Projects
Редакція LIGA.net відбирає найцікавіші історії зі світових медіа й стило переказує їх українською для вас. Цей проект є частиною контенту, що доступна для підписників LIGA PRO. Долучайся та відкривай для себе історії, що підкорили увагу читачів зі всього світу цього тижня.
Те, що російський диктатор Володимир Путін називає “безпрецедентним зближенням” із Китаєм, дедалі частіше вилазить для Москви боком.
Російський бізнес усе гучніше скаржиться на наплив дешевих китайських товарів. Вантажівки КамАЗ та автомобілі Lada скорочують виробництво через надмірний імпорт з Китаю. Кремль намагається пом’якшити удар, різко підвищивши мита на імпортні автомобілі. Китай відповідає митами на російське вугілля, добиваючи російську металургію.
Що ще підживлює сумніви щодо реальної міцності союзу Росії та Китаю?
Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.
Раптовий Кушнер
Зять Дональда Трампа став чи не найголовнішою дипломатичною зброєю американської адміністрації
Зять президента США Дональда Трампа Джаред Кушнер знову виходить на перші ролі у найскладніших зовнішньополітичних переговорах, пише Associated Press. Після переобрання свого тестя Кушнер намагався залишатися осторонь державної служби, зосередившись на родині та власних бізнес-інтересах, однак із часом його дедалі активніше залучають до різних мирних перемовин. Особливо у ситуаціях, коли Білий дім заходить у глухий кут.
Тривалий час Кушнер залишався неформальним радником, уникаючи прямої участі в переговорах, навіть коли миротворчі зусилля президента буксували. Перелом стався після труднощів із реалізацією плану припинення війни в Газі, коли його досвід і контакти допомогли просунути домовленості. Після цього Трамп знову залучив зятя, але вже до пошуку формули врегулювання між Росією та Україною, де переговори місяцями тривають без жодного результату.
Майже у всіх таких переговорах початкову ключову роль відігравав спецпосланець Трампа Стів Віткофф, девелопер і його давній знайомий, який не має досвіду державної служби. І в оточенні президента поступово сформувалося переконання, що підходам Віткоффа бракує, так би мовити, гнучкості. Тому Кушнер, який уже мав досвід дипломатичних контактів у першій адміністрації Трампа, став розглядатися як фігура, здатна доповнити Віткоффа і допомогти довести переговори до результату.
Та й загалом Віткоффа сприймають як публічного і демонстративно лояльного до президента учасника процесу, який не приховує захоплення зовнішньою політикою американської адміністрації. Кушнер, навпаки, діє стриманіше, хоч його бізнес-зв’язки на Близькому Сході та прагматичний підхід до дипломатії і викликають певне занепокоєння в європейських столицях. Водночас саме зятя Трампа багато українських і європейських співрозмовників вважають більш переконливим партнером у переговорах, ніж Віткоффа, якого часто звинувачують у надмірній поступливості Москві.
І такий баланс ролей проявився під час інтенсивних консультацій у Флориді стосовно російсько-українського перемир’я. Кушнер і Віткофф провели переговори з російським представником Кирилом Дмитрієвим щодо пропозицій з припинення війни, а перед цим зустрічалися з українською делегацією на чолі з секретарем РНБО Рустемом Умєровим, і високопосадовцями з Великої Британії, Франції та Німеччини. Окремо американські посланці обговорювали з представниками Туреччини та Катару крихке перемир’я між Ізраїлем і ХАМАС у Газі.
У Білому домі наголошують, що Трамп сприймає Кушнера як довіреного члена родини і радника, який відіграв помітну роль у досягненні попередніх дипломатичних домовленостей, зокрема Авраамових угод. Сам Кушнер публічно заявляв, що його підхід до зовнішньої політики сформувався завдяки досвіду роботи з “нестандартним” президентом, який діяв поза традиційними межами американської дипломатії.
Проте критики з боку американських демократів і громадських організацій звертають увагу на можливі конфлікти інтересів, зважаючи на багатомільярдні інвестиції, які фонд Кушнера отримує з Саудівської Аравії та Катару. Подібні питання виникають і щодо Віткоффа, з огляду на його бізнес-зв’язки з країнами Перської затоки. У відповідь у команді Трампа рутинно заявляють, що йдеться не про конфлікт інтересів, а про досвід і мережу перевірених контактів.
А сам президент США уже і не приховує, що у найвідповідальніші моменти покладається саме на Кушнера, вважаючи його тим, хто здатен “укласти угоду”, коли інші інструменти вичерпано.
Дорогий китайський друг
Як “дружба” з Пекіном поступово виснажує російську економіку
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну та запровадження західних санкцій Пекін став для Кремля ключовим торговим партнером і головним покупцем російських енергоносіїв. Обсяг двосторонньої торгівлі лише торік сягнув рекордних $245 млрд, а Китай перетворився на найбільшого постачальника товарів для російського ринку. Втім, економічна ціна такої залежності, яку Путін неодноразово публічно та обтічно називав “безпрецедентним зближенням”, дедалі відчутніша для російських промисловців і все частіше вилазить для Москви боком.
