Projects
Довга рука Пекіна
Як в інформаційній війні Китаю зʼявилася нова тактика – атакувати дітей критиків Комуністичної партії в США
Денг Ювень уже не дивувався б нападкам Китаю у відповідь на його критику лідера КНР Сі Цзіньпіня. Видатний китайський письменник нині живе у передмісті Філадельфії у США, але пропагандистська машина дістає і туди. Однак тепер прихована пропагандистська мережа, пов’язана зі службами безпеки країни, атакувала не його самого, а його доньку-підлітка – сексуально непристойними та погрозливими дописами в соцмережах. Такі коментарі почали зʼявлятися у відповідь на публікації Денга на соціальній платформі X. 16-річну доньку Денга у цих коментарях зображали як споживачку наркотиків і повію, пише The New York Times.
Перша публікація з’явилася на X, де обліковий запис Денга має понад 100 000 підписників. Потім переслідування поширилися на інші облікові записи на X, а пізніше на численні платформи, включно з Facebook, Medium, Pinterest, DeviantArt і Pixiv, японським сайтом для художників. Пости засуджували Денга як зрадника, плагіатора та інструмент Сполучених Штатів. Понад 5700 публікацій лише на X присвячено саме його доньці. Багато з них написані неграмотною англійською.
Дописи ставали все більш жахливими та загрозливими. У Facebook з’явилися фальшиві зображення з обличчям доньки пана Денга, накладеним на бідно одягнених жінок, які рекламують секс за 300 доларів. Щонайменше один з дописів закликав до сексуального насильства, пропонуючи винагороду розміром 8 000 доларів.
Як не намагався Денг вилучати такі дописи, коментатори приходили знов і знов з нових облікових записів. Взагалі такий вид онлайн-переслідування вже давно викликає тривогу у США, Канаді та низці інших країн, де атаки Китаю стають дедалі нахабнішими. Тисячі таких публікацій дослідники повʼязують з мережею облікових записів у соціальних мережах, відомих як Spamouflage або Dragonbridge, – підрозділом величезного пропагандистського апарату країни.
Даррен Лінвілл, засновник медіакриміналістичного центру в Клемсоні, каже, що Китай давно намагається дискредитувати критиків КНР, однак такі атаки саме на підлітка – це вже новий рівень ескалації.
“Вони (представники владної системи КНР. – Ред.) експортують свої зусилля щодо репресій і порушень прав людини – нападаючи, погрожуючи та переслідуючи тих, хто наважується поставити під сумнів їхню легітимність або владу навіть за межами Китаю, зокрема прямо тут, у США”, – каже Крістофер А. Рей, директор Федерального бюро розслідувань США. Рей пояснює, що Китай чинить “інтенсивний, майже мафіозний тиск”, намагаючись змусити дисидентів, які зараз легально проживають у Сполучених Штатах, замовкнути. В хід ідуть усі можливі методи – від атак у мережі до розклеювання листівок на їхніх будинках.
Атаки з Китаю стали неабияким викликом для правоохоронних органів США. Минулого року Міністерство юстиції висунуло звинувачення 34 співробітникам Міністерства державної безпеки Китаю за звинуваченнями в переслідуванні жителів США. Але ті, хто стоять за атаками, часто мешкають безпосередньо в Китаї, поза межами американського законодавства.
Про Spamouflage вперше стало відомо у 2019 році під час масових протестів у Гонконгу. Мережа створювала неавтентичні облікові записи в соціальних мережах або на технологічних платформах – і бомбардувала критиків режиму спам-повідомленнями. Хоча вміст часто не стає вірусним, масовий характер атак може бути щонайменше неприємним для тих, на кого вони спрямовані. Та якщо спершу мережа взялася залякувати критиків Комуністичної партії в Гонконгу, то відтак вона стає дедалі активнішою за кордоном, намагаючись вплинути на передвиборчі процеси на Тайвані, в Канаді та Сполучених Штатах.
Ера нелюбові Макрона
Чому французького президента, переобраного на другий строк, усе більше ненавидять. Навіть у власному політичному таборі
Емманюель Макрон виношував нову ідею. Закрившись на вихідних у резиденції Lanterne у Версалі, він виглядав мовби лев у клітці. Макрон бачив: за межами цієї резиденції любов до нього замінило все більше неприйняття.
Намагаючись перемогти на дострокових парламентських виборах 30 червня та 7 липня, депутати з президентського табору більше не показують його обличчя на своїх передвиборчих плакатах. Коли Макрон, оголосивши про розпуск парламенту на тлі провалу його партії на виборах до Європейського парламенту, телефонував колишньому депутату від його партії Відродження Патріку Віньялю спитати, що він про це думає, Віньяль був дуже чітким. “Люди вас ненавидять”, – сказав той.
