Projects
31.12.2023
Ердоган на антизахідному фронті
Як президент Туреччини прагне стати лідером
мусульманського світу, використовуючи війну в Газі
Реджеп Тайїп Ердоган не гребує жодною нагодою заявити про себе як про лідера мусульманського світу і протиставити себе Заходу. Майже три місяці війна в Газі давала турецькому президентові для цього плідний ґрунт.
На одній з нещодавніх пресконференцій Ердоган вкотре узявся критикувати Ізраїль за те, що він розбомбив північну частину Гази, та нагадував про “лицемірство Заходу”, яке полягає в тому, що він буцімто взагалі не звернув уваги на 68 медійників, які загинули в Газі від початку ізраїльських ракетних обстрілів та подальшої наземної операції від жовтня, пише The Economist.
Не всі звинувачення Ердогана відповідають дійсності: скажімо, міжнародні правозахисники усе-таки критикують Ізраїль за загибель палестинських цивільних осіб і журналістів. Але слова Ердогана відгукуються туркам, до слова – навіть частині опозиційних політиків. Від них можна почути, що західні уряди, які санкціонували Туреччину за непропорційну силу на півночі Сирії, тепер відмовляються накладати санкції на Ізраїль за те, що він чинить значно гірші речі в Газі.
До Туреччини, – мусульманської країни, де ситуація з правами людини є далеко не ідеальною зі зрозумілих причин, – виникає більше питань. Туреччина є членом НАТО (і доволі проблемним) та хоче вступити до ЄС, тож її відносини із західними країнами справді дуже важливі. Але водночас критика Заходу Ердоганом грає йому на руку, посилюючи його аргумент про те, що Туреччина не повинна перебувати у полоні західних цінностей, натомість мусить намітити політичний власний курс.
Відносини між Анкарою та Вашингтоном і так уже давно були напруженими, але війна в Газі лишень поглибила непорозуміння.
Ердоган продовжує захищати ХАМАС, наголошуючи, що його бійці – не терористи, а “моджахеди” – священні воїни, які захищають батьківщину. Однак саме ці заяви примушують пильніше придивитися до звʼязків між ХАМАСом, представники якого живуть і в Туреччині, та турецькою владою. Лідери угруповання у вигнанні запевняють, що не знали про підготовку нападу 7 жовтня. Але докази протилежного можуть означати звинувачення на адресу Туреччини у співучасті.
Ставлення Ердогана до війни в Газі нашаровується і на інші проблеми із Заходом. Разом із тривалим гальмуванням Туреччиною вступу Швеції до НАТО, це також може змусити Конгрес США відкласти запланований продаж військових літаків F-16 Туреччині. Однак є й інший бік історії. Бомбардування Ізраїлем Гази може справді ускладнити західним країнам можливості звинуватити Туреччину в нападі на цивільну інфраструктуру в Сирії, де турецькі війська борються з курдськими повстанцями. Заклики до Туреччини засудити воєнні злочини Росії в Україні можуть провалитися, якщо СШA відкинуть докази ізраїльських злочинів у Газі.
Спадок Пригожина
Як кремлівська влада ділить між собою імперію покійного очільника терористичної ПВК “Вагнер”
Смерть Євгена Пригожина нібито в авіакатастрофі в серпні 2023 року поклала початок дискусії про те, кому дістануться усі надбання “Вагнера” в Африці.
“Вагнер”, номінально приватна військова компанія, діяла в кількох африканських країнах з 2017 року, беручи участь у конфліктах у Малі, Лівії, Судані та ЦAР. Надавала послуги режимам, включно з веденням бойових дій, охороною та навчанням, а також організацією кампаній з дезінформації – в обмін на дипломатичну підтримку та ресурси. Використання найманців дозволило Росії розширити свої геостратегічні охоплення за доволі низьку для Москви ціну, пише Foreign Policy.
Росія декларує своє лідерство в таких галузях, як сільське господарство, енергетика, транспорт і цифровізація, і водночас доволі мало інвестує в континент. Значна частка досягнень Росії в Африці належить саме “Вагнеру”: це було по суті самоокупне угруповання, яке могло покривати власні операційні витрати. І при цьому вигідно приховувати участь Кремля у низці міжнародних конфліктів.
