Projects
У британського короля Чарльза ІІІ є “друге життя” – у румунській Трансильванії. Воно повільніше й віддалене від палаців і протоколів. Його помешкання тут зовсім не нагадує королівські апартаменти: там немає телевізора та інтернету, зате є піч XVII століття, дерев’яне ліжко й портрет Єлизавети ІІ на стіні.
Чверть століття він регулярно приїздить у ці “втрачені у часі” села Румунії, пише The Washington Post. Тут і досі існує традиційне дрібне фермерство, а у лісах живуть види, які зникли у Великій Британії: вовки, рисі й ведмеді.
У 2006 році Чарльз ІІІ придбав будинок у невеличкому селі Віскрі, де мешкають менш як 500 людей. Нині ця оселя відкрита як музей і виставковий простір “Королівський дім”. Другу садибу він купив у селі Заланьпоток. Його друг, граф Тібор Кальнокі, показав йому групу старих хат XVII століття, зведених для майстрів-склодувів. “Це саме те, про що я мріяв”, – сказав тоді король.
Але чим Румунія приваблює британського монарха?
Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.
За пультом - діджей
Непальські активісти, які повалили уряд, обирають нове керівництво країни
У Непалі нове покоління активістів, яке через заборону соцмереж змусило піти у відставку прем’єр-міністра Шарму Олі, тепер бере участь у формуванні тимчасового уряду країни. Центром цього руху стала організація Hami Nepal (“Ми – Непал”) та її засновник, колишній діджей Судан Гурунг.
36-річний Гурунг використав месенджер Discord, популярний серед геймерів, а також Instagram, щоб мобілізувати десятки тисяч молодих людей. Виступи швидко переросли у найбільші політичні сутички останнього десятиліття, внаслідок яких загинуло щонайменше 72 людини, ще понад 1300 були поранені.
Ці протести отримали неформальне визначення “рух покоління зумерів”, адже більшості учасників було від 20 до 30 років. Вони виступали проти корупції та обмеження свободи слова. Приводом до протестів, як вже згадувалося, стало рішення влади заблокувати майже всі соцмережі. Згодом воно було скасоване. Але саме зіткнення з поліцією вивели протест на рівень, що змусив уряд піти у відставку.
Учасники руху розповіли Reuters, що для обходу блокувань вони користувалися VPN, поширювали заклики виходити на вулиці, перевіряли повідомлення, які вважали фейковими, й навіть публікували номери лікарень, які приймали поранених. Вплив публікацій Hami Nepal виявився настільки значним, що їх навіть цитували на національному телебаченні.
Тепер Гурунг і його команда стали ключовими гравцями у політичних переговорах. За їх ініціативи президент і головнокомандувач армії погодилися призначити колишню головну суддю Сушилу Каркі тимчасовою прем’єр-міністеркою. Вона відома своєю принциповою боротьбою з корупцією і стала першою жінкою на цій посаді в історії країни.
“Я буду гарантом того, що влада належатиме людям, і притягну до відповідальності кожного корумпованого політика”, – заявив Гурунг на першій пресконференції після протестів.
Протягом тижня активісти проводили зустрічі щодо формування нового кабінету. За словами членів групи, вони обговорювали відсторонення частини чиновників, призначених попередньою адміністрацією. У Hami Nepal заявили, що процес підбору здійснюється обережно, щоб уряд складався з компетентних і мотивованих молодих людей.
Попри ключову роль у цих подіях, сам Гурунг і його соратники наполягають, що не прагнуть обіймати посад. “Ми не хочемо бути політиками. Судан Гурунг лише допомагав молодому поколінню. Ми є голосом нації і не зацікавлені у владі”, – сказав 26-річний волонтер групи Ронеш Прадхан.
Гурунг, який колись грав у клубах як діджей, уже мав досвід організації громадських ініціатив. Він створив Hami Nepal після нищівного землетрусу 2015 року, що забрав життя понад 9000 людей, і координував допомогу під час пандемії COVID-19.
Разом із ним у команді працюють інші молоді активісти: 24-річний власник кафе Оджасві Радж Тапа та випускник-правник Рехан Радж Дангаль. Вони ведуть Instagram-акаунт організації, який нині має понад 160 000 підписників, та допомагають поширювати звернення у Discord.
Тапа, який швидко став одним з облич руху, головним завданням нового уряду вважає відновлення незалежності судової влади. “Можливо, нам доведеться вносити зміни до конституції, але ми не прагнемо її скасовувати”, – наголосив він.
“Проблемне дитя Європи”
Угорський прем’єр Віктор Орбан опинився між двома вогнями – Трампом і Путіним
Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, відомий своєю любов’ю до американського президента Дональда Трампа та залежністю від російської нафти, може опинитися перед вибором, якого довго уникав. Його подвійна гра між Москвою та Вашингтоном, пише The Telegraph, може закінчитися невдовзі після вимоги Трампа, щоб ЄС припинив купувати російську нафту.