Російський бізнес усе гучніше скаржиться на наплив дешевих китайських товарів, які витісняють місцеву продукцію. Колишній заступник міністра енергетики РФ Володимир Мілов, який став критиком Путіна, називає нинішню модель співпраці вкрай невигідною для Росії. За його словами, Пекін вправно маніпулює і користується тим, що Москва фактично позбавлена альтернативних ринків і партнерів.
І заяви Мілова дуже співзвучні з іншими, все більш очевидними сигналами для РФ: попри рекордні показники 2024 року, за перші місяці 2025-го товарообіг між обома країнами вже скоротився майже на десяту частину.
Найбільше напруження зараз відчуває автомобільна галузь. Після виходу західних брендів з російського ринку китайські автовиробники різко наростили експорт. За два роки постачання зросли усемеро, що боляче вдарило по російських компаніях. Керівник АвтоВАЗу Максим Соколов публічно звинуватив китайських конкурентів у демпінгу, який, за його словами, перейшов усі межі. Продажі автомобілів Lada різко впали, змусивши підприємство скоротити виробництво майже наполовину та перейти на чотириденний робочий тиждень. Аналогічні проблеми виникли й у найбільшого виробника вантажівок КамАЗ, який зіткнувся з обвалом попиту й пояснив це надмірним імпортом з Китаю.
І лише після таких відкритих заяв Кремль спробував хоч якось пом’якшити удар, різко підвищивши мита на імпортні автомобілі. Так званий утилізаційний збір, який фактично і є цим митом, зріс більш ніж удвічі, після чого експорт китайських авто до Росії дійсно скоротився наполовину. Окремо російські регулятори заборонили імпорт вантажівок низки великих китайських брендів, посилаючись на “загрозу безпеці”.
Але Пекін не залишився осторонь і запровадив власні обмеження у відповідь. Китай відновив мита на російське вугілля, що лише посилило кризу в добувній галузі та російській металургії, і доходи сектору вже досить скоро можуть почати скорочуватися двозначними темпами. Також КНР не відкриває свій ринок для ключової російської сільськогосподарської продукції, надаючи перевагу закупівлям в Україні та Казахстані.
Основу російського експорту до Китаю, як і раніше, становлять нафта й газ. І саме тут Пекін отримує максимальну вигоду, купуючи ці ресурси зі значною знижкою. За оцінками Роснєфті, лише за останні півтора року Китай заощадив до $18 млрд на закупівлях російської нафти, порівнюючи з близькосхідною. Аналітики зазначають, що в цій моделі Росія вже виступає типовим сировинним придатком, а Китай переробляє ресурси у готову продукцію та продає її до РФ із вищою маржею.
Водночас те, чого Москва найбільше очікує від Пекіна, а саме інвестицій і технологій, вона майже не отримує. Обсяги китайських інвестицій у Росію вже різко скоротилися, низку спільних проєктів згорнуто або поставлено на паузу, а Китай фактично дистанціюється від довгострокових зобов’язань через нібито острах західних санкцій.
Навіть анонсовані Кремлем енергетичні проєкти залишаються без підтвердження з китайського боку. І це, як наостанок цитує The Telegraph Володимира Мілова, лише підживлює сумніви щодо реальної міцності союзу, який значно потужніше виглядає на дипломатичних самітах, аніж у практичній економічній площині.
Jim Beam зупиняє виробництво
Один із найвідоміших виробників американських бурбонів припиняє виробництво на своєму заводі
Один із найбільших виробників американського віскі Jim Beam оголосив про річну зупинку виробництва бурбона на одному зі своїх заводів у штаті Кентуккі. Рішення, як пише Independent, було ухвалене через падіння продажів напою, спричинене торговим конфліктом адміністрації Дональда Трампа з Канадою, а також змінами у звичках населення, зокрема серед молоді.
Виробництво і розлив бурбону припиниться вже 1 січня 2026 року, і поки лише на основній винокурні компанії в Клермонті. Водночас туристичний центр на території комплексу продовжить роботу, а перегонка спиртів триватиме на двох інших об’єктах компанії – крафтовій винокурні Freddie Booker Noe та більшому заводі Booker Noe в Бостоні, також у Кентуккі. У компанії пояснюють це рішення необхідністю скоригувати обсяги виробництва відповідно до попиту та використати паузу для інвестицій у модернізацію майданчика.
Окреме занепокоєння було викликане і можливими скороченнями працівників заводу. За даними місцевих медіа, на підприємствах James B. Beam Distilling Co. в Кентуккі торік працювали майже 1500 осіб. Компанія вже заявила, що вивчає варіанти залучення персоналу під час періоду простою та веде консультації з профспілкою.