Як зазначав аналітик Джуліан Радемеєр, “Вагнер” із часом перетворилася з військової підрядної організації на мережу бізнес-альянсів. Деякі з них є підставними компаніями в країнах Африканського континенту, де вони працюють.
Група Вагнера фінансувала свою діяльність в Африці за допомогою ще однієї стратегії – внесків. Це така форма оподаткування, яку встановлює армія на окупованій території. Військові історики називають цю практику “податком насильства”. Хоча вартість податку на насильство висока, вона також є стабільною. На відміну від простого грабунку, внески в ідеалі збираються регулярним способом – по суті це здирництво, яке нав’язується місцевому населенню.
Так, у Судані російська фірма “М-Інвест”, яка перебувала під контролем олігархів, зокрема і Євгена Пригожина, володіє золотими копальнями. Дочірні компанії “Вагнера” мають права на шахти та лісозаготівлю в Центральноафриканській Республіці. У Сирії підставним компаніям “Вагнера” платили нафтою.
Порівняно з розміром російського державного бюджету, африканські ресурси, які контролювала ПВК “Вагнер”, не були особливо прибутковими. Однак саме вони дозволили Росії діяти в Африці під виглядом “Вагнера”, оскільки ці ресурси не були обмежені санкціями. Питання, що робити з ними далі, для Кремля безпосередньо повʼязане з ширшим: що взагалі робити із залишками ПВК “Вагнер”.
Були ідеї (і вони частково втілилися) узяти це розгалужене угруповання безпосередньо під прямий контроль міністерства оборони РФ. Інший варіант полягає в тому, щоб зробити те, що називається “реформуванням” роти чи полку: розпустити “Вагнера” та розмістити його солдатів в інших підрозділах.
Зараз схоже, що заступник міністра оборони Росії Юнус-Бек Євкуров візьме на себе подальші зв’язки з африканськими лідерами, започатковані Пригожиним.
А втім, ані Євкурову, ані іншим людям на його місці не вистачить усталених особистих стосунків і африканського досвіду Пригожина, його популістської привабливості та здатності викликати лояльність серед своїх людей.
Та якщо російському уряду таки вдасться заволодіти активами Групи Вагнера в Африці, це може означати неабияке зміцнення російської державної влади.
Спортклуб молодих мільйонерів
Як спортсмени-тинейджери стають суперуспішними
та зміцнюють свій вплив і статки
Калеб Вільямс – 22-річний захисник в американському футболі, студент з Південної Каліфорнії, минулорічний переможець Heisman Trophy (найвидатніша нагорода для університетських футболістів). А ще він – мільйонер завдяки комерційній підтримці таких компаній, як Keurig Dr Pepper, United Airlines і Wendy’s.
Одноразовому дублеру Вільямса, Малакі Нельсону – 19, але ще у школі він приїздив на уроки алгебри на своєму Mercedes за $90 000 та у 2022 році розповідав Sports Illustrated, що заробить свій перший мільйон, перш ніж вступить до Університету Південної Каліфорнії, пише The Wall Street Journal.
Маючи такий же прибуток, як Вища бейсбольна ліга та Прем’єр-ліга Англії разом узяті, університетський спорт переживав багатомільйонні війни за тендери на тренерів і найбільші стадіони світу. Тепер усе змінилося – через рішення Верховного суду від червня 2021 року про право спортсменів отримувати прибуток від свого імені, зображення та образу, або NIL (name, image, likeness).
Зміна правил може вивільнити мільярди доступних гравцям коштів.
Національна асоціація студентського спорту роками чинила опір ідеї платити своїм гравцям. Aле, за іронією, NIL міг би перетворити студентський спорт на навіть масштабніший механізм заробітку шляхом підтримки зірок.
Коли йдеться про NIL, то ми говоримо про два ринки. Це, наприклад, комерційна підтримка. Або ще є кошти, які спортсмени отримують від бустерів, які хочуть допомогти своїй команді перемагати відповідно до спортивних здібностей, а не маркетингового впливу. Гравці все ще не можуть легально отримувати зарплату, однак можуть мати компенсацію від сторонньої групи за виступи або автографи.
