Три кроки на війну

Як обрати військові курси або організувати їх самому

Три кроки на війну

Як обрати військові курси або організувати їх самому

Автор: Дмитро Фіонік, спеціально для Liga.net

Фото: Валентина Поліщук

Верстка: Юлія Виноградська

Якими бувають курси з військової підготовки для цивільних, чому їх недостатньо і як це виправити, створивши власний стартап

Якщо зібрати до купи всі поради на тему «як зібратися на війну», то вийде довжелезний перелік з кількох розділів: навички, фізичний (а іноді й психологічний) стан та особиста амуніція. Кожен пункт буде підкріплений спеціальною літературою та коментарями експертів.

По-перше, виявиться, що варто пройти безліч курсів. По-друге, треба досягти «нормативної» фізичної форми, що також іноді потребує багатомісячних зусиль. Але ж кожен з цих пунктів може перетворити підготовку до армії на нескінченний шлях самовдосконалення.

Тому ми вирішили мінімізувати завдання і відштовхнутися від « Курсу молодого бійця». Нагадаємо, що навчання солдата складається, зокрема, з вогневої і тактичної підготовки, тактичної медицини, а також оволодіння військово-обліковою спеціальністю (ВОС). Ми проаналізували, якими основами варто оволодіти до мобілізації. Чому це важливо?

Підготовка солдатів в умовах війни пов’язана з економією ресурсів. Проблем з матеріальним забезпеченням і з навчанням вистачає. Багато військовослужбовців використовують волонтерські або власні засоби захисту. Та й оволодіння багатьма базовими знаннями на практиці лишається справою самого солдата.

Крок перший.
Тактична медицина

Перші дні березня. Десь між Києвом та Гостомелем, в польових умовах, десь у посадці, солдати ЗСУ проходять базовий тренінг з тактичної медицини, який зазвичай триває день. Після того як кожен з них навчився накладати турнікет, інструкторка Марія Назарова відпускає хлопців на недовгий перекур. За пару хвилин починається артобстріл.

Марія Назарова згадує: «Внаслідок обстрілу було кілька трьохсотих з проникаючими пораненнями грудної клітини, травмами голови, контузіями». В умовах бою Марія з колегою (ще однією тренеркою) не могли в перші ж хвилини дістатися до кожного пораненого. Саме ці хвилини – доленосні.

Тому бійці застосували щойно отримані знання на практиці. Результат – четверо поранених з критичними кровотечами вижили. Це приклад того, що навіть елементарні знання та навички можуть врятувати життя.

Марії Назаровій 28 років. Вперше на війну вона потрапила у 2014 році як волонтерка. Освоїла фах військової медикині, навчалася у Німеччині. Повномасштабне вторгнення застало її в США, де вона перебувала у складі делегації українських медиків.

В перші дві доби, за словами Марії, вони разом з колегами об’їхали військторги у двох штатах: «Тому що розуміли, що в Україні вже нічого не купиш, в Польщі теж не купиш, а за тиждень – і в Німеччині все вигребуть. В Україну приперли 55 валіз, тонну».

Сьогодні Марія Назарова викладає такмед військовим, які опановують медичні облікові спеціальності. За кілька останніх років вона навчила близько 8000 військовослужбовців. Кілька волонтерів-медиків, з якими ми познайомилися під час підготовки матеріалу, заявили: «Якщо хочете писати про такмед – поговоріть з Марією».

Навіть елементарні знання та навички можуть врятувати життя

Тема розмови: що в Україні з базовим навчанням тактичній медицині в теорії та на практиці. «В теорії, – починає Марія, – мобілізований потрапляє в навчальний центр ЗСУ, де йому прочитають базовий курс з тактичної медицини – шість-вісім годин. Потім курсант отримує якісну аптечку. Далі, під час навчань, відпрацьовуються групові взаємодії, евакуація поранених тощо».