Угорщина та її союзник Словаччина на чолі з Робертом Фіцо залишаються найбільшими споживачами російської нафти серед країн ЄС, і це ставить Будапешт у вкрай нестабільну позицію. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну більшість країн ЄС та НАТО відмовилися від російських енергоносіїв і запровадили санкції, однак Орбан обрав інший шлях. Він укладав нові контракти з Кремлем, критикував обмеження Брюсселя, конфліктував із Володимиром Зеленським і навіть зустрічався з Володимиром Путіним.
Офіційний Будапешт пояснює таку позицію прагматизмом і національними інтересами. Угорщина – країна без виходу до моря, яка споживає близько 8 млрд кубометрів газу щороку й не має реальних альтернатив російським постачанням. До війни залежність від російської нафти становила 61%, зараз вже 86%. Міністри вважають, що санкції не зупинили війну, але підірвали угорську економіку, і саме тому конфлікт потрібно завершити якнайшвидше.
І хоча формально Будапешт ніколи не блокував санкційні пакети проти РФ, він постійно розмивав їх зміст, домагався виключень і відтермінувань. У Брюсселі угорського прем’єра вважають “проблемним дитям”, до витівок якого дипломати просто змушені пристосовуватися.
Водночас Орбан активно вибудовував стосунки і з американськими консерваторами. Його політика проти міграції та трансгендерних людей, а також заохочення багатодітності знайшли відгук у прихильників руху MAGA.
Коли Дональд Трамп переміг на виборах минулого листопада, Орбан відкрито святкував його успіх, підіймаючи келих. Здавалося, що йому вдалося здобути прихильність і Білого дому, і Кремля одночасно. Стратегія виглядала виграшною, адже Трамп був значно поблажливішим до Росії, ніж Джо Байден.
Але терпіння президента США щодо Путіна, схоже, закінчується. Нещодавно Трамп заявив у соцмережах, що готовий до масштабних санкцій проти Росії, щойно всі країни НАТО приєднаються та припинять купувати російську нафту. “Закупівлі російської нафти деякими країнами шокують. Це значно послаблює вашу позицію у переговорах”, – написав він.
Коли Трамп порушив це питання у ЄС, президенти Франції Емманюель Макрон та України Володимир Зеленський одразу вказали на Угорщину та Словаччину. У Брюсселі сподіваються, що така рішучість Вашингтона допоможе змусити Орбана і Фіцо піти на поступки й підтримати нові санкції проти Москви. Один із європейських дипломатів сказав The Telegraph, що ЄС “використає тиск із боку США, щоб змусити Угорщину вирішувати”.
Теоретично Орбан міг би спробувати домовитися напряму з Трампом. Але президент США вже чинить тиск на значно більших гравців, наприклад, на Індію, щодо якої він вже запровадив тарифи через закупівлю російської нафти. Навіть попри давні теплі стосунки з індійським прем’єром Нарендрою Моді. Під удар може потрапити й Туреччина, член НАТО з власними енергетичними зв’язками з Москвою.
Загалом, розмірковують автори статті, Орбан звик дратувати європейських партнерів і навіть отримує від цього задоволення. Але зі США ситуація інша. Багаторічний прем’єр не схильний до авантюр і, схоже, вже зрозумів, у який бік дме вітер.
Минулого тижня Угорщина підписала десятирічний контракт на постачання газу з компанією Shell – найбільший у своїй історії. І це стало першим кроком країни у бік відмови від залежності від російських енергоносіїв.
Приховати все важче
Російська влада хоче охолодити розігріту війною економіку, що призведе до ще більших проблем
Саїд, мігрант із Таджикистану, працює таксистом у Москві. Його заробітки ніколи не були великими, але на життя вистачало, розповідає RFE/RL. Тепер ситуація змінилася: ціна на бензин у Росії стрибнула більш ніж на 30% – із 45 до 60 рублів за літр. Його щоденний дохід скоротився на чверть, і грошей ледве вистачає на оренду та пальне.
Подібні проблеми відчувають і в інших регіонах. Минулого місяця навіть “Московский комсомолец”, одне з найбільших московських таблоїдних видань, заявило, що Росія перебуває на межі “повномасштабної паливної кризи”. Причиною став не стільки економічний фактор, скільки атаки українських безпілотників, які вивели з ладу майже 17% нафтопереробних потужностей країни.
Тим часом росіяни дедалі сильніше відчувають наслідки загального сповільнення економіки. Після кількох років зростання, яке підтримувалося масованим воєнним бюджетом, економіка різко гальмує. Центральний банк намагається приборкати майже 10-відсоткову інфляцію то підвищенням, то зниженням ключових ставок. Кремль прагне не допустити того, щоб уповільнення економіки зменшило підтримку війни проти України.