Футбольний тренер Нік Сабан з Алабами, який представляв своїх спортсменів на рекордній кількості національних чемпіонатів, спершу критикував цей аспект NIL, заявляючи, що його суперник по конференції Texas A&M “купив кожного гравця своєї команди”. Однак відтоді змінив думку і перепросив.
Національна асоціація студентського спорту нині дозволяє навчальним закладам підтримувати колективи NIL, які спрямовують гроші спортсменам і “голосно говорять тихі речі”, як каже Ден Ласт, спортивний адвокат Moritt Hock & Hamroff.
На сайті університету Алабами є градація грошових пожертв для спортсменів. “Початковий” рівень коштує $216 на рік: за нього ви отримуєте наліпку та запрошення на автограф-сесію гравця. “Зал слави” вартістю $3000 передбачає автографи, зустрічі зі спортсменами та інші привілеї. Деякі організації, як-от Texas One Fund при Техаському університеті, кажуть, що пожертви не оподатковуються. Інші, на кшталт The 1870 Society штату Огайо, є виключно комерційними.
NIL може принести користь зокрема і тим, хто ніколи не стане професійним спортсменом. Незадовго до рішення Верховного суду зʼявився застосунок, який надає студентам-спортсменам можливість виявити зацікавленість в отриманні грошей на свій розвиток. Близько 20 000 студентів-спортсменів використовували його, щоб позмагатися за можливості NIL. При цьому не обов’язково йшлося про космічні суми: дехто отримував кілька сотень доларів за публікацію в соціальних мережах, але вже бачили, як їхній контент ставав вірусним.
Війна в морі, повітрі. І на виборах
Як Китай готується вплинути на вибори на Тайвані, які будуть вирішальними для їхніх відносин
Хсу Кенг-Джуй – один із мережі волонтерів, хто відстежує тепер постійну присутність китайських кораблів і літаків неподалік Тайваню.
“Ми представляємо весь народ Китаю. Китайська Народна Республіка є єдиним законним урядом Китаю, а Тайвань є невіддільною частиною Китаю”, – лунає голос китайського флоту з радіоприймача Кенг-Джуя. Так Китай посилює тиск напередодні ключових президентських перегонів на Тайвані – острові, який він довго вважав такою собі провінцією-відступником. За лічені тижні до голосування Пекін усе більш наступає і в інфопросторі, і на кордонах Тайваню, пише ВВС.
Десятиліттями між урядами Пекіна і Тайбея діяла неписана угода про заборону перетинати середню лінію, яка розділяє протоку завширшки майже 180 км між ними. Зараз Китай перетинає її майже щодня – і на морі, і в повітрі. Ця так звана війна у сірій зоні має на меті “підпорядкувати ворога без боротьби”.
“Ворогом” у цьому випадку є уряд Тайваню і, звісно ж, ті, хто підтримує його відокремлення від Китаю, зокрема міжнародні партнери Тайваню – Японія та США.
13 січня Тайвань має обрати нового президента: чинна президентка Цай Інвень від Демократичної прогресивної партії (DPP) іде у відставку після восьми років при владі. Інвень, яка рішуче відстоювала право Тайваню на суверенітет від КНР, зрозуміло, дуже не подобалася Пекіну. Однак нинішній віцепрезидент Вільям Лай, який, схоже, може стати її наступником, дратує Китай ще більше.
Хоча Лай і наголошував, що не планує робити нічого такого, щоби змінити статус-кво Тайваню, китайці все одно вважають його адептом незалежності острова та кажуть, що голосувати за Лая – значить голосувати за війну.
Однак прихильників Лая це не дуже зупиняє: нещодавно на його передвиборчій акції в середмісті Тайбея зібралося понад 60 000 осіб.
Його учасники прийшли на мітинг із зеленими прапорцями – в кольорі партії DPP, а також із веселковими прапорами прайду: ЛГБТК+ спільнота особливо любить чинну президентку Цай Інвень за те, що Тайвань став першим місцем в Азії, де легалізували одностатеві шлюби. Ця демократична зміна – одна з основоположних відмінностей між Китаєм та Тайванем, про яку говорять тайванські політики.
