UA   RU

Війна критично загострила проблему соціального житла в Україні. Як її вирішувати.

UA   RU

У мене немає дому

Війна критично загострила проблему соціального житла в Україні. Як її вирішувати.

Зруйнований росіянами будинок у Бородянці, 2022 рік. Фото: Антон Мороз / Depositphotos

Повномасштабна війна спричинила найбільшу в історії України кризу житла. За два роки внаслідок обстрілів росіян зруйновано понад 250 000 житлових будівель. Майже 5 млн українців вимушено покинули свої домівки у пошуках безпечного місця та потребують житла саме зараз, коли війна триває. Одним із варіантів вирішення житлової кризи сьогодні та в майбутньому має стати побудова соціального житла.

Однак, до 2022 року Україна практично не створювала таке житло, а тепер поспіхом намагається працювати у всіх напрямах. Гірка правда у тому, що ми маємо мізерну кількість доступних осель – вона зовсім не відповідає потребам, а у цей час глобальний відтік населення з України триває. У майбутньому саме соціальне житло може стати вирішальним чинником, який допоможе повернути українських громадян додому.

У цьому матеріалі LIGA.net розглядає головні фактори, які актуалізували проблему соціального житла в Україні. Розбираємося, що таке соціальне житло, чи є воно в Україні, як цей формат успішно реалізовують європейські країни та чому наша держава терміново має сфокусуватися на проєктуванні та створенні доступного житла вже сьогодні.

У спецпроєкті ми зібрали думки та погляди українського архітектора нової формації Олега Дроздова, головного архітектора Львова Антона Коломєйцева, аналітикині Cedos Лоріни Федорової, а також позицію очільниці Комітету з містобудування Олени Шуляк.

Антон Коломєйцев, головний архітектор Львова
Фото: Lviv Urban Forum
Олег Дроздов, співзасновник бюро Drozdov and Partners та Харківської школи архітектури
Фото: Kharkiv School of Architecture
Лоріна Федорова, аналітикиня Cedos
Фото: Cedos
Олена Шуляк, очільниця Комітету з містобудування
Фото: партія “Слуга народу”

Що таке соціальне житло та яка ситуація з ним в Україні

Якщо пояснювати простими словами, то соціальне житло – це квартири, які перебувають у власності міста, держави або некомерційних організацій і призначені для вразливих та малозабезпечених груп населення. Соціальне житло може здаватися в оренду за певну плату або ж взагалі надаватися громадянам на безоплатних умовах. За подібною моделлю соціальне житло працює, зокрема, в Україні. Однак, у різних країнах формати та форми власності соціального житла можуть бути різними. В австрійському Відні, наприклад, соціальним житлом можуть користуватись усі, хто має середній дохід.

Загалом власником соціального житла можуть бути держустанови, муніципалітети або приватні некомерційні організації (кооперативи, громадські чи благодійні фонди). Фінансують побудову та утримання такого житла завдяки державним субсидіям, грантам або доброчинним внескам. Дуже рідко соціальне житло може бути придбаним за субсидійованою ціною, коли частину вартості фінансує місто або держава.

У цілому у кожній країні соціальне житло виконує дві важливі функції:
Дбає про соціально вразливі групи населення – тих, хто опинився у скрутному становищі або не здатний придбати власне житло.
Дає місту можливість контролювати місцевий ринок нерухомості та оренди, адже навіть за умови, якщо соціальне житло орендується, то вартість оренди нижча, порівнюючи з комерційною нерухомістю.

Пошкоджений будинок у Харкові після російських обстрілів, 2023 рік. Фото: Kirill Gonchar

В Україні будівництво соціального житла є обов’язковим за законом від 2006 року, а призначене воно має бути для “незахищених верств населення України”. Однак, норми цього закону реалізовувалися не повною мірою, а сьогодні він не відповідає актуальним потребам і вимагає оновлення. Як наслідок, реальна кількість соціального житла в Україні дуже мізерна і не може забезпечити навіть 1% потреб.

Як пояснює аналітикиня центру Cedos Лоріна Федорова, в Україні система забезпечення соціальним житлом має дуальну модель – є Фонд житла соціального призначення та Фонд житла для тимчасового користування. Ці два фонди окремо адмініструються та мають окремі черги.