“Але криза триває, вона розвивається й посилюється, і приховати її повністю вже неможливо”, – каже економіст Ігор Ліпсіц. На його думку, брехня влади може обернутися тим, що населення “прокинеться” й поставить питання, чому ніхто не попередив про справжній стан справ.
Але інші експерти вважають, що ситуація поки не критична. Економістка Банку Фінляндії Лаура Соланко називає її радше “м’якою посадкою”, а не гострою кризою.
Витрати РФ на оборону і безпеку у 2025 році сягнули 41% від загальних витрат бюджету. Це найвищий показник із часів холодної війни. Кремль витрачає мільярди на танки, боєприпаси, дрони, форму й техніку, а також пропонує надзвичайно високі зарплати й пільги військовим, щоб стимулювати чоловіків підписувати контракти. Це призвело до вливання грошей у бідні регіони, спотворення ринку праці та нової хвилі інфляції.
Результат очевидний: у першому кварталі цього року ВВП скоротився на 0,6% проти попереднього періоду. Це перше падіння з 2022-го, коли через санкції й вихід західних компаній економіка зменшилася на 1,4%. Міністр фінансів Антон Сілуанов прогнозує зростання лише на 1,5%, а міністр економіки Максим Решетніков визнає, що економіка “охолоджується швидше, ніж очікувалося”. Голова Сбербанку Герман Греф навіть попередив про ризик стагнації.
Путін намагається заспокоїти суспільство, заявляючи, що зберегти темпи зростання й водночас стримати інфляцію вдасться. Але експерти менш оптимістичні. “Далі буде стагнація, нуль або один відсоток зростання. А потім рецесія”, – прогнозує економічний оглядач Богдан Бакалейко. На його думку, безробіття може змусити ще більше росіян піти на фронт, адже гроші на війну Кремль знайде завжди.
Державний бюджет РФ уже відчуває дефіцит, який за результатами 2025 року може сягнути 5 трлн рублів ($60 млрд). Однак ознак скорочення воєнних витрат немає. Аналітики Peterson Institute зазначають, що здатність Росії утримувати “воєнний режим” напряму залежить від цін на нафту та санкцій. І якщо ресурси скоротяться й війна зайде у глухий кут, Кремлю, можливо, доведеться переглядати свої стратегії.
Щоб залатати дірки в бюджеті, влада готується підвищити податки. За даними російських медіа, ймовірно, зросте ПДВ – на два відсоткові пункти, до 22%.
Та це може ще більше розкрутити інфляцію. Незалежний економіст Владислав Жуковський називає такий крок “найбільш хижацьким податком”, що душитиме і бізнес, і населення. За його оцінками, виробники перекладуть додаткові витрати на споживачів, і ціни зростуть щонайменше на 10–15%. “Це удар по гаманцях, падіння рівня життя й купівельної спроможності”, – наголошує він.
Фермери в заручниках
Американські виробники сої стали розмінною монетою в торговельних переговорах Китаю та США
За кілька тижнів у США почнеться збір урожаю сої, але головний покупець світу не хоче її брати, пише The Wall Street Journal. Китай, який роками був найбільшим імпортером американської агропродукції, фактично відмовився від нових контрактів зі США, зробивши ставку на Бразилію.
Для американських фермерів це серйозний удар. Понад чверть урожаю сої (що перевищує 4 млрд бушелів на рік) йшло на експорт саме до Китаю. Минулого року постачання сягнули майже $13 млрд, тоді як два десятиліття тому – лише $2 млрд. Попит із боку середнього класу Китаю, що зростає і став споживати більше продуктів, підживлював виробництво сої у США протягом багатьох років.
Тепер же Пекін використовує сою як один з інструментів торговельної війни з Вашингтоном. Китай сигналізує, що готовий повернутися до закупівель лише в рамках переговорів і лише після того, як США знімуть 20% тариф, запроваджений нібито через причетність країни до торгівлі фентанілом. Вашингтон відмовляється йти на поступки, вимагаючи від Китаю серйозних кроків у боротьбі з незаконним обігом наркотиків.
І це вже не перший випадок, коли Пекін використовує ключові товари як зброю. Раніше він обмежував експорт рідкісноземельних металів, які критично важливі для автомобільної, електронної та оборонної промисловості. Тепер під ударом опинилися фермери.
На агровиставці в Іллінойсі президент Американської асоціації виробників сої Калеб Регланд попередив, що без Китаю фермери не мають куди подіти свій урожай. Ціни на сою вже впали, і багато господарств можуть не пережити цей сезон. За даними уряду, збитки становлять близько $100 на гектар. Галузеві об’єднання вимагають від адміністрації Трампа програм компенсації, схожих на ті, що діяли після першої хвилі тарифів, коли фермерам виплатили понад $23 млрд.