На цьому місці Марія Назарова зітхає і продовжує: «Але на практиці в учебці замість восьми годин можуть виділити одну-дві. Пам’ятаю, як мені один командир сказав: у нас немає восьми годин, даю тобі годину, далі у нас стрільби – і на фронт. Чи можна викласти тактичну медицину за годину? В принципі, за цей час можна пояснити з чого складається аптечка і продемонструвати як накладається турнікет. Але це дуже погана історія. Після цього бійцям можуть видати аптечки, в яких недокомплект, або старі аптечки зі складських запасів зі джгутом Есмарха замість сучасного турнікету. Не тому що на це була чиясь зла воля, а тому що інших просто нема».

Втім, не можна сказати, що завжди в учебках не вистачає часу на такмед і всі аптечки недоукомплектовані. Загальне правило: як повезе. Про те, що не везе багатьом свідчить той факт, що практично на кожних волонтерських курсах з такмеду багато військових: бійці використовують свої вихідні, щоб заповнити прогалини у знаннях.

Проблема у навчальних центрах ЗСУ не тільки з аптечками та браком часу, а й з інструкторами. Хоча тут знов-таки діє правило «як повезе». «Тактична медицина і цивільна медицина – це різні речі, – пояснює Марія Назарова. – На початок війни в Україні критично не вистачало інструкторів. На цю роль призначали мобілізованих медиків, які могли взагалі не знати про існування таких сучасних алгоритмів тактичної медицини, як MARCH, TCCC, TECC. Був випадок, коли в офіцерській учебці курс з такмеду тривав годину, з якої 50 хвилин інструкторка розповідала, що треба робити, щоб не воняли ноги».

Приблизно таку саму картину описують й інші тренери. Директорка з розвитку Всеукраїнської спілки парамедиків Оксана Овдієнко пригадує: «Був навіть випадок, коли один фронтовий «медик» доводив нам, що у разі опіків треба, щоб побратими «попісяли на рану». Така «народна медицина» може коштувати життя. «На жаль, вигадані алгоритми допомоги – це стандартна ситуація», – резюмує Оксана Овдієнко.

Всеукраїнська спілка парамедиків проводить курси з домедичної допомоги і тактичної медицини для військових і цивільних. Не варто плутати домедичну допомогу і базову тактичну медицину. Перша містить допомогу у разі екстрених станів, які можуть трапитися у звичайному житті. Це про те, як зробити серцево-легеневу реанімацію, як користуватися дефібрилятором тощо. Але цей курс не передбачає, скажімо, ознайомлення з алгоритмами такмеду.

Придбати сучасну військову аптечку і пройти одноденні курси з тактичної медицини у нормальних тренерів варто ще до мобілізації

Як вибрати правильні курси? «Основна проблема – інструктори. Курсів багато, а фахових інструкторів мало, – розповідає співзасновниця благодійного фонду «Солом’янські котики» Ксенія Семенова. – В ідеалі, це мають бути інструктори з сертифікатами NAEMT (National Association of Emergency Medical Technicians — професійна спілка працівників екстреної медичної служби США. – Ред.). Або інструктори, які пройшли навчання у таких тренерів».

Ксенія Семенова знає, про що говорить. «Котики» на такмеді собаку з’їли: протягом війни вони в партнерстві з МОЗ забезпечили понад 12 000 українських військових та силовиків сучасними аптечками. А також навчили бійців ними користуватися.

Курси з тактичної медицини на базі волонтерської організації «Солом’янські котики». Фото надане «Солом’янськими котиками»

«Котики» проводять виїзні тренінги з такмеду у військових частинах та силових структурах по всій Україні. Команда побувала в більшості прифронтових областей. Це – Харківщина, Київщина, Чернігівщина, Житомирщина, Дніпропетровщина, Миколаївщина та Одещина.

Виконавчий директор «Солом’янських котиків» Андрій Єрофєєв розповідає, що в подальших планах – запровадити регулярні багатоденні тренінги з тактичної медицини, які б дозволили оволодіти військово-обліковою спеціальністю бойового медика.

Нині таке навчання інструктори фонду проводять точково. Та серед найближчих планів – запуск мобільного тренінгового центру. На це «котики» активно збирають кошти.