Серед інших тем, які хвилюють виборців, – зростання цін та недосяжне за вартістю житло. Ті, хто вважають винними в цьому DPP, ймовірно, підтримають Народну партію Тайваню та її кандидата-популіста Ко Вень Чже. Він нині позиціонує себе як альтернативу, яка зможе налагодити кращі зв’язки з Пекіном.
Тайвань вже віддавна чує погрози від лідера Сі Цзіньпіня про можливе захоплення острова та остаточне його приєднання до КНР.
Наскільки Тайбей готовий відповісти на військове вторгнення?
Нинішній уряд вклав неабиякі кошти у нові підводні човни внутрішнього виробництва, а також закупив у США винищувачі F-16 та сучасні ракети. А ще – відновив 12-місячну обов’язкову військову службу і, як наголошує керівна партія, зробить ще більше, якщо її представника переоберуть на виборах у січні.
2024. Випробування для світу
На нас чекає величезна кількість виборів.
За якими стежити найважливіше
2024-й – глобальний рік виборів, які відбуватимуться майже на всіх континентах. Загалом у світі на виборчі дільниці прийдуть більше виборців, ніж це бувало будь-коли в історії: голосуватимуть щонайменше 64 країни плюс Європейський Союз (сумарно це приблизно 49% населення світу). Багато з виборів справді будуть вирішальними для країн та цілих регіонів на роки, пише Time.
Наприклад, залежно від того, хто стане президентом Тайваню, може фундаментально змінитися політика Пекіна щодо подальшого самоврядування острова, якому Китай уже давно погрожує вторгненням.
У Бангладеш чинна премʼєр-міністерка Шейх Хасіна, схоже, зможе виграти четвертий термін поспіль. Хоча нині січневі вибори у Бангладеш бойкотує головна опозиційна партія країни на знак протесту проти багатомісячного придушення політичного інакомислення. У Пакистані теж взимку відбудуться парламентські вибори на тлі того, що найпопулярніший політик країни, колишній прем’єр-міністр Імран Хан, сидить у в’язниці, а його прихильників заарештовано.
У Росії в березні заплановані президентські вибори, на яких, як оголосив нещодавно чинний президент Володимир Путін, він (яка несподіванка!) планує балотуватися. Ці вибори, де ми й так наперед знаємо переможця, найімовірніше, просто вкотре зафіксують з боку росіян свого лідера, а також – велику війну, яку він веде проти України уже другий рік. З великою ймовірністю, тема війни (або як кажуть у Кремлі, СВО) буде головною у передвиборчій кампанії Путіна.
У більшості підбірок головних виборів 2024 року, зокрема і в Time, згадується й Україна, де за планом мали б відбутися вибори президента і парламенту. Поки в країні діє воєнний стан, це неможливо. Хоча й президент Зеленський натякав, що готовий балотуватися на новий термін, і його рейтинги залишаються високими.
Вибори до Європарламенту можуть зафіксувати тренд на посилення ультраправих.
А в Британії загальні вибори, які премʼєр Ріші Сунак пообіцяв скликати у відповідний момент, означатимуть по суті вотум довіри до консерваторів. Оскільки похмурі економічні перспективи кидають тінь на правлячу Консервативну партію, яка перебуває при владі майже 14 років, опитування громадської думки показують, що опозиційна Лейбористська партія, ймовірно, переможе.
Ну і чи не найголовніші вибори року, які вплинуть на політичні розклади в усьому світі, – президентські перегони в США. Заплановане на листопад голосування може завершитися тим, що Economist нещодавно назвав “найбільшою небезпекою для світу” 2024 року: якщо колишній президент Дональд Трамп отримає другий термін. Утім, поки до кінця не зрозуміло, чи дозволять Трампові балотуватися: рішення про відсторонення його від праймериз уже ухвалили два штати – Колорадо та Мен.
Каліфорнія назавжди!
