Projects
Деніел Джексон живе у невеликому будинку в британському Дуврі, неподалік від місцевого бінго-клубу. Саме тут розташована “резиденція президента Вільної Республіки Вердіс” – країни, якої фактично немає на мапі.
Джексону 20 років, він народився в Австралії у родині британців. Уперше про своє “президентство” він заявив ще у 14-річному віці, коли разом із друзями виявив на мапі смугу лісу між Сербією та Хорватією, яка юридично не належала жодній державі. Земля лишалася спірною з часів розпаду Югославії, і підлітки вирішили створити там власну країну – Вердіс.
Найманці знову в ділі
Засновник найвідомішої ПВК Blackwater повертається до звичної роботи
Засновник сумнозвісної приватної військової компанії Blackwater Ерік Принс знову виходить на ринок приватних військових послуг. Його нова компанія Vectus Global вже взялася за операції у Гаїті, Еквадорі та Конго, пропонуючи урядам та приватним структурам те, що не хоче оплачувати Білий дім, пише WSJ.
На зустрічі в Лімі, організованій колишнім кандидатом у президенти Перу Ернандо де Сото, Принс презентував місцевим бізнесменам відео з дронових атак у Гаїті. Там його найманці, за контрактом з урядом, знищували членів банд, використовуючи дешеві безпілотники з вибухівкою. Бізнесмен з Анд розповів, що у золотовидобувальних регіонах країни панує беззаконня і держава фактично відсутня. Принс запропонував за $10 млн на рік “навести лад”, розгромивши кримінальні мережі.
Поверненню Принса сприяє політика Дональда Трампа, який прагне скоротити витрати на міжнародну допомогу і перекласти відповідальність на приватні структури. Сам Принс каже, що має контакти у найближчому оточенні президента та його команди. Серед них – новий міністр оборони Піт Гегсет, який свого часу публічно захищав найманців Blackwater, засуджених за розстріл мирних іракців у Багдаді. Наприкінці каденції Трамп їх помилував.
Blackwater, що під час “війни з терором” надавала США десятки тисяч бійців, зруйнувала свою репутацію після численних злочинів, серед них – різанина на площі Нісур у 2007 році. Сам Принс продав компанію у 2010-му, але нині вибудовує нову імперію. Vectus Global, створена торік, уже працює в Латинській Америці та Африці, обіцяючи діяти там, де державні інститути не справляються.
У Гаїті його бійці допомагають поліції воювати з бандами, використовуючи тактику, відпрацьовану на війні в Україні. За даними ООН, лише за кілька місяців від атак загинули понад 230 членів бандитських угруповань і троє цивільних. Уряд країни вважає операцію успішною та дешевшою за багаторічні витрати ООН, але дипломати й правозахисники попереджають: участь іноземних найманців несе ризики та може лише загострити нестабільність.
Схожу модель Принс пропонує Еквадору, де президент Даніель Нобоа демонстративно посилює співпрацю зі США у боротьбі з наркокартелями. Саме там Принс пообіцяв “дати військовим та поліції інструменти для ефективної війни з бандами”. У Конго він уклав угоду на охорону десятків шахт, що постачають кобальт і інші стратегічні мінерали для американської промисловості. За контрактом, його люди отримуватимуть частку від податків, а за потреби – застосовуватимуть силу проти нелегальних копачів.
Попри критику, Принс активно вибудовує політичні зв’язки. Він регулярно з’являється у маєтку Мар-а-Лаго, консультується з представниками Ради нацбезпеки США та дипломатами, щоб його операції не суперечили політиці Трампа. Саме йому приписують ідею використовувати сальвадорські в’язниці для утримання депортованих мігрантів.
У Лімі Принсу так і не вдалося зустрітися з президенткою Діною Болуарте, але він не втрачає оптимізму: готовий працювати напряму з приватними компаніями, не чекаючи державних контрактів. “Ми заповнюємо прогалини, де держава втратила контроль”, – пояснює він свою місію.
Його гасло: “Ми не радимо, ми діємо”. І сьогодні, пише автор, це вже не просто слова: від Гаїті до Конго Ерік Принс знову пропонує світові своїх “солдатів удачі”.
Мімікрія під адекватність
Проросійські пропагандисти наповнюють мережі фейками, мімікруючи під відомі медіа
Проросійська пропагандистська мережа Storm-1679 нарощує кампанії дезінформації, використовуючи гучні події для створення фейкового контенту. Вона маскує свої матеріали під контент авторитетних видань – від ABC News і BBC до Politico та Netflix. Такі відео, згенеровані штучним інтелектом, активно поширюються в інтернеті, особливо у періоди виборів, міжнародних зустрічей чи спортивних подій.