Поки ж на питання, де можна цивільному оволодіти спеціальністю санінструктора або медика підрозділу, Марія Назарова відповідає коротко: «Ніде. Сьогодні – тільки у навчальних центрах ЗСУ».

Сухий висновок: придбати сучасну військову аптечку і пройти одноденні курси з тактичної медицини у нормальних інструкторів варто ще до мобілізації. Ціна питання – $150-200.

Крок другий.
Вогнева і тактична підготовка

Приблизно в той самий час, коли санінструкторка Марія Назарова проводила бійцям ЗСУ прискорений курс з тактичної медицини, за кілька кілометрів від неї заступник командира 133-го батальйону ТрО (бучанська тероборона) Ігор Кім оглядав нових підлеглих. За його словами, це було моторошне видовище: понад 300 чоловіків в капцях, кепках, джинсах… Значна частина яких бачили автомат Калашникова вперше в житті.

У фахового військового Ігоря Кіма було бойове розпорядження: зупинити колону танків противника, що рухалась на Київ. Коли він описує цю ситуацію, вражає його спокійний голос: «В мене було дві доби. Розбив людей на групи. Більшість зайняли позиції обабіч дороги. Одна група пішла в розвідку, ще одна почала робити протитанкові укріплення».

Протягом кожного дня щонайменше три години командир та кілька більш-менш досвідчених бійців навчали побратимів поводженню зі зброєю та виживанню в умовах бою. Прискорений курс тактико-вогневої підготовки тривав два дні.

«Підготувати за такий час повноцінного солдата-стрільця неможливо. Тому задвання було, щоб люди засвоїли базові навички як «Отче наш»: знімати запобіжник, відкривати вогонь по противнику… Щоб вони повірили в себе, відчули, що можуть застосувати ці знання. І застосували».

«В критичний момент приїхала машина з якимись ящиками. Відкрили, а там 14 новеньких шведсько-британських протитанкових ракет NLAW, – згадує Ігор Кім. – Коли я їх побачив, зрозумів – будемо жити!» Серед його підлеглих був електронник, разом з яким Ігор Кім почав вивчати нову зброю. Тої самої ночі 133-й батальйон дав перший бій. Результат: ворожа техніка зупинена. Один тероборонівець загинув.

Значна частина бійців бачили автомат Калашникова вперше в житті

З тієї ночі підрозділ перебував у зоні прямих зіткнень з противником. Чоловік тихим голосом констатує: «За сім днів 12 військових з’їхали з глузду. Їх доводилося локалізовувати». З подальшої розмови стає зрозуміло, що йдеться про нервові зриви і зараз з цими людьми все нормально. Взагалі, командир пишається тим, що серед його бійців мінімальні втрати.

У 2019 році у старшого лейтенанта Ігоря Кіма закінчився контракт з ЗСУ і він вступив до Київської школи економіки. Отримані знання застосував у цивільному житті: створив громадське об’єднання – спортивно-стрілецький клуб «Створи себе сам». Обладнав стрільбище в передмісті Києва. Клуб існує коштом членських внесків.

Ще у 2014 році, в зоні АТО, військовий зіткнувся з проблемою – багато добровольців не мали навичок поводження зі зброєю, що призводило до неконтрольованих пострілів, «самострілів». Цільова аудиторія клубу – власники зброї або майбутні власники зброї.

Останні місяці клуб «Створи себе сам» продовжує функціонувати як клуб, але тепер це ще й учбовий центр, де проходять навчання члени добровольчих формувань територіальних громад (ДФТГ) та майбутні добровольці.

Задача була, щоб люди засвоїли базові навички як «Отче наш»: знімати запобіжник, відкривати вогонь по противнику…

«Ми прививаємо культуру поводження зі зброєю. Пропонуємо індивідуальні програми різного рівня складності для цивільних, резервістів та діючих військових. Забезпечуємо контроль навчально-тренувального процесу та сприяємо створенню необхідних умов», – розповідає він.

Стрільба – дороге задоволення. Собівартість одного пострілу, за словами Ігоря Кіма, становить від 20 до 1000 грн залежно від типу зброї та калібру. Тригодинна індивідуальна робота з тренером – 3000 грн. Втім, розцінки у різних навчальних центрах для цивільних осіб можуть бути різні.