Макрон і сам відчував, що його неправильно зрозуміли, пише Le Monde. 21 червня він записав подкаст для вебсайту підприємців Génération Do It Yourself, де 45 хвилин захищав раціональність свого вчинку. Він критикував політичні програми своїх опонентів, акцентуючи на “крайнощах” ультраправого Національного об’єднання та лівого альянсу Новий народний фронт.
Макрон не боявся гучних фраз. “Це призведе до громадянської війни”, – сказав він. З 9 червня президент виступає ледь не через день. “Він ніколи не втрачає надії переконати людей”, – кажуть у Єлисейському палаці.
Власне, нова ідея, яку реалізував Макрон, була такою: написати “Листа до французів”. Лист, на думку Макрона, міг би заспокоїти гнів його прихильників, які відчувають, що їх відправили на програшну битву.
Опитування не обіцяють нічого хорошого всьому центристському блоку, включно з партією Макрона. Експрем’єр і нині лідер партії Горизонти Едуар Філіп каже: за підсумками виборів можливо геть усе, включно з достроковими президентськими виборами. Філіп вважає безвідповідальністю рішення президента розпустити Асамблею. “Між Макроном і його більшістю перегорнуто сторінку. Якщо нам вдасться зібрати більшість у наступній Асамблеї, ця більшість буде нав’язана йому, це буде “співжиття”, – заявив один із соратників Філіпа.
За словами прем’єр-міністра Габріеля Атталя, Макрон стає безсилим спостерігачем розпаду його власної партії. “9 січня мене призначив президент. 30 червня я хотів би, щоб мене обрали французи”, – заявив Атталь на пресконференції, на якій 20 червня представив політичну платформу президентського табору, дещо більше дистанціювавшись від президента. Відчувалося: Атталя зачепив той факт, що Макрон у доволі принизливий спосіб тримав його у невіданні щодо своїх планів розпустити парламент (Атталю повідомили на кілька хвилин раніше всіх міністрів). “Він ненавидить нас усіх”, – сказав міністр внутрішніх справ Жеральд Дарманен.
Беззаперечний лідер згуртованої більшості під час свого першого президентського терміну, нині ж Макрон розплачується за помилки, накопичені з моменту його переобрання у 2022 році. Щойно результати виборів були оголошені ввечері 24 квітня 2022 року, президент зрозумів: найважче лише починається.
Макроністи казали, що президент не святкував своє переобрання в передвиборчому штабі з прихильниками, а провів вечір з родиною в La Lanterne. Макрон не брав участі у парламентських виборах, які закінчилися для його політсили провалом. Він планував повернути собі прихильність, призначивши Атталя, – наймолодшого прем’єра П’ятої республіки, – у січні.
Тоді президент був упевнений, що популярність молодого Атталя вдихне життя в більшість напередодні виборів до Європарламенту. Та дива не сталося.
Страх у Голлівуді
Чому повернення Дональда Трампа до Білого дому викликає серйозне занепокоєння у галузі кіноіндустрії
Зала аплодувала у захваті понад 10 хвилин. “Учень”, інсценізація раннього етапу кар’єри Дональда Трампа, виявився однією з найгучніших прем’єр на Каннському кінофестивалі у травні. Дистриб’ютори миттєво розкупили права на випуск кінофільму в багатьох країнах – а ось в Америці жодна велика студія не зважилася взяти стрічку в прокат. Парадоксально те, що Голлівуд нині сміливіший, ніж будь-коли. Перехід від трансляції до стримінгової передачі звільнив продюсерів від обмежень на нецензурну лексику та інтимні сцени в багатьох країнах. Але ось коли йдеться про новини та політику, Голлівуд стає більш боязким, пише The Economist.
Голлівуд є територією демократів: Джо Байден зібрав там 30 мільйонів доларів під час нещодавнього збору коштів за участю таких акторів, як Джордж Клуні та Джулія Робертс. Але ймовірність повернення президентства Трампа змушує голлівудське керівництво нервувати. Медійна особа сам по собі, а також залежний від кабельних новин, Трамп доволі чутливо сприймає своє зображення на екрані. Лист його адвокатів до виробників “Учня” попереджає: “Трамп вживатиме всіх законних засобів, щоби притягнути вас до відповідальності”.
Один керівник Голлівуду прогнозує: якщо Трампа переоберуть, “він переслідуватиме людей, що створюють контент, який йому не подобається”.
