Як ставка на репутацію приносить бізнесу інвестиції

Досвід UNIT.City та резидентів парку

Партнерський проєкт

Уже на початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України київський інноваційний парк UNIT.City відчув на собі, що таке ракетні удари. Зовсім неподалік розташована київська телевежа. Саме туди 1 березня влучила російська ракета, а її уламки впали на територію парку. На щастя, постраждав тільки фасад одного із корпусів.

Але вже 30 травня 2022 року UNIT.City відновив повноцінну роботу. І зараз, притому що в загальному 50% площ під оренду офісів у Києві стоять порожніми, в UNIT.City з його численними корпусами вакантних місць майже немає. До осені тут взагалі розраховують на заповненість у 100%.

Завітавши зараз до інноваційного парку UNIT.City, що був заснований у 2017 відомим бізнесменом Василем Хмельницьким, ви побачите – життя тут вирує всюди. Паркування заповнене авто, на території багато людей, хтось працює з ноутбуком просто на зеленому газоні, поряд щось бурхливо та весело обговорює група осіб, неподалік ведуться ландшафтні роботи. А всередині приємно прохолодних приміщень – атмосфера інноваційності. Відчувається енергетика місця, де наближають майбутнє.

У нашому матеріалі ми розкажемо, як “бізнес-флотилія” UNIT.City не тільки втрималася на плаву під час війни, але й продовжує свій розвиток. Спойлер: велику роль тут відіграла ставка на високі європейські стандарти бізнесу, ділову та соціальну репутацію.

Перед війною UNIT.City залучив 60 млн € кредитів та 70 млн $ партнерських інвестицій

Роки перед початком війни були дуже успішними для UNIT.City. Особливо багатими на інвестиції стали 2019 та 2020 роки. В той час залучили кредитні кошти від поважних європейських фінансових установ – 50 млн євро від Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) та 10 млн євро від Чорноморського банку торгівлі та розвитку (ЧБТР). Тоді ж свій намір вкласти у будівництво п’яти бізнес-кампусів $70 млн озвучив найбільший в Україні виробник будівельних матеріалів та один з провідних девелоперів – група компаній “Ковальська”. З української банківської сфери партнерами були Сенс Банк та Укргазбанк, але основні фінансові ресурси для розвитку надали саме поважні західні банки.

Кредит від ЄІБ взяли на розбудову нових корпусів та інфраструктури, а Чорноморський банк торгівлі та розвитку фінансує виключно будівництво школи для дітей, яка буде частиною загальної екосистеми інноваційного парку. Адже UNIT.City від початку задумувався як місто в місті: поряд із приміщеннями для офісів та конференцій зводять житло. І у 2019 році житловий проєкт від UNIT.City був одним із найуспішніших у Києві та мав високі продажі. Багатьом хотілося жити навіть не поряд із “українською Кремнієвою долиною”, а безпосередньо у ній.

У той час, коли резидентами та орендаторами офісних площ в UNIT.City стали топові кампанії, як-от медіахолдинг М1, що винайняв цілий кампус, одна відома на весь світ корпорація підписала угоду на оренду цілого поверху в новій будівлі. Загалом до початку воєнного конфлікту свої офіси в UNIT.City знаходили понад 100 компаній, а на сьогодні там вже 130 компаній-резидентів.

"Командна робота та взаємопідтримка виникають не просто так, а визначаються вибором, який ми робимо у критичних обставинах"

Ми приїхали на інтерв’ю з партнером інноваційного парку UNIT.City Кирилом Бондарем. Говорили з ним саме про інвестиції, складність їх залучення, про те, як західні банки зреагували на початок війни, перспективу “фестивалю інвестицій” в Україні після перемоги та роль репутації як одного з головних факторів успішності сучасного бізнесу.

Але розмова починається, звичайно, зі згадки про війну. Кирило зізнається, що в UNIT.City були не готові до її початку. Адже неможливо займатись серйозним бізнесом з розрахунком, що станеться подібна катастрофа. Діяти та ухвалювати антикризові рішення тут почали вже 24 лютого.

Зараз ми ставимо в центр нашої екосистеми не стартапи як такі, а інноваційний та технологічний бізнес загалом

КИРИЛО БОНДАР

Партнер інноваційного парку UNIT.City

– Ми одразу зрозуміли, що UNIT.City має інфраструктуру, яка може допомогти людям сховатися від обстрілів. Ми відкрили підземні паркінги. До речі, збудовані за гроші ЄІБ. Забезпечили їжею та водою. Чимало членів команди привезли сюди сім’ї. Хоча більшість виїхали з Києва.