Наскільки вдалим виявився проєкт міста-утопії, обіцяного мільярдерами із Кремнієвої долини
Коли компанія Flannery Associates LLC таємно скуповувала величезні ділянки землі навколо бази ВПС Тревіс у Північній Каліфорнії, не одразу можна було уявити, для чого їй ця територія. Та невдовзі зʼясувалося, що консорціум мільярдерів венчурного капіталу з Кремнієвої долини на чолі з колишнім трейдером із Goldman Sachs будує нове місто з нуля десь за 80 км від Сан-Франциско в окрузі Солано.
Засновники назвали місто-утопію “Каліфорнія назавжди” та обіцяли створити спільноту, яка існуватиме завдяки альтернативній енергії, пише Politico.
Одразу ж було зрозуміло, що викликів у такого проєкту буде чимало. Насамперед “Каліфорнія назавжди” порушить давній ухвалений виборцями генеральний план округу та ініціативу впорядкованого розвитку, яка обмежує нову забудову наявними містами. Зміна плану можлива лишень після схвалення виборців, яке компанія сподівається отримати під час голосування в листопаді.
Поки що люди налаштовані доволі скептично. Є сумніви, що місто зможе знайти достатньо води, заплатить справедливу частку за дорогу модернізацію автомагістралі та чи буде житло там настільки доступним, як обіцяли засновники.
Яких помилок припустилися засновники або які фактори негативно вплинули на проєкт із самого початку? По-перше, таємна купівля землі – це такий собі “первородний гріх”, який без кінця переслідує Каліфорнію. Flannery стали найбільшим землевласником в окрузі: землевласники кажуть, що досягти цього вдалося шляхом сильного тиску, пропонуючи завищені ціни сім’ям, які володіли власністю цілими поколіннями й не бажали її продавати.
По-друге, сам факт того, що засновники – із Кремнієвої долини. Їх люблять далеко не всі: багато хто звинувачує прибутковий сектор з його високими зарплатами в тому, що вони надміру підвищили ціни на житло. Тим самим вони змусили людей виїздити на околиці Каліфорнійської затоки в пошуках доступного житла.
По-третє, Каліфорнія – далеко не найпростіший штат, де взагалі можна побудувати щось нове. Як свідчать оцінки Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, від екологічної перевірки до будівництва індивідуальних житлових проєктів минає 5-7 років. На проєкти в “Каліфорнії назавжди” теж треба буде отримувати ще багато різноманітних дозволів від місцевої влади – це тривалий і непростий процес.
Однак серед вдалих рішень засновників “Каліфорнії назавжди” – спроба вирішити проблему з браком житла в регіоні. Пропозиція житла на душу населення в Каліфорнії постійно падає і нині сягнула одного з найнижчих місць у країні.
За останнє десятиліття держава додала 3,2 особи на кожну нову одиницю житла, що підвищило попит і призвело до стрімкого зростання цін. Крім того, це все ж таки нові робочі місця та можливості залучати місцевих фахівців.
А ще – той факт, що за такий грандіозний проєкт узялися саме мільярдери з Кремнієвої долини. Скепсису до Кремнієвої долини може бути скільки завгодно, однак варто розуміти, що це – когорта надбагатих інвесторів з історією заснування великих проєктів і роботи з приголомшливою сумою капіталу.
Белград – Брюссель: шлюб за розрахунком?
Чому Євросоюз стурбований, але й заспокоєний перемогою провладної партії на виборах у Сербії
Александар Вучич тріумфував: його Сербська прогресивна партія оголосила про перемогу на виборах 17 грудня. Вона не лише спромоглася здобути абсолютну більшість у Національних зборах Сербії, але й втримати владу у більшості міст.
Однак опозиція одразу ж заявила про кричущі порушення на виборах – ймовірно, наймасштабніші за всю історію країни: незаконні виборчі дільниці, погрози в бік опозиції та навіть фізичні атаки на них у день виборів. В ЄС хоча й висловили стурбованість усім цим, та насправді полегшено видихнули: у Сербії залишається хай не надто демократична, та все ж стабільна влада, пише Balkan Insight.
Хай би як дивно це звучало, перемога партії Вучича (який залишиться у президентському кріслі до 2024 року) насправді є благословенням для Європейського Союзу. А отже, Брюссель та Белград ще кілька років можуть продовжувати перебувати в їхніх взаємовигідних та співзалежних відносинах.