Уявімо собі, що вам 50 років, ви ніколи не тримали в руках зброю, і у вас немає впевненості в тому, що після мобілізації, в навчальному центрі ЗСУ, ви так само легко здатні освоїти нові знання, як і ваші молодші побратими. З огляду на це, ви вирішили оволодіти навичками до армії. Як довго в такому разі має тривати курс вогневої підготовки? Відповідь від Ігоря Кіма: «В ідеалі – 12 занять».

Крок третій.
Спеціальність

Військово-облікова спеціальність, яку конкретному мобілізованому чи мобілізованій підберуть у призовному пункті, може не збігатися з побажаннями солдата. З великою ймовірністю, співробітники військкомату (територіального центру комплектування та соціальної підтримки) керуватимуться поточними проблемами тих чи тих підрозділів.

Цілком можливо, що людині, яка мріяла стати кулеметником або медиком підрозділу, доведеться опановувати менш поетичну спеціальність кухаря або електрика. Проте наявність корисних на фронті навичок не завадить. На жаль, в цивільних умовах неможливо навчитися керувати важкою військовою технікою. А от дронами – можна.

В перші дні війни політолог Віктор Таран та тревел-блогер Антон Фролов познайомились у львівській теробороні. Їх поєднували спільні інтереси – в кожного з чоловіків був власний дрон. Тоді ж виникла ідея організувати курси операторів БПЛА.

Необхідність у такій школі була. «На початку повномасштабного вторгнення середня тривалість життя БПЛА складала п’ять – десять хвилин, – задує Віктор Таран. – Недосвідчені солдати розбивали апарати, які коштували $2000-$3000».

Створити повноцінний навчальний центр в межах військової частини, штат і структура якої жорстко регламентовані, було занадто складно

Але створити повноцінний навчальний центр в межах військової частини, штат і структура якої жорстко регламентовані, було занадто складно. Ініціативу зі створення Центру підготовки операторів БПЛА «Крук» підтримали в квітні у Києві. Сьогодні центр підготовки операторів БПЛА «Крук» функціонує на базі Навчального Центру комплексної підготовки добровольців «ДГВ,» який очолює Олександр Граб.

Через пів року діяльності у розпорядженні Віктора Тарана та Антона Фролова понад 10 апаратів, 15 тренерів навчають літати як на класичних дронах, так і на дронах типу «крило» та FPV-моделях.

Завдяки музикантам Богдану Буткевичу й Івану Семесюку та іншим публічним персонам в Україні та за кордоном, зокрема в Ірландії, вдалося створити спеціалізований клас з тренажерами-симуляторами, які дозволяють відпрацьовувати навички в «кабінетних» умовах за будь-якої погоди.

Підтримку Центру надає Міжнародний фонд «Відродження». Як жартують інструктори, за пів року школа підготувала понад 600 операторів і штурманів БПЛА (мультикоптерів та крилатих апаратів), які стали бійцями того самого Сороса, яким так часто лякають один одного росіяни.

В Україні функціонує близько 20 подібних шкіл. Але їхнє завдання – підготовка військових. Цивільних навчають далеко не всі. «Крук» – навчає. Вартість курсу – 8500 грн, тривалість – п’ять повних робочих днів. Важливий нюанс: кількість місць для цивільних обмежена. «Щоб навчатися в жовтні, треба було записатись у серпні», – пояснює очільник школи Віктор Таран.

За такий термін досконало оволодіти спеціальністю неможливо. Фахові навички, за словами досвідчених операторів БПЛА, починаються з 200 годин нальоту. Але в школах дронів, особливо в умовах війни, наліт складає в десять разів менше – 20 годин. Ще 20 годин – вивчення топографії, програмного забезпечення, технічних характеристик апаратів та інша військова теорія і практика.