Один наш друг та партнер служив у цей час у Київській області. Приїжджав сюди на джипі зі зброєю у військовій формі помитися. Спав трохи й знову на три-чотири дні виїжджав.

Дуже складно було і страшно, як усім. Але нам не соромно ні за себе, ні за наших резидентів, ні за рішення та справи того часу. Ми були однією командою.

Колись я зі знайомими, деякі з них були випускниками бізнес-шкіл, ходив в Альпи у Франції – сходили на Монблан. Це висока гора – на вершині мороз мінус 25 та дме дуже сильний вітер.

Перед тим як підійматися, у нас були дуже світлі думки – які ми дружні, як допомагатимемо один одному. Але під час сходження вже через два-три дні всі втомилися і почалися конфлікти. Хтось когось послав, когось відчепили від зв’язки, хтось кинув все та почав спускатися. Все розлетілося. Жодні прокачування про успіх, які були там, внизу, в теплому барі, не спрацювали.

Такі ситуації перевіряють нас на вірність цінностям, які ми самі ж анонсуємо. Командна робота та взаємодопомога виникають не просто так, а визначаються вибором, який ми робимо у критичних обставинах.

"Шлях до отримання міжнародних кредитів довгий"

Як прийшли до кредитування від таких установ, як ЄІБ та Чорноморський банк торгівлі та розвитку? Чим це відрізняється від співпраці з українськими банками?

– Ми брали кілька кредитних ліній в українських банках. Бо це швидше, хоч і дорожче. А перші п’ять років взагалі розвивалися коштом власних ресурсів.

Треба розуміти, що ЄІБ та ЧБТР – це не зовсім комерційні банки. Одна з їхніх місій – кредитувати ті проєкти, які змінюють країни й індустрії та дозволяють створити довгостроковий ефект. Тому, однозначно, у них відсоткова ставка є значно нижчою: до 3% сумарно за одним кредитом і до 5% за іншим кредитом. І в них довший термін кредитування – дев’ять років, в українських банках – максимум сім, це дозволяє розвернутися.

Самі інституції стають твоїми партнерами, і вони зацікавлені, щоб у тебе все вийшло. Це не просто банки, яким важливо одержати прибуток у вигляді відсотків. Їм важливо, щоб цей проєкт відбувся. Вони регулярно роблять рев’ю проєкту, запрошують до цього проєкту тих людей та лідерів, яких би ти сам не зміг запросити. Це підіймає видимість проєкту і на міжнародному рівні, і на національному.

Важливий також захист. Ти отримуєш своєрідну протекцію. Все, що є в UNIT.City, ми, як позичальник, заклали в ЄІБ. Фактично нам тут все належить, але ми все заклали. Якщо припустити ситуацію з якимось рейдерським захопленням чи спробою протиправних дій щодо UNIT.City, це зробити буде дуже складно. Треба буде поїхати до посольств Євросоюзу чи Брюсселя і пояснити, чому хтось вирішив щось забрати. Для України, на жаль, це також важливо.

Працюючи з такими інституціями, як ЄІБ та ЧБТР, отримуєш репутацію. Вона допомогла нам, зокрема, залучити Японське агентство міжнародного співробітництва (JICA). Ми з ними зробили акселераційну програму NINJA для стартапів.

Ми підвищуємо свої стандарти, тому що ці стандарти задаються міжнародними інституціями: управління відходами, взаємодія з навколишнім ком’юніті, з містом, з транспортом, технології будівництва тощо. Потрібно відповідати всьому цьому, інакше не прокредитують. А обов’язок підвищувати стандарти робить конкурентоздатним.

Як довго команда UNIT.City йшла до залучення цих інвестицій? Що допомагало у переговорах? Які умови для кредиторів були найважливішими?

– Це завжди довгий шлях. У нас від моменту, коли вперше зустрілися із кредитним офісом, до моменту отримання грошей пішло три роки. Якщо розширювати лінію, робити другий проєкт, можливо, буде швидше, може, рік.

Розгляд кредитної заявки – лише одна, технічна, частина процесу. Це – ознайомлення з проєктом. Їм потрібен час, щоб зрозуміти, як створено проєкт, які цінності, які значення, ефекти він створює. Такі інституції, як ЄІБ, націлені на великі проєкти. Найменший кредит від них – 50 млн євро. Але умови для цієї суми такі самі, як і для 300 млн євро чи 500 млн євро.