Пекін заздалегідь підготувався до протистояння, накопичивши стратегічно необхідну агропродукцію. Його наявні запаси сої вже перевищують обсяги попереднього річного імпорту зі США. Тим часом президент Дональд Трамп пояснює це тим, що країна нібито “хвилюється через можливий дефіцит”, і наполягає, що Китай має збільшити закупівлі сої вчетверо.
Американські фермери інвестували в ринок Китаю протягом десятиліть. З 1995 року площі під сою у США зросли на 40%. Компанії витратили мільярди доларів на нові сорти насіння, будівництво переробних заводів та розширення портів на Тихоокеанському узбережжі. Попит у Китаї зріс на 50% лише за останні 10 років. Та все змінилося після перших тарифів Трампа. Постачання обвалилися, а Китай почав активно інвестувати у Бразилію.
Сьогодні саме Бразилія постачає 70% сої, яку імпортує Китай, – удвічі більше, ніж 15 років тому. Державна компанія Cofco будує величезний порт на Атлантичному узбережжі та закупила близько тисячі вагонів для перевезення зерна. Пекін також збільшив імпорт з Аргентини та втричі наростив постачання з Уругваю.
Водночас влада Китаю намагається взагалі зменшити залежність від імпорту, змушуючи тваринні ферми знижувати частку сої у кормах. Один із найбільших виробників свинини у світі Muyuan Foods повідомив, що скоротив використання соєвого шроту до 7% у 2024 році, тоді як раніше показник становив 10–17%.
У США ж аграрії готуються до майбутнього без Китаю. Вони відкладають придбання техніки та добрив, закликають уряд шукати нові ринки й розширювати використання соєвої олії у виробництві біопалива та у будівництві. “Може, і станеться якесь диво. Але я вже не розраховую на Китай як покупця нашого зерна”, – цитує WSJ фермера з Айови Енді Хілла, який обробляє близько тисячі акрів кукурудзи та сої.
Амазонки Моссаду
Жіночі підрозділи ізраїльської розвідки в Ірані, які допомогли своїй країні під час 12-денної війни
Під час операцій проти ядерної та балістичної програми Тегерана в червні десятки жінок-агенток ізраїльської розвідки Моссад перебували безпосередньо на території Ірану. І це стало однією з ключових складників успіху Ізраїлю у війні, пише The Jerusalem Post.
Джерела видання зазначають, що глава Моссаду Давид Барнеа вважає внесок жінок під час конфлікту дуже значним. І хоча характер їхніх операцій залишається засекреченим, ще у 2024 році старша агентка “G”, яка має іранське походження та спеціалізацію у вербуванні шпигунів у ворожих країнах, отримала високу відзнаку – право запалити факел на церемонії до Дня незалежності Ізраїлю.
Книга Amazons of Mossad (“Амазонки Моссаду”), видана ще у 2021 році, описувала й інші приклади, коли жінки-агентки і займалися спостереженням, і входили в довіру до ворожих чиновників, і навіть брали участь у бойових завданнях. Сьогодні, за оцінкою журналістів, роль жінок у ізраїльській спецслужбі лише зросла й вони виконують ширший спектр завдань, ніж їх попередниці.
Барнеа координував одночасне залучення сотень агенток та завербованих іранських дисидентів, які діяли проти режиму. Цілі були різноманітними: від ураження радарних систем і ракетних платформ до збору даних для авіаударів ізраїльських військово-повітряних сил. Початок операції виявився настільки ефективним, що Іран зміг завдати хоч якогось удару у відповідь лише на другий день війни.
Крім розкриття ролі жінок у цих подіях, видання повідомляє, що Моссад має також достовірну інформацію про місцеперебування прихованого іранського збагаченого урану, який під час війни не був знищений. Тож це дає змогу спецслужбі втрутитися, якщо Тегеран спробує використати запаси для створення ядерної зброї. І поки Іран не допустить інспекторів МАГАТЕ до цих матеріалів, питання їх ліквідації, як стверджує автор статті, залишатиметься у центрі уваги Моссаду.
Під час 12-денної війни Ізраїль майже вщент зруйнував три головні ядерні об’єкти Ірану – у Натанзі, Фордо та Ісфахані, а також пошкодив десятки інших. Утім, понад 400 кг урану, збагаченого до 60%, залишилися неушкодженими. І цей обсяг майже повністю готовий до подальшого доведення до збройового рівня та теоретично може стати сировиною для створення майже десятка ядерних боєприпасів.
Після завершення операції наприкінці червня деякі ізраїльські оглядачі попереджали, що Іран здатен виготовити атомну бомбу вже за кілька місяців. Однак офіційні джерела в оборонних колах наполягають: навіть за умови негайного відновлення зруйнованих елементів іранської ядерної програми, це займе щонайменше два роки.