Відтак, станом на 2021 рік в Україні налічувалося 1997 одиниць тимчасового і 1098 квартир соціального житла. У підсумку – 3095 одиниць соціального житла при потребі у мільйонах квартир. А у столиці, наприклад, станом на 2021 рік було лише 72 квартири соціального призначення, розташовані у чотирьох новобудовах.

“Тобто Київ під час повномасштабного вторгнення не розвивав соціальне житло, квартири не будувалися. Водночас у грудні 2022 року був сформований Фонд для тимчасового житла і столична влада закупила на комерційному ринку 113 квартир. Але, на жаль, у столиці все ще немає організованого будівництва й реалізації соціального житла”, – розповідає Федорова.

Водночас у відповідь на запит LIGA.net у КМДА відповіли, що станом на березень 2024 року на балансі міста перебувають 72 квартири.

У столиці, станом на 2021 рік було всього 72 квартири соціального призначення, розташовані у чотирьох новобудовах.

Чому соціальне житло так необхідне Україні зараз

Офіційна кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні – 4,9 млн осіб. З них 3,6 млн з’явилось після 24 лютого 2022 року. Лише у Києві з початку повномасштабного вторгнення на обліку перебувають майже 207 000 переселенців. В Україні зруйновано близько 222 000 приватних будинків, понад 27 000 – багатоквартирних. Обстріли росіян продовжуються, а отже, цифри руйнувань тільки зростатимуть, як і кількість людей, які опиняються без даху над головою. Очевидно, що наявна кількість соціального житла в Україні не здатна задовольнити потреби у ньому, а отже, перед містами постають серйозні виклики.

Якщо Україна почне вже зараз поступово будувати соціальне житло, то не тільки надасть його тим, хто його потребує, а й зможе повернути українських мігрантів з-за кордону, переконаний Олег Дроздов – український архітектор, урбаніст, співзасновник бюро Drozdov and Partners та Харківської школи архітектури.

“Люди захочуть їхати сюди, тільки якщо побачать, що тут є якісь покращення якості життя. Особливо це стосується міст, які перебувають ближче до лінії зіткнення й зазнали серйозних руйнувань”, – каже архітектор.

Бюро Дроздова, зокрема, зараз долучене до створення соціального житла у Львові. Проєкт для внутрішніх переселенців і постраждалих внаслідок обстрілів почали будувати на вулиці Миколайчука у червні 2023 року. За словами Дроздова, це фактично перший в Україні сучасний проєкт соціального житла, що відповідатиме всім тенденціям і вимогам.

Переважну більшість сучасної житлової нерухомості в Україні архітектор називає “тюремним будівництвом” – через відсутність будь-яких обмежень і суттєві перевищення норм висотності та щільності забудови.

БУДІВНИЦТВО ОДНОГО З ПРОЕКТІВ “київміськбуду” . Фото: київміськбуд

“Це не про житло і не про життя. Це лохотрон. Люди навіть не розуміють, як вони у цьому житимуть. Їх тільки цікавить одне – ціна метра. Саме тому дехто на цьому дуже потужно заробляє”, – каже Олег Дроздов.

Це дуже серйозна проблема таких міст, як Київ, Одеса, Дніпро, додає він та зазначає, що ця проблема матиме жахливі наслідки, зокрема екологічні. Тож, вважає Дроздов, будівництво нового соціального житла в Україні зможе показати, що існує альтернатива комерційній житловій нерухомості, а сучасне житло може бути якісним і сталим.

Під час війни держава спрямовує більшу частину бюджетних коштів на воєнні потреби. В цих умовах інвестувати у розробку і будівництво соціального житла готові міжнародні донори та благодійні організації. Оскільки донори не можуть передавати гроші приватним структурам, то девелоперами й власниками соціального житла мають стати саме муніципалітети, тобто міська влада, наголошує Дроздов.

“Але треба розуміти, що це можливо тільки у разі відсутності корупції й популізму – лише тоді місто зможе стати корпорацією, яка володіє соціальним житлом і може ним оперувати з погляду розвитку. Тоді об’єми допомоги поступово збільшуватимуться, а частка соціального житла зростатиме”, – підкреслює архітектор.

Previous
Next

Досвід Європи: чому там соціальне житло працює

Питома вага соціального житла у житловому фонді є показником розвитку країни. Зокрема, у Великій Британії цей показник становить 17%, у Франції – 15%, в Італії – 4%, в Німеччині – 3%. За офіційними даними, в Україні цей показник складає 1-1,5%.