Важливим є фактор команди, яка реалізовуватиме проєкт. Наприклад, бізнес може виглядати вдалим, але команди, яка зможе успішно реалізувати поставлений план, немає. Це – фактор ризику. Якщо не було досвіду реалізації подібних проєктів, найімовірніше, грошей не дадуть.

Потім розглядаються економічна складова, фінансова модель, прогнозування грошового потоку, окупність, застави, ризики. Туди мають бути вкладені власні гроші. І не можна змінювати домовленості під час реалізації.

В Україні мало проєктів, які відповідають усім цим стандартам та вимогам. Внутрішня конкуренція низька. Наприклад, ЄБРР має ліміт на кредитування українського бізнесу в 1 млрд євро на рік. І щороку вони не можуть його видати, бо якість проєктів та команд невисока.

"Не думаю, що ЄІБ і ЧБТР колись були у подібній ситуації, як з нами"

Як на тлі війни складалися відносини з ЄІБ та ЧБТР? Чи поставилися вони із розумінням до ситуації? Наскільки важко у сьогоднішніх умовах обслуговувати кредит?

– Ми спілкувалися кілька тижнів тому з нашим банкіром з ЄІБ. Можу майже процитувати, що він сказав: “Ми дуже багато роботи зробили з вами й хочемо, щоб у вас все вийшло. І, звичайно, ми хочемо продовжувати вас підтримувати та фінансувати. Для нас підписати доповнення до кредитних договорів, додати туди ще 10-20-50 млн доларів набагато простіше, аніж робити якісь нові проєкти з нуля, намагатися зрозуміти нову команду тощо. Ми хочемо, щоб ви були успішними. І щоб з вашим зростанням збільшувалась і кредитна лінія”.

Кредит від ЄІБ розділений на 10 траншів. Наразі ми отримали 17 млн євро з 50 млн. Зробили за них все, що мали зробити. Збудували один кампус, повністю його здали, збудували половину другого. Потрібно ще 5 млн євро отримати – і добудуємо другий кампус.

Зараз ми тільки частково обслуговуємо кредит. У нас немає нормального бізнесу, тому ми не повернулися до виконання зобов’язань повною мірою. Не погашаємо тіло кредиту. Лише сплачуємо відсотки – частково. Почали це робити після зими, коли пережили блекаут. Наступний логічний крок – сплачувати відсотки повністю, а потім почати погашати тіло кредиту.

Не думаю, що самі ці банки були колись у подібній ситуації. Мені невідомі випадки, коли вони кредитували країну, де відбувалося щось подібне. В часи Другої світової цих банків ще не було. Ми проходимо такий шлях уперше, і вони проходять уперше. Це все непросто. Але порозуміння знайшли одразу.

Комунікація була важливою. Вони мали розуміти, що відбувається. Коли телефонували їм, я говорив: “Дивіться, те, що ми вам не платимо зараз і, можливо, не зможемо платити в майбутньому, пов’язане лише з одним чинником – на Україну напали. Ми не помилилися у бізнесі, у нас крута команда, ми реалізовуємо проєкт, у нас немає неправильного використання грошових ресурсів. Все, що ми обіцяли, ми робимо. І ми нікуди не зникаємо та залишаємось у комунікації.

Ми не відмовляємося від зобов’язань, але маємо зберегти бізнес та команду. Але, якщо прилетять ракети, нас усіх уб’ють і все буде зруйновано, даруйте, нічого не вийде. Якщо цього не буде, ми вистоїмо та переможемо, тоді розрахуємось”.

І коли вони бачать таку логічну передбачуваність, то кажуть: “Ми розуміємо, що ти робиш, ми розуміємо для чого, і ми розуміємо, куди все це йде”.

Як загалом війна скорегувала плани на розвиток UNIT.City? Чи зазнали змін загальна стратегія та концепція інноваційного парку?

– Війна вплинула на все, бізнес сильно змінився. Але наша стратегія – ні. Як і раніше, маємо мету бути інноваційним парком, в якому наші клієнти будуть успішнішими, ніж працюючи в будь-якому іншому місці.