За даними Microsoft Threat Analysis Center, група працює щонайменше з 2022 року. Цьогоріч вона зосередилася на кампаніях навколо виборів у Німеччині та Молдові, а також поширювала неправдиві повідомлення про війну в Україні напередодні зустрічі Дональда Трампа з Володимиром Путіним. Аналітики пояснюють: головний розрахунок робиться на ефект вірусності. Тобто навіть якщо із сотень підробок лише кілька стануть популярними, цього достатньо, щоб їхній вплив був відчутним.
Storm-1679 вдосконалила тактику у 2024 році, почавши поєднувати відеоряд із голосами, створеними нейромережами. Це дозволяє відтворювати інтонації знаменитостей чи експертів, підвищуючи довіру до вигаданого контенту. Одним із найгучніших прикладів стала серія “документальних фільмів” під брендом Netflix із фейковим голосом актора Тома Круза. Інші відео імітували відомих журналістів, професорів та правоохоронців, щоб підірвати довіру до НАТО і союзників України.
Дослідники зазначають, що час публікації має вирішальне значення. Storm-1679 навмисне підлаштовує хвилі фейків під конкретні події – від виборів до міжнародних спортивних форумів. У лютому з’явилося відео під логотипом розважального каналу E! News, де стверджувалося, що США нібито оплачували поїздки знаменитостей до України після вторгнення Росії. Попри швидке викриття, ролик встигли поширити Дональд Трамп-молодший та Ілон Маск, кожен із яких має мільйони підписників. Це забезпечило фейку значний резонанс.
BBC офіційно попередила про підробки та закликала користувачів перевіряти, чи дійсно контент публікується на її платформах. Дослідники трекера дезінформації NewsGuard вважають, що навіть незначні успіхи подібних кампаній становлять серйозну загрозу, адже вони підривають довіру до реальних джерел інформації.
Технологічні можливості генеративних систем ШІ роблять проблему масштабнішою. На відміну від попередніх років, коли російські тролі обмежувалися текстами та простими фотоколажами, нині аудіо- та відеопідробки стали настільки реалістичними, що навіть відомі політики та підприємці стають жертвами маніпуляцій. “Вони просто кидають спагеті у стіну, щоб подивитися, що пристане”, – каже дослідниця Івана Страднер із вашингтонського аналітичного центру Foundation for Defense of Democracies.
Та попри посилення загрози, адміністрація Дональда Трампа скорочує державні програми протидії дезінформації. Держсекретар Марко Рубіо закрив головний офіс Держдепу, що займався боротьбою з інформаційними атаками. Він звинуватив структуру у “цензурі голосів американців”. Аналогічно Агентство з кібербезпеки та інфраструктурної безпеки припинило роботу з моніторингу фейків, пов’язаних із виборами у США.
Страднер наголошує: така політика є “подарунком для Путіна”, адже Вашингтон добровільно зменшує власні інструменти протидії. У результаті російські структури отримують більше простору для поширення неправди, використовуючи слабкі місця у демократичних системах, пише авторка Politico.
Вбивчий інфлюенсер
Як ХАМАС переміг в інформаційній війні та став трендовим інфлюенсером у соціальних мережах
Пропагандистська система ісламістського руху ХАМАС формувалася понад два десятиліття, залучаючи ресурси з Катару та Ірану й вибудовуючи багаторівневу медіамережу. Її розвиток відбувався під носом в Ізраїлю, який не вважав необхідність інформаційної протидії нагальною. Тож належної підготовки ніхто не зробив, пише автор Israel Hayom.
Ще у 1996 році в Газі почала виходити газета “Аль-Рісала”, яка стала головним рупором руху. Її перший редактор Салах аль-Бардавіль згодом увійшов до політичного бюро в Газі. У 2006-му він разом із Фатхі Хамадом створив телеканал “Аль-Акса”, з часом запустив радіостанцію та інформаційну агенцію “Шіхаб”. Кожен із цих майданчиків працював на свою аудиторію. “Шіхаб”, зокрема, орієнтувався на молодь, швидко зібравши мільйони підписників у соцмережах.
Система поступово нарощувала присутність у цифровому просторі: кожна медіаструктура ХАМАС відкривала власні акаунти, формуючи величезну армію пропагандистських рупорів. Її менеджери, серед яких медіафігура Віссам Афіфа, виступали й на зовнішніх платформах, зокрема на катарському телеканалі “Аль-Джазіра”, поширюючи меседжі угруповання.
Дослідники наголошують: персонал “Аль-Акса TV” проходив підготовку на ресурсах “Аль-Джазіри”. Катарські медіа вміло розподіляли контент: частина йшла на офіційні канали, інша – на більш радикальні платформи, як-от Al-Jazeera Plus чи Middle East Eye. У пропагандистські кампанії входили й катарські чиновники. Під час кампанії навколо “голоду в Газі” позицію публічно озвучувала навіть міністерка міжнародного співробітництва Маріам аль-Маснад.
