Звісно, людині не властиво думати наперед про те, що робити, якщо її життю загрожують реально. Як рятуватись, куди їхати тощо. Всі ці питання є досить абстрактними. Тому максимум, про що люди подумали і подбали – це тривожні валізки. Але не було розуміння, куди і як з ними бігти. Своєю чергою, ми в організації думали про війну і планували наперед наші дії. За місяць до війни я зібрав наш директорат і ми написали “План безпеки” на випадок вторгнення. Ми перенесли усю нашу фінансову і логістичну систему до Франківщини. Крім того, провели для персоналу навчання: тактична медицина, поведінка у разі війни, та як поводитись на окупованій території. Прості й очевидні речі, правда ж? Але цього майже ніхто не робив, а ми робили.