Під час першого терміну Трампа зловмисники намагалися зупинити купівлю AT&T Time Warner, чий новинний телеканал CNN критикував президента. З огляду на те, що студії намагаються окупити стримінгове мовлення, ймовірно, буде новий раунд консолідації. Paramount шукає покупця, а незабаром він може знадобитися Warner Bros Discovery. Comcast, кабельного гіганта, який рекламується як потенційний покупець, Трамп назвав “Concast” (“C-O-N – аферист”), бо йому не подобається його мережа кабельних новин MSNBC.
Американські фільми почали отримувати більшу частину касових зборів за кордоном 20 років тому, що змусило студії звертати увагу на примхи глядачів (і цензорів), зокрема, у Китаї.
Зараз стримінгові платформи таким же чином інтернаціоналізують телебачення. Netflix, найбільша з них, представлена у понад 190 країнах, кожна з яких має різну політику. Жоден великий стример не підхопив фільм “Дисидент” 2020 року про організоване Саудівською Аравією вбивство Джамаля Хашоггі. Браян Фогель, оскарівський режисер, так описав розрахунок стримерів: “Краще хай наші двері будуть відкритими для саудівського бізнесу та саудівських грошей, ніж… ми могли б розлютити королівство”.
Netflix береться за більшість телевізійних жанрів, включно з нещодавньою трансляцією спортивних подій у прямому ефірі, але не має наміру входити в новинний бізнес, дотримуючись мантри свого співзасновника Ріда Гастінгса про те, що все-таки варто залишатися у “бізнесі розваг”. Warner Bros Discovery скасувала свій стример cnn+ у 2022 році, менше ніж через місяць після запуску. А Apple створює легкий подкаст щоденних новин і не планує робити щось більше.
Та Голлівуд, звісно, не втік від політики повністю. Компанія Disney, якій належить ABC, розглядає можливість збільшити новини на своїх потокових платформах. Володіння Джеффом Безосом Washington Post показує, що не всі технічні медіабарони бояться поточних подій. І не всі медіа бояться Трампа: один із керівників платформ навіть сподівається, що його адміністрація може бути більш агресивною у відстоюванні прав інтелектуальної власності в таких схильних до піратства країнах, як Китай.
Свято наближається
Чи вдасться Парижу організувати Олімпійські ігри вчасно та в межах бюджету – і вдихнути життя в їхню репутацію
У Франції поширений жарт, що національна розвага – це не футбол, регбі чи петанк. Це потреба скаржитися. Та здається, мало що спроможне було так сильно роздратувати парижан, як наближення Олімпійських ігор, які приймає Франція.
Площа Згоди, де колись була громадська гільйотина, тепер перетвориться на “міський парк” Олімпійських ігор. Вишукані фонтани та ліхтарні стовпи на площі вже запакували у гігантські дерев’яні ящики, щоб захистити від пошкоджень. А одна з найжвавіших станцій паризького метро під ними закривається. Саме на такі поступки, кажуть організатори, потрібно піти, перетворюючи живий музей на функціональну спортивну арену, пише The Wall Street Journal.
У Парижі почалися протести проти Ігор, а квітневе опитування Французького інституту громадської думки показало, що лише 48% французів вірять в успішну організацію Олімпіади. Багато місцевих мешканців не усвідомлюють, наскільки високі ставки на цій Олімпіаді – набагато вищі, ніж незручності через переповнене метро та галас іноземців на вулицях міста впродовж трьох тижнів.
За останнє десятиліття репутація Олімпійських ігор підірвана. Від Зимових Олімпійських ігор у Сочі 2014 року, заплямованих великою російською “допінговою змовою”, до Літніх ігор 2016 року в Бразилії, які супроводжувалися неефективними перевитратами бюджету, глобальний рейтинг Ігор впав.
У 2020 році й без того надзвичайно дорогі та непопулярні Ігри в Токіо були відкладені на рік, а потім їх провели в межах жорстких протоколів COVID-19. Далі був Пекін: порожні арени, ще більш жорсткі обмеження через COVID і сам факт Олімпіади, яку проводить автократичний режим. Глядачі не приховували нудьги. За даними NBC, 17-денна Олімпіада в Токіо привернула в США увагу в середньому 15,5 мільйона телеглядачів у прайм-тайм, що зробило її найменшою аудиторією Літніх Ігор з того часу, як вона отримала права на трансляцію в 1988 році.
Після століття очікування, коли подія втретє повернеться до Парижа після 1900-го і 1924 років, питання у тім, чи зможе Франція відновити блиск і престиж Ігор.