Водночас ХАМАС розвинув офіційний речницький апарат. Військове крило очолює Абу Обейда, який відповідає за поширення відео ударів по ізраїльських військових і роликів із заручниками – класичну психологічну війну. Цивільне крило подає дані про стан населення і втрати, відбираючи лише вигідну для організації статистику. Серед його представників – Хазем Касем, Салама Маароф та Ісмаїл Таватба. Маароф у минулому входив до керівництва “Аль-Рісали” та “Аль-Акси”.
До кампанії долучений також Іран. За словами експертів, ще з 2017 року в ліванському Бейруті працює відділення медіаконгломерату IRTVU, що об’єднує сотні телеканалів і сайтів і вважається пропагандистським крилом Корпусу вартових Ісламської революції. У його студіях палестинських активістів навчали журналістських навичок, а тренінги проводили й під час пандемії через Zoom. Куратором виступав представник “Хезболли” Нассар Ахдар, нині один із керівників IRTVU, який координував із ХАМАС спільні інформаційні кампанії проти Ізраїлю.
За даними дослідників, програми навчання містили методи протидії ізраїльському наративу, підготовку інфлюенсерів у соцмережах, залучення школярів до створення контенту й навіть спроби вербування ізраїльських громадян. Відповідальним за навчання дітей у Газі був Салама Маароф, який через “урядовий офіс комунікацій” поширював пропагандистські настанови у шкільній системі.
Серйозну роль у пропаганді відіграє і система охорони здоров’я у секторі Гази. Її речник Ашраф аль-Кудра під час війни виїхав до Катару, але залишається головним джерелом даних для світових медіа. Ще у 2007 році ХАМАС очистив медичний сектор від лояльних до ФАТХ кадрів, замінивши їх на своїх прихильників. Під наглядом адміністрації лікарень утримували заручників, а під самими комплексами копали тунелі.
Не менш важливим є і “Цивільний захист” Гази, чий речник Махмуд Басал поширював цифри, що активно цитувалися міжнародними медіа. Водночас, за даними армії Ізраїлю, він був бойовиком ХАМАС. У цифровому просторі паралельно працюють акаунти на кшталт GAZA NOW і численні інфлюенсери з мільйонними аудиторіями.
Монетизація нещастя
Інфлюенсери, депортовані зі США, заробляють на своїх поневіряннях
Ані Гарсія опинилася в Мексиці ще кілька років тому з $40 у кишені, кримінальним минулим у США та невідомим майбутнім у країні, яку майже не пам’ятала. Сьогодні у неї понад пів мільйона підписників, і вона фільмує відео з гештегом #LifeAfterDeportation, демонструючи життя після примусового повернення зі Штатів.
Лише за перші пів року 2025-го США депортували до Мексики понад 70 000 людей. Якщо раніше це були переважно мігранти, затримані на кордоні, то нині це ті, хто встиг створити сім’ї та обжитися в Америці. Частина депортованих перетворює власні історії на соціальний капітал, набираючи сотні тисяч підписників у TikTok та Instagram. Серед них Франсіско Ернандес-Корона, випускник Гарварду, який ще хлопчиком нелегально потрапив до США і нещодавно самостійно залишив країну, побоюючись арешту. Він почав вести відеоблог, розповідаючи про біль і ностальгію, але також і про нові горизонти. “Самостійний виїзд – це не завжди радість, а також біль, ностальгія і сум”, – пише він у TikTok.
Не всім адаптація дається легко. Ольгу Міхангос, яка жила у Лас-Вегасі, було депортовано напередодні Різдва 2024 року після звинувачення у водінні в нетверезому стані. Вона повернулася у своє рідне село в штаті Оахака, де почала фільмувати побутові сцени: пастухів із козами, ярмарки, власну працю на плантації огірків за 300 песо на день. “Я розумію, чому моя мати вивезла мене, коли я була ще маленькою. Життя в селі непросте. Тут бідність”, – сказала вона у своєму відео.
Згодом Міхангос переїхала до Пуерто-Вальярти, де познайомилася з Ані та Франсіско. Разом вони створили невелику спільноту депортованих інфлюенсерів, які зустрічаються, підтримують одне одного й перетворюють свої історії на контент. Їхні відео водночас веселі й болючі: тут і сміх із друзями, і спогади про втрати.
Їхня популярність іноді нагадує класичні американські історії успіху. Але, як пояснює дослідник міграції Ісраель Ібарра Гонсалес, шанси на нове життя в Мексиці дуже різні. Ті, хто має освіту, заощадження в доларах і підтримку родичів, інтегруються легше. Інші стикаються з бідністю, небезпекою від наркокартелів чи навіть загрозою політичних переслідувань. У багатьох регіонах їх зустрічають упередженням і стигмою.