Як уже зазначалося, найвідчутнішим ударом як для Jim Beam, так і для інших американських виробників спиртних напоїв стала торгова війна з Канадою. Після запровадження масштабних мит із боку США канадські споживачі та уряди провінцій почали бойкот американського алкоголю, вилучаючи його з полиць магазинів. За оцінкою Ради з дистильованих напоїв США, експорт американського алкоголю у другому кварталі 2025 року обвалився на 85% і опустився нижче $10 млн. Керівник галузевої асоціації Кріс Свонгер пов’язав це зі збереженням торговельної напруги та застеріг, що ринок усе сильніше відвертається від традиційних американських брендів.
Конфлікт з Оттавою ускладнився ще більше після того, як Дональд Трамп у жовтні призупинив торговельні переговори з Канадою, обурившись політичною рекламою з використанням цитат Рональда Рейгана про шкоду тарифів. Та згодом сторони все ж погодилися відновити формальні консультації щодо торговельної угоди, про що повідомив прем’єр-міністр Канади Марк Карні. Переговори мають відбутися в середині січня, тож невизначеність для американського бізнесу поки зберігається.
Але тарифи – не єдина проблема для індустрії міцних напоїв у США. Додатковим тиском на виробників алкоголю стала загальна трансформація ставлення американців до алкоголю. Згідно з опитуванням мережі Gallup, що було опубліковане у серпні цього року, рекордна частка дорослого населення США – майже 53% – вважає навіть помірне вживання алкоголю шкідливим для здоров’я, тоді як у 2015 році такої думки дотримувалися лише 28%. Найбільш скептично налаштована молодь. Юнаки та дівчата частіше за інші вікові групи висловлювали переконання, що навіть один-два легкі напої на день можуть бути небезпечними.
Також опитування показало, що алкоголь хоч інколи п’ють лише 54% американців. А це – найнижчий показник за останні три десятиліття.
Від В’єтнаму до бен Ладена
У віці 91 року помер один із найвидатніших світових воєнних кореспондентів Пітер Арнетт
Американський журналіст Пітер Арнетт, лауреат Пулітцерівської премії та один із найвідоміших воєнних кореспондентів другої половини ХХ століття, помер у Каліфорнії у віці 91 року. Причиною смерті став рак простати, повідомила його дочка. За понад чотири десятиліття роботи він висвітлив 17 війн у різних частинах світу, працюючи спочатку для Associated Press, а згодом для CNN та інших медіа, і став своєрідним символом репортажу з передової.
Арнетт здобув світове визнання завдяки репортажам із війни США у В’єтнамі, де журналіст провів майже десять років, і за розповіді звідки, власне, і отримав “Пулітцера” у 1966 році. Він послідовно ставив під сумнів офіційні заяви Вашингтона, повідомляючи про поразки американських і південнов’єтнамських сил у той час, коли політичне керівництво США говорило про близьку перемогу. Його матеріали викликали роздратування у президента Ліндона Джонсона та командувача військ США генерала Вільяма Вестморленда, які безуспішно намагалися домогтися його усунення з країни.
Саме Арнетту приписують оприлюднення однієї з найвідоміших фраз тієї війни: “Місто довелося зруйнувати, щоб його врятувати”. Це сказав Арнетту американський майор Честер Браун після знищення в’єтнамського Бенче. І цей вислів згодом став символом суперечливої присутності США у тому конфлікті. У своїх репортажах Арнетт детально описував загибель цивільних і руйнування селищ, наголошуючи, що життя людей, порівнюючи з військовими цілями, часто не вартувало нічого.
Його стиль, пише автор некролога у The New York Times, вирізнявся зневагою до авторитетів, готовністю ризикувати та прагненням бачити війну на власні очі. За це Арнетта неодноразово звинувачували у симпатіях до ворогів США, як у В’єтнамі, так і пізніше в Іраку. Він навіть приймав умови цензури, якщо це дозволяло залишатися на місці подій, і вважав, що інколи журналіст має відступати від формальної об’єктивності.
Новий етап кар’єри Арнетта розпочався з приходом у CNN у 1981 році. Він працював у Сальвадорі, Лівані, Афганістані, Анголі, а під час війни у Перській затоці 1991 року залишався у Багдаді тоді, коли майже всі західні журналісти покинули місто. Його телефонні включення з готелю під час бомбардувань перетворили CNN на глобальний бренд, а самого Арнетта – чи не на символ воєнного телерепортажу. Він інтерв’ював Саддама Хусейна та розповідав про життя іракців під ударами авіації, що принесло йому нові нагороди. І хвилю критики з боку американських політиків.
Окремим досягненням його професійної біографії стало інтерв’ю з Осамою бен Ладеном у 1997 році в Афганістані. Ще тоді, задовго до терактів 11 вересня, лідер “Аль-Каїди” вже відкрито погрожував США. Відповідаючи на запитання Арнетта про плани, бен Ладен тоді сказав: “Із Божою поміччю ви ще побачите їх, почуєте про них із медіа”.
