передвиборчу риторику лідерів як значна проблема і зовнішньополітичний виклик для Америки. Тож це додавало відчуття терміновості – використати зустріч для налагодження відносин.
Обман на легендарному імені
Як Роберт Кеннеді-молодший заробив мільйони,
продаючи людям фейки про вакцини
“Ми не маємо задовольнятися тим, що заробимо собі купу всього – і той, хто перед смертю заробить найбільше, переможе у змаганні. Наше життя мусить мати вищу мету”, – пригадував слова своєї матері Етель Джон Кеннеді-молодший. Усе своє життя він культивував образ людини, яка шукає цієї вищої мети. А ще – несе на собі тягар відповідальності від того, що належить до однієї з найвідоміших родин Америки і керується в усьому громадянським обовʼязком.
Кампанія боротьби Кеннеді-молодшого за президентське крісло на виборах-2024 теж стала вигідним майданчиком для цього. Ось тільки родичі відреклися від переконань Кеннеді, який в епоху пандемії став відомим антивакцинатором.
Але справа не лише в його ідейності (кажуть, політик реально вірить в антинаукові теорії), а й у тому, що цей підхід приніс йому десятки мільйонів доларів прибутку. Це засвідчила перевірка фінансів Кеннеді з документів у публічному доступі, його публічних декларацій та інших документів, пише The New York Times.
Наприклад, у 2021 році Роберт Кеннеді-молодший заробив понад пів мільйона доларів як голова правління та провідний юрист у Children’s Health Defense. Це некомерційна організація, якій Кеннеді допоміг перетворитися на провідного розповсюджувача дезінформації щодо вакцин.
Але це не головне джерело прибутків для Кеннеді: зʼясувалося, що тоді ж політик надавав різноманітним юридичним фірмам своє ім’я, зв’язки та досвід для судових позовів до великих компаній – і так заробив $7 млн.
Дід Роберта Кеннеді-молодшого свого часу вклав капітал у довірчі фонди для своїх нащадків, щоб допомагати підтримувати політичні амбіції своїх синів. З цих грошей Кеннеді-молодший отримав відносно скромну частку. Більш важливим виявилися інші успадковані родинні надбання – харизматичність, дар публічних виступів, як бонус – гарантоване місце серед національних еліт.
“Я зміг використати різноманітні подарунки, які мені дали – освіту, контакти та цінність імені, до якого покоління моєї родини доклало багато зусиль, щоб підвищити та зберегти його вартість”, – говорив Кеннеді-молодший.
Першою галуззю, де Кеннеді зарекомендував себе як авторитетний юрист та набув чималих статків, була охорона довкілля. Журнал Time навіть одного разу назвав його героєм планети за роботу в організації Riverkeeper, яка нібито долучилася до очищення забрудненої річки Гудзон у Нью-Йорку. Роками Кеннеді виголошував промови про забруднення ртуттю від вугільних електростанцій.
Аж поки не знайшов для себе більш прибуткове заняття: застерігати, що консервант тіомерсал (або сіль ртуті) використовується у вакцинах і буцімто призводить до зростання ризиків аутизму серед дітей.
У 2005 році Кеннеді-молодший написав статті про це до видань Rolling Stone і Salon – однак невдовзі обидва ЗМІ відкликали статтю, бо виявили, що деякі з її тверджень були неправильними або сумнівними. Але Кеннеді вирішив обстоювати свою позицію, а 2015 року навіть написав про це книгу.
Крім того, Кеннеді приєднався до правління некомерційної організації під назвою “Всесвітній ртутний проєкт”, який мав на меті ліквідувати вплив ртуті у різноманітних галузях. У 2018 році її перейменували на Children’s Health Defense. Згодом проєкт став одним із провідних розповсюджувачів дезінформації про вакцини в країні, особливо у період пандемії коронавірусу.
Викрадення з викриттям
Розвідка Бангладеш “злила” особисті дані громадян, а їх викрали хакери. Як це пов’язано з виборами
Імена, професії, групи крові, номери телефонів, тривалість розмов, дані реєстрації транспортних засобів, паспортні дані, фото відбитків пальців. Звучить як черговий дуже масштабний злив особистої інформації, що відбувається часто.
Однак це один із перших випадків, коли йдеться про базу даних, якою володіє розвідувальне агентство. Кілька місяців Національний центр моніторингу телекомунікацій (NTMC), – розвідувальний орган у Бангладеш, який збирає дані мобільних телефонів людей та їхньої активності в Інтернеті, – публікував особисту інформацію людей через незахищену базу даних, пов’язану з його системами.
А минулого тижня анонімні хакери заявили, що викрали їх, пише WIRED.
Видання перевірило вибірку реальних імен, номерів телефонів, адрес електронної пошти тощо. Зʼясувалося, що деякі записи виглядають як тестова інформація, – загалом або частково несправжні. “Та навіть якщо чимало даних є тестовими, вони все одно розкривають структуру перехоплення. Хоча я б не очікував, що таке може статися з будь-якою розвідувальною службою”, – каже Віктор Маркопулос, дослідник безпеки CloudDefense.AI, який виявив незахищену базу даних.
За версією Маркопулоса, база даних, імовірно, була розкрита через неправильну конфігурацію. У базі є понад 120 індексів даних, які містять такі назви, як “супутниковий телефон”, “sms”, “реєстрація народження”, “pids_prisoners_list_search”, “driving_licence_temp” і “Twitter”. Деякі з цих файлів містять кілька записів кожен, тоді як інші – десятки тисяч.