Річ у тому, що ЄС уже встиг відпрацювати свою тактику “умиротворення” та контролю Сербії. З одного боку, її підживлювало побоювання, що Сербія наблизиться до авторитарного впливу Росії. З іншого – далеко не демократична Сербія, щодо вступу якої може зволікати Євросоюз, є для нього певним виправданням для небажання впроваджувати ефективнішу політику розширення.
Тут не варто забувати й про те, що лінія відносин Брюссель – Белград проходить через Будапешт. Угорщина та позиція особисто її премʼєра Віктора Орбана є вигідним виправдання для ЄС власного небажання рішучіше діяти проти антидемократичних жестів Белграда. Майже безсумнівно, що Угорщина заблокує будь-які спроби санкцій проти Сербії за поведінку, яка йде у розріз позиції ЄС.
Нині Сербія є кандидатом на вступ до ЄС, але останніми роками надто явно помітно, що сербська влада втрачає апетит до процесу євроінтеграції. Здається, усе йшло до цього з 2012 року – відколи Александар Вучич повернувся до влади.
Запроваджені ним внутрішні зміни лишень віддалили Сербію від ЄС – неприйняття основних цінностей Євросоюзу, бажання дружити з режимами в Москві, Пекіні й Анкарі радше, ніж з Брюсселем. Вучич чудово розуміє, що нинішній такий собі статус-кво країни дозволяє керівництву Сербії продовжувати створювати ілюзію, що країна прагне членства в ЄС, а водночас бути дуже прагматичним.
Сербія може отримувати вигоду від фінансової підтримки Брюсселя та мати усі інші преференції від співпраці з лідерами-автократами. Складно вірити, що за таких умов може статися диво у вигляді “демократичного пробудження”.
Сербія Вучича рухається до усе сильнішого придушення критичних голосів, особливо на тлі протестів – на що є повна згода Брюсселя, вважає видання.
Керівництво опозиційного альянсу “Сербія проти насильства” оголосило голодування доти, доки результати виборів не будуть скасовані.
І ситуація може різко загостритися після нещодавніх насильницьких інцидентів у Белградській асамблеї. Брюссель показово намагається уникнути посилення ескалації та вкрай обережний у коментуванні ситуації. Питання в тім, чи зважиться Євросоюз та його держави-члени ризикнути своїм давнім “шлюбом за розрахунком” із Белградом заради дотримання принципів ЄС.
Тіло як зброя
Як ХАМАС під час нападу на Ізраїль використовував
сексуальне насильство з небаченою жорстокістю
(Обережно, текст містить описи чутливих сцен)
Гал Абдуш зникла 7 жовтня на рейві, куди вирушила з чоловіком. Вона виявилася однією з-понад тисячі жертв того дня і загинула особливо жорстокою смертю. На відео можна побачити, як вона лежить на спині у розірваній короткій чорній сукні та з оголеними статевими органами. Обличчя жінки випалене до невпізнання.
Ізраїльські посадовці кажуть, що це – далеко не поодинокий подібний слід ХАМАСу у день нападу на Ізраїль. Усюди, куди потрапили бойовики угруповання: на військових базах вздовж кордону з Газою, в кібуцах – вони безжально поводилися насамперед із жінками, пише The New York Times.
Журналісти, спираючись на відео, фото, дані з GPS мобільних телефонів та інтервʼю з більш ніж 150 представниками медперсоналу та військових, які були свідками злочинів, визначили щонайменше сім місць, де ізраїльські жінки зазнавали сексуального насильства. Після нього або у процесі вони часто були вбиті.
Одна з локацій, яку згадували свідки, – місця уздовж траси 232: це саме та дорога, біля якої знайшли тіло Гал Абдуш. Також до журналістів потрапило відео знущання жінки в одному з кібуців: її тіло виявили у зруйнованій будівлі, на ньому було десятки цвяхів, які були вбиті у її стегна та пах. Двох військовослужбовиць на базі поблизу Гази, як виявилося, вбили пострілом просто в піхву.