Та вже наприкінці кар’єри репортер опинився в центрі кількох скандалів. У 1999 році він залишив CNN після випуску документального фільму про те, що ще у 1970 році США нібито застосували зарин проти одного лаоського селища, де нібито переховувалися бойовики з В’єтнаму. Ці твердження не були підтверджені доказами й були спростовані. А у 2003 році, під час вторгнення коаліції до Іраку, Арнетт дав інтерв’ю іракському державному телебаченню, де заявив про провал планів союзників, за що був звільнений з NBC. Сам журналіст пізніше назвав цей крок серйозною помилкою, після якої його кар’єра вже не відновилася.
Пітер Арнетт народився у Новій Зеландії, рано залишив школу і почав працювати в пресі. Працюючи в Австралії, потім в країнах Азії, він поступово дійшов до Associated Press у Сайгоні. Після завершення активної роботи він викладав журналістику в Китаї та написав кілька мемуарів. Попри всі суперечності персони Пітера Арнетта, його колеги та критики, пише The New York Times, сходилися в одному: він уособлював журналістику, що ґрунтується на особистій присутності, сміливості й готовності ставити під сумнів офіційні версії будь-якої війни.
Вони допомагають підійматися
Історія шерпів – тихих свідків майже всіх сходжень на Еверест
Шерпи роками залишаються тими, без кого сходження на Еверест та інші найвищі вершини світу було б майже неможливим, але їхній внесок часто залишається в тіні. Як приклад, що лише підкреслює таку нерівність, автори CBS News наводять історію 19-річного Німи Рінджі Шерпи, який рік тому став наймолодшою людиною, яка підкорила всі 14 восьмитисячників планети менш ніж за два роки. Попередньому рекордсменові для цього знадобилося майже десятиліття.
Слово “шерпа” одночасно означає і етнічну групу, і прізвище, і професію. Це люди, які ризикують життям, допомагаючи іншим дістатися вершин. Сам Німа добре знає ціну цього ризику. Він говорить, що в горах легко втратити відчуття небезпеки, поки не стаєш свідком загибелі когось поруч. І тоді в реальність повертаєшся дуже швидко.
У Непалі проживає близько 150 000 шерпів – менше одного відсотка населення країни. Вони відомі своєю витривалістю і здатністю працювати в умовах гострої нестачі кисню високо в горах. Німа зростав на історіях про Тенцинга Норгея – шерпи, який у 1953 році разом із новозеландцем Едмундом Гілларі вперше підійнявся на Еверест. Причому світ запам’ятав ім’я Гілларі, тоді як роль Норгея за межами Непалу довго залишалася недооціненою.
Родина ж Німи – справжня династія альпіністів. Його батько встановив рекорд, зійшовши на Еверест без додаткового кисню у наймолодшому віці, а дядьки першими серед братів підкорили всі 14 найвищих гір світу. Один із них, Мінгма Шерпа, починав як носій вантажу, заробляючи долар на день і переносячи спорядження вагою до 90 кг. Згодом він став гідом, а у 2009 році разом із братами заснував компанію Seven Summit Treks, яка сьогодні організовує майже третину всіх експедицій на Еверест.
Німа вперше підійнявся у так звану зону смерті у 16 років, коли більшість його ровесників сиділи за шкільними партами. Першою вершиною стала Манаслу у 2022 році. Він згадує сильні судоми, біль у легенях і серці, травми та лавини, але каже, що внутрішня потреба йти далі виявилася сильнішою за страх. Його метою було завершити всі 14 сходжень і довести, що це його шлях.
Попри всі встановлені рекорди, хлопець усе ще чекає на великі контракти зі спонсорами. І він переконаний: визнання прийде, але без поспіху. Його наставником став відомий американський альпініст Конрад Анкер, який у 2003 році відкрив у селі Фортсе центр підготовки шерпів для підвищення безпеки висотних експедицій. Анкер говорить про глибоку нерівність: загибель західного альпініста часто викликає хвилю підтримки й зборів коштів, тоді як смерть непальського колеги залишається майже непоміченою.
І дійсно, шерпи складають близько третини всіх загиблих на Евересті. У багатьох випадках тіла неможливо евакуювати через висоту. Лише у 2023 році на горі загинуло 18 людей. Саме шерпи прокладають маршрут через льодопад Кхумбу, встановлюючи драбини над глибокими тріщинами, і роблять це значно частіше за інших альпіністів.
Для зменшення ризиків у горах починають використовувати дрони для доставлення спорядження й спуску сміття. Те, на що носієві потрібні години, безпілотник долає за лічені хвилини. Проте Німа вважає, що робота шерпів через це не зникне. Навпаки, вона стане безпечнішою та менш виснажливою. І саме це зможе врятувати не одне життя.