У нас цього року три пріоритети. Це – екосистема, ком’юніті, тобто спільнота UNIT.City, та підвищення рівня сервісу. Вважаю, що наша стратегія не зміниться. Якщо вона не змінилася під час війни, вона не зміниться після. Наш основний акцент – успішність бізнесу, успішність наших резидентів завдяки системі, завдяки ком’юніті, завдяки гнучким робочим просторам.

Хоча деякі зміни є. До війни у нас був дуже сильний акцент на стартапи, молодь, інноваційність. Але зараз ми бачимо, що за останні п’ять років сама індустрія дуже подорослішала, технологічна екосистема в Україні суттєво розвинулася.

Виповнилося чотири роки Українському фонду стартапів, є Міністерство цифрової трансформації, зросла кількість проєктів, що займаються техноосвітою. Коли ми розпочинали, їх були одиниці.

Тому зараз ми ставимо в центр нашої екосистеми не стартапи як такі, а бізнес загалом, який зайнятий у технологічній сфері, креативних та інноваційних індустріях.

"Важливо утримати клієнтів, підтримати бізнес, підтримувати ком'юніті. Це все дасть крутий результат після війни"

Якесь будівництво зараз ведеться чи все призупинено?

– Будували під час війни, що дуже дивно. Ми закінчили з “Ковальською” два бізнес-кампуси. Під час війни закінчили першу частину першої черги житла, ввели в експлуатацію та здали 335 квартир. Це надихає. Будівництво активно продовжується.

Також ми розвиваємо інфраструктуру парку. У нас додалося паркування, ми демонтуємо старі корпуси, займаємося озелененням та ландшафтним дизайном. Загалом створюємо інфраструктуру, в якій приємно перебувати та ефективно працювати. Ми не зупиняли будівництво. Рухаємось. Багато чого тут відбувається.

У нас немає бізнесів за межами України, ми будемо наближати перемогу і повертатися до наших планів. Думаю, ми будемо одними з перших, хто дуже швидко відновиться, тому що у нас для цього є всі передумови: сильна команда, лояльні клієнти, вже збудовані реалізовані об’єкти.

Група “Ковальська”, яка зайшла у 2020 році з $70 млн вкладень, виглядає серйозним інвестором UNIT.City. Як складаються відносини? Не було намагань виходу з боку цього інвестора з проєкту під час війни?

– У нас з “Ковальською” дуже гарний метч, і ми добре доповнюємо один одного. Це дуже професійна компанія, сильна, системна. У них дуже якісний менеджмент і дуже високий рівень команди. Ми реалізували ті проєкти, які спільно планували, збудували два бізнес-кампуси. Закінчили їх уже після початку війни. Ми багато чого від них навчилися. Сподіваємось, вони від нас теж чогось навчилися.

Звісно, війна вплинула на наші плани щодо розвитку цих двох будівель. Але ми не підвели свого партнера, він не підвів нас, ми перебуваємо в цій ситуації виключно через війну з Росією.

А як справи з новими кампусами UNIT.City B15, B16, B17, U1, на будівництво яких брався кредит ЄІБ?

– Один повністю збудований. Там є резиденти, але він не повністю заповнений через війну, проте начебто та компанія, яка там розташована, розширюється, і думаю, що протягом року він вже буде повністю заповнений.

Другий кампус ми збудували на 50%. Далі – чекаємо на закінчення війни. Зараз корпус стоїть без фасаду. Об’єктивно ми наразі з побоюванням дивимося на те, щоб робити фасади. Коли у червні був приліт по Львову, наш проєкт LvivTech.City втратив один з фасадів. У UNIT.Харків три снаряди прилетіло, також постраждала вхідна група. У великий офісний центр “Тауер” прилетіла ракета – фасадів немає. Поки що так.

Чи відбувся відтік резидентів UNIT.City? Який відсоток приміщень після ковіду та під час війни зайнятий орендарями?

– У нас є кілька продуктів. Там, де ми надаємо повністю готові робочі місця, гнучкий робочий простір, вакантних місць практично немає. Вакантність до 5-10%. Мабуть, восени будемо заповнені на 100%.

Є кілька будівель з площами без ремонту. Водночас вакантність там теж невисока, близько 25-30%. По ринку зараз у Києві 50%, наскільки знаю.

Ціни в нас зараз нижчі, ніж до війни. Ми вважаємо, що важливо утримати клієнтів, підтримати бізнес, підтримувати ком’юніті. Це все дасть крутий результат після війни.

Нові кредити, інвестиції знадобляться?