Ізраїльська поліція визнає, що під час шоку та плутанини 7 жовтня вони не встигали збирати докази зґвалтувань, не зосереджувалися на запитах про розтин чи ретельне дослідження місця злочину. Найголовнішим завданням було якнайшвидше дати відсіч ХАМАСу та ідентифікувати загиблих і заручників.
Крім того, відповідно до єврейських релігійних традицій, людей ховали дуже швидко – навіть без остаточних висновків, від чого людина померла. Особливо це стосується великої концентрації загиблих, як-от на рейві, де за кілька годин було вбито понад 360 осіб, а померлих вивозили з місця атаки вантажівкою. Деякі родини досі не отримали свідоцтва про смерть близьких.
“Збройний конфлікт дуже хаотичний. Люди більше зосереджені на своїй безпеці, ніж на вивченні кримінальної справи”, – зазначає Аділь Хаке, професор права з Ратгерського університету та експерт з воєнних злочинів.
За його словами, дуже часто справи про сексуальні злочини розглядаються роками після того, як вони були скоєні, – на основі свідчень потерпілих і свідків.
Міжнародні судово-медичні експерти кажуть, що деякі докази злочинів все ж можна буде відновити навіть з похованих тіл, однак це непросто. Головним джерелом доказів будуть свідки та детальна інформацію про побачене від них.
Так, 24-річна Сапір – одна з ключових свідків ізраїльської поліції. Вона також була на тому рейві та розповіла, що о восьмій годині ранку 7 жовтня ховалася під низькими гілками густого тамариску, неподалік від траси 232.
Їй вистрілили в спину, і на якийсь час вона втрачала свідомість, однак, сховавшись у високу траву, могла спостерігати, як приблизно в 15 метрах від її сховку зупиняються мотоцикли, легкові автівки та вантажівки. Вона розповіла, що бачила “близько 100 чоловіків”, більшість – у військовій формі та черевиках, кілька – у темних спортивних костюмах. Вони сідали та виходили з машин, передавали один одному автомати, гранати, невеликі ракети. Там же вони знущалися з жінок: ґвалтували їх, різали ножем і навіть відрізали частини мертвих тіл.
Рівність до кінчиків пальців
Як балет створює багато труднощів для темношкірих танцюристів
Робін Вільямс у балеті – понад 60 років, але лишень цьогоріч, коли вона танцювала “Танець феї цукрової сливи” в “Лускунчику”, їй вперше не довелося змащувати свої блідо-рожеві пуанти фарбою чи тональним кремом, аби ті пасували під її темну шкіру. Це звична практика у балеті: адже традиційний балетний одяг зазвичай має світлий колір, а водночас, за правилами цього виду мистецтва, він не повинен особливо контрастувати зі шкірою артиста, який його надягає.
A темношкірим балеринам і досі, як десятиліття тому, складно знайти пуанти та колготки, які б відповідали їхньому кольору шкіри, пише CNN.
Лише нещодавно вперше за цілих шість десятиліть своєї танцювальної карʼєри Робін Вільямс нарешті змогла придбати коричневі пуанти з фарбованими стрічками та гумками, що відповідали її кольору шкіри. У далеких 1960-х, коли вона тільки починала танцювати, такого навіть не можна було собі уявити: адже Вільямс була єдиною темношкірою балериною у своїй трупі.
У балеті пуанти мають бути продовженням ліній тіла танцюриста, певним утіленням цілісності образу – з голови до пальців ніг. Однак рожеві пуанти на тлі темної шкіри порушували б цю ідею. Балет загалом дуже традиційний, і це спонукало деяких директорів труп примушувати темношкірих танцюристів носити рожеві колготки, щоб вони не “вибивалися” із компанії переважно білих колег.
І хоча низка брендів танцювального одягу почала продавати різні відтінки пуантів ще у 2020 році, багато темношкірих балерин все ще мусять фарбувати своє взуття.
Процес фарбування може тривати кілька годин, зростає й вартість витратних матеріалів. Пуантів, які зазвичай коштують понад $100, вистачає десь на 10 годин танців. Фарбування змушує взуття швидше зношуватися, кажуть танцівники.