У різних країнах Європи соціальне житло працює по-різному, але в цілому це дуже великий спектр некомерційного житла. У Британії, наприклад, існує social housing (надається користувачам безоплатно) та council housing – житло, яке передбачає чималу орендну плату. В австрійському Відні, що, за версією The Economist, вважається найпридатнішим містом для життя, налічується близько 220 000 соціальних квартир, які належать місту. У цих квартирах мешкає близько чверті населення міста.

А столиця Данії Копенгаген у 2022 році підписала спільну з урядом угоду, яка передбачає, що майже половина майбутніх житлових будинків у місті стануть соціальним житлом. В Європі соціальне житло будує або місто, або кооперативи чи некомерційні організації, які отримують землю під забудову на пільгових умовах. “У більшості розвинутих країн завдяки відсутності корупційної складової муніципалітети є дуже потужними стейкхолдерами у сфері містобудування і міської нерухомості. Тобто самі ж муніципалітети будують це житло, доглядають за ним, здають в оренду”, – пояснює Олег Дроздов.

Міста навіть можуть мати свою частку у багатьох комерційних проєктах, підпорядковані банки, які працюють з нерухомістю, видають кредити. Відтак вони мають багато соціального житла, яке здається в оренду. “І тому там соціальне житло – це не про бідність. У деяких містах Європи ціни на соціальне житло можуть бути такі самі, як і в секторі комерційної нерухомості”, – каже архітектор.

“Я бачив муніципальне орендне житло, яке було неймовірно високого рівня з погляду якості, собівартості та інвестицій. І орендна плата за таке житло може бути достатньо висока. Тобто це не подарунки. Це житло, за яке люди сплачують чималі кошти, що дають можливість підтримувати його в належному стані, а через якийсь час будувати ще й нове житло. Прямо такого безвідповідального соціалізму ніде немає“, – додає він.

Оскільки соціальне житло належить не приватному власнику, а громаді, то завдяки коштам з оренди поповнюється міський бюджет. Тоді громада, якщо вона соціально відповідальна, може витрачати ці кошти, щоб підтримувати певні прошарки суспільства, дбати про них. “Тобто місто працює як корпорація, яка дбає про усіх своїх жителів та інші процеси у місті. Тобто є певна лояльність, солідарність міста та міської спільноти до інших представників населення”, – наголошує засновник бюро Drozdov and Partners.

У такому випадку соціальне житло працює як інструмент, який здатний утримувати людей та акумулювати цінні для міста кадри – експертів, студентів, молодь, яка в перспективі може здійснити дуже важливий вклад в розвиток громади. “Тоді це не лише елемент солідарності, це й розбудова більш конкурентно спроможної спільноти“, – додає Дроздов.

Хто і на яких умовах має будувати соціальне житло

Олег Дроздов та аналітикиня Cedos Лоріна Федорова вважають, що відповідальність за будівництво, адміністрування й управління соціальним житлом мала б лежати на органах місцевої влади. Але на практиці стейкхолдерів, відповідальних за це, може бути багато. “Конкретно рішення можуть ухвалювати й комунальні підприємства або взагалі певний департамент міської адміністрації”, – каже Федорова.

Головний архітектор Львова Антон Коломєйцев зазначає, що фінансовою основою для будівництва й утримання соціального житла може бути одне з трьох джерел – підтримка чи субсидіювання з боку міста, держави або міжнародних партнерів.

У Європі існують так звані оператори соціального житла, або муніципально-житлові компанії – це такі підрозділи, які не є частиною органів місцевої влади, але підпорядковуються їм. Вони й відповідають за те, щоб розвивати соціальне житло – вивчають, чи є у ньому потреба, де та скільки потрібно будувати, як ним потім управляти, хто там має жити.

“А вже відповідальність за фінансування може лежати як на місцевих органах, так і на державних, можливо – у певному співвідношенні. Це може бути й грантове фінансування – особливо це актуально зараз, тому що сьогодні є багато міжнародних донорів, які в межах гуманітарної підтримки готові фінансувати побудову соціального житла”, – каже Федорова.

Європейські країни зазвичай фінансують будівництво доступного житла завдяки кредитуванню – це пільгові, низьковідсоткові кредити, які видаються для муніципально-житлових компаній різними фінансовими установами. “Гарантом у цій ситуації може виступати так звана державна житлова агенція або ж держава самостійно видає ці гроші. На жаль, наразі в Україні подібні інструменти кредитування не працюють. У нас є державні інституції, які допомагають людям отримати житло у приватну власність, але не вистачає інституції, яка б допомагала містам розвивати саме соціальне житло”, – каже Лоріна Федорова.