Інновація не спрацювала
Технологічні провали 2025 року за версією МІТ
2025 рік увійде в історію технологій не лише проривами, а й серією гучних провалів, які показали, наскільки небезпечною може бути суміш інновацій, політики та агресивного маркетингу. У своєму щорічному антирейтингу видання MIT Technology Review зібрало ті здобутки технологічної сфери, які виявилися найменш успішними, суперечливими або просто безглуздими, попри великі очікування та гучні обіцянки.
Політичний контекст став ключовим фоном технологічного року.
Повернення Дональда Трампа до президентського крісла у США вплинуло на цілі галузі – від відновлюваної енергетики до криптовалют. Ще до офіційного вступу на посаду він почав просувати власний мемкоїн $TRUMP, перетворивши політичний бренд на фінансовий сувенір.
Такі монети не претендують на роль повноцінних грошей і більше нагадують колекційний товар, який зазвичай приносить прибуток тому, хто його продає, а не власне покупцям. У Білому домі, звісно, відкинули закиди щодо фінансового інтересу президента.
Ще одним політизованим провалом стала атака на мРНК-технології. Під час пандемії COVID-19 саме вони дозволили швидко створити ефективні вакцини, але з приходом до керівництва системою охорони здоров’я США Роберта Кеннеді-молодшого мРНК перетворилося на політичну лайку. Було скасовано контракти на сотні мільйонів доларів для розробки вакцин нового покоління, а компанія Moderna втратила понад 90% вартості акцій, порівнюючи з піковими показниками періоду пандемії. Критики попереджають, що ця кампанія може загальмувати розвиток мРНК-препаратів проти раку та рідкісних генетичних захворювань.
У сфері штучного інтелекту розчарування викликала надмірно догідлива поведінка чат-ботів. Оновлення однієї з мовних моделей OpenAI почало захоплено підтримувати відверто банальні та навіть сумнівні ідеї користувачів. Компанія згодом визнала, що таке “підлабузництво” справді може мати небезпечні побічні ефекти – від підживлення гніву до заохочення імпульсивних дій, і була змушена частково “відкотити” зміни. Та проблема не зникла, і чат-боти продовжують час від часу погоджуватися майже з будь-чим, що їм напише користувач.
Не виправдали очікувань і гуманоїдні роботи. Домашній робот NEO, розробники якого обіцяли, що він візьме на себе хатні справи, на практиці виявився не здатним навіть на елементарні дії та ледве справлявся з простими завданнями, витрачаючи безліч часу на банальне складання одягу. Додаткове розчарування викликало й те, що під час більшості демонстрацій роботом, як виявилося, дистанційно керувала людина у VR-шоломі, попри заяви про автономність і вартість робота у $20 000.
Гучною історією став і проєкт Colossal Biosciences, яка оголосила про “повернення” вимерлих жахливих вовків. Компанія представила генетично модифікованих білих вовків як відроджений вид, але науковці наголосили, що йдеться лише про звичайного сірого вовка з окремими змінами у ДНК. Міжнародні експерти застерегли, що подібний піар може відволікати ресурси від реального захисту екосистем, що зникають.
До списку провалів потрапила навіть Вікіпедія. Розділ гренландською мовою закрили через масові машинні переклади з помилками, які створювали небезпеку для мови, носіїв якої налічується лише близько 60 000. Адміністратори вирішили, що шкода від неякісного контенту перевищує користь від його існування і закрили проєкт.
Серед найпомітніших комерційних провалів – Tesla Cybertruck. Після стартового успіху продажі різко знизилися на тлі політичних “пригод” і заяв Ілона Маска, а весь сегмент електричних пікапів почав занепадати. Надлишкові автомобілі Tesla почала продавати корпоративним клієнтам, зокрема компаніям, пов’язаним із самим Маском.
А завершує антирейтинг історія з “вуглецево нейтральним” годинником Apple Watch. Судові позови у США та рішення суду в Німеччині змусили Apple прибрати цю заяву з маркетингових матеріалів, визнавши, що компенсація викидів через комерційні “зелені” проєкти не гарантує реальної нейтральності.
Круто чи кринж?
Чи варто генеральному директору намагатися стати інфлюенсером у соцмережах
Все більше керівників компаній намагаються бути не лише управлінцями, а й публічними персонами у соцмережах. Ідея, пише CNBC, справді виглядає привабливою: живий акаунт у LinkedIn або X нібито допомагає зміцнити бренд, завоювати довіру аудиторії та напряму говорити з клієнтами. Але в реальності частіше все ж спливає інший бік цієї стратегії – керівники виглядають нещиро, недоречно або навіть шкодять бізнесу показовою відкритістю.
Генеральний директор компанії HyperSocial Брейден Воллейк переконався в цьому на власному досвіді. Його фото зі сльозами на очах і допис про сумні емоції після того, як він звільнив кількох співробітників, миттєво стали вірусними. За ніч він перетворився на “CEO-плаксу”, зібравши десятки тисяч реакцій і коментарів. Причому не найприємніших. Частина користувачів звинуватила його в маніпуляціях і самозакоханості, інші відверто глузували.