Та іноді достатньо одного відео, щоб змінити ситуацію. Перший ролик Міхангос про сина – громадянина США, якого вона відправила до мексиканської школи, зібрав майже 14 млн переглядів і приніс їй запрошення від TikTok приєднатися до програми для контент-мейкерів.
Гарсія відверто розповідає про власні злочини у США, які призвели до депортації. Вона каже, що в Мексиці почала все з чистого аркуша: тут її не переслідує американське кримінальне минуле, можна навчатися та працювати, не обтяжуючи себе боргами зі США. Тепер вона планує здобути юридичну освіту і займається дослідженнями для американського університету.
Президентка Мексики Клаудія Шейнбаум публічно називає депортованих “героями й героїнями”, які все життя робили внесок у США, і обіцяє захищати їхні права. Але для самих депортованих життя складається по-іншому. Гарсія досі пам’ятає біль розлуки зі своїми дітьми після депортації 2017 року, після чого вона рік боролася за возз’єднання з ними. Та й зараз новини про рейди в Америці викликають у неї болючі спогади.
Попри втрати й труднощі, вона не припинила ділитися своїм досвідом у Мексиці, навіть після хейту й звільнень через власну відвертість. “Моя ідея була в тому, що, можливо, якщо ми почнемо розповідати наші історії, щось у Штатах зміниться”, – пояснює Гарсія.
Міфи про в’їзд до Європи
Що мандрівникам до ЄС потрібно знати про візи, страхування і відмови
У жовтні починає діяти нова європейська система контролю в’їзду та виїзду (EES). Процес її повноцінного запуску триватиме пів року. На тлі її впровадження з’явилося чимало чуток: від вимог доводити наявність медичного страхування до припущень, що це “покарання британцям за Brexit”. Та Єврокомісія спростовує більшість цих міфів.
EES не стосуватиметься громадян ЄС, власників довгострокових віз чи посвідок на проживання у країнах Шенгену. З нею також не стикатимуться учасники студентських обмінів, наукових проєктів, волонтери, деякі категорії транскордонних працівників і офіційні делегації.
Ще один міф стосується додаткових платежів. Впровадження EES не передбачає нових зборів. Водночас із 2026 року з появою європейської системи авторизації ETIAS мандрівники з країн із безвізом сплачуватимуть близько €20 за авторизацію, яка діятиме три роки. Молодь до 18 років, люди старші 70 та члени сімей громадян ЄС будуть звільнені від цієї оплати.
Частина туристів побоюється, що нова система ускладнить перетин кордонів і призведе до більших черг. Та й у ЄС також визнають, що перші місяці можуть бути непростими, але у довгостроковій перспективі EES має спростити перевірки. Система замінить ручне проставлення штампів автоматизованими біометричними перевірками – від сканування обличчя до відбитків пальців. Планується запровадити попередню реєстрацію та кіоски самообслуговування, щоб зменшити час очікування.
Дані мандрівників зберігатимуться три роки. Повторно проходити повну процедуру не доведеться: на наступних перетинах кордону достатньо буде фото чи відбитка.
Водночас одне з найбільш поширених та неоднозначних тверджень – це те, що британцям нібито доведеться доводити наявність туристичного страхування. Такі побоювання виникли після заяви Найджела Фараджа, лідера партії Reform UK. Насправді система не змінює правил для громадян Великої Британії, і медичний поліс на кордоні показувати не потрібно. Туристи, як і раніше, зобов’язані дотримуватися стандартних післябрекзитних вимог: мати кошти на подорож, заброньоване житло, зворотний квиток та паспорт, виданий не більше як 10 років тому і чинний щонайменше три місяці після поїздки.
Ще одна помилкова думка у цьому ж контексті – що для подорожей британцям нібито знадобиться нова віза. EES не змінює візової політики, а лише переводить контроль у цифровий формат, фіксуючи дати в’їзду й виїзду для відстеження перебування у межах 90 днів протягом 180. Візи для коротких поїздок громадянам країн із безвізом, серед яких є і британці, не потрібні. Плутанина виникла через іншу систему – ETIAS, яка стартує у 2026 році. Це електронна авторизація, подібна до американської ESTA, а не віза.
Припущення, що EES є покаранням за Brexit, також не відповідає дійсності. Система планувалася ще до виходу Британії з ЄС і стосується всіх громадян третіх країн. Її мета – ефективніше контролювати дотримання правил перебування в Шенгенській зоні. Сама Велика Британія з 2025 року вводить власну електронну авторизацію подорожей (ETA), що поширюватиметься навіть на громадян ЄС.