Водночас австрійська столиця, наприклад, субсидіює не людей, а об’єкти, розповідає Антон Коломєйцев. У Відні є девелопери, які працюють на неприбуткових умовах. Вони не займаються бізнесом у традиційному розумінні – відповідно, не мають акумулювати кошти для наступних проєктів. Місто дає таким компанія ділянку під забудову, дуже часто на символічних умовах чи навіть безоплатно. Девелопери будують житло, яке зобов’язуються продавати фактично за допороговою ціною або здавати в оренду довгостроково за фіксованою ціною. Таким чином місто формує соціальну житлову політику, зокрема, впливає на рівень цін продажу та оренди житла. 60% мешканців Відня живуть в такому житлі, додає Коломєйцев.

“Місто, коли забудовує ділянки, може запропонувати таке соціальне житло саме в певних кварталах, де може бути не до кінця сформована інфраструктура. Тому люди можуть відмовитися від субсидійованих умов і шукати на комерційному ринку дорожче житло. У Відні соціальне житло – це доступне житло для середнього класу”, – розповідає головний архітектор Львова.

Ще один приклад європейського досвіду побудови соціального житла – формат так званої оренди на 99 років. Наприклад, кооператив отримує від міста ділянку, сплачує щорічний податок, але не купує її. Мешканці 99 років користуються побудованим об’єктом, а після цього житло передається у власність міста – далі місто вже може оперувати ним як муніципальним житлом. “Така практика поширена і в Німеччині, і у Великій Британії. В Україні цими кооперативами могли б бути молоді сім’ї або працівників великих компаній. Вони самі можуть виступити для себе забудовником на власні або кредитні кошти”, – підкреслює Коломєйцев.

Проєкт Kalkbreite звели буквально над трамвайним депо. фото: www.kalkbreite.net

Як будувати, щоб соціальне житло не перетворилось на "квартали для бідних"

Часто соціальне житло з’являється на ділянках у місті, які не найбільш привабливі, – це можуть бути віддалені райони або ділянки поблизу промислових зон. Наприклад, у Цюриху проєкт Kalkbreite звели буквально над трамвайним депо. Якщо людей зі схожим соціальним статусом поселити в одному місці та ще й віддаленому районі, це може призвести до сегрегації – відокремлення та відчуження цих мешканців. Як наслідок, виникає стигматизація соціального житла: мовляв, у такому мешкають тільки бідні.

Щоб цього не відбувалося, соціальне житло не має бути зосереджене лише в одному районі – будинки мають стати частиною міської мозаїки, наголошує архітектор Олег Дроздов. “Ідеальне місто виглядало б так: коли умовно на один офіс-центр будується одна будівля комерційного житла, ще одна – соціального житла і ще одна – кооперативного. Це і є ідеальна мозаїка, яка формує місто. Так жодної сегрегації не виникатиме”, – пояснив архітектор.

Наприклад, у Нідерландах, де соціальне житло займає понад 30% житлової нерухомості, на два комерційних житлових будинки зазвичай припадає один з соціальним житлом.

В ідеалі сучасне місто має розвиватись як поліцентричне – це означає, що є не лише один центр, куди всі їдуть працювати, а багато субцентрів. “Якщо ми говоримо про те, що модель міста має бути поліцентричною, то у кожному центрі повинно бути майже все: і культура, і медицина, і освіта”, – наголошує Дроздов.

Тож соціальне житло слід міксувати й з громадськими просторами, соціальною інфраструктурою тощо. “Якщо місто сформувало певну нерухомість і там акумулювало людей, то там доцільні й сервіси, які можна здавати в оренду, місто зможе заробляти завдяки оренді. Так само місто має розуміти, що потужна політична сила формується, коли люди знаходять однодумців, коли є щось, що формує цю спільноту, тобто якісь коворкінги, спільні простори, центри”, – додає Дроздов.

З іншого боку, соціальне житло має бути дуже якісним (особливо те, яке здається в оренду). По-перше, тому що ним користуватимуться багато людей, отже, навантаження зростатиме в рази. По-друге, таке житло більш щільно заповнюється. “Орендують його зазвичай родини з дітьми. А це в рази більше навантаження на меблі, ліфти, спільні простори. Тому якість кожної поверхні має бути як в літаку чи як в сучасному крутому поїзді, те саме стосується енергоефективності”, – підкреслює архітектор.