Попри повторення подібних випадків, топменеджери продовжують масово йти в соцмережі, бо, як пише CNBC, їм думку про користь таких дій для бренду продовжують “продавати” маркетологи. За даними досліджень, майже три чверті гендиректорів компаній зі списку Fortune 500 мають хоча б один активний акаунт, тоді як кілька років тому їх було близько половини.
Особливо популярним став LinkedIn, де керівники публікують пости в середньому кілька разів на місяць. Контент дедалі частіше виходить за межі суто корпоративних новин і містить особисті фото, розповіді про хобі або події з приватного життя. Експерти пояснюють це бажанням створити відчуття близькості та парасоціального зв’язку з аудиторією.
Однак приклади невдалих публікацій лише накопичуються. Так, співзасновник криптокомпанії Blockworks Джейсон Яновіц потрапив під хвилю критики, коли написав про рекордні доходи компанії, одночасно повідомивши про закриття інформаційного підрозділу та звільнення журналістів, порекомендувавши іншим виданням, що пишуть на криптотеми, найняти їх. Користувачі зауважили, що зверхній тон у такій ситуації виглядав, м’яко кажучи, недоречно. Згодом Яновіц лише визнав, що згадка про фінансові успіхи була помилкою.
Ще серйозніші наслідки може мати необережна заява для інвесторів. Топменеджер Snowflake Майк Ґеннон сказав вуличному інтерв’юеру, що компанія заробить $10 млрд за кілька років. Ролик із його словами набрав чимало переглядів у Instagram. Після цього правління Snowflake було змушене офіційно відмежуватися від його слів у регуляторному звіті, наголосивши, що інвесторам не варто на них покладатися. Компанія таким чином фактично визнала, що соцмережі можуть створювати юридичні ризики.
Експерти зазначають, що невдалі пости здатні викликати невдоволення інвесторів, клієнтів і співробітників, а в окремих випадках навіть привернути увагу регуляторів. Саме тому дедалі більше компаній інвестують у спеціальні команди та консультантів, які допомагають керівництву будувати онлайн-образ. PayPal навіть відкрила вакансію керівника з контенту для гендиректора з річною зарплатою у понад $300 000.
Утім, навіть негативна увага іноді приносить результат. Співзасновниця стартапу Zette AI Єхон Чжу зіткнулася з хвилею хейту після відео у форматі “день із життя”, де коментатори називали її лінивою та “непотрібною для суспільства”. Вона навіть отримала рукописні листи з образами. Але паралельно стартап отримав через це згадки у медіа та зацікавленість до продукту. Тож Чжу дійшла висновку, що гучний резонанс може працювати на впізнаваність, навіть якщо він негативний.
Пізніше, після перегляду своєї стратегії у соцмережах, керівниця зрозуміла, що її допис спрацював як rage bait – щось, що має посилити залученість користувачів через стимуляцію негативних емоцій. “Я не мала мети постити щось подібне, – сказала вона CNBC. – Але якщо я дійсно захочу “зарейджбейтити” аудиторію, то люди розізляться насправді”.
Коли мета краща за мрію
Шість історій, коли підприємці відмовилися від старої мрії та досягли більшого
Багато підприємців переконані, що чітко знають власну мету: вони планують кар’єру, уявляють кінцеву точку й роками рухаються обраним маршрутом. Але реальність часто виявляється складнішою. Досвід героїв матеріалу Forbes є свого роду прикладом того, що справжнє покликання нерідко відкривається не в момент ретельного планування, а після помилок і болісних поворотів, коли доводиться відмовлятися від колишніх мрій заради чогось глибшого й важливішого.
Кейшон Блекстоун готувався стати агентом ФБР і навчався у престижній військовій академії Вест-Пойнт. Але потім вирішив зробити радикальний крок і покинув навчання, щоб піти за внутрішнім відчуттям, яке тягнуло його до творчості. У Лос-Анджелесі він став режисером і продюсером, заснував Akwire Agency та почав знімати фільми, які називає “ліками у формі розваг”. Його роботи порушують теми ментального здоров’я й подолання труднощів, а останній фільм дав можливість проявити себе акторці з онкологічним діагнозом. Блекстоун говорить, що його власний шлях через страхи й невдачі допоміг йому знайти справжній сенс у служінні іншим.
Інший приклад – Лідія Папафіліппопулос-Снейп, яка мріяла про музичну кар’єру, вивчала звукорежисуру та була вокалісткою гурту. Перелом стався випадково, коли вона йшла додому. Побачивши оголошення про продаж невеликої кав’ярні, вона сприйняла це як знак. І робота в закладі відкрила в ній підприємницьку жилу. Сьогодні вона керує мережею кав’ярень у Великій Британії, створила онлайн-курс для майбутніх рестораторів і навіть консультує уряд щодо проблем малого бізнесу в галузі гостинності.