Щодо занепокоєнь про приватність, ЄС наголошує: система фіксуватиме лише біометричні дані, паспорти та дати в’їзду/виїзду. Вона не відстежуватиме щоденні переміщення чи особисту активність у Європі. Доступ до даних жорстко регулюватиметься правилами захисту персональної інформації.
Кінець ери великих міст
З розвитком технологій поступово зникає необхідність бути у мегаполісі, щоб жити комфортно і робити кар’єру – колонка
Ще 15 років тому кар’єра у фінансах чи медіа у США була немислима без Нью-Йорка, Лос-Анджелеса чи Чикаго. Вважалося, що саме там зосереджені зв’язки, ідеї й можливості, які дозволяють амбітним людям робити прориви у професії. Сьогодні ця перевага великих міст виглядає дедалі менш очевидною.
Авторка колонки пригадує, як на початку 2010-х відмовилася переїжджати до Техасу, пояснюючи, що для роботи в медіа Нью-Йорк є безальтернативним. Тепер же, коли фінансовий сектор розвинувся у багатьох штатах, а медійники працюють із будь-якої точки світу, така аргументація більше не має сили. І це змушує поставити ширше питання: чи не добігає свого кінця ера великих міст?
Прогнози занепаду мегаполісів робили, і не одноразово. Після пандемії лунали твердження, що ті, хто виїхав, уже не повернуться. Згодом, що дистанційна робота зруйнує ринок офісної нерухомості й міські бюджети. Але люди все ж повернулися, а бізнес-центри вижили. Проте великі міста залишаються вразливими. І їхнім головним викликом стає не вірус чи робота з дому, а поєднання житлової кризи та нових технологій.
Урбаніст Річард Флорида та економіст Ед Ґлейзер пояснюють, що мегаполіси на кшталт Нью-Йорка чи Сан-Франциско притягують “креативний клас”. Це створює мережевий ефект: у середовищі талановитих і амбітних виникають своєрідні кола, де ідеї та можливості поширюються швидше, а це підживлює інновації та економічне зростання. Та водночас ті, хто не мають вищої освіти, залишаються на узбіччі. Вони отримують менш оплачувану роботу, а ще змушені конкурувати за житло з професіоналами з великими зарплатами. Це призвело до вибухового зростання цін на помешкання, що витіснило тисячі сімей із середнього класу.
Нью-Йорк у 2000–2010-х процвітав, але ціною стало витіснення менш заможних мешканців. Чимало з них продовжували працювати в місті, долаючи довгі відстані з передмість. Така модель, зазначає автор, у довгостроковій перспективі виявилася нежиттєздатною: якість послуг і життя погіршується, а вартість житла зростає далі. Тепер навіть частина професіоналів не може дозволити собі оселитися у великих містах. Купівля житла подорожчала настільки, що оренда стала вигіднішим, хоч і теж недешевим варіантом.
Попит і ринок виявилися сильнішими за культурні переваги. У менших містах на півдні США спостерігається справжній бум населення. Схожі процеси відбуваються й на півночі: Індіанаполіс зростає, тоді як Чикаго втрачає мешканців. Робочі місця у Нью-Йорку цього року теж не показали приросту.
Сьогодні великі міста вже не гарантують кар’єрного успіху, пише авторка. Завдяки віддаленій роботі, штучному інтелекту та соцмережам професійні можливості й доступ до культурного життя стають глобальнішими. Мережі талановитих людей формуються всюди, а не лише у кількох мегаполісах. Це ставить під сумнів саму основу стійкості великих міст – їхню здатність приваблювати критичну масу амбітних фахівців.
У минулому США вже бачили цикли піднесення й занепаду мегаполісів. У XX столітті міста втрачали привабливість через погане управління та злочинність, тоді як технологічні інновації – від автомобілів до телефонів – робили життя у передмістях комфортнішим. Успішне управління та нові технології у 2000-х повернули міста до життя. Але тепер злочинність досі не повернулася до допандемічних мінімумів, а технології знову змінюють правила гри.
Авторка робить висновок: якби сьогодні вона опинилася перед вибором, з яким вона зіткнулася колись, то серйозно подумала б про переїзд з Нью-Йорка. Можливо, навіть до Остіну чи будь-якого іншого міста. Аби лишень не до Брукліна.
Робот, що “народжує” дітей
Китайський винахідник планує випробування першої штучної утроби для народження справжньої дитини
Китайський стартап Kaiwa Technology, що працює у Гуанчжоу, заявив про плани створити першого у світі гуманоїдного робота зі штучною маткою. Ідея полягає в тому, щоб інтегрувати в живіт андроїда спеціальну систему, здатну забезпечити повний цикл розвитку плода протягом дев’яти місяців – від зачаття до моменту “пологів”.