– Не думаю, що сьогодні нам потрібні великі кредити. У нас є лінія з ЄІБ, ми її не вибрали в повному обсязі. Хочемо знову повернутися до повноцінної роботи, але для цього потрібен мир, потрібна безпека, можливості. Зараз не доводиться говорити про великі інвестиції.

Всі говорять про зовнішній ресурс. Але я думаю, що у нас дуже великий потенціал внутрішній. Маю на увазі не внутрішні інвестиції, а саме внутрішні ресурси. На цьому треба фокусуватись.

Якщо розвиватиметься бізнес, то ми також розвиватимемося. Все включено в одну екосистему. Ми відкриті до партнерства з компаніями, з якими у нас спільні цінності, і ми їх постійно знаходимо.

"Українська IT-індустрія минулого року під час війни зросла на понад 15%. Це феноменальна історія"

Яка зараз ситуація з інвестиціями – і для таких глобальних проєктів, як UNIT.City, і для менших технологічних стартапів? Які є можливості для залучення інвестицій безпосередньо під час війни?

– Дуже важко сказати, яка ситуація. У країні – війна. В нас кредитний рейтинг “CC” (імовірний дефолт. – Ред.). Якщо ще кілька градацій униз, то це – вже дефолт. Не кредитують країну та компанії з таким кредитним рейтингом. Це заборонено робити. Тож немає у нас закордонних інвестицій. У нас переважно внутрішні інвестиції, бізнеси, які намагаються вижити.

Є можливості. Ми їх бачимо навіть у нашому такому консервативному ринку. Пов’язані вони з тим, що компанії залишають ринок і їхнє місце звільняється. І ми абсорбуємо на собі частину бізнесу. Це у багатьох бізнесах відбувається, у багатьох індустріях.

Якщо говорити про технологічну індустрію, то там ситуація краща, тому що для них ринок глобальний. Якщо взяти українські стартапи, українські технологічні компанії, то тут, попри війну, йдуть угоди M&A, компанії продаються, компанії купуються, стартапи залучають фінансування.

Тобто все працює. Це наштовхує на думку, що якщо ви в Україні, якщо ви будуєте свій бізнес або плануєте розвивати бізнес, думайте про те, щоб він був глобальним, це дуже допомагає.

Світ дуже турбулентний. Якщо ви обмежуєте себе в географічній локації, це – фактори ризику.

Залучити інвестиції зараз в Україні легше у менші чи великі проєкти?

– Мені здається, що з більшою ймовірністю можна отримати капітал на стадії Pre-seed. Маленькі команди, невеликі проєкти легше релокувати з України до країн Західної Європи.

Про дуже великі угоди не чув. Загалом ринок венчурного інвестування впав цього року, порівнюючи з минулим. Але це глобальна ситуація. Зростає відсоткова ставка. Америка, Європа борються з інфляцією, грошей дедалі менше.

Але український техсектор, наша IT-індустрія минулого року зросла, попри війну, на понад 15%. Це феноменальна історія. Її треба вивчити добре, чому так відбувається, і зробити дуже круті висновки з цього. Думаю, що цей рік буде складнішим. Можливо, навіть буде падіння.

Що, на вашу думку, чекає на Україну після перемоги? Якою буде ситуація з інвестиціями та хто одержить найбільше? Україну завалять грошима?

– Немає такого варіанта. Це якась історія з казок. Я у казки не вірю. Мені здається, що нам буде не легше після перемоги. Зараз всі об’єдналися проти зовнішнього ворога. Після перемоги нам доведеться мати справу з собою. Навіть пройшовши через страждання та трагедію війни, багато людей не зміняться. У нас не пропала корупція, у нас не пропали люди, які наживаються на проблемах.

Нас не завалять грошима. Не подарують мільярди навіть, якщо їх експропріюють з російських фондів. Допомагати, звісно, будуть, але насамперед соціальному сектору: зарплати, пенсії тощо. Розвиток, відновлення будівництва – це все доведеться самим робити.

Інвестиції – це вкладення капіталу з метою отримання прибутку. А бізнес він дуже цинічний. Західні компанії дивитимуться на український бізнес і намагатимуться зрозуміти: вдалося чи не вдалося українцям самим в Україні побудувати бізнес і заробити гроші? Відповідь дуже неочевидна.

Якою зараз, на вашу думку, має бути оптимальна стратегія для великого та середнього бізнесу, щоб розраховувати на якісні інвестиції в майбутньому?