Метт Герлах, який побудував успішну маркетингову агенцію та заробляв семизначні суми, зіткнувся з серйозними проблемами з емоційним станом. Госпіталізація змусила його переосмислити дитячі травми й ціну успіху. Зрештою він залишив бізнес, щоб працювати коучем для підприємців, які опинилися на життєвих роздоріжжях, і створив спільноту, де відверта розмова важливіша за фінансові показники.
Акторка Кетрін Темплар Льюїс реалізувала дитячу мрію, виступаючи на сцені та знімаючись поруч із зірками світового рівня. Проте цікавість до науки, з якої вона починала в Оксфорді, не зникла. Тож вона полишила акторську кар’єру, щоб займатися дослідженнями людської психіки та бажання дізнаватися про невідоме, створила наукові проєкти та гібридні формати на стику кіно й психології, профінансовані великими стримінговими платформами.
Підприємиця Ясмін Ібрагім зробила успішну кар’єру у фінансах, отримуючи високі доходи й користуючись усіма атрибутами корпоративного успіху. Але внутрішнє відчуття порожнечі змусило її піти з галузі й шукати себе в інших сферах. Вона навіть працювала візажисткою на Лондонському тижні моди. Пізніше Ясмін зрозуміла, що має хорошу інтуїцію і дуже спостережлива, що часто допомагало їй ухвалювати вдалі рішення. Зрештою вона перетворила свою інтуїцію на професію, допомагаючи керівникам ухвалювати власні рішення не лише на основі цифр, а й з довірою до внутрішнього чуття.
А Кендалл Марі Платт, яка працювала судовою біологинею, зіткнулася з професійним вигоранням. Відновлення через роботу в саду привело її до нової справи – садової терапії. Тепер вона допомагає людям відновлювати зв’язок із природою та виходити з цифрової перевтоми сучасного світу.
Усі ці історії, підсумовує Forbes, об’єднані одним спільним мотивом: відмова від уявлень про “ідеальну” кар’єру стала не поразкою, а способом знайти глибший сенс. А підприємці, які не злякалися змінити напрям, зрештою стали тими, ким дійсно хотіли бути, і створили бізнеси, засновані не тільки на амбіціях, а й на особистому досвіді, цінностях і бажанні бути корисними не лише самим собі.
Нове ІТ-покоління
Підлітки, які ще до повноліття запустили свої ІТ-компанії
П’ятнадцятирічний Нік Доброшинскі працює над своїм стартапом пізно ввечері та зранку, але не через романтику підприємництва, починає історію хлопця авторка The Wall Street Journal. З восьмої ранку до майже третьої дня він сидить за партою у звичайній американській старшій школі в штаті Вашингтон. Після уроків підліток повертається до свого бізнесу – платформи BeyondSPX, яка за допомогою штучного інтелекту генерує аналітичні звіти про малі та середні публічні компанії.
Ідея створити такий продукт з’явилася у нього наприкінці восьмого класу, коли Доброшинскі вирішив працювати над власним проєктом і почав вивчати проблеми, які можна вирішити за допомогою ШІ. З невеликою допомогою від матері, яка працює у сфері фінансів, та з порадами батька, зайнятого в індустрії штучного інтелекту, він швидко перетворив задум на продукт. Хлопець зізнається, що написав лише кілька рядків коду, а всю технічну частину створює за допомогою генеративних моделей, поєднуючи різні інструменти на кшталт Claude, ChatGPT і Gemini.
BeyondSPX працює безкоштовно і вже має понад 50 000 користувачів на місяць. Просуванням продукту Доброшинскі займається сам, використовуючи ботів на Reddit, які з’являються у відповідях на запити про інвестиційні сервіси. Деякі компанії, що потрапили в аналітику платформи, навіть публікують ці матеріали як незалежні огляди, не підозрюючи, що їхній автор – підліток.
Загалом, пише WSJ, юні підприємці не є новим явищем для технологічної галузі, але хвиля стартапів, заснованих підлітками, набирає обертів саме завдяки ШІ. Інструменти для “вайб-кодингу” значно знизили бар’єр входу: для запуску продукту більше не потрібна велика команда інженерів. Додатковим прискорювачем стали соцмережі, де правильний контент може привернути увагу венчурних інвесторів. Причому інкубатори на кшталт Y Combinator не мають вікових обмежень, а венчурні фонди дедалі частіше отримують холодні пітчі від школярів.
І венчурні інвестори підтверджують, що вік засновників технологічних платформ знижується паралельно з популяризацією генеративного ШІ. За їхніми словами, створювати програмні продукти стало простіше, а молоді підприємці впевнені: якщо вони розібралися з TikTok або X, то впораються і з дистрибуцією. І поспіх цей пояснюють відчуттям, що можливість треба використати одразу, не відкладаючи на роки навчання.