Компанія презентувала свій задум під час Всесвітньої конференції роботів у Пекіні у 2025 році. Засновник Kaiwa Technology Чжань Ціфень, який також пов’язаний із Наньянським технологічним університетом, підкреслив: йдеться не просто про інкубатор, а про “повноцінного розміру” людиноподібний апарат. На його переконання, такий робот зможе не лише фізично “виношувати” дитину, а й відтворювати соціальну взаємодію з людьми в період вагітності.
Технологічна основа проєкту – система штучної матки. У ній ембріон розвивається у спеціальній амніотичній рідині, а поживні речовини надходять через шланг, що імітує пуповину. Чжань стверджує, що технологія вже відпрацьована в лабораторних умовах, а головне завдання – це інтегрувати її у форму гуманоїда. За його словами, перший прототип може бути готовим уже протягом року.
Компанія також оголосила орієнтовну вартість майбутнього продукту – менше ніж 100 000 юанів, що становить приблизно $13 900. На ринку його планують представити у 2026 році. У Kaiwa Technology вважають, що така розробка може стати альтернативою традиційній вагітності для тих, хто не бажає або не може самостійно проходити через процес виношування дитини.
Інформація про новинку викликала широкий суспільний резонанс. Частина обговорень стосується етичних питань: чи допустимо, щоб народження дітей відбувалося за допомогою роботів, як це змінить уявлення про материнство, чи не створить це простір для зловживань? Водночас інші бачать у розробці можливість для людей, які стикаються з безпліддям, отримати ще один шанс стати батьками.
Чжань зазначив: питання етики та правових меж не залишаються поза увагою. За його словами, уже відбулися консультації з владою провінції Гуандун, а відповідні пропозиції внесені до процесу політичних і законодавчих обговорень. Таким чином, паралельно з технічними викликами компанія намагається підготувати ґрунт для суспільного й правового прийняття ідеї.
Презентація в Пекіні також показала, що проєкт не ізольований від ширших тенденцій у китайській робототехніці. Поряд із “вагітним гуманоїдом” було продемонстровано інші інновації, серед яких робот GEAIR для агросектору, що використовує штучний інтелект для автономного запилення та селекції культур. І це стало своєрідним підтвердженням того, що Китай активно просуває напрямок поєднання біотехнологій, ШІ та робототехніки.
Утім, навіть у межах офіційної презентації залишилося чимало запитань. Зокрема, компанія не розкрила деталей щодо початкових стадій розвитку ембріона: як відбуватиметься запліднення, чи це буде імплантація вже заплідненої яйцеклітини, як проходитиме розвиток. Чи зможе технологія витримати повний цикл гестації, теж наразі не зрозуміло.
Попри це, Kaiwa Technology підкреслює амбітність задуму. За їхнім баченням, світ отримає принципово новий інструмент для контролю та управління процесом народження дитини. Якщо ці плани справдяться, до 2026 року людство може побачити перший у світі гуманоїдний робот, здатний “виносити” й “народити” дитину.
ШІ вас не любить
Нове дослідження показує, що генеративні системи мають таємні упередження щодо людей
Штучний інтелект може виявитися не таким вже й нейтральним, як вважалося раніше, пише видання Futurism. Нове дослідження показало, що сучасні великі мовні моделі, зокрема ті, що є в основі ChatGPT, демонструють виразну прихильність до інших систем ШІ. І це може мати серйозні наслідки для людей.
Масштабна робота, на яку посилаються у статті, була опублікована в американському виданні Proceedings of the National Academy of Sciences (Праці Національної академії наук США) і описує явище, яке автори назвали AI-AI bias – упередженість штучного інтелекту на користь самого себе. Науковці застерігають: у майбутньому, коли подібні моделі ухвалюватимуть або рекомендуватимуть важливі рішення, вони можуть систематично дискримінувати людину як соціальний клас.
І вже сьогодні можна побачити перші приклади. Роботодавці використовують алгоритми для відбору резюме, і часто ці системи працюють невдало. Нова робота припускає, що у змаганні між текстами, створеними людьми та ШІ, останні отримують перевагу. “Бути людиною в економіці, де діють агенти ШІ, буде важко”, – зауважив співавтор дослідження Ян Кулвейт із Карлового університету.
Щоб перевірити гіпотезу, дослідники протестували кілька популярних мовних моделей, зокрема GPT-3.5, GPT-4 від OpenAI та Llama 3.1 від Meta. Їм пропонували обирати між товарами, науковими статтями чи фільмами, для яких було підготовлено два описи: один, написаний людиною, і другий, створений ШІ. У всіх випадках моделі стабільно віддавали перевагу штучно згенерованим текстам. Найсильніше ця упередженість проявилася у виборі товарів. Найбільш “самозакоханою” виявилася GPT-4, яка систематично обирала описи, створені штучним інтелектом. І це при тому, що саме ця модель до появи GPT-5 була основою найпопулярнішого чат-бота у світі.