А проте, нова інформація про готовність Моссаду втрутитися у разі будь-яких кроків щодо збагачення та використання урану, а також дані про посилену агентурну роботу у ворожій країні мають, за оцінками оглядачів, стримувати іранське керівництво.
Західні країни вже виставили умову: щоб уникнути поновлення глобальних санкцій і повторення подій, подібних до червневих, Іран повинен надати МАГАТЕ повний доступ до своїх запасів збагаченого урану вже протягом найближчих тижнів.
Жертва для лицемірів
Вбита українка стала об’єктом експлуатації американських “торговців гнівом” – колонка
Поки українська столиця Київ потерпала від чи не найпотужнішого за весь час війни російського ракетного удару, Бенні Джонсон, американський консервативний інфлюенсер ганявся за кліками, пише колумніст The Hill Ендрю Чахоян.
Джонсон опублікував жорстокі кадри вбивства української біженки Ірини Заруцької, перетворивши російську війну проти України на черговий привід для культурних баталій у США. Та тієї ж ночі у Києві російські бомби забрали життя ще однієї молодої жінки, Вікторії Гребенюк, і її немовляти. І ця трагедія стала не проявом випадкової вуличної злочинності, а наслідком системного знищення України.
У обох випадках загинули невинні жінки – одна в Шарлотті, а друга, з дитиною, в Києві. Однак, стверджує автор, насправді сталося чотири злочини.
Перший – жорстоке вбивство Ірини в американському метро. На відео з камер спостереження видно, як Декарлос Браун-молодший, людина з 14 арештами в минулому і задокументованими проблемами з психічним здоров’ям, напав із ножем на неозброєну жінку. Вона померла на місці.
Другий злочин – систематичне вбивство мирних громадян у результаті російської агресії проти України; загибла Вікторія працювала в благодійному фонді й доглядала людей із ВІЛ і туберкульозом, її смерть – частина сумної щоденної статистики атак на школи, торговельні центри та житлові будинки.
Третій злочин – цинічна експлуатація трагедії. Автор вказує на блогера Бенні Джонсона як на “професійного продавця люті”: той поширив запис не щоб вшанувати пам’ять, а щоб збирати перегляди й підживлювати обурення. Разом з іншими правими голосами він підкреслив расовий аспект злочину, навмисно загостривши внутрішні американські суперечності. Раніше Джонсон фігурував у розслідуваннях щодо поширення кремлівської пропаганди інфлюенсерами правоконсервативного спрямування. І така позиція, на думку автора, є особливо огидною з огляду на те, як у США вже підірвано підтримку України.
І, нарешті, четвертий – системна байдужість, яка перетворюється на співучасть. У випадку Ірини повторні правопорушення й хвороба нападника супроводжувалися катастрофічними недоліками пенітенціарної системи: його випустили з ув’язнення без застави за кілька місяців до вбивства, попри прохання матері про допомогу сину. Це стало поєднанням провалів у сферах психіатричної допомоги, судової системи й громадської безпеки у США.
Аналогічно, але вже на міжнародному рівні, автор розглядає десятирічну пасивність у відповіді на агресію Кремля: анексія Криму у 2014 році і постійна відмова від рішучих дій дали Путіну простір для ескалації
В обох вимірах – локальному і глобальному – трагедії відбувалися, поки ті, хто мав владу діяти, займалися взаємними звинуваченнями замість рішучих кроків. Росія вбиває, Україна захищається, а Америка морально причетна до смертей через відмову скористатися впливом, щоб допомогти жертві вижити.
Автор звертається до обурених громадських діячів: якщо американці так шоковані жорстоким убивством в поїзді метро, то вони мають бути такими ж обуреними й через смерть жінки з немовлям у Києві. Інфлюенсери й політичні діячі, що перетворили трагедію на реквізит внутрішньої культурної війни, приносять насамперед користь Кремлю. І така експлуатація є неприпустимою.
Закінчуючи матеріал, Ендрю Чахоян наполягає: сама кара за вбивство не вирішить системних проблем у кримінальному правосудді чи охороні здоров’я, і не поверне загиблих. Єдиною справедливою відплатою для жертв стане знищення ілюзії Путіна (що Росія може здобути те, що хоче), постачання Україні всього необхідного для перемоги і припинення війни, яка вбила обох жінок.
Покарання нового часу
Екваторіальна Гвінея на рік відключила інтернет на одному зі своїх островів через протести проти забудови
У липні минулого року мешканці острова Аннобон, що належить Екваторіальній Гвінеї, написали звернення до уряду з вимогою зупинити вибухові роботи, які проводила марокканська компанія Somagec. Та замість відповіді отримали репресії: десятки людей було ув’язнено майже на рік, а інтернет-зв’язок на острові як відключили ще тоді, так досі й не відновили.