Париж зразка 2024 року має свої особливості: це і загроза терористичних атак, яка нікуди не поділася, і складна транспортна система, що неспроможна поглинати збільшений трафік, і можливість чергових протестів робітників. Але довга історія проведення у Франції великих спортивних змагань все-таки свідчить, що країна все ще вважається відносно безпечним вибором. Загальні витрати на Олімпіаду в Парижі становлять близько 10 мільярдів доларів – а це, на секундочку, вчетверо менше, аніж у Токіо, водночас 97% бюджету надходить із приватного фінансування.
Деякі заходи Олімпіади проводитимуться на околицях Парижа, інші – аж до Марселя, на південному узбережжі Франції. А ось змагання з серфінгу взагалі відбудуться за 16 000 км від Міста світла, на французькій заморській території Таїті.
Зухвалість паризького стилю Олімпіади полягає ще й у спробі зробити “зірку” з каламутної водойми, у якій жоден тверезий парижанин ніколи б не купався. Французи не лише відправлятимуть спортсменів на баржах вниз по Сені під час церемонії відкриття, а й безпосередньо у Сену для змагань з тріатлону та плавання у відкритій воді. Чи буде Сена достатньо чистою для цього – одна з інтриг.
Глобальне охолодження
Усі ми знаємо, що живемо в часи глобального потепління, але от парадокс – спалювання викопного палива ще й охолоджує планету
Нам чудово відомо, що люди вже понад століття нагрівають планету, спалюючи вугілля, нафту та газ. Земля встигла нагрітися майже на 1,2 градуса за Цельсієм з доіндустріальних часів, і невдовзі може подолати очікувану межу нагрівання на 1,5 градуса. Але менше людей знають, що спалювання викопного палива водночас спричиняє і глобальне похолодання. Однією з найбільших іроній зміни клімату є те, що забруднення повітря, яке вбило десятки мільйонів людей, також приборкало деякі з найгірших наслідків потепління, пише The Washington Post.
Річ у тім, що крихітні частинки, отримані від спалювання вугілля, нафти та газу, можуть відбивати сонячне світло та сприяти утворенню хмар, затінюючи планету від сонячних променів. З 1980-х років ці частинки компенсували від 40% до 80% потепління, викликаного парниковими газами. І зараз, коли ми зменшуємо забруднення, ефект охолодження слабшає. Скоротилася кількість сірчаних аерозолів в океанічному просторі. Китай, борючись із власною проблемою забруднення повітря, за 10 років різко скоротив рівень забруднення сіркою.
Більша частина охолодження від забруднення повітря відбувається через аерозолі сірки двома шляхами: самі частинки і відбивають сонячні промені та затіняють Землю, і роблять наявні хмари яскравішими та більш дзеркальними, що додатково її охолоджує. Але тут є зворотний бік для здоровʼя людей. Вугілля та нафта містять від 1% до 2% сірки, і коли люди спалюють викопне паливо, сірка “виливається” в атмосферу. Це смертельно небезпечно: діоксид сірки пов’язують із проблемами дихання та іншими хронічними захворюваннями, а забруднення повітря є причиною приблизно однієї із 10 смертей у всьому світі.
Протягом останніх кількох десятиліть країни співпрацювали над поступовою ліквідацією цих забруднювачів. І ці кроки вже почали рятувати життя – за оцінками науковців, у Китаї вдалося уникнути близько 200 000 передчасних смертей, а нові правила судноплавства можуть врятувати близько 50 000 життів на рік.
Та водночас вони підвищили глобальну температуру. Вчені підрахували, що лише зміни в аерозолях, викликані новим правилом доставлення, можуть сприяти потеплінню на 0,05-0,2 градуса Цельсія протягом наступних кількох десятиліть. Деякі дослідники припускають, що зміни в правилах океанського судноплавства могли значною мірою сприяти рекордній спеці минулого року – і що ці аерозолі могли маскувати набагато більше тепла, ніж вважалося раніше.
Наразі Міжурядова група експертів ООН зі зміни клімату оцінює, що аерозолі маскують приблизно 0,5 градуса Цельсія глобального потепління. Але це значення може коливатися між 1 градусом або 0,2 градуса. Жоден вчений не виступає за припинення зусиль позбутися аерозолів – кількість смертей від забруднення повітря уже занадто висока. Але дослідники стурбовані тим, що очищення повітря від забруднення без припинення використання викопного палива — як, наприклад, у Китаї — може спровокувати ще більше та швидше потепління.