Якою має бути соціальна архітектура

На думку Олега Дроздова, соціальні будівлі не обов’язково мають бути впізнаваними і якось виділятися. Це має бути стримана архітектура, з людським масштабом. “Естетична, але водночас і прагматична”, – додає засновник Drozdov and Partners.

“Це не про те, щоб нашвидку побудувати квадратні метри та впихнути їх комусь. Це такий простір, який має працювати 50-70 років. Місто може оперувати цією нерухомістю, і що більше сталою вона буде й не потребуватиме додаткових інвестицій впродовж цього часу, тим краще. Тому що місто інвестує у це, а потім отримує свого роду прибуток – не тільки фінансовий, але й інтелектуальний”, – каже архітектор.

Інший важливий аспект соціальної архітектури – її технологічність. Це не лише про сучасну електроніку та новітні технології. Ідеться про те, що будівля має складатися з готових “дизайнерських” елементів, які інтегровані в проєкт. В Україні, на жаль, більшість сучасної нерухомості – нетехнологічна, вважає Дроздов.

Проєкт Mykolaychuka – соціальне житло для переселенців та постраждалих унаслідок війни, Львів, Україна. Візуалізація: Drozdov & Partners

“Технологічність – це коли кожен елемент будівлі міг би бути інтелектуальним і технологічним продуктом, який є водночас і якісним, і естетичним. Це мають бути рішення, які дозволяють витрачати удвічі менше часу і ресурсів під час будівництва”, – каже архітектор.

“У сфері нерухомості щороку на 5-10% зростає кількість елементів чи конструкцій, які виготовляються у заводських умовах. Це ще й роботизація, яка все інтенсивніше йде у будівельний сектор. Це тенденція, яку я бачу у світі”, – додає архітектор.

Тож вже зараз українська сфера нерухомості потребує значно вищої експертизи проєктантів, архітекторів, інженерів. “Я бачу, що у майбутньому нас чекає колосальний дефіцит інтелектуальних ресурсів. Тому потрібне дуже серйозне та глобальне перезавантаження й трансформація нашого build environment (будівельної сфери. – Ред.)”, – наголошує Дроздов.

Проєктувати соціальне житло архітектори мають тільки за результатами відкритих архітектурних конкурсів та партисипативних процесів, тобто опитування мешканців, щоб з’ясувати, як вони самі бачать майбутнє житло. Цим критеріям, зокрема, відповідає муніципальне житло на вулиці Миколайчука у Львові, яке вже будується. Проєкт розрахований на 700 осіб – мешкати там будуть не тільки переселенці, а й військові та цивільні, що втратили кінцівки через російську агресію.

“Там передбачена висока інклюзивність задля реабілітації та адаптації осіб з протезуванням. Це дуже важливо, бо ці родини не мають зараз змоги купити нову квартиру за шалені гроші, але таким людям треба бути з родиною, бо їм потрібна підтримка – як фізична, так і моральна”, – каже Дроздов.

Інтер’єр проєкту Wohnen Mit Scharf!, Відень, Австрій. Фото: SUPERBLOCK

Що робить влада

Після повномасштабного вторгнення Україна почала напрацювання нового законодавства у сфері забезпечення соціальним житлом, запевняє у розмові з LIGA.net Олена Шуляк, голова Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, очільниця партії “Слуга народу”.

“Щоб стимулювати понад 4 млн вимушених емігрантів повертатися додому, маємо забезпечити доступ до житла, яке їм потрібно. Для цього разом з Мінвідновлення ми здійснили напрацювання для законопроєкту “Про основні засади житлової політики” і шукаємо способи, як актуалізувати законодавство у цій сфері до потреб та реалій, з якими довелося зіштовхнутись країні. Вже проведені чотири великі публічні заходи щодо різних аспектів питання житлової політики в Україні. Спільно з Радою Європи ми зможемо створити абсолютно нові підходи, які будуть максимально синхронізовані з європейськими”, – розповіла Олена Шуляк.

“Щоб стимулювати понад 4 млн вимушених емігрантів повертатись додому, маємо забезпечити доступ до житла, яке їм потрібно”.