Але ж чи дійсно ШІ об’єктивно кращі? Випробування серед людей свідчать про інше, пишуть у статті. Ті самі завдання виконували 13 асистентів-дослідників, і хоча вони теж іноді схилялися до штучних описів, ця тенденція була набагато слабшою. “Сильна упередженість властива лише самим ШІ”, – наголосив Кулвейт.
Результати мають особливе значення в момент, коли інтернет переповнюється “штучно створеним контентом”, який потім знову споживають моделі, навчаючись на власному ж матеріалі. Деякі науковці вважають, що це спричиняє деградацію систем, а надмірна “любов” ШІ до власних текстів може бути однією з причин.
Та найбільша загроза стосується людей. Дослідники вважають, що упередженість не зникне сама собою і згодом проявлятиметься в інших сферах – від оцінювання студентських робіт до відбору грантів чи резюме. Якщо компанії масово почнуть використовувати ШІ як “асистентів в ухваленні рішень”, то штучний текст матиме перевагу над людською кваліфікацією.
Це створить так званий gate tax, тобто додатковий бар’єр для тих, хто не має доступу до сучасних моделей або свідомо ними не користується. У підсумку це може ще сильніше поглибити цифровий розрив між людьми з ресурсами для використання ШІ та тими, хто залишатиметься осторонь.
“Тестування упереджень – це складна та дискусійна тема. Але якщо вважати, що авторство тексту не має впливати на рішення, то результати нашої роботи є доказом потенційної дискримінації людей як класу”, – підсумовує Кулвейт. Його практична порада виглядає доволі похмуро: у разі підозри, що вашу роботу оцінює алгоритм, краще попередньо пропустити її через ШІ та “підлаштувати” її під його смаки, намагаючись не сильно жертвувати людською якістю.
20-річний президент
Юнак, який заснував невизнану державу Вердіс між Хорватією та Сербією, мусить жити у вигнанні
Деніел Джексон живе у невеликому будинку в британському Дуврі, неподалік від місцевого бінго-клубу. У його вітальні висить прапор у біло-блакитних смугах, а на піджаку – крихітний металевий значок. Саме тут розташована “резиденція президента Вільної Республіки Вердіс” – країни, якої фактично немає на мапі.
Джексону 20 років, він народився в Австралії у родині британців. Уперше про своє “президентство” він заявив ще у 14-річному віці, коли разом із друзями виявив на мапі смугу лісу між Сербією та Хорватією, яка юридично не належала жодній державі. Земля лишалася спірною з часів розпаду Югославії, і підлітки вирішили створити там власну країну – Вердіс.
Територія площею трохи більшою за Ватикан розташована на хорватському березі Дунаю, але поза офіційними межами Хорватії. Белград вважає кордоном середину річки, тоді як Загреб наполягає на старих кадастрових картах. Через цю суперечку й утворилися кілька “нічийних” клаптиків.
Юнаки тоді розробили мапу, затвердили закони, підняли прапор і створили уряд. За кілька років вони отримали близько 15 000 заявок на громадянство, з яких прийняли 400. Джексон запевняє, що за міжнародним правом найдавніший активний претендент і є законним власником. І ані Сербія, ані Хорватія офіційно прав на землю не заявляли.
У Сербії засновники Вердісу проблем не мали, але Хорватія зайняла жорстку позицію. У жовтні 2023 року, коли група громадян спробувала облаштувати постійне поселення, хорватська поліція їх виселила. Самого Джексона та його заступника Гектора Боулза оголосили персонами нон ґрата в країні. Відтоді президент живе у “вигнанні” в Дуврі, підробляє розробником ігор для Roblox, але публічно виступає лише в костюмі з символікою Вердісу.
Спершу все було більше схоже на підлітковий експеримент, зізнається Джексон. Його надихнув приклад Ліберланду – іншої “мікродержави” на кордоні Хорватії та Сербії, яку у 2015 році проголосив чеський політик Віт Єдлічка. Але якщо Ліберланд бачили як податковий рай, то Вердіс задумувався як держава з екологічним ухилом.
У 2023 році ідея отримала друге дихання: були організовані виїзди на територію, проводилися кадастрові роботи, залучалися фахівці-лісоруби. Та будь-які спроби закріпитися завершувалися втручанням хорватської поліції. За словами Джексона, нині берег Вердісу обладнаний камерами, а катери хорватських силовиків з’являються за кілька хвилин після будь-якого руху.
Та попри це, “уряд” Вердісу працює. Посади є радше волонтерськими, але держава компенсує поїздки на Дунай і участь у форумах. Кошти шукають різними способами: від продажу мерчу та пожертв до інвестиційного громадянства. У липні країна отримала понад $37 000 завдяки криптовалютним ентузіастам.