У пошуках правильного часу
Як поступ людства у дослідженні космосу трансформує наше уявлення про те, що вважати коректним вимірюванням часу
Чи не найбільш карколомна примха нашого Всесвіту – проблема з відліком часу: на вершині гір секунди біжать трохи швидше, ніж у долинах Землі. Але це не здавалося практичною проблемою для більшості людей.
Аж ось відновлення космічних перегонів США та їхніх суперників, які серйозно міркують про створення поселень на Місяці, змусило замислитися про суперечності вимірювання часу. На поверхні Місяця один земний день був би приблизно на 56 мікросекунд коротшим, ніж на Землі.
Та, на перший погляд, невелика різниця все ж може призвести до значних невідповідностей з часом у майбутньому, пише CNN.
Вчені не просто хочуть створити новий “часовий пояс” на Місяці: NASA та його міжнародні партнери прагнуть створити абсолютно нову “шкалу часу” або систему вимірювання, яка враховує той факт, що секунди на Місяці спливають швидше. У Білому домі доручили NASA запровадити таку систему до кінця 2026-го – того самого року, коли космічне агентство має намір повернути астронавтів на Місяць уперше за п’ять десятиліть. Для світових хронометристів найближчі місяці можуть стати вирішальними для того, щоб з’ясувати, як точно “вести” місячний час – і досягти домовленостей про те, як, коли та де встановлювати годинники на Місяці.
Звідки у людства це прагнення точно відстежувати час? Відтоді, як механічні годинники набули популярності на початку XIV століття, годинникарі стали ще більш прискіпливими до точності. Точне вимірювання секунд також ускладнилося на початку 1900-х років завдяки Альберту Ейнштейну, фізику німецького походження, який збурив наукову спільноту своїми теоріями спеціальної та загальної теорії відносності. Це складний концепт, але він пояснює, як гравітація впливає на простір і час. Саме загальна теорія відносності Ейнштейна пояснила, чому час плине трохи повільніше на низьких висотах – оскільки гравітація має сильніший вплив ближче до масивного об’єкта.
Відповідно до спеціальної теорії відносності Ейнштейна час тече повільніше, що швидше рухається людина або космічний корабель.
“Астронавтам на Міжнародній космічній станції, наприклад, пощастило. Хоча космічна станція обертається на висоті приблизно 322 кілометри над поверхнею Землі, вона також рухається на високій швидкості, обертаючи планету 16 разів на день, тому ефекти відносності дещо компенсують один одного. З цієї причини астронавти в орбітальній лабораторії можуть легко використовувати земний час, щоб дотримуватися розкладу”, – каже Біюнат Патла, фізик-теоретик із Національного інституту стандартів і технологій США.
Але для інших космічних місій розв’язати це питання не так просто. Космічні кораблі, наприклад, оснащені власними годинниками – осциляторами – і тримають свій час. Протягом 50 років вчені також мали змогу спостерігати за атомними годинниками, закріпленими на борту супутників GPS, які обертаються навколо Землі на відстані понад 20 000 км. Вивчення цих годинників дало їм відправну точку для подальшої екстраполяції на мандрівки до Місяця.
Щодо Місяця – вчені, швидше за все, не будуть прагнути сповільнити годинник. Вони сподіваються точно виміряти місячний час таким, яким він є, а також переконатися, що він може бути пов’язаний із земним часом.
Відповідно до дослідження Біюната Патли, годинники на екваторі Місяця будуть йти на 56,02 мікросекунди швидше, ніж годинники на екваторі Землі.
Тепер потрібно доставити на Місяць точні прилади для вимірювання часу. Атомні годинники чудово підходять для довгострокової стабільності, а кристалічні осцилятори мають перевагу у короткостроковій стабільності. Годинники різних типів можна розмістити всередині супутників, які обертаються навколо Місяця, або, можливо, в точних місцях на місячній поверхні, які колись відвідають астронавти.
Мережа годинників на Місяці може працювати узгоджено, щоб інформувати про нову шкалу місячного часу, як це роблять атомні годинники для UTC на Землі.
Лабораторія лібертаріанства
Як президент Аргентини Хавʼєр Мілей експериментує з економічними реформами – і чому найбільше випробування для країни ще попереду
У Хав’єра Мілея, президента Аргентини, останні тижні дуже плідні: Сенат ухвалив два законопроєкти, спрямовані на прискорення зростання та збільшення доходів, забезпечивши Мілею першу законодавчу перемогу з моменту його приходу до влади в грудні. Кілька годин потому він уже їхав на зустріч G7 в Італії, де зустрівся з очільницею МВФ Крісталіною Георгієвою. Проте відносини між Мілеєм і фондом, який має програму кредитування Аргентини на 44 мільярди доларів, незабаром можуть стати менш дружніми. Невизначеність планів президента щодо Центрального банку нервує як інвесторів, так і МВФ.