Олена Шуляк, очільниця комітету з містобудування. Фото: партія “Слуга народу”

Серед основних принципів нового законопроєкту – забезпечення житлом лише незахищених верств населення, тобто тих, хто не може придбати його сам. А також – відмова від практики приватизації житла, отриманого від держави, зокрема службового.

“Натомість ми пропонуємо залучати сучасні європейські практики забезпечення соціальним житлом. Воно має передусім бути розраховане на соціально незахищені верстви населення, які потребують покращення житлових умов”, – додає Шуляк.

Зокрема, йдеться про можливість соціальної оренди житла – коли держава орендує житло на ринку для передання соціально незахищеним верствам населення, для яких щомісячні платежі будуть на пільгових умовах – частину покриватиме держава. Крім цього, це може бути соціальна оренда з правом викупу. Також може використовуватися практика оренди, за якої її вартість сплачує громадянин, але ці кошти йдуть у накопичувальний фонд, з якого фінансується будівництво нового житла для “орендарів”. Такий фонд дозволяє за кілька років накопичити кошти для запуску нового циклу будівництва.

“Утім, варіантів насправді дуже багато, але їх адаптація до українських реалій – процес тривалий. Загалом, у нас готові напрацювання до законопроєкту першого читання і зараз ми будемо проводити публічні консультації задля вдосконалення цього документу”, – підкреслює Олена Шуляк.

Які виклики та оптимальні сценарії для України

Повномасштабне вторгнення стало каталізатором, який як ніколи актуалізував проблему соціального житла на всеукраїнському рівні. Адже раніше ця тема взагалі не була пріоритетною ні для міст, ні для держави. “Тобто повномасштабне вторгнення, безумовно, відкрило дорогу і стало тим поштовхом, щоб поступово примножувати кількість доступного житла в Україні”, – каже аналітикиня Лоріна Федорова.

Водночас перед таким серйозним викликом місцевим органам влади може не вистачити спроможності, каже Федорова. Це не лише про гроші, а й про адміністрування соціального житла, хто і як має його будувати тощо. “Наразі ці питання невирішені для багатьох муніципалітетів. І на державному рівні теж бракує певної систематизації”, – зазначає аналітикиня Cedos.

Саме тому Україні зараз треба орієнтуватися на допомогу міжнародних донорів, які вже допомагають закрити потребу у соціальному житлі. Водночас у наступні роки пріоритет має зміщуватися з грантової допомоги – на механізми пільгового кредитування, щоб у міст була можливість не тільки будувати, а й реконструювати певні приміщення під соціальне житло. “Але фінансова підтримка має йти разом з підтримкою розвитку спроможності, щоб соціальне житло мало своїх адміністраторів”, – наголошує Федорова.

Загалом існує два підходи до визначення мешканців соціального житла. Перший – коли на соціальне житло можуть претендувати більш вразливі групи населення (люди з інвалідністю, постраждалі внаслідок бойових дій або безробітні). Другий підхід полягає у доступі до соціального житла досить широких категорій населення – забезпечних людей, сімей, студентів, певних фахівців.

“У наших реаліях цей підхід складно організовувати. Адже у нас у всій країні лише 3000 соціальних квартир. Тут уже питання в тому, кому ми надаємо пріоритет. Як має бути в ідеалі? Звісно, ми у Cedos виступаємо за те, щоб соціальне житло розвивалось як повноцінна альтернатива приватному ринку оренди житла, щоб це був не просто тимчасовий крок та опція для маргінальних груп, а в принципі достатньо стабільне житлове рішення для широкої аудиторії”, – підкреслює Федорова.

Якщо говорити про формати доступного житла, то найкращим варіантом для України стане комбінування різних форматів, вважає головний архітектор Львова Антон Коломєйцев. “Найкращий варіант – це коли ми будемо рухатися багатьма різними паралелями”, – вважає він.

Українські міста насамперед повинні мати політичну волю, щоб організовувати, будувати й доглядати за соціальним житлом. В умовах активної розбудови міської інфраструктури, яка чекає Україну після війни, без цієї волі не обійтися.

Автори тексту:
Саша Дмитрук
Дар’я Крутько

Дата публікації: 19.04 2024 р.

Автори: Саша Дмитрук, Дар’я Крутько
Дизайн: Олександр Чепіга
Верстка: Юлія Виноградська

© 2024 Всі права захищені.
Інформаційне агентство ЛІГАБізнесІнформ