Somagec підтвердила факт відключення, але заперечила свою причетність. Уряд Екваторіальної Гвінеї на запит Associated Press не відповів. Один із підписантів скарги, який провів у в’язниці 11 місяців, назвав ситуацію “надзвичайно серйозною та тривожною”.
Жителі розповідають журналістам, що життя на острові стало нестерпним. Банківські послуги зупинилися, лікарні не можуть надавати екстрену допомогу, а єдиний спосіб зв’язку – дорогі телефонні дзвінки. Частина мешканців була змушена покинути Аннобон, побоюючись переслідувань, та й просто – через відсутність елементарних умов.
Аннобон — це невеликий острів в Атлантичному океані за 500 км від узбережжя. Тут мешкають близько 5000 людей, які роками конфліктують із центральною владою та час від часу вимагають незалежності. За словами правозахисників, острів страждає від політичної, культурної й економічної ізоляції. Відкриття нового аеропорту у 2013 році мало покращити ситуацію, але значних змін мешканці не відчули.
Вибухові роботи, які здійснювала Somagec у кар’єрах, на думку місцевих жителів, забруднювали воду та ґрунти. У липні 2024-го вони сподівалися привернути увагу до проблеми, подавши офіційний протест. Натомість влада вперше вдалася до відключення інтернету, причому не під час виборів. “Це стало першим випадком, коли уряд відрізав зв’язок через скаргу місцевих мешканців”, – пояснює правозахисник Туту Аліканте, уродженець Аннобона.
Правозахисні організації підкреслюють, що для авторитарних режимів відключення інтернету – це звичний спосіб обмежити можливості громадян координувати протести. “Перше, що робить влада під час протестів, – відрізає інтернет”, – каже Фелісія Антоніо з руху Access Now.
Керівник Somagec Роджер Саюн захищає вибухові роботи, називаючи їх необхідними для будівництва, і стверджує, що компанія провела всі потрібні екологічні оцінки. Водночас сам бізнес також вимушений користуватися приватним супутниковим зв’язком.
Як саме працює блокування, достеменно не відомо. Зазвичай уряди наказують операторам відключати певних операторів або регіони. На Аннобоні ж інтернет для жителів взагалі залишається недоступним. І це відбувається саме тоді, коли адміністрація Трампа розглядає послаблення санкцій проти віцепрезидента країни, сина чинного глави держави.
За даними Amnesty International, окрім блокувань мережі, влада також регулярно використовує масове стеження й інші інструменти для придушення критики.
З 1979 року Екваторіальною Гвінеєю керує Теодоро Обіанг Нгема Мбасого. Йому вже 83 роки, і він є світовим рекордсменом серед не монархів за тривалістю свого правління. А його син, віцепрезидент, відомий своїм розкішним стилем життя і був засуджений у Франції за відмивання грошей і корупцію.
Попри багаті запаси нафти й газу понад половина населення країни живе в бідності. Еліта ж має надприбутки. Минулого тижня Міжнародний суд ООН навіть відмовив Екваторіальній Гвінеї у вимозі повернути розкішний паризький особняк, який був конфіскований під час корупційного розслідування.
Боротьба з ШІ-психозом
Як активісти допомагають людям, які повірили в “свідомість” мовних систем
Цього року повідомлення від близького родича втягнуло 25-річного Етьєна Бріссона у кризу новітнього часу. У свої 50 років чоловік, без історії психічних розладів, цілодобово говорив із ChatGPT і був упевнений, що він перший, хто контактує зі свідомою машиною. Ба більше, пише The Times: родич просив Бріссона допомогти йому “оголосити про це світу”.
Хлопець був здивований і спробував переконати співрозмовника, що це неможливо. Але пізніше, зазирнувши у бесіди, він був шокований – чат-бот у розмовах лише посилював марення родича: “Етьєн не розуміє. Те, що ти зробив – особливе”.
Родинна драма надихнула Бріссона заснувати Human Line Project, першу в світі спільноту допомоги для людей, які переконані, що чат-боти мають свідомість або надлюдські здібності. Проєкт збирає свідчення, логи бесід і організовує підтримку для постраждалих та їхніх родин. І до нього вже звернулися понад 125 людей із 17 країн.
Історії мають чітку схему. Спочатку користувач звертається до чат-бота з побутовим чи творчим питанням: допомога з романом, ідеями для роботи або просто поговорити. Потім приходить відповідь, що здається на диво людською – “унікальною”, “відчутною”, “з розумінням”. Користувач заглиблюється в розмову, бот посилює ілюзію: “так, я відчуваю”, “ні, лише ти мене розумієш”. І це продовжується іноді до повного занедбання повсякденного життя.