Мілей уже пів року намагається впорядкувати той безлад в економіці країни, який він успадкував. Протягом багатьох років центробанк випускав гроші для фінансування фіскального дефіциту, підживлюючи інфляцію, і не мав іноземних резервів. Черговий дефолт здавався майже неминучим, пише The Economist. У своїй інавгураційній промові Мілей попередив про важкі часи, заявивши, що “грошей немає”. Він негайно звільнив сотні чиновників, скоротив витрати та девальвував песо більш ніж на 50%. Державні зарплати та пенсії були обмежені.
Врешті Аргентина мала профіцит бюджету протягом п’яти місяців – чого не було з 2008 року. Інфляція впала до 4,2% щомісяця, найнижчого рівня з січня 2022 року.
Деяких аргентинців обурюють супутні труднощі болісних реформ Мілея. Водночас більш ніж половина аргентинців все ще схвалюють його дії.
Наступні кілька місяців уряду можуть бути, однак, істотно важчими. Одна з причин політична. Хоча коаліція Мілея має лише 15% місць у нижній палаті, він прийшов на посаду з величезним особистим мандатом – а це спонукало опозиційних депутатів до переговорів. Мілей оголосив надзвичайний економічний стан на рік: у цей час він матиме надзвичайні повноваження в енергетичних, економічних і фінансових питаннях. Це також відкриває шлях до приватизації кількох державних компаній і створює стимули для потенційних іноземних інвесторів.
Але тепер опозиційні законодавці можуть вважати, що і так дали Мілею достатньо: парламентарі не поспішають підтримувати інші реформи Мілея.
Ще більші виклики – макроекономічні. Мілей вважає пріоритетом боротьбу з інфляцією, але аргентинці починають турбуватися про безробіття і зрештою вимагатимуть зростання заробітних плат. Завищений курс песо робить країну невиправдано дорогою в доларовому еквіваленті. Офіційний обмінний курс наразі встановлюється урядом, який також запроваджує контроль над капіталом. Спершу девальвація песо підскочила більш ніж на 50%, а потім – лише на 2% щомісяця. Реальний ефективний обмінний курс зростає – хай це помітно не одразу.
Дорогий песо відлякує туристів та інвесторів, робить експорт дорогим. Падіння експорту ускладнює для Центрального банку накопичення доларів, які йому потрібні для погашення зовнішніх боргів і створення буферів безпеки. Наразі Мілей може жорстко контролювати обмінний курс завдяки контролю над капіталом. Та на перспективу він обіцяв скасувати контроль над капіталом у межах плану відновлення довіри інвесторів. Він наполягає, що незабаром інфляція становитиме 2% на місяць, як і темпи девальвації. Це дасть йому змогу повільно пом’якшувати обмеження та використовувати песо без падіння його вартості.
Зелені круїзи
Чи можуть круїзні компанії бути справді екологічними – і в чому зараз їхня проблема
Icon of the Seas, найбільший у світі круїзний лайнер, вирушив у свій семиденний перший рейс із порту Маямі у січні. Будівництво судна коштувало Royal Caribbean 2 мільярди доларів. Гігант на 18 палуб з сімома басейнами й понад 40 ресторанами, барами і лаунжами впʼятеро перевищує за розмірами “Титанік”. Корабель працює на зрідженому природному газі, який компанія Royal Caribbean описує як “найчистіше спалюване суднове паливо”. Але захисники довкілля наполягають: зріджений газ завдає шкоди клімату, оскільки викидає в атмосферу забруднюючий метан, який приблизно у 80 разів “сильніший” за вуглекислий газ.
Судячи з популярності круїзних лайнерів (продажі квитків на тури у 2024 році досягли історичного максимуму), такий вид туризму безпосередньо впливатиме на довкілля, зазначає BBC. Констанс Дейкстра, активістка некомерційної організації Transport & Environment, каже: попри те, що низка круїзних компаній оголошує себе екофрендлі, насправді швидко стати на цей шлях майже неможливо. Відповідно до аналізу Університету Колорадо в Боулдері, велике круїзне судно може використовувати до 304 593 літрів палива на день. Судове паливо є різновидом викопного палива, що створює викиди, і тому має значний вуглецевий слід.