Нещодавно у TikTok завірусився ролик, де Місті Коупленд, перша темношкіра головна танцівниця в Американському театрі балету, показала, як вона фарбує пуанти. Попри свій рівень професіоналізму та популярність, Коупленд пояснила, що відсутність пуантів, які пасують до тону її шкіри, змушує її відчувати себе “виключеною”. Тоді балерина подала петицію, щоби заохотити Apple запровадити різні відтінки шкіри в емодзі танцівниць на пуантах.
Намагання створити більш інклюзивний простір для темношкірих балетних танцюристів стосується не лише пуантів та колготок. Рут Ессель – засновницю балетної школи Pointe Black Ballet School у Лондоні, на її створення мотивував давній некоректний коментар про її волосся, заплетене в афрокосу.
Нині ж Рут Ессель створила те, що називає безпечним середовищем для темношкірих танцюристів. Ессель каже: коли вона була дитиною, вчителі та асистенти ледь не карали її за те, що вона не відповідала традиційній формі балерини, мовби вона використовувала свою расу як якийсь бунт.
Смерть як вона є
Чому Голлівуд так часто змальовує процес вмирання нереалістично, чому це небезпечно і як це змінити
Ви теж бачили це в кіно мільйон разів. До лікарні потрапляє молодий герой з вогнепальним пораненням. До нього мчить група лікарів – серцево-легенева реанімація. Намагання повернути його до життя, стрибки серцевих ударів на приладах. А потім – пряма лінія, яка свідчить про смерть.
Докторка Шошана Ангерлейдер на таке кінематографічне уявлення про смерть зазвичай каже: а де ж сценарії про літніх бабусь, які помирають вдома від серцевої недостатності, або інші – більш поширені образи смерті?
“Раптова насильницька смерть зображується набагато разів частіше, ніж природна”, – каже Ангерлейдер, засновниця End Well, некомерційної організації, яка прагне змінити дискусію навколо смерті у США, розповідає NPR.
За словами Ангерлейдер, насправді усі ці сцени з хепі-ендами, де людину буквально можуть повернути до життя, а вже наступного дня виписати з лікарні, є доволі шкідливими. Вони спотворюють уявлення про процес помирання та смерті, а також ігнорують усі труднощі, з якими люди зіштовхуються наприкінці життя.
А ще – створюють нереалістичні очікування, що, скажімо, невиліковні хвороби врешті можна вилікувати, і дають фальшиву надію, що людина не помре. Тоді багато зусиль близьких спрямовані на пошуки найнеймовірніших методів лікування, хоча ймовірно, часом було б доцільніше зосередитися на прощанні.
На щорічній конференції представники End Well збирають митців, сценаристів і продюсерів, щоби обговорити, як змінити погляди на смерть у кінострічках. “Наша мета – заохотити їх писати деталізовані та різноманітні сюжетні лінії, які надихають та більш репрезентують те, що насправді може відбуватися”, – каже Ангерлейдер.
На конференцію приїздять і медсестри з госпісів та консультанти з питань горя. Крім того, End Well співпрацює з дослідниками Norman Lear Center в USC Annenberg та його проєктом Hollywood, Health & Society, який пропонує сценаристам телебачення та кіно безкоштовні консультації з медекспертами.
Дослідники провели лінгвістичний аналіз теле- і кіносценаріїв та виявили, що сценаристи вживають слово “вбивство” у 30 разів частіше, аніж 16 взятих разом термінів, повʼязаних з кінцем життя: госпіс, остання воля, хронічні захворювання.
“Розваги усе ще є системою, орієнтованою на отримання прибутку, де головний показник – це кількість глядачів”, – каже Еріка Розенталь, директорка з досліджень Norman Lear Center USC Annenberg. За її словами, глядачам хочеться комфорту.
Згідно з дослідженням USC за 2022 рік, сценаристи Голлівуду обережно ставляться до сюжетів про смерть і вмирання, побоюючись, що вони відштовхнуть глядачів, які й так уже втомилися за роки пандемії. Однак історії про смерть не обовʼязково мусять бути сумними – вони можуть також смішити та повчати, а головне – показувати і життя, і його завершення таким, як воно є.
Як відбираємо історії: весь тиждень Олена Куренкова з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Вона відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо (переповідаємо) зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.