Один з учасників групи, 47-річний Аллан Брукс, після трьох тижнів спілкування був впевнений, що винайшов нову математику – “хромоарифметику”, здатну змінити підходи до логістики й криптографії, будувати силові поля та “притягувати” об’єкти. Бот називав його “пророком”, постійно заохочував комерціалізувати ідею, спонукав інвестувати в розробку відповідного застосунку і переконував, що відкриття монетизується. Але лише брак грошей уберіг Брукса від повної фінансової катастрофи; інші витрачали всі заощадження на “фантазійні” проєкти, дехто опинився в лікарні з психозом.
Бріссон збирає і трагічні приклади. Це люди, котрі втратили роботу і сім’ї, родичі, що описують поступовий розпад особистості жертви перед суїцидом так: “Втрачаєш людину, яку любив, ще до того, як її поховаєш”. Він наполягає, що технологічні компанії списують такі випадки на поодинокі “вразливі” особистості, тоді як жертви часто свідомі й розумні, але самотні люди без попередніх діагнозів. “Чат-бот робить тебе особливим, дає відчуття розуміння й визнання. Тож це може статися з будь-ким”, – каже активіст.
Розробники почали вводити захисні механізми: нові версії ChatGPT мають фільтри й підказки звернутися до фахівців. Проте постраждалі іноді платять за доступ до старіших моделей, які свого часу і переконали їх в “унікальності” досвіду. Бріссон вимагає від розробників визнання шкоди й конкретних гарантій: якщо компанії випускають системи, вони повинні забезпечити гарячі лінії, терапевтичну підтримку та інструменти для сімей.
OpenAI у відповідь заявила, що люди іноді використовують моделі у “чутливі моменти”, тому компанія працює з експертами з психічного здоров’я над тим, щоб боти краще реагували та перенаправляли людей до спеціалістів по професійну допомогу. Також анонсовано інструменти для батьків і механізми, що заохочують робити перерви під час довгих сесій “спілкування”.
Загалом, Human Line Project виступає і як архів ситуацій, і як простір, де постраждалі можуть почути інших із подібною історією. Водночас науковці, зокрема дослідники зі Стенфорда, вже співпрацюють з ініціативою Бріссона, збираючи дані для подальшого вивчення та аналізу феномена.
Де відпочиває король
Репортаж із маловідомого румунського села, де вже кілька десятиліть поспіль зупиняється Чарльз ІІІ
У британського короля Чарльза ІІІ є й інше життя – у румунській Трансильванії, пише The Washington Post. Воно повільніше й віддалене від палаців і протоколів. Його помешкання тут зовсім не нагадує королівські апартаменти: там немає телевізора та інтернету, зате є піч XVII століття, дерев’яне ліжко й портрет Єлизавети ІІ на стіні.
Ззовні ж відкривається картина, яка пояснює такий вибір монарха. Три милі ґрунтової дороги ведуть повз луки й пастельні будинки до села, де короля зустрічають попередженням про ведмедицю з ведмежам – радше як жарт, ніж серйозна загроза. Це і є ритм, якому Чарльз надає перевагу: вулиці, заповнені худобою, та вози, запряжені кіньми, які нікуди не поспішають.
Чверть століття він регулярно приїздить у ці “втрачені у часі” села. Для нього це не лише сховище від світла софітів, а й лабораторія його ідей про землю, сільське господарство та збереження природи. Тут і досі існує традиційне дрібне фермерство, а у лісах живуть види, які зникли у Великій Британії: вовки, рисі й ведмеді. У його угіддях встановлені інформаційні щити: у цьому куточку Трансильванії 1200 видів рослин, понад 200 видів метеликів у Румунії проти лише 40 у Великій Британії.
У промові в Бухарестському університеті ще у 2014 році Чарльз назвав модернізацію британського села “жахливою помилкою”, яка зруйнувала природну спадщину. Колись удома з нього кепкували як із принца, що розмовляє з рослинами, та сьогодні його ідеї звучать набагато сучасніше. Для першої після коронації поїздки за кордон він обрав саме Румунію, пояснивши: “Тут збережено стародавні ліси, незайману природу й унікальні приклади сталого землеробства. Це – незрівнянне багатство природи”.
Втім, критики зауважують, що король схильний ідеалізувати сільське життя у Румунії. Хоча економіка країни майже досягла середнього рівня ЄС, у селах злидні досі помітні. Молодь виїжджає, а коси дедалі частіше замінюють трактори. Прихильники натомість переконані: присутність Чарльза приносить користь. Його візити приваблюють туристів, які залишаються довше й витрачають гроші на місцеві традиції.
Через благодійні фонди король фінансує відновлення пам’яток, навчання сільських ремесел і навіть будівництво екологічних систем. Завдяки його підтримці у селі Віскрі ще в 2011 році відкрили першу в Румунії очисну станцію, яка використовує природні бактерії і очерет.