Проблема не лише в CO2, що нагріває атмосферу. Відповідно до додаткового аналізу, проведеного некомерційною організацією Transport & Environment, 218 круїзних лайнерів, що курсували в Європі у 2022 році, викидали більше оксидів сірки, ніж один мільярд автомобілів, це в 4,4 раза більше, ніж геть усі автомобілі на континенті. Оксид сірки завдає шкоди деревам, пригнічуючи ріст, і сприяє кислотним дощам, які шкодять чутливим екосистемам. Вплив забруднювача також цілком може викликати проблеми з диханням у людини.
Навіть найефективніші круїзні лайнери викидають більше CO2 на пасажиро-кілометр, ніж пасажирські реактивні літаки, засвідчує аналіз Міжнародної ради з чистого транспорту. Відходи – це ще одна серйозна проблема. Понад 31 мільярд літрів токсичних відходів скинуто біля західного узбережжя Канади саме круїзними лайнерами, які подорожували на Аляску та назад у 2019 році. До того ж шумове забруднення від кораблів шкодить морським мешканцям. Дослідження 2012 року показало, що шум середнього діапазону від гідролокатора кораблів накладається на сигнали синіх китів один одному, порушуючи їхнє спілкування.
Портові міста починають обмежувати рух круїзних суден на тлі зростання занепокоєння здоров’ям та довкіллям. У 2021 році Венеція заборонила круїзним лайнерам заходити в історичний центр, обмеживши їх промисловим портом – через забруднення, яке пошкоджує історичні будівлі. Амстердам і Барселона також заборонили круїзним лайнерам наближатися до центрів міст, намагаючись зменшити забруднення та унормувати надмірний туризм.
Круїзні компанії почали впроваджувати заходи для покращення показників сталого розвитку, як-от перехід на більш енергоефективні прилади та двигуни, підключення до берегової мережі під час перебування в порту, запуск схем перероблення та зменшення одноразового пластику на борту. Але саме потреба відмовитися від викопного палива є найсерйознішим викликом для галузі.
Місце, щоб бути собою
Як Casa Susanna стала безпечним притулком для трансжінок в Америці 1960-х років
Сусанна Валенті на світлинах 1960-х – жінка з акуратно зачісаним темним волоссям, перлами, у гостроносих туфлях на високих підборах, радісно позує перед камерою на сходах свого будинку. Цей дім – Casa Susanna – розташований у Катскіллс, на півночі штату Нью-Йорк. У 1950 і 1960 роках він став безпечним притулком для людей, які могли досліджувати свою гендерну ідентичність у той час, коли вони не могли робити цього у звичному буденному житті. На тогочасних фото – люди у сценах комфортного домашнього життя, які одягаються в традиційний жіночий одяг і разом святкують події та свята у Casa Susanna.
Добірка із 340 світлин Casa Susanna є частиною значно ширшого архіву. Останніми роками ці фотографії привернули увагу митців, науковців, активістів та інших, хто цікавиться взаємозв’язком квір-ідентичностей, фотографії та мистецтва. Було знайдено більше колекцій фото, зроблених членами спільноти, які відвідували Casa Susanna, пише CNN. В останнє десятиліття історія про Casa Susanna ще й надихнула бродвейську виставу “Casa Valentina” Гарві Фірстайна, вона згадувалася в серіалі “Прозоро” і стала предметом тогорічного документального кіно.
У січні 1960 року письменниця та редакторка з Лос-Анджелеса Вірджинія Прінс заснувала “Transvestia” – журнал, який “видається трансвеститами для та про трансвеститів”. Видання було доступним лише за передплатою, його таємно розсилали поштою до 1963 року, а пізніше його можна було придбати в газетних кіосках і книгарнях для дорослих по всій Америці. Хоча з роками його періодичність зменшувалася, журнал залишався в обігу до 1986 року. На момент його заснування так зване “переодягання” було криміналізоване в США.
Вірджинія Прінс намагалася вивести спільноту із глибокого підпілля. Валенті вела постійну колонку в “Трансвестії” під назвою “Сусанна каже”, і багато фотографій, представлених у журналі, були зроблені в Casa Susanna. Валенті народилася в Чилі в 1917 році, і познайомилася зі своєю дружиною в популярному серед транс-людей магазині перук, який та тримала у Нью-Йорку. Casa Susanna була власністю дружини, яку часто відвідували імениті гості.
Роль Валенті у створенні фізичного простору для трансспільноти була вирішальною, а те, як вона жила у фемінному образі, стало зразком для інших.
Естетика Casa Susanna певною мірою відображала погляди Вірджинії Прінс щодо того, як мають виглядати ті, хто потрапляє на сторінки “Transvestia”. У жовтні 1961 року в статті під назвою “Мистецтво перевтілення жінки” Прінс написала серію вказівок щодо манер і правил поведінки, включно зі способами сидіти, стояти та палити, які, на її думку, були “найкращими в жіночому житті”. Звісно, це було викликом для традиційного патріархального повоєнного суспільства.