– Важливо, ведучи бізнес в Україні (це малий або середній бізнес), чітко розуміти, які у тебе переваги, хто твій клієнт і що потрібно цьому клієнту. Дуже важливими є стандарти. Їх потрібно буде постійно підвищувати. Інакше до Євросоюзу не рушиш. І капітал не отримаєш.

Модель успіху – брати найкраще у Заходу, адаптувати, робити своє та відповідати стандартам. Ще важлива річ – думати глобально. Світ дуже швидкий. Будуючи бізнес в Україні, є сенс будувати його на глобальний ринок, не лише на український.

Між культурою бізнесу, його репутацією та фінансовим успіхом є пряма та безпосередня залежність. Але в Україні є багато аномалій, коли успіх бізнесу (хоча бізнесом його можна назвати лише в українському вимірі) визначається не репутацією та корпоративною культурою, а, наприклад, монополією.

Я думаю, що це не може довго тривати. Це нестійка модель з погляду бізнесу та з погляду країни. Дуже хочеться вірити, що після перемоги бізнеси в Україні будуватимуться за новими формулами, де репутація, культура, прозорість, відповідальність будуть розцінюватись як головні фактори зростання.

Як це – бути учасником екосистеми UNIT.City?

Про те, що саме приваблює компанії в UNIT.City, чому вони знайшли своє місце саме тут, розуміння і підтримку, LIGA.net розпитала вже у самих резидентів інноваційного парку.

Wantnet

AI-стартап, що визначає залучення аудиторії та тестує контент на всіх стадіях виробництва та дистрибуції

Генеральний директор Wantent Олексій Шалденко розповів, що стартап вже три роки є резидентом UNIT.City й у 2020 році був у першому батчі акселераційної програми NEST. Після неї вдалося залучили $450 000 від фонду QPDigital.

Ми також є учасниками програми Ninja за пітримки JICA та UNIT.City

Олексій Шалденко

Генеральний директор Wantent

Головними плюсами UNIT.City Олексій Шалденко називає, власне, бути учасником самої екосистеми й у центрі українських інновацій. Це “дозволяє розвивати компанії завдяки партнерствам, менторській підтримці та взаємодії з іншими учасниками екосистеми”.

“Під час війни, особливо в період блекаутів, UNIT.City організував роботу бомбосховищ, безперебійне надання електрики та інтернету. Це дозволило нам як компанії, що працює з західними клієнтами, надавати результат клієнтам, дотримуючись всіх термінів”, – розповідає Олексій Шалденко.

Наразі Wantent бере участь у європейській акселерації STADIEM за підтримки Євросоюзу та фонду Horizon 2020.

Сервіс Revizion

Збирає відгуки про заклади, компанії, блогерів і цим допомагає власникам компаній побачити свої товари та послуги очима клієнтів

СЕО та засновник незалежного українського сервісу Revizion Сергій Шапиренко у розмові каже: “UNIT.City – це не просто місце локації, не просто офіс, це ціла екосистема та спосіб мислення. Це дає багато можливостей. Ми сюди у 2020 році приїхали й одразу потрапили в акселераційну програму NEST Bootcamp від UNIT.City”.

UNIT.City – це не просто місце локації, не просто офіс, це ціла екосистема та спосіб мислення

Сергій Шапиренко

СЕО та засновник сервісу Revizion

За словами Сергія Шапиренка, з початком повномасштабної війни його компанія одразу відчула підтримку UNIT.City. “Вони дуже молоці. Березень-квітень взагалі не брали з нас орендну плату. Потім надали нам велику знижку на оренду. Самі це все запропонували й потрапили в точку. В перші місяці війни нам дуже не вистачало грошей. Збереження, які мали, віддали на благодійність. І ми за це дуже їм вдячні”.

Зараз Revizion почувається уже впевненіше. “У березні ми подались на один із топових акселераторів світу Berkeley Skydeck. Там було 1280 заявок від стартапів з усього світу. Відібрали тільки 20 стартапів. Ми єдині з України, хто туди пройшов, в цей батч. Нас запросили на безкоштовне навчання і плюс, в межах цього навчання, дали невеличку інвестицію в розмірі 145 000 євро. Це допомогло нам врятувати компанію і зробити ребрендинг. Ми створили новий продукт і з ним вийшли на європейський ринок”.

Авторка: Надія Михальчук

Верстка: Юлія Виноградська

Дата публікації: 14.09.2023 р.

Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