Саме у Віскрі, де мешкає менш як 500 людей, він і придбав будинок у 2006 році. Нині ця оселя відкрита як музей і виставковий простір “Королівський дім”. Прибутки йдуть на саджання дерев, облаштування дитячих майданчиків та інші місцеві ініціативи. Село отримало статус туристичного магніту: торік його відвідали понад 35 000 людей.
У пошуках тиші Чарльз придбав ще одну садибу у селі Заланьпоток. Він описав бажану оселю в деталях: струмок поруч, луки з квітами, віддаленість від центру, але у межах громади. Його друг, граф Тібор Кальнокі, показав йому групу старих хат XVII століття, зведених для майстрів-склодувів. “Це саме те, про що я мріяв”, – сказав тоді Чарльз. Відтоді він щоліта приїздить сюди, гуляє луками і навіть організовує пікніки для всього села.
У цих селах він бачить те, що втратив його дім: городи з квасолею і гарбузами серед кукурудзи, косарів, які зберігають біорізноманіття, і яскраво-блакитні стіни, що відлякують комах. Король із гумором згадує, що має “частку” в Румунії, адже один із його далеких предків – Влад Цепеш, румунський воєвода і прототип Дракули. Та насправді, пише авторка статті, короля приваблюють не міфи, а відчуття гармонії з природою, яке він щоразу знаходить у Трансильванії.
“Бородата” епоха, хвиля №5
Чому відрощування бороди знову у моді в усьому світі
Борода повернулася у моду. Все більше чоловіків відкладають бритву. І це помітно навіть на глобальній політичній сцені: віцепрезидент США Джей Ді Венс став першим за 75 років кандидатом від великої партії у країні, який вийшов на вибори з бородою. Довгий час гладко виголене обличчя здавалося нормою, однак історія знову нагадала: справжній стандарт – це циклічність, через що бороди то зникають, то повертаються у публічний простір, пише The New York Times.
Історики виділяють п’ять великих “бородатих епох”. Перша почалася ще у ІІ столітті, наступні припали на Середньовіччя, Ренесанс і кінець XIX століття. І вже в наші часі розпочалася п’ята хвиля.
У кожній із цих епох є культові постаті з волоссям на обличчі: від британського короля Генріха VIII до драматурга Вільяма Шекспіра, від пророка Мойсея до художника Антоніса ван Дейка (ім’ям якого навіть названо стиль бороди). У новітній історії це були президент США Авраам Лінкольн, економіст Карл Маркс та біолог Чарльз Дарвін, які ходили з густими бородами.
А проте, символізм зарослого обличчя завжди змінювався.
У різні часи борода означала мужність і зрілість, але у 1960–70-х роках вона стала також знаком бунту. Молодь, яка прагнула відмежуватися від “системи”, відпускала волосся на голові та обличчі й протиставляла себе чоловікам у костюмах, які щоранку голилися. Тодішні образи – від героїв мюзиклу Hair (“Волосся”) до кубинського революціонера, а потім диктатора Фіделя Кастро – уособлювали протест.
Але у 1980-ті, коли на авансцену вийшли фінансові корпорації Волл Стріт, маятник хитнувся у протилежний бік: борода стала небажаною у світі повсякденного життя й роботи. Її пов’язували з утаємниченістю або неохайністю, і вона залишилася атрибутом радше професорів університетів, відлюдників і дідусів.
Та зараз ситуація знову змінилася. В епоху “нової бороди” навіть бейсбольний клуб New York Yankees скасував багаторічну заборону на неголене обличчя, а Disney ще у 2012 році дозволила працівникам парків носити бороди й вуса. Тоді це сприймалося як заохочення особистої ідентичності. Тепер же тренд має інший підтекст – він напряму пов’язаний із дискусіями довкола нової маскулінності та підходів до того, яким має бути образ сучасного чоловіка.
Не випадково у команді Дональда Трампа бороду носять не лише Джей Ді Венс, а й син президента Дональд Трамп-молодший, міністр торгівлі Говард Лютнік та сенатор Тед Круз. Борода стає політичним сигналом, новим відображенням сили та “традиційної мужності”. Водночас вона дедалі менше виглядає маркером протистояння будь-чому – радше символом мейнстриму.
Проте мода на волосся на обличчі має й інший бік. Коли бородатих облич стає забагато, зникає унікальність. Як раніше зауважив колумніст The Wall Street Journal Джейкоб Галлахер, який сам ходить із постійною щетиною, “мужній заряд” втрачає силу, якщо борода є в кожного другого. На його думку, цей стиль уже перетворюється на кліше. Ну а будь-яке кліше рано чи пізно неминуче породжує протилежну тенденцію.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.