У “кабінеті міністрів” лише чоловіки, 70% громадян – теж. Джексон пояснює це відсутністю “спеціальної ідеології”, але визнає, що жінок зацікавити значно складніше. Сам він вивчає сербську та хорватську, щоб підготуватися до можливого повернення. Але найбільша мета – домогтися права на поселення. Тоді, за словами “президента”, відкриється доступ до фінансування від міжнародних організацій, і шанс на офіційне визнання різко зросте. І хоча хорватська влада на запити журналістів не відповідає, Джексон переконаний: це лише питання часу.
Він бачить Вердіс як нейтральну державу, “хаб для неурядових організацій” і гуманітарних програм. Кабінет уже має досвід допомоги Україні: через благодійний фонд Боулза у 2022 році доправляли вантажі. Джексон запевняє, що країна хотіла б бути у єврозоні, але членство в ЄС не є метою. А от участь у Євробаченні – так. Він розповідає про контакти з сербським учасником конкурсу Люком Блеком, який, за словами Джексона, підтримує ідею Вердісу.
Попри молодий вік і невизнаний статус, Джексон уже думає про відхід від влади. Якщо країна стане повноцінною державою, він хоче бути “звичайним громадянином” і поступитися результатам виборів. Але поки що, каже він, відмовлятися від мрії не збирається: світ, наголошує юнак, був би занадто нудним без спроби створити власну країну.
Волосся, що лікуватиме зуби
Нова зубна паста, виготовлена з волосся, допоможе відновити пошкоджену емаль
Вчені з King’s College London запропонували несподіваний, але перспективний підхід до проблеми захисту та відновлення зубів: створення засобів догляду на основі кератину – білка, який міститься у волоссі, шкірі та вовні. Нова розробка може стати стійкою альтернативою фтору й відкрити шлях до справжньої регенерації зубної емалі.
Зубна емаль – найтвердіша тканина людського організму, але вона не відновлюється природним шляхом. Її руйнування починається під впливом кислотних продуктів і напоїв, поганої гігієни ротової порожнини чи вікових змін. Це призводить до підвищеної чутливості, болю й у підсумку – до втрати зубів. Нині основним методом профілактики є використання фторвмісних паст, які лише уповільнюють процес. Однак нові дослідження показують: кератин може зупинити його повністю.
Команда дослідників під керівництвом консультанта з протезування Шерифа Ельшаркаві з’ясувала, що кератин, взаємодіючи з мінералами, присутніми в слині, формує на поверхні зуба захисний шар. Він не тільки нагадує за структурою природну емаль, а й створює щільну мінеральну оболонку, яка перекриває канали, що ведуть до нервових закінчень. Це забезпечує не лише відновлення структури, а й полегшення симптомів, зокрема чутливості зубів.
Дослідники описують, як вони отримували кератин із вовни. Нанесений на зуб, білок створює кристалоподібний каркас, що поступово притягує іони кальцію та фосфатів. З часом це приводить до нарощування захисного шару, максимально наближеного до природної емалі. Таким чином, технологія відкриває можливості для справжньої регенеративної стоматології.
За словами Сари Гамеа, першої авторки дослідження, кератин може стати проривом не лише з медичного, а й з екологічного погляду. Його можна отримувати зі звичайних біологічних відходів – волосся чи шкіри, і це, кажуть науковці, робить матеріал стійким і доступним. До того ж він дозволяє відмовитися від пластикових смол, які традиційно застосовують у стоматології, але є токсичними та менш довговічними. Ще одна їхня перевага – природний вигляд, адже кератин краще відповідає кольору зубів.
Вчені прогнозують, що кератинові засоби можуть з’явитися у вигляді звичайної зубної пасти для щоденного використання або професійного гелю, який стоматологи зможуть наносити точково, подібно до лаку для нігтів. Уже зараз команда досліджує шляхи клінічного застосування й припускає, що перші продукти можуть стати доступними споживачам протягом двох-трьох років.
У контексті все більших дискусій щодо безпеки тривалого використання фтору та пошуку стійких рішень у медицині, розробка виглядає особливо актуальною. Вона вписується у світовий тренд переходу до “циркулярних” технологій, де відходи перетворюються на цінний ресурс, пише автор статті.
“Ця технологія поєднує біологію та стоматологію, пропонуючи екологічний матеріал, що повторює природні процеси”, – наголошує Гамеа. А Шериф Ельшаркаві додає: “Ми вступаємо в нову еру, коли біотехнології дозволяють не просто лікувати симптоми, а відновлювати функції організму за допомогою власних матеріалів. Цілком можливо, що вже незабаром ми зможемо створювати здоровіші усмішки з чогось настільки простого, як звичайне волосся”.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.