“Коли я дивлюся на ці фотографії, я бачу в основному людей, які намагаються зробити все можливе, щоби втілити респектабельність жіночого роду середнього класу. Вони не є чудернацькими переодягнутими диваками чи яскравими драг-квін. Вони показують, що можуть бути “респектабельними” особами, демонструють, як виглядають звичайні й здебільшого білі представники середнього класу – респектабельні жінки. Зовні трансспільнота може виглядати маленькою та крихітною, але всередині це величезний всесвіт способів по-іншому ставитися до гендеру”, – каже історикиня й письменниця Сьюзан Страйкерр.
Піти по-президентськи
Після провалу на дебатах із Трампом Байдена закликають не балотуватися на переобрання – чи він дослухається?
Джо Байдена неодноразово закликали піти у відставку та не балотуватися через побоювання, що він уже занадто старий для цієї посади. Після його катастрофічних результатів у дебатах ці заклики стали лишень голоснішими. Але поки він тримається свого. Хтось припускає, що президент відчуває почуття обов’язку служити своїй країні і вважає, що відхід у відставку означатиме відмову від нього. Інші – що він залишається в перегонах, бо вважає себе чи не єдиною людиною, яка реально може перемогти Дональда Трампа. Бо, як заявляв Байден прихильникам: “Якби Трамп не балотувався, я не впевнений, що йшов би на вибори”.
Є й інший фактор, зазначає VOX. “У владі є спокуса. Вона може потрапити в кров людини так само, як це роблять азартні ігри та жага до грошей”, – писав Гаррі Трумен у 1950 році, за два роки до того, як публічно оголосив, що не балотуватиметься на новий президентський строк. Демократ Трумен був останнім президентом, який міг балотуватися на стільки термінів, скільки б йому хотілося; 22-га поправка до Конституції США, яка встановлювала обмеження президентських термінів, застосовувалася лише до президентів, які продовжували працювати після нього. Трумен виграв лише один повний термін у 1948 році, але він також прослужив майже увесь четвертий термін президентства після смерті Рузвельта.
Зіткнувшись із кількома невдачами, зокрема падінням популярності та поразкою на праймеріз у Нью-Гемпширі, у березні 1952 року Трумен оголосив, що не балотуватиметься на переобрання.
Ще один демократ, президент Ліндон Б. Джонсон, вирішив не балотуватися на переобрання у 1968 році. Адміністрація Джонсона загрузла у війні у В’єтнамі, він швидко втрачав підтримку, зіштовхнувся із серйозними суперниками на праймеріз Демократичної партії і зрозумів, що його шлях буде надто важким. Демократична партія розкололася, і багато хто віддавав перевагу політикам на зразок Роберта Ф. Кеннеді, щоб рухати країну вперед. Він також мав занепокоєння щодо свого здоров’я, не був упевнений, що зможе прожити ще один термін на посаді.
Результати їхніх рішень можна розглядати по-різному. Обидва президенти бачили, як їхня партія зазнала нищівної поразки після того, як вони вийшли з перегонів. Але ж невідомо, чи вибори були б іншими, якби вони залишилися в перегонах. Байден цілком міг подумати: якщо вибуття Джонсона і Трумена не дало шансів партії змагатися далі, то чи варто йому слідувати їхньому прикладу?
У свій 81 рік Байден може багато чого виграти в особистому житті від відходу з політики. Перевершивши середню тривалість життя середньостатистичного американця, він має можливість проводити решту часу з друзями та родиною, особливо після п’яти десятиліть кар’єри в національній політиці.
Однак, як і для будь-якого президента, його головною проблемою є його спадщина. І він, ймовірно, думає, що програш його партії восени може її зруйнувати, незалежно від того, чи буде він у виборчому списку, чи ні. Як Джонсон і Трумен, Байден втратив політичну підтримку через свою участь у чужій війні. Але він також боровся з виборцями та опонентами через питання свого віку.
Зрештою, після невдалого виступу Байдена на дебатах цього тижня серед демократів почалася справжня паніка. Звісно, є шанс, – якщо Байден вийде з перегонів, – що кандидат від Демократичної партії, який його замінить, не програє. Але якщо Трамп переможе, як зараз свідчать опитування, – виходить, Байден передасть демократію потенційному автократу просто тому, що в нього було занадто багато гордості, щоб вчасно зупинитися.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.