Переважна більшість даних, доступних у базі NTMC, – це метадані про комунікації людей. Метадані демонструють, з яких номерів могли телефонувати користувачеві та скільки тривав кожен дзвінок. Цей тип метаданих можна використовувати, аби показати моделі поведінки людей і те, з ким вони взаємодіють.
NTMC зʼявився із попереднього органу моніторингу 2013 року і позиціонує себе як організацію, що надає “законні засоби перехоплення комунікацій” іншим агентствам у Бангладеш, населення якого становить 167 000. Нещодавні звіти зафіксували, що 30 агентств пов’язані з NTMC через прикладний програмний інтерфейс (API), і що він містить записи від мобільних операторів, паспортних та міграційних служб та інших органів. У січні NTMC придбав технологію спостереження у компаній, очолюваних ізраїльтянами.
Експерт з телекомунікацій, опозиційний до чинної влади Бангладеш, стверджує, що як “законний центр перехоплення” NTMC може збирати величезні обсяги даних.
“Вони не лише збирають записи даних про дзвінки від мобільних компаній, а також фіксують журнали дзвінків, детальні записи, історію сеансів від інтернет-провайдерів. Те спостереження, яке вони проводять, потужніше, ніж у європейських країнах”, – пояснює дослідник.
Інший його колега наголошує, що напередодні наступного раунду виборів у Бангладеш у 2024 році такі історії можуть почастішати. Особливо на тлі того, що проти чинного уряду відбуваються масштабні протести, а опозицію репресують.
Оманливий символ
Чому білий ведмідь на крижині
більше не є символом зміни клімату
Фотографи Крістіна Міттермаєр і Пол Ніклен зустріли його на Баффінових островах на Півночі Канади. Білий ведмідь зі знебарвленим хутром та виснаженим тілом ледь волочив лапи у пошуках їжі. Не знайшовши нічого придатного, узявся жувати пінопластове сидіння снігохода. Фотографи потім розповідали, що відчули, ніби ведмідь доживає останні хвилини життя – і зафіксували його на камеру.
У 2017 році світлину опублікував National Geographic із підписом: “Ось як виглядає зміна клімату”. Зображення стало вірусним на роки та набрало понад 2,5 мільярди переглядів, розповідає ВВС. Сцена на Баффінових островах сприймалася як класична ілюстрація загрози танення льодовиків і глобального потепління. Та й інші фото білих ведмедів, які чіпляються за крижину або блукають серед далеких арктичних ландшафтів, стали миттєво впізнаваними як символи кліматичної кризи.
Однак чи справді льодовики тануть, а ведмеді гинуть через це?
Щодо першого – сумнівів немає. Через підвищення глобальної температури концентрація морського льоду зменшувалася на 13% кожного десятиліття з 1979 року. У 2023 році рівень морського льоду в Антарктиді рекордно низький. І серед жертв цієї зміни справді є білі ведмеді, які менше часу проводять на морському льоду, через що довше голодують, худнуть і народжують менше дитинчат.
Але фотоісторик Королівського фотографічного товариства Великої Британії Майкл Прітчард застерігає: робити висновки із жахливих фото треба вкрай обережно.
“Фотографія може розповісти історію, що відрізняється від реальності”, – каже Прітчард. І справді, згодом це визнав і National Geographic.
Видання опублікувало заяву, в якій визнало, що “зайшло надто далеко”, встановивши прямий зв’язок між білим ведмедем, який вмирає, і зміною клімату. Адже могли бути й інші фактори, які б впливали на стан ведмедя: скажімо, у нього міг бути рак. Однак Міттермаєр вважає, що їхня світлина все одно виконала важливу функцію – привернула увагу до проблеми.
“Мені дуже хотілося, щоб ця фотографія стала моментом, який ми зафіксували, щоб переконатись: зміна клімату є загрозою для існування людства, і вона починається з тварин”, – каже фотографка. На думку Прітчарда, ці образи добре спрацьовують, адже ведмеді милі – і в людей виникає бажання їх захистити. “Якби ми зображали замість них риб чи земноводних, вони б не мали такої популярності”, – каже він.
Сафрон О’Ніл, експертка з питань клімату та суспільства з Університету Ексетера у Великій Британії, зазначає: із зображенням ведмедів є ще один ризик – відштовхнути громадськість. Річ у тім, що білі ведмеді асоціюються зі стереотипним образом – крижаної, порожньої, настільки віддаленої, що, здається, зміна клімату для неї є далекою проблемою. Хоча це вже давно не так.
У 2019 році Фіона Шилдс, більдредакторка у виданні Guardian, заявила, що газета відійде від білих ведмедів як ілюстрацій кліматичної катастрофи. Вона назвала їх дуже “очевидним, але не обовʼязково відповідним” вибором. Тепер дослідники радять звертати увагу на фото, які фіксують наочні наслідки кліматичних змін для людей – тобто те, що вони можуть легко спроєктувати на себе.
Або ж пропонують рішення проблеми. Наприклад, цьогоріч фото Міттермаєр потрапило на обкладинку Time. На ньому було зображено відновлення пошкодженого коралового рифу у морській заповідній зоні неподалік Мексики.
Як відбираємо історії: весь тиждень Олена Куренкова з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Вона відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо (переповідаємо) зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.