Менше з тим, сертифікат школи дронів гарантує, що, по-перше, солдат не розіб’є дорогу техніку за перші десять хвилин її використання, а, по-друге, має шанс стати аеророзвідником. До речі, нюанс. «Наразі формально немає такої військової облікової спеціальності, – говорить Віктор Таран. – Але по факту вона є». На додаток, оператор БПЛА – одна з найбільш затребуваних спеціальностей.

Найближчі місяці дефіцит як самих БПЛА, так і операторів залишатиметься гострим

1 липня Генеральний штаб ЗСУ, Мінцифра, Держспецзв’язок та фандрейзингова платформа UNITED24 оголосили про початок проєкту «Армія дронів». За підрахунками міністра цифрової інформації Михайла Федорова, тільки для першої лінії оборони (глибина від лінії фронту три кілометри) потрібно 10 000 операторів дронів.

А є ще друга, третя і четверта лінії, які також мають бути укомплектовані апаратами-розвідниками. Зазвичай, йдеться про маленькі «пташки», які іноді використовуються й у мирному житті для побутових цілей. У школах дронів цивільних навчають керувати саме такими апаратами.

Ані десятків тисяч дронів, ані потрібної кількості екіпажів (кожен екіпаж складається щонайменше з двох осіб – штурмана та оператора БПЛА) поки що немає. За час війни навчальні центри встигли підготувати кілька тисяч операторів. Зокрема, школа «Крук», яка теж є учасником проєкту «Армія дронів» навчила понад 600 людей. «А потрібно – 50 000, – говорить Віктор Таран. – Підготувати таку кількість спеціалістів – амбітна мета для всіх шкіл операторів дронів в Україні».

Звідси кілька простих висновків. По-перше, оператор дрона – корисна людина у будь-якому підрозділі. По-друге, найближчі місяці дефіцит як самих БПЛА, так і операторів залишатиметься гострим. По-третє, азами аеророзвідки можна оволодіти ще у цивільному житті. І коштує таке навчання відносно недорого – до 10 000 грн.

В чому проблема

Попри розмаїття військових курсів, тренінгів та семінарів, не існує якогось одного закладу, який би міг запропонувати повноцінну та універсальну підготовку майбутньому військовослужбовцю. На базі деяких ДФТГ у великих містах (наприклад, у Києві та Львові) є центри, які обіцяють щось подібне. Але на практиці виявляється, що скористатися їхніми послугами пересічному українцю складно.

В одному випадку підготовка відбувається протягом місяця (або кількох місяців) тричі на тиждень. Причому в робочий час – з ранку до вечора. Суміщати таке навчання з роботою вкрай складно. В іншому – навчання відбувається за містом, що також незручно.

Або ж навчання передбачає наявність власної зброї. Для членів ДФТГ у сільській місцевості це майже норма, але для більшості цивільних містян – скоріше виняток, ніж правило. В результаті, повноцінна військова підготовка стає чимось на кшталт елітного дозвілля для обраних.

Деякі інструктори розробляють власні програми, доповнюючи перелік дисциплін вигаданими предметами, скажімо, «Історія тисячолітньої російсько-української війни»

Деякі інструктори розробляють власні програми, доповнюючи перелік дисциплін вигаданими предметами, скажімо, «Історія тисячолітньої російсько-української війни». Це смішний, але реальний приклад. Зовсім не смішно, коли «інструктори-енциклопедісти» винаходять власні стандарти та алгоритми тактичної медицини.

Причин такого стану речей декілька. Зокрема, брак конкуренції та – ризикнемо припустити – недостатня комерціалізація таких послуг. Більшість навчальних закладів зареєстровані як неприбуткові громадські організації. Їхня основна мета – підтримка ЗСУ.

Набір цивільних осіб іноді відбувається за залишковим принципом. А отримані від них кошти спрямовуються на безоплатне навчання військових та волонтерську діяльність. «Сьогодні ми мислимо не категоріями бізнесу, а категоріями перемоги», – говорить співзасновник «Круку» Віктор Таран.

На одному з тренінгів, який ми відвідали під час підготовки матеріалу, інструктор сказав: «В Україні ситуація зараз така: якщо бачиш, що щось робиться неправильно, зроби сам». Але як?