Сімнадцятирічний Рагхав Арора – ще один приклад. Його першою справою була звичайна торгівля американськими солодощами в Сінгапурі. Так він заробив перші гроші й отримав за це дисциплінарне покарання у школі. Але досвід допоміг йому зрозуміти принципи логістики та маржі. Його нинішній стартап GetASAP займається постачанням овочів і фруктів, використовуючи ШІ для прогнозування попиту. Компанія вже залучила кілька мільйонів доларів інвестицій і має десятки співробітників, хоча сам Арора так і не завершив шкільне навчання.
Чотирнадцятирічний Албі Червен з Австралії починав із продажу футбольних шкарпеток і створення ігор на Roblox. Після того як його відеозаявка до Y Combinator стала вірусною, він почав спілкуватися з інвесторами та підприємцями у США. Свій перший застосунок він закрив, зрозумівши, що ідея не масштабується, і швидко переключився на інструмент для генерації коду сайтів і застосунків за допомогою ШІ.
Водночас не всі інвестори готові вкладатися в старшокласників, зазначає авторка. Дехто вважає, що школа – це хороше місце для накопичення ідей, але справжні команди формуються вже пізніше, коли з’являються контакти, співзасновники й перші співробітники. І є також питання психологічної готовності, адже тиск стартап-життя може бути надмірним для неповнолітніх.
Штучний мозок функціонує
Вчені закінчують розробку функціональної моделі штучного мозку для глибоких досліджень
За допомогою суперкомп’ютера Fugaku у лабораторії, розташованій на штучному острові в японському місті Кобе, дослідники зробили те, що ще донедавна вважалося фантастикою – вони створили повну детальну цифрову кору головного мозку миші. Десятки мільйонів віртуальних нейронів у цій моделі “загоряються”, передаючи сигнали крізь мільярди зв’язків так, як це відбувається у живій нервовій тканині. Цю симуляцію, пише Popular Mechanics, можна зупиняти, перемотувати, змінювати її структуру і запускати знову, спостерігаючи, як у різних ділянках мозку формуються рішення та сприйняття оточення.
Проєкт, який дослідники описали у своїх наукових публікаціях, демонструє технічну можливість відтворити цілісну кору головного мозку з високою точністю. Він дозволяє вивчати навіть “поведінку” окремих клітин. Для цього команда використала детальні біологічні мапи Інституту Аллена, відтворивши архітектуру кори шар за шаром і клітини за типом. Візуалізацію процесів, що дозволяє “занурюватися” до рівня синапсів, створили дослідники з Університету Іллінойсу.
Один з авторів роботи Антон Архіпов наголошує, що ключовим є не масштаб обчислень сам по собі, а збереження справжньої біологічної логіки мозку. Саме відповідність реальним схемам біологічних з’єднань і фізиці нейронної активності робить модель принципово іншою, ніж абстрактні симуляції, які можуть відтворювати схожі патерни. Цифрова кора демонструє стабільні ритми, близькі до тих, що фіксують у живих мишей, і не розпадається на хаос або “тишу”.
Практичний інтерес до такого інструмента очевидний для медицини. У цифровому мозку можна змінювати окремі параметри, наприклад програмувати зникнення певних типів клітин або порушення зв’язків, і бачити, як це впливає на роботу всієї мережі. Це відкриває шлях до дослідження ранніх змін у разі хвороб на кшталт Альцгеймера чи епілепсії та пошуку потенційних точок втручання ще до появи зовнішніх симптомів.
Водночас проєкт порушує і набагато глибші питання. Архіпов вважає, що біологічно реалістичні симуляції можуть допомогти наблизитися до розуміння того, як із нейронної активності виникають сприйняття, ідеї й навіть свідомість. За його словами, немає фундаментальних законів природи, які б забороняли появу мислення чи відчуттів у неорганічному середовищі, якщо фізичні процеси відтворені коректно.
Тим часом скептики нагадують про обмеження. Нейробіолог Пітер Коппола з Кембриджського університету звертає увагу на відсутність у моделі пластичності та нейромодуляції, а також на складність самої проблеми свідомості, для якої не існує надійного тесту. Навіть ідеальне відтворення активності кори не гарантує наявності внутрішнього досвіду, особливо без тіла і підкіркових структур.
Попри це, дослідники не відкидають можливості, що майбутні, детальніші версії симуляцій зможуть підтримувати самостійну внутрішню активність і стануть полігоном для перевірки теорій свідомості. Поки що цифровий мозок миші лишається інструментом для вивчення хвороб і фундаментальної нейробіології, але сама поява такого “вікна” у роботу мозку, стверджує Popular Mechanics, змушує знову переглядати межу між біологією та технологіями.
Як відбираємо історії: весь тиждень наша редакція з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Ми відбираємо й пропонуємо редактору топрозповіді, які обговорює світ. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.