Курси як ніша для бізнесу

В Україні наразі не існує єдиного регулятора, який би контролював діяльність громадських навчальних центрів, займався затвердженням програм або їхнім ліцензуванням (крім діяльності стрільбищ, якими опікується МВС).

Тому, власне, випускники отримують сертифікати, які жодним державним органом не затверджені. Або взагалі не отримують. З одного боку, це мінус. А плюс полягає в тому, що відсутність адміністративних бар’єрів спрощує створення стартапів.

Індустрія «спортивно-парамілітарних» послуг перебуває в фазі становлення. Що, в принципі, зрозуміло: Україна ще ніколи не мала такої великої армії. Мільйони людей, які ще кілька місяців тому не думали пов’язувати своє життя зі збройними силами, нині перебувають у психологічному стані «мобілізаційної готовності». Це означає, що ринок цих послуг приречений розвиватися.

Чи потребує такий бізнес значних інвестицій, наскільки він складний і наскільки може бути прибутковим? Це залежить від спрямованості навчального центру. Якщо йдеться лише про курси з домедичної допомоги та базової тактичної медицини, то капіталовкладення мінімальні.

Головне джерело витрат у цьому випадку – орендна плата, інвентар (аптечки, розхідні матеріали, дефібрилятор, манекени) та оплата послуг інструктора. Середня «такса» сьогодні – 1000-1500 грн за кілька годин інструктажу. Всі інші витрати можуть дорівнювати вартості нового айфону.

Якщо мова йде лише про курси з домедичної допомоги і базової тактичної медицини, то капіталовкладення мінімальні

Оптимальна кількість учасників на занятті не має перевищувати 20-25 людей (якщо більше, зменшується якість навчання). Тривалість – 6-8 годин. Для перерв на каву варто подбати, власне, про каву, печиво тощо.

Додаткові витрати грошей і часу – створення сайту, написання рекламно-інформаційних матеріалів, SMM-просування, комунікація зі ЗМІ, модерування груп у соцмережах. Доволі часто інструктор виступає одразу і в ролі організатора, і спеціаліста з SMM. Такий підхід – прямий шлях до вигорання. Оптимальна організаційна команда має складатися з 4-5 осіб.

Сьогодні стандартна ціна одноденного курсу з тактичної медицини у великих містах – 1000-1500 грн. Дохід одноденного курсу може становити 15 000-25 000 грн. Але провести 30 курсів протягом місяця неможливо. Заняття для цивільних осіб відбуваються, зазвичай, у вихідні дні. З огляду на ці ввідні можна писати бізнес-план.

Складніше організувати більш-менш комплексну підготовку, яка охоплює тактичну медицину, навички поводження зі зброєю і тактичну підготовку. Подібні програми легше впроваджувати на базі вже наявних спортивних осередків. Один з вдалих прикладів – двотижневий курс з базової тактичної підготовки на основі київського спортивного хабу ЕБШ.

Ще складніше – створення шкіл дронів та стрільбищ. По-перше, це дорого. Вартість однієї «пташки» коливається від $2500 до $13700. По-друге, така діяльність потребує налагодженої комунікації з державними органами. З військовим керівництвом (у разі школи дронів), оскільки запускати їх можна в зоні, де не працюють засоби радіоелектронної боротьби. Та з МВС, якщо йдеться про стрільбища – уроки зі стрільби та прокат зброї це ліцензійний вид діяльності.

Подібні програми легше впроваджувати на базі вже існуючих спортивних осередків

Обладнання стрільбища з врахуванням ліцензійних вимог настільки неординарне завдання, що може потребувати мільйонних інвестицій і змін до плану забудови населеного пункту. Мінімальна сума для такого стартапу, за підрахунками експертно-аналітичного центру BRDO, становить від 600 000 грн (25 000 у.о.).

В умовах війни попит на будь-які військові курси гарантований. Після перемоги «парамілітарні навчальні осередки» можуть перетворитися на клуби за інтересами та стати частиною національної культури дозвілля. Поки ж такі напрями бізнесу – це складові обороноздатності країни.